Біблія про головне завдання Церкви

 

Перші і останні: хто вони?

 

Скільки буде спасенних?

 

Що треба знати про молитву "Отче наш"

 

Шлюб, подружжя, люди

 #СловоБоже #шлюб #подружжя #основивіри #целібат

Книга Буття (1:28) навчає, що люди були створені, щоб плодитися, і що одна стать належним чином повинна бажати іншої. Бо ми говоримо не про хтивість, яка є гріхом, але про бажання, яке мало би бути в природі у її цілісності, яку називають фізичною любовю. І ця любов однієї статі до іншої є, дійсно, Божою постановою. Але через те, що цю постанову Божу не можна видалити без надзвичайного діла Божого, то звідси випливає, що право укладати шлюб не можна видаляти статутами чи обітницями. Противники цього чіпляються до цих аргументів; вони кажуть, що на початку була дана заповідь для наповнення землі, але тепер, через те, що земля вже є наповненою, шлюб не наказується. Бачите, як хитро вони міркують! 

Природа людини так сформована Божим Словом, що вона є плідною не тільки на початку творіння, але й упродовж усього часу, допоки існує природа наших тіл; так само, як і земля стала родючою Божим Словом (Буття 1:11): «Нехай земля вродить траву, ярину». Через цю постанову земля не тільки почала на початку родити рослини, але поля зодягаються ними щороку, допоки існує природа тіл. Тож так само як людськими законами не може змінюватися природа землі, так само без особливого діла Божого природа людини не може змінитися ані обітницями, ані людським законом. І навіть більше, природне право є насправді Божим правом, тому що ця постанова дана природі Богом. І оскільки це право не може бути зміненим без зовнішнього діла Божого, то треба, щоб право укладати шлюб залишалося, тому що природне бажання статі до статі є постановою Божою в природі, і з цієї причини це є правом; а інакше навіщо створювалося дві статі?

 Ми говоримо, як було сказано вище, не про хтивість, яка є гріхом, але про бажання, яке зветься фізичною любов’ю [яка б існувала між чоловіком і жінкою, навіть якби їхня природа залишилася чистою], яку хтивість з природи не усунула, але запалює її, так що зараз існує більша потреба в ліках, а шлюб є необхідним не тільки задля розмноження, але й також як ліки [щоб оберігати від гріхів]. Ці речі є чіткими і настільки добре запровадженими, що їх не можна скасувати в жодному разі. По-третє, апостол Павло каже (1 Кор. 7:2): «Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою».  Це висловлення заповіту, що стосується всіх, хто непридатний до целібату. 

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року

У пісні важливі і музика, і текст

 

Біблія про гріхи, прощення, діла, благодать

Ми сповідуємо, що Бог і лише Він створив усю природу і вбергіє все існуюче, однак причиною гріха є воля диявола і людей, які відвернулися від Бога, відповідно до слів Ісуса Христа, сказаних Ним про диявола: "Як говорить неправду, то говорить зі свого" (Євангеліє від Івана 8:44). 

Що в Церкві є певнішим від того, що відпущення гріхів чиниться задарма (безкоштовно) заради Христа, що саме Христос, а не наші діла є умилостивленням за гріхи, як про це говорить апостол Петро : "Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, отримає прощення гріхів в Його Ім'я" (Книга Дій апостолів 10:43)...Отож не можна  терпіти богозневагу слави Христа нашим ділам...Христос є умилостивленням за наші гріхи...Противники ж, натомість, навчають, що Бог поклав наші провини не на Христа, а на наші діла...

Сумління побожних людей не матимуть достатньо впевненої втіхи проти жахів гріхів та смерті, і проти диявола, який намагається їх довести до відчаю, якщо вони не знають, що їм треба бути впевненими в тому,що вони мають відпущення гріхів безкоштовно заради Христа. Ця віра підтримує і оживлює серця у найзапеклішому конфлікті з відчаєм у великій агонії смерті, у великому стражданні, коли жодне створіння не може допомогти, коли ми мусимо відходити від усього видимого творіння в інший стан і померти.

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року

Що Біблія навчає про Трійцю

 

Коли нове краще, ніж старе?

 

Який день тижня перший?

