Як жити християнським життям (Еф.5:15-21)

Бог не залишає своїх (Марка 4:35-41)

Мертві для гріха і живі для Бога (Рим.6:3-11)

Життя в очікуванні слави (Рим.8:11-18)

Віра

Віра не завше позбавляє негараздів, а натомість  провадить через негаразди. Віра не завше позбавляє болю, а натомість дає сили впоратися з ним. Віра не завше рятує від бурі, однак посеред життєвих бур і штормів наповнить спокоєм. Амінь

(з мережі Інтернет) 

Божий рецепт добра (Повт.Закону 10:12-13)

Молитва на річницю смерті (2022)

Молитва за Божий провід щодня

Душпастирські нотатки

Віра передбачає вірність. Зв’язок мирян з парафією і Церквою важливий. Якщо християнин вимушено/тимчасово опиняється поза парафією, він сам повинен шукати способів не втратити зв’язок зі своєю християнською спільнотою. Отож він періодично навідується до дистанційно найближчої до нього парафії Церкви, причащається і сповідається. Він також піклується про свою домашню парафію, періодично надсилаючи їй свої пожертви, що за сучасних обставин в межах країни і з-за кордону зробити вельми легко і просто.

У важких обставинах

Душпастирські нотатки
У важких життєвих обставинах, під час стихійного лиха, війни, епідемії тощо перед віруючими нерідко постають нелегкі питання, котрі потребують відповідей: «Чи зможу я, як зазвичай, ходити до Церкви, причащатись і сповідатись?», «Як мені належиться сприймати мій стан суворої ізоляції, вимушеного одинокого існування поза спільнотою віруючих і Церквою?» "Чи не наражатимусь я через це на гнів Божий?".

Мусимо визнати, що часи, виклики, випробування тощо різняться, як і життєві обставини, в котрі ми потрапляємо нерідко не з власної волі. Отож будь яка людина може зненацька опинитись у човні чи на безлюдному острові посеред океану, у ворожому полоні, ізоляції, спричиненій хворобою чи чимось іншим, упасти в ущелину з котрої годі вибратись без сторонньої помочі, заблукати в джунглях чи деінде, іншими словами – бути в обставинах, коли вона не матиме змоги ані піти до церкви ані причаститися. ОДНАК – ніхто і ніколи не може відібрати в неї віри в нашого Спасителя, покладання на Бога, не може заборонити їй молитися, звертатися подумки до рядків зі Святого Писання, котрі вона завчила напам'ять. У кожній безвиході завше є цей вихід.

Отож використовуймо кожну нагоду, щоб ще більше вкорінюватись у Божім Слові, котре в найважчі часи буде для нас світильником на життєвім шляху. Утверджуймося в щоденній молитві. Будьмо певні – Бог ніколи не залічить нам за гріх ненавмисну неучасть у Службі Божій чи Святім Причасті, зумовлену негараздами та труднощами, однак, поза сумнівом, справедливо судитиме нас за зневіру чи невіру, богозневагу, свідоме відпадання від Нього та Його Слова. Що б не сталося – будьмо з Богом, тримаймося Його обітниць, благословень свого Хрищення, любові нашого Спасителя Ісуса Христа, від котрої нас ніщо і ніколи не розлучить. Пам'ятаймо – Бог скрізь і завжди є поруч нас. ЦЕ – наша надія і втіха.

