Євген Пашковський - пір'яні леви (ч.3)

Істинами не спішать багатіти; тому нема в них тривалих шлюбів... бо там, де допускаються блудізбочива, подружня любов зав’ядає; на словах — і тільки — задля принаджень легковірних…злегка докоряють, та коли зло, коли вигуб сам, нормою став, йому до лампи покивування; він мільйонами тягне в погибель і пеклосмерть! над гомосеками і лесбухами вимираючі безсилі тому, що самі над ширіньками не мають сили; блудяжні історійки, пахові трагедійки, розсеріалені ревнощів верески, статеву сверблячку і радість її вдоволення вважають найбажанішою собі — тільки її описують, її розчухують, тільки її показують, її оспівують, тільки її оцінюють і нагороджують…, тільки її виставляють на усесвітніх конкурсах, аякже, краса врятує світ! тільки її, блудяжність, виславляють найдорожчою, одягають в корони, водять на неї задивлятися у великі зали й театри, облеліяні й обзолочені, напахчені й надіамантені, водять мерці мерців у пофарбовані гроби із зоряними склепіннями — і в них називаєься це культурою! на неї, на розпашілу блудяжність, всі всенародні, бюджетні гроші й спонсорства пруть, всі схиляння й захоплення з метою наслідувати її; на естрадах і в смертевізорі вся внутрішньорадість, вся виховна сила її: в гарячці похотей і в спасіннях чухнею! так перемагають снідомориво, зупиняють вимирання! і, коли владою наділяють за намовою розпірки, за покликом ширіньки, за підмовою статевих уподобань — кому хто нравицця — вибирають похіттю, як тварини, а жити хочуть по-людськи, це розкультура! сама розпрекрасність! всім догодити — як із усіма зблудити — всіх бачити — своєю прислугою чи насолодженням! ах, ми найкультурніші і найкращі, бо нас усі хочуть! так виродство суті втілюється тіловиродженням — і самознищенням у континентальних розмахах! куди тим світовим побоїщам! тим розрухам, із яких людство підвелось і розмножилось; коли зачервивіли потягом до розбещень себе, вже непотрібні війни; вже й так все вирішено — час і екрани дороблять своє!...коли істини хиріють — запановує внутрішній уседозвіл, що вивергається чварами, кризами, смертолюціями: виявом всіх похотінь і жадоб, роззявлених, як одна паща звірства...

Євген Пашковський - пір'яні леви (ч.2)

Правда нині така: «наші» обпір’яні, примітивно трактуючи історію, виставляючи тільки приємне й вигідне їм, так торганули кістками, так розворушили злодух смертей, так збаламутили людей, отруївши їм існування політизацією і невігласним протистоянням, що мільйони отруєних ненавистю і не жили як треба; не відчували блага, а ненавистю горіли зсередини і труїлись брехнями; в людей одібрали десятиліття — хто їм виповнить? — хто вділить умиротворення й глибинної чисторадості..., хто поверне їм не заощаджень попіл, а внутрішню благосилу, яка всі ці літа мала б гоїти і зціляти, вивищувати і плекати душі для вічного? їх обікрали і тут, і у вічності...; надполітизація, дякуючи брехловізору, стала новітнім атеїзмом, в сто раз безбожності тупої гіршим; набарабанили, натовкли в голови, що можна любити земне і вічне, брехливе й істинне, любити одночасно відмамонене або відбожествленне...; панує одна або інша; котра панує, така й людина... Його (Бога) правди радість не допускається всередину, в себе, і не приживається там; записане ж у свідомості слугує лише для оправдань себе; для затятих зловиправдань; для називань себе віруючими, хрещеними, будь-як-славними; все це звуки; а всередині ж одні пекловоління тліють, зла і брехонь радості, злобажань кортіж!!! їх зовні виправданий і коїть, коли приспічить дуже; їх він обмислює, їх — всього земного й плотського — постійно хоче; і діла відповідні: або розтруєні розбратом, або всмерть побайдужілі, або загребають інших, або гребуть під себе; по ділах і впізнаєтеся;

Євген Пашковський - пір'яні леви (ч.1)

українськість заялозили, як віхтя для натирання чобіт; і, чим більше закають, тим її меншає,меншає: одні фанерні батурини, бутафорні січі, кам’яні сокири й кості! на пшик все потратили, а на свого супутника ще тільки-но десь напозичують гроші! не до нього заукрам було! чим більше закають, тим духу живого все менше й менше: одні міражі пропащого, одні, розколисані вітром, фанерні фортеці, картонні брами; ними зупинять китайців, одіб’ють московитів! розшугають бусурманів! ними затуляться від ураганів та смерчів потепління! ними заслонять чорнгробиль! ними відродяться з алкоголізму і непритомного, попідзаборного блудяжництва й звиродіння скрізь! нема неможливого для всеможних заукрів! протрінькали — каліч каліччю — два премогутніх Богонатхнення! пустили на себеславлення й себевдоволення два превеликих Духозішестя, у вісімдесятих і нуль четвертому, продаремнили те, що дається рази на століття! і розкаяття жодного: знов воріженьки винні їм; тютькам підмоченим, у яких замість рук — охвістя; промітингували і промайданкали дану для добрих справ Наденергію, продармотратили на одні докори Силу, дану для наведення добропорядку, для від’єднання козлів від удійних, — злих від здатних на добродію — прогаласували і провесільнили, а нині лиш стиха плямкають, облизуються на минулий запал, пробують скубнутись, пробують дзявкнути, та волі на значуще давно немає; одхекуються, повисолоплювавши язикуги, як могильні лопати; вдивляються — ніде нема натовпу? — мільйони, у вас зневірених, попід могильні плити втекли, щоб не бачити і не чути вас!
Євген Пашковський, письменник