Що людину опоганює і занечищує? (Марка 7:1-23)

Зцілення уражених гріхом (Марка 1:40-45)

Залишити все, щоб набути найкраще (Марка 1:16-20)

Першість у Царстві Божім (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 9:30-37
30 І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто. 31 Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня! 32 Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати. 33 І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі? 34 І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший. 35 А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім! 36 І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: 37 Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене! 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Проблема належного розуміння першості і величі не нова, вона існувала віддавна. Однак Марко зосереджується на ній з огляду на те, що саме каже про це Спаситель. Його учні розмірковували  про першість, і звісно ж, спокушалися нею.  Це було не вперше. Якось мати апостолів Івана та Якова – Заведеєвих  синів (‏‎євр. Бен-Заведі – дар Божий, Ісус назвав їх «синами грому» – Βοανεργες,), вже просила Ісуса про особливу ласку для своїх дітей: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один» (Матвія 20:21). Так само, як учні Ісуса, вона не розуміла, що першість у цьому світі цілковито різниться від першості у Царстві Божому. Це типова помилка багатьох людей – думати про Божі речі, використовуючи мірки та категорії цього світу.

Першість у світі часто зосереджується на багатстві, лідерстві, вивищенні над іншими людьми, службовому рості, кар’єрі,  а характерними рисами такої першості нерідко є людські прояви, які навряд чи можна назвати чеснотами та порядністю. Чимало людей, отримуючи владу чи посаду, стають цілковито іншими, – пихатими, зарозумілими, зневажливими до інших. Натомість першість у Царстві Божому визначається не титулами і владою, не законами цього грішного світу, а самовідданим і жертовним служінням Богові та ближньому за прикладом служіння Господа Ісуса Христа.

У Євангелії від Матвія Спаситель говорить: Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам.27 А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. 28 Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох! (Матвія 20:26), «Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде!» (Матвія 23:11). 

Таким чином, Він навчає нас, що бути першим в Божому Царстві – означає бути відданим рабом Божим, використовувати свій час, дані Богом таланти і дари для служіння Богові та ближнім. Жоден вид такого служіння не може бути негідним. Кожен має бути належно пошанованим, – чи то служіння матері, котра виховує дітей, чи то служіння батька, котрий є духовним лідером в сім’ї, чи служіння пастиря,  диякона, вчителя тощо.  Кожному зі служінь  у Церкві Христовій слід виявляти однакову шану і повагу.
          
Спаситель каже в чому полягає правдива велич людини, головним чином – віруючої людини.  У світі таку велич нерідко приписують комусь за виняткові наукові відкриття, багатство, фізичну силу, високу посаду, владу, видатні здобутки  тощо.  Іншим здається, що велич полягає у їхніх ділах, котрі вони навмисне виставляють напоказ, аби люди бачили їх і хвалили доброчинців.

Учні Ісуса Христа виросли в суспільстві, котре підносило і звеличувало людські справи,  хизувалося ними, як це робили фарисеї. Тому вони помилково вважали, що їхнє місце в Царстві небеснім залежатиме від їхніх добрих діл на землі. Натомість Спаситель, пояснюючи їм сутність правдивої величі, навчає їх чогось цілковито іншого, на перший погляд незвичного і неочікуваного. Він каже: “Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!”.

Слово “слуга, служник” – на грецькій мові оригіналу звучить як “диякон”. Буквальний зміст цього слова такий – «служитель, той, хто покірно, з любов’ю і милосердям служить іншим». Саме з цією метою і було запроваджене дияконське служіння у Церкві Христовій – щоб служити іншим, насамперед віруючим, і опікуватися потребуючими допомоги. Про обрання перших дияконів  читаємо в шостому розділі книги Дій апостолів («і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії…» Дії 6:5). Щодо дияконів та дияконського служіння загалом існують певні, встановлені Святим Писанням вимоги. Про них говорить апостол Павло в послання до Тимофія: «диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромно захланні, 9 такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні. 10 …вони нехай перше випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні… 12 Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами». (1Тим.3:8-12). 

Дорогі брати і сестри, як діти Божі, ми повинні наповнювати своє щоденне життя самовідданим служінням Богові та ближнім.  Іноді це служіння буває доволі непримітним, однак ви повинні вкладати в нього серце і душу, не очікуючи винагороди чи користі, бо кожен з вас вже отримав від Бога безцінний дарунок Його любові, милосердя і благодаті у вигляді прощення гріхів, вічного життя і спасіння. Дбайте, насамперед, не про те, як піднестися над кимось, але як прислужитися іншим у потребі, в біді, в горі і радості. Піклуйтеся одне про одного з нелицемірною любов’ю і теплом, як про дитя, що його згадує в нинішньому тексті наш Господь.  Пам’ятайте, що піклування про інших – найбільший вид служіння у Божому Царстві.  Наслідуйте Господа Ісуса Христа, котрий “прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити іншим, і душу Свою дати на викуп за багатьох!” (Мт.20:28).

«Благословенний Господь, тягарі Він щоденно нам носить, Бог наше спасіння!» (Псалом 68:19 ). Отож і ви «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа» (Галатів 6:2).  Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі. Амінь. 

Зцілююче слово Христа! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Марка 7:31-37
31 І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя.  32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.  33 І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика. 34 І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся!  35 І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!  36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.  37 І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!

