В чім секрет їхнього довголіття? Він дуже простий. Тому що вони, зокрема у текстах, гарно, правильно, добре передають зміст Божого Слова, належно зображають служіння Христа Спасителя, Його викупну жертву, запроваджені Ним Святі Таїнства, Божу любов і милосердя, величні діла Творця. Таким творам судилося мати довге життя. Вони приречені на довголіття, бо про це піклується сам Господь.
Найстаріша бібліотека в Швейцарії знаходиться у місті Санкт-Галлен в монастирі Святого Галла, заснованому 613 року. Бібліотеку заклав Отмар фон Санкт-Галлен, - перший настоятель монастиря. Нині тут зберігається один із найвідоміших у світі манускриптів - манускрипт 12-13ст. «Пісня про Нібелунгів». Бібліотека монастиря вважається найбагатшою в Європі. У ній налічується близько 160 тисяч книжок, 2100 рукописів, датованих VIII—XV століттями, 1650 інкунабул (книги, видані до 1501 року). Головний зал бібліотеки виконаний в стилі рококо. Над головним входом до бібліотеки розміщено напис грецькою мовою "Лікарня для душі"...
Бібліотека палацу Мафра - це велична і вражаюча споруда в стилі бароко. Зведена у 18 столітті в невеликому португальському містечку Мафра. В ній зберігається понад 36 000 томів стародавніх рукописів і книг на різні теми, як от історія, право, філософія, медицина та теологія. Бібліотека має оригінальний дизайн і була збудована за наказом короля Хуана V як символ його влади та багатства під час його правління на початку 18 ст.
Будівля спроектована у формі хреста. Знадобилося понад 40 років, щоб завершити цей шедевр, у якому чудові стелі з розписами, позолочені прикраси та приголомшливі фрески. Книжкові шафи виготовлені з цінних порід дерева, як от червоне дерево та палісандр. Нині відвідувачам бібліотеки палацу Мафра зокрема пропонуються екскурсії про історію будівлі та її значення для португальської культури.
Унікальність цього проекту в тім, що сонячне світло проникає всередину крізь величезний дах, освітлюючи, таким чином, шість поверхів бібліотеки, що справедливо має заслужену репутацію однієї з найкрасивіших бібліотек у світі. Трохи історії... 1857 року Джордж Пібоді (1795-1869) меценат, фінансист і філантроп подарував мешканцям Балтімора Інститут і бібліотеку на знак подяки за їхню "доброту і гостинність".
Будівля бібліотеки відкрилася в 1878 році. Над проектор працював архітектор Едмунд Г. Лінд у співпраці з першим проректором Інституту Пібоді, доктором Натаніелем Х. Морісоном. Будівля має п'ять ярусів декоративних чавунних балконів, які піднімаються до мансардного вікна на висоті 61 футів над підлогою. Бібліотека містить 300 000 томів, переважно з 19 століття присвячених питанням релігії, британського мистецтва, архітектури, топографії та історії; американській історії, біографії та літературі; Романським мовам та літературі; історії науки; а також географії, дослідженням та подорожам.
Нині нерідко здають в оренду чудову читальну залу та виставкові зали для проведення приватних заходів, як от весілля, прийоми та вечірки. Це допомагає зберегти цю унікальну пам'ятку Балтимора на майбутнє.
Довга зала бібліотеки завдовжки 70 метрів, поза сумнівом, є її найважливішою частиною. Бібліотека була закладена наприкінці 16 століття. Під склепінням з дерев'яною стелею над високими книжковими полицями, що простягаються на двох рівнях, стоять погруддя відомих людей від Аристотеля до Ісаака Ньютона.
Нинішнього вигляду зала набула після капітального ремонту, проведеного у 19 столітті. Завдяки йому було виділено значно більше місця для книжкових зібрань. Нині в залі міститься 200 000 давніх видань. Загалом усіх книжок в бібліотеці біля 6 мільйонів! Зібрання розкидані по п'яти великих будівлях. Найціннішим експонатом бібліотеки є Кельська книга з чотирма Євангеліями, написаними складним шрифтом з чудовими кольоровими ілюстраціями. Після перипетій, яких вона зазнала продовж століть, 1200-річна книга тепер перебуває під надійною охороною. Відвідувачі бібліотеки можуть помилуватися двома оригінальними сторінками з цього безцінного фоліанта, які знаходяться за склом на першому поверсі.