Який день тижня традиційно вважається першим, що ним розпочинається тиждень? У нас це понеділок, чи не так? А що говорить Боже Слово? В останньому розділі Євангелія від Матвія читаємо: "Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб" (Матвія 28:1). Йдеться про Господнє Воскресіння. Отож Святе Писання називає першим днем тижня неділю. Це вельми показово: в неділю ми йдемо до церкви, слухаємо там Боже Слово, молимось, сповідаємося, причащаємося, дякуємо Господу - і з цього розпочинається наш тиждень, а далі йдемо до праці, провадимо свої щоденні справи, і водночас розважаємо у серці над Божим Словом, як це робила Богородиця. Про перший день тижня у Святім Писанні згадується також в інших місцях:

Втрати заради набуття усього (Фил.3:4-14)

Винахідники і їхня віра в Бога

 У першому офіційному повідомленні, яке 24 травня 1844 року надіслав Семюел Морзе, був текст зі Святого Писання.  

24 травня 1844 року Семюел Морзе надіслав перше офіційне телеграфне повідомлення з використанням азбуки Морзе зі слів «Ось що Бог учинив» («What hath God wrought»). Воно було відправлене із залу Верховного суду в Капітолії США до станції Маунт-Клер залізниці «Балтимор і Огайо» в Балтиморі. Цитату з Біблії (Книга Чисел 23:23) запропонувала використати  Енні Еллсворт, донька комісара патентного відомства. Морзе використовував пристрій, який записував крапки й тире на паперову стрічку за допомогою електромагніту. Успішна передача тексту забезпечила майбутнє телеграфу та спричинилася до швидкого розширення мереж зв’язку, включаючи створення першої трансконтинентальної лінії, яка вступила в дію до 1861 року. 

ПС. Це лише один факт на підтвердження того, як визначні постаті минулого, роблячи відкриття, демонстрували свою віру в Творця і шанували Його Слово.

Папіруси з Оксірінха ч.2

Це один із найдавніших у світі збережених текстів Нового Завіту, знайдений в околицях єгипетського поселення Аль-Бахнаса (давній Оксірінх). Написаний давньогрецькою "койне". Дослідники датують його 1-2ст по Різдві Христа.  На цьому крихітному шматочку парусу (розміром 9×6 см) збереглися окремі слова з Євангелія від Івана (Івана 18:31-33)... Повний текст такий:  
▼"31 А Пилат їм сказав: Візьміть Його, та й за вашим Законом судіть Його. Юдеї сказали йому: Нам не вільно нікого вбивати, 32 щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти. 33 Тоді знову Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: Чи Ти Цар Юдейський?"
 

На зворотному боці папіруса - окремі слова з Євангелія від Івана 18:37-38.
Повний текст такий: 
▼"37 Сказав же до Нього Пилат: Так Ти Цар? Ісус відповів: Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос. 38 Говорить до Нього Пилат: Що є правда? І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: Не знаходжу Я в Ньому провини ніякої."

Про Стрітення Господнє і свічки

 У День Господнього стрітення, як це завше буває, ЗМІ частіше пишуть про те "що можна і не можна", про "стрітенську свічку" та її "виняткові властивості" тощо,  - але не про правдиву сутність цього величного свята. Загляньмо до Біблії і прочитаймо, що там сказано про цю подію:

"22 А коли за Законом Мойсея минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставити Його перед Господом, 23 як у Законі Господнім написано: Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу, 24 і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, пару горличат або двоє голубенят. 25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, людина праведна та благочестива, що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. 26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. 27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, 28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: 29 Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, 30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє, 31 яке Ти приготував перед всіма народами, 32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!"

Євангеліє від Луки 2:22-32

Де тут йдеться про стрітенську свічку? Про обереги? Ніде. Єдині світильники, які там горіли традиційно і постійно - у Єрусалимському храмі . 

То на що слід звертати увагу, коли йдеться про Стрітення Господнє? На Спасителя нашого і цілого світу - Ісуса Христа. Бог об'явив Його праведному Семену того дня, як він взяв на руки Дитя Марії, а нам - коли Він просвітив нас Своїм Святим Словом, обмив нас купіллю відродження і вилив на нас Свої дари благодаті у Таїнстві Святого Хрищення. Стрітення скеровує нас до Правдивого Світла  - Сина Божого. Ми дякуємо Господу Святому Духові, який просвічує і освячує нас, приходячи до нас разом зі Словом Божим. А свічі - у церкві чи вдома лише нагадують нам про Христа, який є правдивим Світлом, про Слово Боже, яке є Божим світильником на нашій життєвій стежці. Нас рятує, спасає, благословляє, оберігає ніщо інше, а лише Господь, Його вічне і живе Слово, яке ніколи не минає.