Християнське життя - це щоденна боротьба (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 4:1-13
1 А Ісус, повний Духа Святого, вернувся з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив. 2 Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів. 3 І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став! 4 А Ісус відповів йому: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим! 5 І він вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. 6 І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її. 7 Тож коли Ти поклонишся переді мною, то все буде Твоє! 8 І промовив Ісус йому в відповідь: Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! 9 І повів Його в Єрусалим, і на наріжнику храму поставив, та й каже Йому: Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! 10 Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли! 11 і: Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги! 12 А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого! 13 І диявол, скінчивши все це спокушування, відійшов від Нього до часу. 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Під час Таїнства Святого Хрищення священник запитує охрищуваного або хрещених родичів, які відповідають замість немовляти: “Чи ти відрікаєшся сатани, усіх діл його і всієї служби його?”, а ті відповідають: «Відрікаюсь».  Це стосується не лише Хрищення, ми, як християни, повинні перейматись цими словами щодня впродовж усього земного життя, відрікаючись сатани і усіх його діл. 
Сьогодні перша неділя Великого Посту. В цей період церковного календаря чимало говорять про утримання від споживання певної їжі, розваг і веселощів, від гріха.  Іван Золотустий сказав: «Що з того, що ви не їсте під час Посту м’яса та іншої їжі, але водночас поїдаєте одне одного». Піст справді може бути добрим прикладом християнської дисципліни і належного розуміння слів Спасителя, який говорить:” Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим!”
В цей час року наша увага, головним чином, зосереджується на тому, що наше християнське життя є життям постійної боротьби.  Про це йдеться також у нинішньому  євангельському тексті.  Початок цієї боротьби сягає Едемського саду. Саме там Адам і Єва відступилися від Бога, а натомість послухалися “діл і служіння” сатани і це спричинилося до гріхопадіння та його жахливих наслідків, які чинні досі.
То що ж таке “діла  сатани і його служіння?” Це – ненависть, гнів, нарікання, пожадливість, заздрощі, гординя, самоправедність але понад усе  - це вперте відкидання послуху Божій волі.  Це також – обман, пліткування, сіяння сумніву, розбрату, поділення і ворожнечі, хитрощі, користолюбство. Діла і служіння сатани виявляються в нашому житті постійно. Ми бачимо це на прикладі подій у світі і довкола нас, на прикладі власного життя, стосунків з нашими рідними, знайомими, іншими людьми. Поклавши руку на серце, ми повинні чесно визнати, що не завжди поводимось як віруючі, як діти Божі. Тож логічно постає питання: “Чи дійсно ми цілковито зреклися діл сатани і його служіння?”
А тепер поміркуймо про діла і служіння Ісуса Христа. Діла нашого Спасителя – це любов, радість, мир, терпеливість, доброта, але понад усе – це досконалий послух волі небесного Отця, на який не здатні ми. Сини Божий став під закон і виконав його заради нас і замість нас. Його служіння  - це правдивість, справедливість, милосердя і прагнення прислужитися іншим.
Впродовж земного життя ми зустрічаємось як з ділами і служінням як сатани, так і нашого Господа. Довкола нас є темрява і світло, гріх і Божа благодать, добро і зло. Всередині нас точиться постійна і запекла боротьба, початок якої сягає часів Адама і Єви. Центр цієї боротьби — наше серце. Спаситель говорить: “Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги ” (Матвія 15:19).
Дорогі у Христі, пам'ятайте, що коли хтось охрищується в ім'я Триєдиного Бога і проголошується Божим дитям — тоді Господь дарує йому нове життя, а відтак — нове серце. Це нове серце зрікається усіх діл сатани і його служби і радіє в Ісусі — втішається Ісусовими ділами і його служінням.  Однак це нове серце знаходиться пліч о пліч зі старим і б'ється поруч з ним. Навчаючи про Таїнство Хрищення і нове життя віруючих, Мартин Лютер у Малому Катехізисі каже: “старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно”.
Лютер називає віруючих “святими і грішними водночас”.  Християнське життя — це життя постійної боротьби, постійного конфлікту. Ця боротьба — неминуча, бо наслідки гріхопадіння оточують нас звідусіль. Вони також є всередині нас. Визнаючи це, апостол Павло говорить: “бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете” (Галатів 5:17).  А в посланні до Римлян він з гіркотою зізнається: “19 Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. 20 Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені” (Рим.5:19,20).  Християнська Церква — це Церква, яка постійно воює з дияволом і гріхом.
Святий і безгрішний Син Божий не мав у Своєму серці того конфлікту і внутрішньої боротьби, які маємо ми з вами і всі віруючі, однак Він, як Правдива Людина, також боровся зі спокусами і нападами сатани.  Кінцевий результат цієї боротьби нам відомий – це цілковита перемога Ісуса над сатаною, це те, на що покладається наша віра.
Спокушаючи  Ісуса Христа в пустелі, сатана кожен свій напад на Нього супроводжував словами: “Якщо Ти Син Божий!”... Кожна спокуса сатани — це намагання схилити людину до поклоніння йому, це прагнення посіяти в нашому серці сумнів у Божій правді. Те саме, що він казав Ісусові в пустелі, він каже тим, кого спокушає нині.  Його слова улесливі і солодкі, але за ними криється велике зло.  Сатана нашіптує  - “Не вір небесному Отцеві! Довірся мені! Вклонися мені і я дам тобі все, чого забажає твоя душа!”  Чимало людей у світі піддаються на ці вмовляння, спокушуються ними, стають заможними, досягають успіху в бізнесі і мистецтві, роблять карколомну кар'єру, але ціна такого “благополуччя” жахлива — їхня душа потрапляє до рук диявола і гине у пекельнім вогні. 
Нам відома єдина вірна відповідь дияволу на всі його спокуси. Це та відповідь, яку дав йому наш Спаситель: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” Зазнаючи нападів сатани, Син Божий добре знав, з ким він має справу  - з неправдомовцем, який бреше від початку і є батьком брехні. Йому не можна довіряти  ніколи, за жодних обставин. Син Божий здобув над ним перемогу, котра через віру в Нього приписується також і нам.
Дорогі брати і сестри, Великодній Піст є часом, коли ми повинні добре усвідомити, яким саме є шлях сатани і шлях нашого Викупителя Ісуса Христа. Ми повинні добре затямити, що неможливо йти обома цими шляхами і служити двом панам водночас (Матвія 6:29). Подібним чином, ми не можемо казати, що ми є Божими дітьми і водночас триматися діл і служби сатани, тими самими вустами молитися, славити Бога і вживати погані слова, клясти, лихословити.
Наше завдання – завжди триматися Христа, розіп'ятого і воскреслого за нас! Триматися Христа означає — зректися сатани, усіх його діл і його служби, боротися з ними. Ця боротьба є  свідченням духовного життя всередині віруючих.  У ній ми повинні цілковито довіритися Ісусові і тому, що Він зробив для нас – помер за нас на хресті, перемігши диявола, гріх і смерть. Боже Слово, правдиві Тіло і Кров Спасителя у Господній вечері єднають нас з Ним і дають нам силу і наснагу вести цю боротьбу далі. Вона триватиме аж до дня нашої смерті.
Дорогі брати і сестри, ніколи не відводьте своїх очей від голгофського хреста,  – того правдивого Дерева життя, на котрому  Боже прощення змиває наш гріх, де любов перемагає зло, а життя — смерть.  Пам'ятайте, що  цей світ жорстокий і підступний, у ньому багато насилля, зла, лукавства, лицемірства, обману, але Спаситель дає нам силу для боротьби зі злом. Він щоденно виливає на нас Своє милосердя, прощення і любов. Він обмінює свою смерть на наше спасіння і вічне життя.  Знайте, що чим більше Бог наділяє нас своєю силою для боротьби зі злом, тим жорстокіше нападає на нас сатана, і чим більше нападає на нас сатана — тим більше сили дає нам Бог. Все, що нам потрібно в цій боротьбі — не зводити очей з розіп'ятого Хреста, з Його ран і порожнього гробу, міцно триматися Спасителя і твердо знати, що Син Божий є єдиним правдивим переможцем над дияволом, гріхом і смертю. Він дає нам сили для боротьби.

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, честь і поклоніння нині і повіки вічні. АМІНЬ!       

Християнське життя і віра

Віра не позбавляє життєвих проблем цілковито, але допомагає дати з цим раду. Віра не позбавляє повністю болю, але дає змогу впоратися з ним. Віра не вберігає цілковито від життєвих бур і штормів, а натомість дарує певність і спокій посеред негараздів.

Важкі приписи християнського життя (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 6:27-38
27 А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. 28 Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. 29 Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки.  30 І кожному, хто в тебе просить подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай.  31 І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.  32 А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.  33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять.  34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж.  35 Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!  36 Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!  37 Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.  38 Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.