ДОВІДКА: Кельська Книга — кельтський манускрипт, що містить чотири Євангелія латинською мовою з передмовами і таблицями. Вважається, що він був створений близько 800 року по РХ в монастирі Колумбан в Ірландії або Шотландії. Тексти Євангелій загалом взяті з Вульгати, хоча він також містить кілька уривків з більш ранніх версій Біблії, відомих як Vetus Latina. Манускрипт є шедевром західної каліграфії та вершиною ілюстрування. Свою назву він отримав від назви абатства Келлс, (графство Мет), де він перебував протягом кількох століть.
Допис 1. Бібліотека Альтенбурзького монастиря, Австрія.
Велика зала бібліотеки Альтенбурзького монастиря справедливо вважається однією з найкращих будівель нижньоавстрійського бароко. Приголомшлива ліпнина, детальні фрески та мармурові колони походять з часів капітальної реконструкції всього монастирського комплексу на початку 18 століття (архітектор Йозеф Мунггенаст). За деякими даними цей бенедиктинський монастир був заснований у 1144 році, але походження його бібліотеки неможливо простежити з упевненістю. Перші рукописи отці-засновники, ймовірно, принесли з собою зі свого материнського монастиря. Найдавніша документація, - каталог, датований приблизно 1200 роком, - налічує 25 книг, здебільшого літургійного характеру. Два з цих творів збереглися і є одними з найцінніших експонатів бібліотеки. Зараз бібліотека розширила свою колекцію і містить незліченну кількість богословських і художніх книг, яка сьогодні налічує близько 25 000 томів у чотирьох окремих колекціях: монастирська бібліотека, інкунабули та стародруки.
===========
Автор: Д.Ж.Вейт-молодший – письменник, професор літератури у відставці. Переклад з англійської - Т.Коковського, 2023.
Лукас Кранах — художник, фармацевт і міський голова Вітенберга був близьким другом Мартина Лютера, друкарем та ілюстратором німецької Біблії Лютера. Його гравюри на дереві допомогли поширити ідеї Реформації.
Лукас Кранах знаний нині, як «художник Реформації». Завдяки йому до нас дійшли портрети Лютера та його соратників. Він поєднував символізм з реалізмом і допоміг утвердити жанр портрета своїми надзвичайно реалістичними та виразними зображеннями людського обличчя. Сьогодні ми переживаємо своєрідне «відродження Кранаха», оскільки фахівці відкривають дедалі більше граней його генія.
Перед нами вівтар, який Кранах і його помічники виготовили для церкви Святої Марії у Вітенберзі — церкви Лютера, і встановили 1547 року, тобто через рік після смерті реформатора. Велика середня панель містить зображення Ісуса під час Таємної вечері, а Лютер та інші городяни посідають місця учнів. На лівій панелі зображено Філіпа Меланхтона, який охрищує немовля. На правій панелі зображений пастир церкви Йоганнес Бугенхаген, який провадить Службу Ключів, прощаючи гріхи одній людині і затримуючи іншій, яка є непокірною. На нижній панелі зображений Мартин Лютер за кафедрою, який проповідує громаді розп'ятого Христа.
Твір є взірцем лютеранського сакраменталізму, а також зображенням ключових фігур Реформації, пов'язаних з цією історичною церквою. Але це ще не все.
Більшість середньовічних вівтарних образів тяжіли до трансцендентності, зображуючи «Царицю Небес» на тлі кованого золота, немовби змальовуючи вікно в духовне царство. Однак цей вівтар інший. Фон кожної з панелей, як помітили дослідники, складається з тих самих сірих кам'яних стін, коричневої підлоги та вікон з візерунками, що належать церкві Святої Марії.
Віруючі в цій церкві, споглядаючи таїнства, не дивляться на Небо. Вони, радше, споглядають свою власну громаду: не лише оформлення святилища, в якому вони перебувають, але також своїх одновірців і пастирів. Кранах зображує не тільки героїв Реформації, а й звичайних парафіян церкви Святої Марії.
«Дивіться!» — вочевидь, казали віруючі. — Ось доктор Лютер! Ось пастир Бугенхаген! Ось гер Кранах з довгими роздвоєними вусами слухає проповідь! Он там моя мама! Ось мій сусід! А це я сам!"
Ось де ми знаходимо Царство Небесне! Там, де ми є з Ісусом, коли Він дає нам Свої правдиві Тіло і Кров, так само, як давав Своїм учням ! Хрищення і Чин Ключів приносять прощення Христа звичайним людям, таким як ті, що зібрались тут! Проповідь Євангелія показує кожному з нас Ісуса на Хресті!