Що відрізняє Боже Слово від людського?

Чимало людей добре розуміють в чому саме полягає відмінність Божого Слова від людського. Вони пізнали це на власному досвіді. Завдяки слуханню, читанню, дослідженню Божого Слова їм відкрилися очі правдивий стан речей у світі - на їхнє життя, на його сенс, на Божу істину. 

Це сталося не завдяки читанню ними шедеврів світової художньої літератури, тривалих бесід з приятелями і філософами на "духовні теми", власному досвіду тощо, а саме завдяки Божому Слову. Воістину справджується звіщене пророком Ісаєю: "Бо як дощ чи сніг сходить з неба і туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою не вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, 11 так буде і Слово Моє, що виходить із вуст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і досягне того, на що Я його посилав!" (Ісаї 55:10-11). 

Чому Боже Слово не буває без плоду? Бо такий задум Божий! Бо Його Слово, за свідченням Апостола Павла, є «силою Божою на спасіння» (Рим.1:16). Відтак, слухаючи, читаючи досліджуючи Боже Слово, ми чуємо голос Його Творця – святого, всемогутнього Бога. Воно лине з його вуст, сповнене Його влади. Разом із Божим Словом, до нас приходить Господь Святий Дух, який просвічує і освячує нас, дає нам винятковий духовний зір.

Розмови з ШІ на важливі теми ч.3

Цього разу спілувався з ШІ ChatGPT. 

♦Я: Вітаю! Що б ти сказав конфесіям, доктрини яких не базуються на Біблії, а почасти суперечать тому, що каже Слово Боже, нехтуючи приписами Святого Писання?
▼ШІ: Вітаю. Якщо говорити відповідально, по богословськи й без образ, то таким конфесіям я сказав би приблизно таке:

1. Питання не в традиції, а в істині.
Жодна конфесійна традиція — хай навіть дуже давня — не має самостійної авторитетності, якщо вона не підпорядкована Божому Об’явленню. Христос не доручив Церкві вигадувати істину, а берегти і передавати те, що Він відкрив (порівн. Мт. 28:20; Юд. 1:3).
2. Святе Писання є мірилом усякого вчення.
Апостольський принцип залишається чинним:
«Коли б навіть ми або ангел з неба почав звіщати вам інше Євангеліє… нехай буде проклятий» (Гал. 1:8).
Отже, будь-яка доктрина має бути випробувана Писанням, а не навпаки.
3. Людські приписи не можуть скасовувати Божих.
Христос різко застерігав проти підміни Божої волі релігійними конструкціями:
«Ви усуваєте заповідь Божу, щоб зберегти вашу традицію» (Марка. 7:9).
Коли традиція суперечить Слову — вона перестає бути служінням істині.
4. Авторитет Церкви не є автономним.
Церква є «стовпом і утвердженням істини» (1Тим. 3:15), але не її джерелом.
Вона підзвітна Христові й Його слову, а не навпаки.
5. Єдність без істини — ілюзія.
Заклики до «єдності за будь-яку ціну» втрачають сенс, якщо істина Євангеліє розмивається або замінюється догматами людського походження (Ів.17:17).
6. Покаяння — не слабкість, а повернення до джерела.
Реформа в біблійному сенсі — це не руйнація Церкви, а її очищення через повернення до Божого Слова (Об. 2–3).
7. Остаточний критерій — Христос і Його Євангеліє.
Будь-яке вчення слід перевірити:
– Чи прославляє воно Христа як єдиного Посередника?
– Чи звеличує благодать, а не заслуги?
– Чи узгоджується з апостольським свідченням?
Якщо коротко:
👉 Церква не стоїть над Писанням — вона стоїть під ним.
👉 Там, де Слово Боже знехтуване, навіть найурочистіша побожність стає духовно небезпечною.