Благодать, милість і  мир вам від Бога Отця нашого і Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа! Дорогі брати і сестри, 

Впродовж усього життя в цьому грішному світі ми постійно мусимо робити вибір між добром і злом, правдою і неправдою.  Шлях до вірного вибору вказує нам Господь.  Він каже, що ми, як християни, повинні завжди ставати на бік правди.  Він говорить,  що найкраща відповідь віруючих на зло —  не відповідати злом на зло, помстою на злочинні дії.  Він вчить, що помста за наругу і злочин належить Йому – Найвищому судді. Бог кожному віддасть належне за його лихі, нерозкаяні слова і вчинки.  У нинішньому євангельському тексті Спаситель дає нам дуже важливі приписи щодо нашого християнського життя, отож давайте розглянемо їх детальніше.
Господь навчає: “Любіть своїх ворогів”.  Грішний світ каже, що ворогів слід ненавидіти, переслідувати, мститися їм, ба навіть убивати їх без жалю і докору сумління.  У деяких народів досі існує жахлива традиція кровної помсти, коли через негаразди між людьми страждають їхні діти та онуки. Нинішня кіно- і теле- індустрія продукує фільми, які сповідують принципи помсти. Почасти під цей вплив потрапляють також віруючі і хочуть робити так само. Тоді їх слід зупинити і повернути лицем до Христа, нагадати Його слова.
Написано: “Добро робіть тим, хто ненавидить вас”. Скажіть, будь-ласка, що, зазвичай, роблять чи бажають люди тим, хто їх ненавидить? Чи завжди їм спадає на думку зробити щось добре  їхнім ненависникам? Ні, натомість вони самі нерідко потрапляють в полон ненависті. І коли ненависть наражається на ненависть, – стається ще більший клопіт, або ще більший гріх.  Ненависть спричиняється до інших гріхів – пліткування, обмовляння, завдання шкоди репутації людини, а почасти до втрати здоров'я і навіть життя.
Спаситель каже: “Благословляйте тих, хто вас проклинає”.  Це одне з найважчих випробувань для віруючих.  У відповідь на прокляття, люди  найчастіше теж клянуть, причому нерідко ще більше. Аби в найгірший спосіб помститися кривдникам, люди насилають на них прокляття, вдаються до послуг магів, ворожбитів і чаклунів, і цим накликають на себе Божий гнів. А якщо до цього вдаються віруючі – це дуже сумно. Люди не уявляють якої шкоди собі та ближнім вони завдають словами, в котрих містяться прокляття та брутальна лайка.
Написано: “Моліться за тих, хто кривду вам чинить”. Поза сумнівом, – молитися за кривдників річ нелегка. Це важко. Але пригадайте диякона Степана і нашого Господа на хресті! (Луки 23:34, Дії 7:60) І перший і другий,  коли їх вбивали, молилися за просвічення своїх кривдників.
Написано: “Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу”. Світ каже — май гордість,  дай гідну відповідь кривдникові,  добряче намни йому боки. Нерідко з малого ляпаса починається така жахлива колотнеча, що робиться моторошно.  Вчасно спинитися – означає не дати статися великому лихові.  Однак коли йдеться про захист від наруги і сил зла – ми можемо і повинні давати відсіч, ставати на захист своєї  Батьківщини.
Господь каже: “Робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад”.  Існує поширена думка: якщо ти робиш  добро і позичаєш іншим, слід очікувати  певної користі для себе.  Грішний світ сповідує принцип – “Ти – мені, а я — тобі”.  Добро дуже часто робиться показово, за участі телекамер і журналістів з метою отримання схвалення від суспільства,  заради того, аби похизуватися благодійністю і тп.  Так робити  не слід! Якщо робиш добро чи вчинок милосердя  – не хизуйся цим і не хвались.
Написано: “Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте”.  Люди спокушаються і поспішають засуджувати  свого ближнього, поширювати про нього плітки, смакувати подробиці його приватного життя, того, що сталося, а може й не сталося, а людину просто обмовили.  Заповідь Божа вчить захищати добре ім’я ближнього. Натомість тому, хто спіткнувся, слід допомогти збагнути помилку чи провину, тому, хто вчинив гріх — докорити, скерувати до каяття, запропонувати руку помочі.  Мине час — і ближній, можливо, усвідомить помилку і подякує вам. Тих, хто дійсно вчинив гріх і не покаявся — судитиме Бог. 
Дорогі брати і сестри, почувши  ці приписи Ісуса Христа ми розуміємо,  що не можемо дотримувати їх досконало.  Це зробив замість нас і для нас Син Божий. Він став під Закон і помер за підзаконних— за тих, хто Його любив, і ненавидів, за друзів і кривдників, за гріхи всіх людей, за мене і за вас. Ретельно обмірковуючи слова Спасителя з нинішнього євангельського  тексту, ми можемо довідатись наскільки близько ми перебуваємо поруч із Ним та Його Євангелієм,  якою є наша віра в Нього. Важкість цього завдання вимірюється Його словами: “32 А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.  33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять.  34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж”...
Любов віруючих до одне до одного і до ближніх повинна бути більшою від любові невіруючих! Чому? Тому що віруючі пізнали любов і милосердя Господа, який спершу полюбив їх і пішов за них на хрест. Любов віруючих — це віддзеркалення Божої любові до них.  Віруючі є дітьми довготерпеливого, многомилостивого і люблячого Бога. Вони знають Його! Він наповнює їхні серця духом милосердя і робить їх здатними виявляти його до ближніх. 
Дорогі брати і сестри, дякуючи  Господу за наше викуплення, прощення гріхів, життя і спасіння –  ці безцінні дарунки Його благодаті, сповнімось палкої і щирої віри і заохоти до кожної речі, приємної в Божих очах – до добра, милосердя, прощення, терпіння, нелицемірної любові, не очікуючи за це похвали чи нагороди, і, роблячи так, просто скажімо: “Ми зробили те, що повинні були зробити, як Божі раби, а слава за все належиться Отцю, Сину і Святому Духові, нині і повіки. Амінь!” (Луки 17:10)   

Стіймо на твердім фундаменті! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Послання Ап.Павла до ефесян 2:19-22
19 Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога,  20 збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос,  21 що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі,  22 що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! 
(2-е Петра 1:2).  Дорогі у Христі, брати і сестри!