Ми знаходимо Царство Небесне не в тому, щоб залишити цей світ позаду, не в містичному досвіді, не в заступництві святих, а в нашій місцевій громаді. Ми, грішники і водночас святі. Таїнства – це не про наше вознесення на небо, а про те, що Ісус сходить з небес до нас. Ми всі, - селяни, купці, матері, немовлята, пастирі, богослови, художники і діти є Церквою Ісуса Христа!
Прикрашення церковного інтер'єру - це свого роду самореференційна гра, в яку полюбляють грати художники-постмодерністи. Але Кранах, випередивши подібну техніку майже на 500 років, творчо використовує цей прийом для вираження богословської та вічної істини.
НА СВІТЛИНАХ: вівтар церкви Святої Марії у Вітенберзі.
========
Цей християнський гімн, поза сумнівом, належить до шедеврів християнської музичної спадщини. Він давно вийшов за межі церковних стін. Нині його часто виконують відомі виконавці зі сцени. Його автором є британець Джон Ньютон – чоловік складної долі, великих випробувань, життєвий шлях котрого пролягав через численні негаразди, і врешті-решт, привів його до Бога. Ця пісня – це його сповідь у віршах, його духовна автобіографія. Навернення Джона Ньютона є яскравим прикладом того, як Бог змінює серце запеклого грішника і робить його Своїм дитям. Подібним чином, Господь колись навернув Савла, знаного, як Павло, і зробив його Своїм апостолом. Воістину, для Бога нема неможливого.
Джон Ньютон був сином капітана британського судна Джона Ньютона старшого, який не вирізнявся лагідною вдачею, натомість мати – Єлизавета Ньютон (в дівоцтві Скатліфф) була побожною жінкою і прищеплювала синові релігійні почуття. Її втрата, коли хлопчині лише минуло шість літ, хутко далася взнаки, бо далі на нього чекали – інтернат, мачуха, і життя «без рожевих окулярів».
Одинадцятилітнім підлітком, з волі батька, він опинився на кораблі, і пізнав усі «премудрості» морського товариства. Ньютон старший хотів вишколити для себе гідного наступника. То було життя, цілковито не схоже на те, до котрого його готувала віруюча матір. І це життя в прямому сенсі ламало його через коліно. Пізніше до усього іншого додався ще й сумний досвід работоргівлі, яка в ті часи були вельми прибутковою річчю. Джону Ньютону молодшому довелося самому скуштувати гіркоту рабства (його самого за непослух якось продали у рабство), а згодом бути причетним до цього брудного заробітку на стражданнях африканців.
Однак материні уроки і молитви не були марними. Юнак відчував муки сумління. Якось під час жахливого шторму поблизу берегів Ірландії він відчув подих смерті і почав ревно молитися, благаючи Бога про милосердя і спасіння. Капітан судна і команда вирішили, що причиною їхнього нещастя є Джон Ньютон, котрого вони почали сприймати за біблійного Йону і навіть хотіли кинути в море, аби вдовольнити гнів Божий. Але, хвала Богові, шторм вщух, Ньютон врятувався і почав досліджувати Боже Слово. До шторму він сприймав Бога, як суворого суддю, котрий карає грішника за його гріхи. Тепер він бачив у Бозі милостивого рятівника, подателя життя і благодаті. Він усвідомив, що належить Христу.
10 березня 1748 року Ньютон молодший дав обітницю облишити колишнє розпусне життя. Втім, аж до 1754 року він, вже будучи ревним християнином (що вельми цікаво), продовжував виконувати обов’язки то капітана, то заступника капітана на суднах, які займались торгівлею рабів («Браунлоу», «Герцог Аргайл» «Африкан »). Врешті-решт, після інсульту у 1754 році він «зійшов на берег». 1750 року Джон одружився з дівчиною на ім’я Мері Кетлетт, з котрою мав приязні стосунки з дитинства. Вони всиновили двох осиротілих племінниць Мері – Елізабет та Елізу.
У 1755 році Джон Ньютон почав практикувати щоденні вранішні молитви, читання Біблії, взявся вивчати давньоєврейську та арамейську мови, а 1757 року хотів стати священником Англіканської Церкви, в чому йому було відмовлено з огляду на його минуле життя. Однак за сім років, себто 1764 року його таки висвятили, звернувши увагу на його християнську ревність та рекомендації впливових осіб. З часом він став засновником місійного товариства і палким поборником скасування рабства. 1799 року Ньютон отримав ступінь доктора богослов'я в коледжі Нью-Джерсі (нині Прінстонський університет, США). Його книжка під назвою «Кардіфонія, або голос серця» тривалий час була свого роду посібником для юнаків, які бажали стати душпастирями.