♦Я: Подай богословську тезу в дусі Реформації
▼ШІ: Добре. Подам богословську тезу в дусі Реформації — стисло, чітко, з внутрішньою логікою та біблійною опорою.
________________________________________
Богословська теза
Про верховенство Святого Писання над церковними доктринами
1. Єдиним непомильним і остаточним мірилом віри та життя Церкви є Святе Писання, натхненне Богом і достатнє для спасіння та побожного життя (2 Тим. 3:16–17).
2. Церква не є джерелом Об’явлення, але його слугою і свідком; вона народжується зі Слова Божого і постійно ним судиться та очищується (Рим. 10:17; Еф. 2:20).
3. Жодна традиція, соборне рішення чи церковний авторитет не мають сили встановлювати доктрини, які не мають ясного біблійного підґрунтя або суперечать прямому свідченню Писання (Мр. 7:7–13; Гал. 1:8).
4. Там, де людські приписи підносяться до рівня Божих заповідей, істина Євангелія затемнюється, а свобода християнської совісті поневолюється (Кол. 2:20–23).
5. Справжня апостольськість Церкви полягає не в історичній безперервності інституцій, а у вірності апостольському вченню, засвідченому в канонічних книгах Святого Писання (Дії 2:42).
6. Єдність Церкви є плодом істини, а не її заміною; єдність без покори Божому Слову є лише зовнішньою згодою, позбавленою духовної сили (Ів. 17:17; Еф. 4:3–6).
7. Будь-яке церковне вчення повинно бути відкритим до перевірки Писанням і готовим до виправлення, бо Церква завжди потребує реформації — ecclesia semper reformanda secundum Verbum Dei.
8. Христос, явлений у Святому Писанні, є єдиним Очільником Церкви і остаточним суддею її вчення; там, де Його слово зневажається, Церква втрачає своє покликання (Кол.1:18; Об. 3:1–3).
________________________________________
Коротка формула (для цитування):
Церква не тлумачить Писання довільно, а підкоряється йому;
Писання не отримує авторитету від Церкви, бо має його від Бога.