У Символі віри ми промовляємо: «Вірую в єдину святу, соборну і Апостольську Церкву».  Святе Писання порівнює Церкву з будівлею, а віруючих – з цеглинами, з котрих вона зводиться. Отож на кожній з цеглин вибите ім’я кожного врятованого Христом грішника, тому вартість кожної цеглини вимірюється не грошима, а ціною пролитої за грішників кров’ю Спасителя. 
Сьогоднішній текст із послання Апостола Павла до ефесян говорить нам про Бога-Будівничого, котрий будує Свою Святу Церкву і нас. Святий Павло каже, як саме Бог будує Християнську Церкву.  Він закладає основу, котрою є Святе Писання, а наріжним каменем у ній є Ісус Христос. Згодом будівля крок за кроком «росте в святий храм у Господі».
Якщо до чогось Бог не долучається, якщо люди не просять Божого благословення і помочі, якщо Бог не благословляє і не піклується – нічого путнього з того не вийде. Написано: “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!” (Пс.126:1). Таким чином, побожні віруючі кожну працю розпочинають словами молитви: “Господи, поможи. Господи, поблагослови”.
Кожен дім будується на фундаменті. Треба, щоб фундамент був міцним і надійним і тримав на собі весь будинок. Біблія навчає, що для того, щоб будівля Церкви стояла непорушно і твердо, вона повинна також мати добру основу. І такою основою є наш Спаситель і Викупитель Ісус Христос!  В одній з лютеранських пісень є такі слова:
“Христос – основа Церкви, надійна і тривка.
Її створила й держить Його міцна рука!”
Апостол Павло каже, що єдиною правдивою основою Церкви є і може бути тільки Ісус Христос – Син Божий, Викупитель і Спаситель. У першому посланні до Коринтян він зазначає: «11 Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос» (1Кор.3:11).  Однак коли Христос – цей наріжний камінь Християнської Церкви прийшов на землю, то чимало людей відкинули Його, не прийняли, а далі чекали іншого Месію собі на осуд.  Пророцтво про це звіщає псалмоспівець у Псалмі 117-му. Він каже: “22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, 23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!” (Пс.117:22-23). 
Будівництво Християнської Церкви і з’єднання її частин докупи є процесом, котрий постійно триває. Будівля зводиться з окремих частин і так росте і підіймається догори. Кожному з вас у ній належиться своє місце, визначене Богом. Усі ви – цеглини в цій будівлі. І так само як цегла не може сама піднестися з землі і поставитись одна на одну – Господь Сам бере нас і кладе туди, де вважає за потрібне. Кожен з вас має право і потребує бути у цій будівлі Христовій, де головним будівничим є Бог. Так  каже Писання.
Будівля Церкви зводиться з великої кількості малих цеглин і росте, щоб стати “святим храмом у Господі”. Не ми самі, але Ісус Христос допомагає нам зростати разом у спільноті віруючих – Божій отарі, Церкві Ісуса Христа. Цей величний храм існує для того, щоб служити Богові і прославляти Його святе ім’я. А що найголовніше – щоб освячуватися Його святим Словом, щоденно жити відповідно до Його Слова. Євангеліст Марко у шостому розділі  свого Євангелія каже, що коли одного разу Ісус побачив великий людський натовп, то Його милосердя і любов до людей виявились у тому, що Він почав їх навчати, давати їм Добру Новину про прощення гріхів, життя і спасіння – не зцілювати, не годувати, а навчати! Він знав, що духовна пожива у вигляді Слова Божого є важливішою, ніж хліб насущний (Марка 6:34). 
Саме слухання Христового Слова – це ще не все, що вимагається від віруючих. Не досить навіть просто погоджуватись з тим, що каже Боже Слово. Християнам належиться  виконувати те, про що це Слово говорить. Ми спасенні виключно через віру в Христа, і це незаперечна правда, однак наша віра завжди мусить виявляти себе в добрих ділах – плодах нашої віри в Спасителя.
Віруюча людина, дім якої збудований на кам’яному фундаменті, є належно підготовлена до негараздів і випробувань життя. Її дім стоїть твердо і надійно. Рано чи пізно він буде випробуваний зливою, яка намагатиметься пошкодити дах, поривами вітру, який вдарятиме у стіни, потоками води, які прагнутимуть зруйнувати фундамент. Однак такий дім витримає негоду. Людина, яка живе у ньому, витримає всі життєві випробування, тому що вона стоїть на міцному фундаменті, котрим є Ісус Христос і Його Слово. Вона знає, що Бог завжди з нею в усіх, навіть найважчих обставинах її життя. Вона завжди покладається на Нього і знає, що дорога до Божого Царства проходить через багато утисків. Вона  також знає, що перебуває в руках Господа, який викупив її, і ніщо в світі не розлучить її від Божої любові.
Натомість інший дім, – дім невіруючого або маловірного, немудрого чоловіка суттєво різниться від дому мудрого. На перший погляд він подібний до першого дому.  Адже немудрий теж чує Боже Слово, однак він не приймає його близько до серця, не використовує його в повсякденному житті. Зовні його життя виглядає побожним і порядним,  але це лише зовні, як це є у випадку з фарисеями і вчителями Закону. Насправді є немудрий не визнає власної гріховності і негідності в Божих очах, лицемірить, не шукає прощення і спасіння виключно у Христі.  Він покладається на власні діла і заслуги. І коли його дім опиниться перед тими ж небезпеками, що й дім розумного, то не встоїть. 
За словами Лютера «ми повинні понад усе знати чи вчення, якого ми навчаємо, є Божим Словом – якщо ми це знаємо, то саме на ньому ми і повинні будувати духовну будівлю, щоб вона могла бути міцною і залишитися такою, тоді її не зруйнує диявол, а тим більше їй нічого не зробить світ з усією своєю раттю, якби вони всі разом не шаленіли та не лютували…» Лютер каже: «Бог не може обманювати, а я маю Його Слово і воно мене не осоромить  і сили адові не здолають мене, через це я маю втіху, яку звіщає мені Бог і каже: «Я буду тебе підтримувати – ти ж просто залишайся в Моєму Слові».
Дорогі брати і сестри, завжди пам’ятайте, що основою, на котрій ми збудовані і на котрій стоїмо – є непомильне і святе, могутнє і живе та діяльне Слово Боже, а наріжним каменем Церкви є наш Господь Ісус Христос. Дві речі конче необхідні для будівництва Християнської Церкви – Слово Боже і Христос. Тільки вкорінені в Слові Божім через віру в Ісуса Христа, покріплені цій вірі Його Тілом і Кров’ю у Господній вечері, ми маємо силу твердо вірити і слідувати за Його волею впродовж усього свого життя.  Тільки та держава, у котрій Церква вірно звіщає Христове Євангеліє, може очікувати на добрі зміни і рясні благословення, добро і процвітання. 
   
Нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. Амінь. (До колосян 3:15)

Молитва про каяття і прощення

Милостивий і довготерпеливий Боже, Отче наш небесний! Я, грішний, в покорі стою перед Тобою на колінах і визнаю свої гріхи та провини, що їх припустився своїми вчинками, словами і думками. Я прогнівив Тебе ними і завдав прикрощів Тобі та ближнім, а через це заслужив на дочасну і вічну кару. Всім серцем і душею я каюся у своїх гріхах. До Тебе, Боже мій, я прийшов зі своїми душевними тягарями і благаю Тебе: заради невимовних мук, страждань і смерті Твого улюбленого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, та з превеликого милосердя Твого до усього людського роду милостивий будь до мене, грішного, прости мені мої провини, як і я прощаю моїм винуватцям, зніми з мене кайдани гріха і обдаруй мене силою Твого Святого Духа, щоб я направився, і гідно вшановував Тебе, заради святих ран і крові Твого Однородженого Сина, а мого Спасителя Ісуса Христа, який живе і царює з Тобою, Отче, і зі Святим Духом нині і повсякчас і повіки віків, Амінь.

Любов до Бога і ближнього (нарис проповіді)

Текст проповіді: Послання Ап.Павла до римлян 13:8-14
8 Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. 9 Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! 10 Любов не чинить зла ближньому, тож любов – це виконання Закону. 11 І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. 12 Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. 13 Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, 14 але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!  

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Написано: «Любов не чинить зла ближньому, то ж любов – це виконання Закону»…
Нині остання неділя перед Великим Постом – це саме той час, коли ми особливим чином можемо і повинні зосередитися на ціні нашого викуплення Ісусом Христом і нашому щоденному християнському житті. Апостол Павло у сьогоднішньому посланні  скеровує нас до розуміння правдивої любові до ближнього, що є наслідком любові Бога до нас, завдяки якій Син Божий пішов на хрест. Він спонукає нас замислитись над правдивими чеснотами віруючих і належним пошануванням Божих заповідей. Наша любов до Бога і ближнього є нашою відповіддю на те, що Бог зробив для нас. Цінуючи зроблене для нас Богом, дякуючи Богові за те, що Він прийняв нас такими, як ми є, ми хочемо шанувати цей Божий дарунок  нашим новим життям у Христі, у цілковитій злагоді з Божими Заповідями.
Павло каже: «Не будьте винні нікому нічого, окрім того, аби любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закон». Поміркуймо якою ж насправді є наша любов до ближнього, дорогі у Христі? Чи завжди, в ставленні до ближнього, вона присутня?
Божий Закон говорить: «Не чини перелюбу». Натомість ми повинні визнати, що кожен тим чи іншим чином цю заповідь порушив – або неналежним пошануванням запровадженого Богом шлюбу – власного чи чужого словом або ділом, або життям без шлюбу.  Сумно і прикро, що жоден недолугий жарт нині не буває без того, аби у ньому не йшлося про подружню зраду чи аморальність, над котрою люди потішаються, наче це звична і цілком прийнятна річ. 
Закон Божий говорить: «Не вбивай». Поміркуйте, чи ви бува не були причетні до спонукання до вбивства. Можливо, ваші знайомі чи приятелі скаржились вам, що їхня вагітність не на часі, що обставини життя та інші життєві плани не дозволяють їм мати дитину, а ви не застерегли їх від хибного кроку? Можливо, ви когось образили або не допомогли в скрутний час і це могло спричинитися до серйозної загрози людському життю?
Написано: «Не кради». Однак люди нині вдаються до таких неймовірних хитрощів, порушуючи цю заповідь, що вводять в оману не лише інших, а й себе самих. Існує незчисленна кількість витончених махінацій, за допомогою яких люди намагаються обдурити ближнього чи поцупити щось у нього.
Святе Писання каже: «Не свідчи неправдиво». Натомість неправдиве свідчення, обмовляння, нищення доброго ймення ближнього вже стало повсякденною нормою багатьох.
Божий Закон застерігає: «Не пожадай».  Однак людське серце так часто потрапляє в полон пожадання і плекає думки про те, як би отримати те, що не є нашою власністю – від чужої дружини чи чоловіка,  до чужого майна, працівника чи підприємства. Рейдерство вже стало повсякденним явищем.
Отож на кожному кроці ми бачимо брак любові до Бога і до ближнього.
Всі люди в той чи інший спосіб порушують Божі Заповіді. У своєму посланні Яків говорить, що хто «згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Якова 2:10). Іншими словами – людина, котра порушила бодай одну із Божих Заповідей, зневажує увесь Закон Божий, усі Заповіді. Правда полягає  в тім, що люди дедалі більше знижують межу чутливості щодо власних гріхів, нехтують ними або легковажать. Натомість треба конче звертати на них увагу, а це потребує важкої щоденної праці з нашого боку.
Дорогі брати і сестри, святий Павло каже: «Пора нам уже пробудитись від сну… Ніч минула, а день наблизився».  Наш Спасителя гряде і одного дня Він прийде вдруге.  Наш Цар, Господь святого і правдивого світла, Податель життя і спасіння, досконалий Виконавець Закону за нас, не повинен застати нас сплячими, недоброчесними, «в гульні та п'янстві, в перелюбі та розпусті, в сварні та заздрощах», а в живій вірі в Нього, в правдивій любові до Бога та ближнього, в тому, що «правдиве, чесне, праведне, чисте, приємне Богові, чеснотне, гідне хвали» (Филипян 4:8).  Якщо ж наш Цар застане нас духовно окраденими і байдужими, то горе нам. В цю пастку потрапляють чимало віруючих, коли вони не піклуються про свою віру, не докладають зусиль для читання та дослідження Слова Божого, не слухають його з радістю та втіхою, схиляються до думки, що бути в церкві щонеділі – це надто велика жертва і надмірна витрата часу.
Але наш Цар гряде і Він вже тут. Він звіщає нам Своє Слово і благословляє нас Своїми дарами. Він дивиться на наші серця і бачить, чи ми належно шануємо і цінуємо Його дари і поклоняємось Йому у вірі та правді.
Дорогі брати і сестри, не спімо духовним сном, прокиньмося, пильнуймо, зодягнімось у «повну Божу зброю», у зброю світла, щоб вистояти в духовній війні, котра постійно триває довкола нас і всередині нас. Пам’ятайте – диявол постійно бореться за наші душі. І коли ми чуємо ці слова і байдуже позіхаємо – це саме те, чого йому треба від нас. Натомість каймося у гріхах, сповідаймося, женімо геть ганебні думки та вчинки. Зодягнімося у праведність Христа, наслідуючи  Його і отримуючи від Нього прощення у Його правдивих Тілі та Крові в Господній вечері. Турбуймося про те, як отримати якнайбільше Євангелія в усіх його видах.
Не забувайте яким довготерпеливим, милостивим, люблячим і милосердним є наш Господь, котрий завжди готовий пробачити нам наші провини. Він виграв найзапеклішу битву з усіх – битву проти сил темряви, гріха, диявола і смерті. Він здобув перемогу над цими смертельними ворогами Своїми святими ранами і кров’ю, пролитою за нас на Голгофі. Він прийде вдруге, щоб розбити темряву остаточно і допровадити нас до Свого Царства вічного світла. Заради цього Він зодягнувся у людську плоть і народився від Діви Марії, жив людським життям і викупив нас. Тож ходімо Його дорогою, дорогою правди і світла, бо Він зробив нас людьми світла. Чинімо відповідно до Його Слова.
Ісусові Христові, який гряде у славі, який вже нині перебуває серед нас, разом з Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки. Благодать Божа нехай буде з вами. Амінь.   