1776 року Ньютон написав передмову до знаної нині у світі християнської книжки «Подорож пілігрима» Джона Буньяна (1628-1888). 1779 року він опублікував збірку християнських гімнів під назвою «Гімни Олні». Олні – містечко в графстві Бекінгемшир, де Ньютон служив парафіяльним священником. Власне, у цьому виданні під номером 41 (XLI) вже містився його відомий нині гімн «Втішна благодать». У Олні близьким приятелем Ньютона став, врятований ним від депресії Вільям Каупер, котрий згодом став співавтором багатьох гімнів Ньютона. Наразі достеменно не відомо, якою була початкова мелодія цього гімну. А одна з них, що згодом стала найвідомішою належить Вільяму Вокеру (1809-1875), американському композитору, який текст Джона Ньютона поклав на мелодію «New Brtain» (Нова Британія). Власне, ця версія пісні вперше побачила світ у збірці Вільяма Вокера «Southern Harmony» (Південна гармонія), що вийшла друком 1847 року.
Згодом, американський видавець Едвін Отелло Екселл (1851-1921) змінив частину мелодії Вокера, зробивши її сучаснішою та європейською. З появою музичних фонограм стиль виконання «Amazing Grace» почав відходити від традиційного стилю госпелу і наближатися до стилю, близького світській аудиторії.
Текст пісні «Amazing Grace» Джон Ньютон написав, як доповнення до своєї новорічної проповіді 1773 року на біблійні вірші з Першої книги хронік (1 Хронік 17:16–17) під назвою «Огляд віри та очікування». В ту новорічну ніч у Великій залі палацу лорда Дартмута о.Джон Ньютон і його парафія вперше виконали «Amazing Grace». Джон Ньютон звертається до Божих обітниць і Його милосердя до царя Давида. (1 Хронік 17:16–17) «16 І прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й промовив: Хто я, Господи, Боже, і що таке дім мій, що Ти довів мене аж сюди? 17 Та й це було мале в очах Твоїх, Боже, і Ти говорив про дім Свого раба на майбутнє, і Ти показав мені покоління людське, і підніс мене, Господи Боже!» Бог послав до Давида пророка Натана, щоб той сказав, що Давид бажає побудувати дім для Бога, натомість Бог закладає для нього інший дім – вічне царювання (через Ісуса Христа). Давид прославляє Бога у вдячній молитві. Таке, вельми слушне, пояснення до тексту пісні Джона Ньютона дає дослідниця його життя і служіння, директорка центру Джона Ньютона Мерилін Рауз.
Втративши 1790 року дружину, Ньютон, охоплений горем, написав спогади «Листи до дружини», які вийшли друком 1793 року. Сумуючи за коханою, Джон Ньютон писав: «Бог позичив її мені, і Той, хто позичив її, мав право прийняти її назад, коли Він того захоче…Його верховна влада пов’язана з Його безмежною мудрістю…. Господь хоче, щоб ми перебували в мирі. Ми повинні всіма силами протистояти горю…Господи, я справді безпорадний сам по собі, але я кладу надію на Твою допомогу».
Незадовго до смерті 1807 року Джон Ньютон в листі до приятеля писав: «Я схожий на людину, яка подорожує в кареті, і щогодини очікує її прибуття, щоразу заглядаючи у вікно, аби побачити кінцеву зупинку». Старий і немічний, він продовжував проповідувати Євангеліє, і коли йому якось дорікнули, що він настільки осліп, що не бачить тексту, Ньютон зауважив: «Але я все ще можу говорити».
На завершення кілька висловів Джона Ньютона, котрі досі не втратили своєї актуальності.
Я гадав, на підставі Святого Писання, що в світі ніколи не було і не могло бути такого жахливого грішника, як я.
Парафія — це жахливе жорно для тих, хто не бачить в отарі нічого цінного,
окрім овечої вовни.
Чим більше ми переконуємось у своїй цілковитій зіпсутості і неспроможності, щодо усього побожного, тим чудовішою є поява в нашому житті Ісуса і Його волі.
Справжня радість – це християнська благодать, і вона не виросте на жодному іншому ґрунті, окрім віруючого серця.
Господи, я цілковито корюся Тобі і молюся: приборкай кожну бунтівну думку, яка насмілиться піти проти Твоєї волі. Пощади мої очі, якщо Ти того бажаєш, але, понад усе – зміцни мою віру і любов.
2017 року на відбулася прем’єра американського фільму «Благодать Ньютона» (режисер Джон Джекман), в основі якого – життєвий шлях Джона Ньютона.
Його можна переглянути за цієї ланкою - https://www.youtube.com/watch?v=hdlZ8ykfwuw