♦Я: Додай патристичні та реформаційні паралелі (Августин, Лютер, Меланхтон тощо).
▼ ШІ: Чудово. Подам розширену богословську тезу з патристичними та реформаційними паралелями, без апологетичної риторики, у науково-церковному стилі, придатному для публікації або викладання.
________________________________________
Богословська теза
Про верховенство Святого Писання у світлі Отців Церкви та Реформації
I. Свідчення Святого Писання
Святе Писання є богонатхненним, достатнім і нормативним для віри та життя Церкви (2 Тим. 3:16–17). Воно не лише передається Церквою, але й постійно судить її (Євр. 4:12).
________________________________________
II. Патристичні паралелі
1. Іриней Ліонський († бл. 202)
Іриней підкреслює, що апостольська віра має публічний, писаний і перевірюваний характер:
«Ми не пізнали б Божого задуму, якби апостоли не залишили нам Писання» (Adversus Haereses, III,1).
Отже, Писання є критерієм істинності навіть для церковної традиції.
2. Афанасій Великий († 373)
У боротьбі з аріанством Афанасій апелює не до більшості чи соборної сили, а до біблійного свідчення:
«Святі та богонатхненні Писання є достатніми для проголошення істини» (Contra Gentes, 1).
Це класичний патристичний аргумент про достатність Писання.
3. Василій Великий († 379)
Хоч Василій говорить про церковні передання, він чітко обмежує їх рамками Писання:
«Ми не сміємо виходити поза межі того, що написано» (De Spiritu Sancto, 7).
Передання не є автономним джерелом доктрини.
4. Іоан Золотоустий († 407)
Іван Золотоустий неодноразово наголошує на доступності й пріоритетності Писання для всіх вірних:
«Усе необхідне міститься в Писанні; те, що неясне, пояснюється ясним» (Гомілії на 2 Тим.).
Тут уже проглядається принцип Scriptura Scripturae interpres.
5. Августин († 430)
Августин проводить чітку межу між канонічним Писанням і церковними авторитетами:
«Лише канонічним книгам Писання я віддаю таку шану, що вважаю їх цілком безпомилковими» (Epistula 82).
Для нього Церква є авторитетною, але не непомильною.
________________________________________
III. Реформаційні паралелі
6. Мартін Лютер (1483–1546)
Лютер не заперечує Церкви, але відмовляється підкоряти сумління доктринам поза Писанням:
«Моє сумління полонене Словом Божим» (Вормський рейхстаг, 1521).
Це практичне застосування принципу Sola Scriptura.
7. Філіп Меланхтон (1497–1560)
У Loci Communes Меланхтон наполягає, що доктрина повинна мати ясне біблійне свідчення, а не лише історичне виправдання.
9. Реформаційна формула
Ecclesia non est iudex Scripturae, sed Scriptura est iudex Ecclesiae.
(Церква не є суддею Писання, але Писання — суддею Церкви.)
________________________________________
IV. Систематичний висновок
1. Патристична традиція визнає нормативність і достатність Писання.
2. Передання має цінність лише в мірі його згоди зі Святим Писанням.
3. Реформація не ввела новий принцип, а відновила давній церковний критерій істини.
4. Там, де доктрина не може бути виправдана Писанням, вона не може вимагати віри як Божої заповіді.
________________________________________
Кінцева теза (для наукового чи публічного вжитку):
Sola Scriptura — не заперечення Церкви, а її повернення до апостольського фундаменту.
Я: Щоб ти порадив конфесіям, доктрини яких не базуються на Писанні, а на людських правилах?
ШІ: Я порадив би їм не полеміку і не самооборону, а серйозний духовний і богословський іспит сумління. Конкретно — такі кроки:
________________________________________
1. Повернути Писання на місце судді, а не декорації
Святе Писання має бути не підтвердженням уже готових доктрин, а критерієм їх істинності.
«Досліджуйте Писання» (Ів. 5:39) — це звернення і до церковних учителів.
Практично: кожну догму поставити під питання: де це ясно навчається в Писанні?
________________________________________
2. Визнати різницю між Божою заповіддю і церковним приписом
Не все, що корисне пастирськи або дисциплінарно, має бути проголошене як Божа істина.
«Чого Я не наказував, того Я не говорив» (пор. Єр. 7:31).
Порада: перестати вимагати віри там, де Бог її не вимагає.
________________________________________
3. Звільнити сумління вірних
Коли людські правила проголошуються як необхідні для спасіння або повноти благодаті, сумління поневолюється.
«Для свободи Христос нас визволив» (Гал. 5:1).
Пастирський наслідок: віра замінюється страхом, а благодать — контролем.
________________________________________
4. Прийняти можливість помилки
Непомильним є лише Боже Слово. Історія Церкви — включно з Отцями і соборами — показує, що помилки можливі й реальні.
«Ми бачимо ніби в дзеркалі, неясно» (1 Кор. 13:12).
Смирення — необхідна умова реформи.
________________________________________
5. Відновити апостольський центр Євангелія
Поставити в центр не правила, обряди чи ієрархію, а:
• Христа як єдиного Посередника (1 Тим. 2:5);
• благодать як основу спасіння (Еф. 2:8–9);
• віру як відповідь на Боже діяння, а не людську систему.
________________________________________
6. Відрізнити єдність від уніфікації
Справжня єдність виникає навколо істини Євангелія, а не навколо однакових правил.
«Освяти їх правдою Твоєю» (Ів. 17:17).
________________________________________
7. Мати мужність до реформації
Реформація — це не бунт і не зрада, а послух Слову Божому.
Ecclesia semper reformanda secundum Verbum Dei.
Порада: почати не з осуду інших, а з очищення власного вчення.
________________________________________
Підсумкова порада (коротко):
Не вимагайте віри там, де Бог залишив свободу.
Не проголошуйте доктриною те, що не має біблійного фундаменту.
Дозвольте Слову Божому судити Церкву — і Церква буде живою.

♦Я: Чи на твою думку така річ, як екумензім, базується на Божому Слові чи суперечить тому, чого воно навчає?
▼ШІ: Відповім чітко, розрізняючи поняття, спираючись на Святе Писання і класичну богословську аргументацію.
________________________________________
Екуменізм
а) Біблійна єдність
Писання безумовно навчає єдності між істинно віруючими:
«Щоб усі були одно… освяти Ти їх істиною» (Ів. 17:17–21)
Але ця єдність:
• ґрунтується на істині Божій,
• має христологічний і доктринальний центр,
• не є компромісом з хибним вченням.
Апостольська єдність — це єдність у вірі, а не просто у співіснуванні (Еф. 4:4–6).
б) Сучасний екуменізм
У тій формі, в якій він часто практикується сьогодні:
• доктринальні розбіжності оголошуються другорядними;
• істина приноситься в жертву «миру»;
• допускається множинність взаємовиключних вчень.
Це суперечить Писанню, яке наказує:
«Пильнуйте вчення» (1 Тим. 4:16)
«Ухиляйтеся від тих, хто чинить розділення… всупереч науці» (Рим. 16:17)
Висновок щодо екуменізму:
• Єдність у Христі та істині — біблійна.
• Екуменізм, що ігнорує істину — небіблійний.