Зцілення чи спасіння? Що головне?

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:29-39
29 І вийшли вони із синагоги невдовзі, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. 30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. 31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона почала прислуговувати їм. 32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. 33 І все місто зібралося перед дверима. 34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. 35 А над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. 36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. 37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. 38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. 39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.   

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Напевно у багатьох із вас є знайомі з певними фізичними обмеженнями. Мусимо визнати, що у нас досі не створені належні умови для таких людей, як це є в багатьох країнах світу.  Громадяни з інвалідністю почасти не можуть вибратися за межі власного помешкання, скористатися громадським транспортом, відвідати якісь установи чи магазини.  Втім, нерідко саме фізично обмежені, люди з інвалідністю чи хворі стають для багатьох зразком палкої віри і покладання на Господа, а натомість добре здоров’я інших ще не є доказом їхньої  живої віри в Господа. У зв’язку з цим постає питання: «Як ми, як віруючі, сприймаємо різні життєві негаразди і випробування?» 
У нинішньому євангельському тексті Марко говорить про те, як Ісус уздоровив тещу Симона Петра і багатьох немічних.  Повідомлення про Петрову тещу свідчить про те, що у Симона була сім’я, і вочевидь не лише у нього, а й в інших учнів Христа і ця річ цілком нормальна і природна для Божих служителів , натомість заборона служителям одружуватись суперечить Божому Слову.
Щойно люди почули, що з’явився Той, хто зціляє від усіх хвороб, як до Нього звідусіль почали приводити  та приносити недужих і хворих!  Марко говорить, що Ісус не уздоровив ВСІХ немічних і хворих у тому місті, бо інакше Йому б довелось займатись лише зціленням, але Він також навчав і проповідував.  Зі слів Марка, хворих і немічних було так багато, що Спаситель приймав їх до глибокої ночі, а «над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився…». 
Ісусові, без сумніву, було відомо, що чимало тих, що прийшли до Нього, шукають не Спасителя від гріхів, а лише Цілителя від недуг. Тому Він нагадує учням про головну мету Свого служіння на землі і каже: «Ходімо в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов».  Його мета – це, насамперед, не зцілення і дарування людям досконалого здоров’я, як проголошують деякі церкви і вірять деякі віруючі, а звіщення грішникам Євангелія, прощення їхніх гріхів, дарування їм вічного життя і спасіння. 
Як віруючі, ми просимо Господа, щоб Він уздоровив хворих, відвідуємо їх в лікарні і вдома, молимось за них. Але ми також покладаємось на Божу ласку і волю, і пам’ятаємо, що через гріх, тут, на землі, нічого досконалого, включно зі здоров’ям, ніколи не буде. Отож ми страждаємо, хворіємо, стаємо немічними, але при цьому повинні пам’ятати, що милостивий Господь завжди поруч нас, щоденно піклується про нас. Зцілення Ісусом хворих і немічних повинні були служити незаперечним доказом того, що Він дійсно є Сином Божим, Спасителем світу.
Дорогі брати і сестри,  серед присутніх тут напевно не знайдеться жодного, у кого б не було якоїсь немочі чи недуги.  І якщо у вас виникають думки, на кшталт оцих: «Можливо, Бог розсердився на мене?»,  «Можливо я зробив щось таке, що Йому не сподобалось?» , «Напевно Бог забув про мене?…» , «Я намагався бути добрим, але, очевидно не все робив як слід, отож тепер Бог карає мене», то пригадайте вірші зі Старого Заповіту, з книги Йова: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні,  не як дні наймита!... 2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, 3 так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... 4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану?» (Йова 7:1-4). 
Що ми бачимо? Невже Бог відвернувся від Йова. Він був дуже заможним і втратив все, що мав – дітей і нажите майно.  Він завжди і в усьому покладався на Бога і жив побожним життям. Він не міг збагнути чому з ним сталася ця біда. В його голові роїлися думки: «Я не заслужив цього. Мені належиться краща доля».  З книги Йова ми дізнаємось про те, що Бог хотів запевнити диявола, що праведний Йов за жодних життєвих обставин не зречеться Його. І саме покладання Йова на Бога за будь-яких життєвих обставин, готовність брати з Божої руки все – є прикладом для кожного з нас.
Питання про те, що ми заслуговуємо, і як Бог виявляє до нас Своє милосердя, є важливим. Наше єство каже: «Що з того, що Бог зцілив когось, але ж Він не зцілив мене! Що з того, що Він уздоровив тещу Петра, доньку Яіра, розслабленого чоловіка! Але ж мої немочі не зцілені!». І тоді Біблія відповідає нам, що це не так, що Ісус насправді зцілив КОЖНОГО З НАС, оживив тих, що були мертві у гріхах, підніс до нового життя! (Івана 12:32). 
Нам здається, що ми заслуговуємо  на добре, що ми страждаємо незаслужено, несправедливо. Однак Святе Писання каже, що насправді  нам не належиться добре, бо ми грішимо. Ми приходимо на цей світ грішними. Єдине, на що ми заслуговуємо цілком справедливо – це Божий гнів і покарання.  Однак втішна Євангельська звістка, яку ми чуємо від Христа, запевняє нас у тім, що заради Божого Сина небесний Отець не дає нам те, на що ми справді заслуговуємо, як грішники, а натомість дарує нам прощення гріхів, життя і спасіння. Ми звемо цю Божу ласку радісним обміном.
Теща апостола Петра була грішною, як і усі ми, як усі люди на землі. Але вона не отримала того, на що залужила. Через хворобу вона могла померти.  Однак до неї прийшов Спаситель і приніс їй благодать. Зверніть увагу на те, як про це говориться в Євангелії: Не вона прийшла до Ісуса Христа, а Він до неї. Подібним чином Христос прийшов до кожного з нас.  Ми охрищені в ім’я Триєдиного Бога, і Таїнство Святого Хрищення є Божою дією щодо нас, а не навпаки. Бог притягує нас до себе через засоби благодаті – Слово і Таїнство, а не ми самі вирішуємо прийняти Бога.
Учні кажуть Христові: «Всі шукають Тебе». Це правда, – багато людей шукають Бога. Однак, на жаль, чимало шукають Його не там, де треба, а там де Його нема і хочуть потрапити до Царства небесного тією дорогою, яка туди не веде. Єдина дорога, яка веде до спасіння і Царства Божого, є Син Божий, який каже: «Я дорога і правда і життя». (Івана 14:6).
Дорогі брати і сестри, не зважаючи на всі життєві випробування, страждання і немочі, ми постійно чуємо в  Божому Слові запевнення у тім, що Бог зітре з наших очей кожну сльозу і оселить нас там, де не буде вже ні смутку, ні болю. Господь говорить: «до Себе Я всіх притягну»  (Ів.12:32).  Через віру в Спасителя Христа ми вспадковуємо Його перемогу над смертю, дияволом і гріхом, отримуємо прощення гріхів, життя і спасіння. Своїм Євангелієм, Своїми правдивими Тілом і Кров’ю у Господній вечері Він знову і знову запевняє на у тім, що ми можемо завжди з певністю довірятися Йому і покладатися на Нього. Міцно тримаймося Христа до останнього подиху! З Ним переможемо!

Йому одному разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, шана і поклоніння нині і повіки вічні. Амінь. 

Християнський похорон: для кого він і про що?

Більшість людей твердо переконані, що християнський похорон призначається для будь-якої
людині без жодних застережень, але це не так, бо він, власне, є ПРИВІЛЕЄМ саме для віруючих, християн, дітей Божих, котрі провадили християнське життя, молилися, слухали і читали Слово Боже, відвідували богослужіння у церкві, покладалися на Христа Спасителя, вірили в Нього, сповідали свою віру і мали надію на вічне життя і воскресіння. Він також призначається для немовлят, надто діточок християнських батьків, які уповають на Божу ласку. Дуже часто люди (і навіть деякі священики) помилково вважають, що під час похорону все зосереджується виключно на покійникові, його життєвому шляхові, його засмучених рідних та близьких. Частково це так і є, надто тоді, коли йдеться про побожну, віруючу людину, котра за життя покладалася на Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя, і тоді душпастир заохочує присутніх брати за взірець християнське життя і віру такої людини. ОДНАК, похорон головним чином є нагодою для проголошення присутнім Христового Євангелія. В таких обставинах людські серця часто найкраще налаштовані на слухання Божого Слова, обмірковування його та власного життя. Іншими словами – похорон є благодатним часом для проповідування Доброї Звістки про прощення гріхів, спасіння та життя у Божому Сині.

Якщо ближній грішить (проповідь).

Текст проповіді: Книга пророка Єзекіїля 33:7-11
7 А ти, сину людський, Я дав тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і ти почуєш з уст Моїх слово, й остережеш їх від Мене. 8 Коли б Я сказав до безбожного: Безбожнику, ти конче помреш!, а ти не говорив би, щоб остерегти безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки. 9 А ти, коли остережеш несправедливого від дороги його, щоб вернувся з неї, і він не вернеться з своєї дороги, він помре за гріх свій, а ти душу свою врятував. 10 А ти, сину людський, скажи до Ізраїлевого дому: Ви кажете так, говорячи: Коли наші провини та наші гріхи на нас, і через них ми гинемо, то як будемо жити? 11 Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