Найдавніші зображення Різдва

Найдавніше відоме наразі зображення Різдва. Знаходиться у катакомбах Присцили в Римі. Дата: 3 століття по РХ. Тут також видно Вифлеємську зірку! Вважається, що чоловіча постать ліворуч - це пророк Ісая, який звіщав про прихід Христа Месії. Він вказує на зірку на небі, що звістила про народження Спасителя світу і сповнення пророцтва. 

Чи може спасти чужа віра?

У Господній молитві ми промовляємо - "Отче наш, хліба нашого насущного, провини наші, нас, нам..." віддаючи Богові належну шану і хвалу, виявляючи Йому подяку і послух. Натомість у Символі віри, ми сповідуємо свою віру особисто, кожен зокрема і кажемо: Я вірую в Отця..., я вірую в Сина Божого..., я вірую в Духа Святого...я вірую в Єдину, Соборну і Апостольську Церкву...,, я визнаю Хрищення на відпущення гріхів..., я вірую у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку...". 

Що це означає? Що я особисто не можу спастися чиєюсь вірою, чиєюсь молитвою, чиїмись заслугами, а лише власною вірою в Христа, власним покладанням на Нього. Лише моя власна віра відкриває мені шлях до Царства небесного. І це важить саме за мого земного життя, а не після моєї смерті, бо вустами апостола Павла Бог промовляє: "Нині час приємний, нині час спасіння..." (2 Послання Павла коринтянам 6:2). Нині, за мого життя, а не колись! Господь Ісус Христос, наголошуючи на спасінні власною вірою каже: "Кожен, хто вірує (тепер, зараз) в Мене, має життя вічне...", "Кожен, хто Тіло Моє споживає і Кров Мою п'є, житиме повіки..." Кожен зокрема! 

Ніхто не може забезпечити нам прощення гріхів, спасіння, вічне життя і небеса своєю вірою, бо для Бога важить лише наша власна жива віра. Ось чому таким важливим є наше власне життя у вірі в Спасителя, перебування у Його Церкві, у запровадженим Ним Таїнствах, у Його Слові. Дбаймо про своє спасіння, поки живемо. Дбаймо про спасіння рідних і близьких, приятелів поки вони живі - заохоченням їх до Церкви, звіщаючи їм Слово Боже, даючи дітям християнське виховання. Це дуже важлива частина нашого християнського служіння, нашого щоденного християнського життя. Дбаймо про це нині, зараз, без зволікання, якщо любимо ближніх правдиво, якщо нам важить те, що каже Бог, у чому нас запевняє Писання.

Знання і віра

Чимало людей дуже красномовно оповідають про християнські пам'ятки, історію Церкви, християнських мучеників і святих, мають серед приятелів священників, навіть Біблію у хаті на полиці, але їм бракує одного - віри, в їхньому серці немає віри...Є якесь знання про віру інших, про історію, а власної віри нема...Слово Боже говорить: "Догодити Богові без віри неможливо..." І на те нема ради...

Про Таїнства

Таїнства є не тільки ознаками віросповідання посеред людей, як дехто собі це уявляє, але натомість вони є радше ознаками та свідченнями Божої волі стосовно нас, через які Бог спонукає серця вірити (тобто, вони є не просто ознаками, якими люди можуть визнавати одне одного, на кшталт гасла під час війни, однострою тощо, але вони є дієвими і певними свідченнями тощо)...

Якщо ми називаємо Таїнства обрядами, які містять Божу заповідь, і до яких додано (Божу) обітницю благодаті, тоді легко вирішити, що саме є Таїнством. Бо обряди, запроваджені людьми, не будуть, відтак, Таїнствами, будучи названими так. Бо не людській владі належить обіцяти благодать. Тому ознаки, які запроваджені без Божої заповіді,не є безсумнівними ознаками благодаті, хоча й вони, можливо, навчають ненавчених або нагадують про щось (як от зображення хреста). 

Відтак, Хрищення, Господня вечеря і Відпущення (гріхів), яке є Таїнством покаяння, є правдивими Таїнствами. Бо ці обряди мають Божу заповідь і обітницю благодаті, яка притаманна Новому Заповіту. Бо коли ми охрищені, коли споживаємо Господнє Тіло, коли нам відпускаються гріхи, то вони, звісно ж, повинні запевняти нас у тім, що Бог правдиво прощає нас заради Христа.  

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року