У Святім Писанні, зокрема  у нашому нинішньому тексті, служіння пророків, проповіднків, пастирів, а також християн загалом Бог нерідко порівнює з обов’язками вартового. Кожен із них повинен добросовісно виконувати свою службу і попереджати християн та всіх людей про наближення і наміри хитрого і підступного ворога – диявола та його слуг. Апостол Петро говорить: «…пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Петра 5:8). Головний обов’язок вартового – пильно стежити за тим, що діється довкола і вчасно попередити про небезпеку і наближення ворога. Вартовий повинен був бути весь час на сторожі. Його недбалість може обернутись загибеллю багатьох людей.
Втім, у цьому світі є «вартові», які не виконують належно своїх обов’язків, не попереджають людей про хитрощі та смертельну небезпеку, яка йде від диявола, а навпаки ¬– дрімають, присипляють їхню пильність, скеровують людей у пастку лукавого, зводячи багатьох на манівці і штовхаючи їх на загибель.  Ними, зокрема, є неправдиві вчителі, які перекручують і спотворюють Боже Слово, здіймають фальшиву тривогу та збивають людей з пантелику байками про уявну небезпеку, відвертаючи їхню увагу від справжнього і підступного ворога людства – диявола.
Отож нам потрібні правдиві Божі вартові! Такими вартовими є, насамперед, належно покликані до служіння душпастирі, які мають пильнувати та звіщати Боже застереження щодо каяття у гріхах і готовності грішників до другого приходу Христа. Вони також повинні проголошувати правду про Божу справедливість і покарання за гріхи.  І що найголовніше – вони повинні звіщати втішну Добру Новину про Божу ласку та милостиве прощення гріхів розкаяному грішникові і дарування йому життя і спасіння заради  розіп’ятого та воскреслого Сина Божого. З цією метою правдивий Божий вартовий проповідує правду Божу у її повноті – як Закон і Євангеліє. Заради спасіння грішників він належно використовує Божі засоби благодаті – Слово і Таїнство і нагадує віруючим про благословення їхнього Хрищення та необхідність зміцнення віри за допомогою Божого Слова і Тіла та Крові Спасителя в Господній вечері.
Закривати очі на гріхи і проблеми ближнього, означає – робити йому ведмежу послугу. Натомість слід  докоряти за гріх, виправляти,  відвертати від гріха, робити це твердо і водночас з любов’ю і терпінням. За словами апостола Юди, до тих, «хто вагається, слід бути милостивим, спасати і виривати з огню, а до інших бути милосердним зо страхом» (Юди). Хибний принцип «Моя хата скраю» віруюча людина повинна рішуче відкидати, пам’ятаючи про те, що Бог очікує від неї не тільки безсумнівного покладання на Спасителя і  твердої віри в Нього, але також наказує їй «остерегти безбожного від дороги його». Тобто, коли християн бачить чужий гріх, то його обов’язком є застерегти ближнього і попередити його про наслідки гріха.  Гріх не повинен приховуватися, а натомість виявлятися і виправлятися, а грішник повинен скеровуватися до каяття і нагадування про Божу кару за гріх безбожних і милосердя Боже до всіх, в кого «серце зламане і покірне» (Пс.50). Той, хто бачить, як інший грішить, однак не застерігає і не присоромлює його – відповідатиме перед Богом так само, як винний у гріхові. Натомість, якщо після застереження грішник грішить далі – його провина лежатиме на ньому, а той, хто застерігав його – невинний перед Богом.
Дорогі брати і сестри, пам’ятайте, що кожну справу щодо гріха і провини між ближніми  слід вирішувати відповідно до настанов нашого Спасителя, бо деяким людям інколи кортить якнайшвидше привселюдно осоромити ближнього і розголосити про проблему цілому світові. Тим, хто полюбляє бачити гріхи інших і не помічати власних Господь каже: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?» (Луки 6:41).
Ісус Христос є головою Церкви і піклується про кожну вівцю Своєї отари (Луки 15:4-6).  Слово Боже вчить, як Він поводиться з вівцею, котра відбилася від отари і зійшла з вірного шляху. Чи Він кидається на неї з криком та гнівом, прагнучи негайно та суворо покарати її? Ні, Він спершу терпеливо наставляє і скеровує її до того, що добре.  Апостол Петро каже: «довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння…» («2 Петра 3:15). Мета Божого довготерпіння до грішник така – Бог хоче, «щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди…» (1Тим.2:4). Пригадаймо, скільки разів в житті ми самі грішили і яке велике терпіння щоразу виявляв до нас Господь!
Господь піклується про наше добре ім’я і суворо забороняє обмовляти ближнього. Заповідь Божа наголошує: «Не свідчи неправдиво на свого ближнього». У Бога єдина мета щодо грішника: Він хоче привести його до каяття і повернути до Себе, спасти. На жаль, є люди, які свідомо обмовляють свого ближнього і приписують йому те, чого він не робив, поширюють неправдиві чутки. Отож, почувши подібне, слід вияснити, чи це дійсно правда. Якщо ж ближній вчинив необачно – треба допомогти йому усвідомити провину і покаятись. Діючи таким чином, ви пропонуєте ближньому правдиву допомогу.
У Євангелії від Матвія (Мт.18:15-17) Ісус Христос дає нам приклад того, як віруючим потрібно вирішувати питання стосовно гріха і провини ближнього в Церкві. Спершу всяка справа щодо гріха повинна вирішуватися між двома людьми, яких це стосується. Отож не слід ще комусь, або навіть всім негайно розповідати про проблему, не потрібно також перекручувати, поширювати неправдиві плітки, домислюючи своє. Якщо людина, котра вчинила гріх, не прислухається до докору, не покається і не попросить вибачення, лише тоді можна до справи залучити ще двох або трьох свідків, душпастиря. Якщо і після цього грішник не покається, слід звернутися до Церкви. Якщо не послухає церкви – тоді слід вжити щодо нього певних заходів, як от – відлучити від Причастя допоки він не покається і не виправиться. В найгіршому випадку нерозкаяний грішник вилучається з церкви, аж до того часу, поки він не покається.  Кожного нерозкаяного грішника Бог застерігає, кажучи: «Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати…» 
В основі такого ставлення лежить Божа любов до грішника, з якої Він «віддав Свого Сина Однородженого, так щоб кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). Господь каже: «не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!».  Господь «милостивий і довготерпеливий», Він «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання  правди». 1Тим.2:4.
Дорогі брати і сестри, шануйте і дотримуйте Заповіді Божі, пильнуйте за своїми словами і вчинками, допомагайте один одному носити тягарі. Настановляйте себе і один одного правдою Божого слова, яка освячує та просвічує нас, живіть життям сповненим правдивого каяття і сміливо звіщайте світові Добру Звістку про прощення гріхів заради Христа. Пам’ятайте, що ціною крові Божого Сина, нашого єдиного Господа і Спасителя, ми маємо прощення гріхів, життя і спасіння.

І нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже ваші думки і ваші серця у Христі Ісусі. Амінь. 

Каяття і сповідь в житті віруючих

Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!
Ісаї 1:17
Довкола нас чимало людей, котрі не ходять до Церкви, не причашаються,не сповідаються, а натомість кажуть, що мають Бога у серці і живуть побожно. Якраз у тім і проблема, бо віруючій людині мають бути конче притаманні ознаки віри, про котрі каже Бог у Писанні - Хрищення, приналежність до спільноти віруючих, спільна молитва, відвідини Служби Божої, слухання та вивчення Божого Слова, участь у Святім Причасті тощо. Одна з цих рис - каяття у гріхах і сповідь. Бог надав владу щодо відпущення гріхів Церкві, покликаним душпастирям. Сповідь і відпущення гріхів є великим Божим благословенням для грішника. Без сповіді і каяття християнського життя нема. Належиться перепрошувати один одного, сповідатись перед священиком, Церквою і Богом. Боятися каяття і сповіді - не мати віри, покладання на Господа і Його ласку, бо ж грішити не бояться зазвичай. Написано:
13 А митник здалека стояв (у храмі)та очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!...
Матвія 18:13
15 коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата.
Матвія 18:15
16 признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного...
Якова 5:16
Сказавши оце, Він (Ісус) дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! 23 Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!
Івана 20:22,23