Мир вам у Христі Господі нашім!
Дорогі брати і сестри,

Якось в Інтернеті я бачив неймовірне відео з немовлям, яке реагує на голос рідної матері після того, як йому встановили слуховий апарат. Важко передати словами ті почуття, які охоплюють єство про перегляді цього відео. Дитячі оченята випромінюють неймовірну радість і щастя, здивування та втіху. Цілком імовірно, що подібне відчував глухо-німий чоловік, якого зцілив Ісус. Нам не повідомляється його ім’я, хоча, звісно, було б цікаво довідатись про це. Ми також не знаємо, чи був він безмовним від народження чи став ним внаслідок якоїсь хвороби, як це інколи трапляється.  Втім, це не так важливо. Важливим і головним є інше – те, що саме відбулося з ним і Хто цілковито змінив його самого та його життя. Це зробив наш Спаситель – Ісус Христос, Син Божий, Той, Хто входить в наше життя, в наші серця і душі, і цілковито змінює їх, зцілює нас, оживляє духовно мертвих і дарує надію тим, хто здається, втратив її назавжди.
У нинішньому біблійному тексті є одне вельми цікаве слово – «Еффата».  Воно арамейське. Арамейська мова належить до групи семітських мова і вона була доволі поширеною в часи земного життя Ісуса Христа.  Ця мова була державною мовою в прадавній Перській державі (від 6ст. до РХ і далі), нею широко послуговувались в Єгипті та на теренах Малої Азії. У сьомому столітті по РХ її практично повністю витіснила арабська мова. Слово «еффата» з арамейської перекладається, як – «відкрийся». Саме це слово промовив Ісус німому чоловікові, обходячи Десятимістя (за даними історика Плінія старшого до Д.входили  – Дамаск, Філадельфія (Раббат-‘Аммон, сучасний Амман), Рафана (точне місце невідоме), Скітополіс (Бет-Шеан), Гадара (Гадер, нині  Умм-Кайс), Гіппос (Сусіта), Діон (нині Тель-ал-Ашарі?), Пелла (Пехал, нині Хірбет-Табакат-Фахіл), Гераса (Гереш, нині Джараш) и Канафа (Кнат, нині Ал-Канауат)...
Марко каже, що щойно Ісус доторкнувся до язика глухо-німого і промовив «Еффата», як «відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно». Сталося диво! Наш Спасителя творить дива і вони свідчать про те, Ким Він є насправді – Сином Божим і Господом. 
Уявіть на хвилину, що ви нічого не чуєте. Все, що відбувається довкола вас ви сприймаєте лише у вигляді образів та картин. Ви не чуєте навіть найменшого звуку, до якого звиклий слух людини, яка не має проблем зі слухом. Ви не чуєте, як готується їжа на плиті, не чуєте співу пташок, милих вашому серцю дитячих голосів. Ви не чуєте шуму вітру, шелесту опалого листя під ногами, улюблених мелодій. Ви також не чуєте телефонного дзвінка і голосу друзів, рідних та близьких на іншому боці слухавки. Ви не чуєте звуків органу у церкві і співу громади під час Служб Божої. Ви не чуєте абсолютно нічого! У вашій голові постійно, з дня в день панує монотонна, важка, невимовна, незмінна тиша… Це важко уявити, чи не так? Це треба пережити і відчути… Чоловік з нашої оповіді добре знав, що означає бути глухим. Він ніколи не чув Ісусового ймення. Але його чули друзі. Вони вже знали про Ісуса. Саме друзі привели свого приятеля до Спасителя, щоб Той допоміг йому. Які чудові друзі, чи не так? Подібним чином вчинили приятелі паралізованого чоловіка, принісши того до Ісуса і опустивши його через дах прямо Ісусові до ніг! (Луки 7).  Як добре мати друзів, котрі свідчать іншим про Христа Спасителя!
Отож приятелі безмовного чоловіка привели його до Спасителя. Довкола були юрми людей. Це завдавало глухому чималого клопоту, адже він лише бачив людський натовп і не міг чути жодного звуку.  Аж ось приятелі підводять його до незнайомця. Хто він такий? Він відводить глухонімого набік і пильно дивиться йому у вічі. І чоловік вірить Йому і довіряється Йому. Потім незнайомець робить щось дивне – Він вкладає свої пальці глухому у вуха і торкається його язика. Згодом він підводить очі до неба і щось промовляє. Те, що стається далі, викликає у чоловіка страх і неймовірний подив – він не лише бачить, як Ісусові вуста промовляють «Еффата» але й чує це слово! Він чує, як Ісус говорить!
Дорогі брати і сестри, Святий Дух скерував євангеліста Марка написати цю чудову оповідь про зцілення Ісусом німого, щоб дати нам ще один переконливий доказ того, що Він дійсно є Сином Божим і обіцяним Месією. Бог Святий Дух спонукав Марка навчити нас про такий важливий вид слухання, як слухання Божого Слова. Господь говорить: «Хто має вуха – нехай слухає!» (Матвія 11:15, 13:9, 13:49, Марка 4:23, 7:16).  Слух, слухання є великим Божим дарунком і благословенням для нас.  Ми все ще не уявляємо, яким безцінним є цей дарунок. Бог дав його нам, щоб ми могли чути, слухати Його Слово, Добру Звістку Ісуса Христа про прощення гріхів, життя і спасіння. Малі діти чують Боже Слово від своїх батьків, згодом вони, а також молодь, дорослі чують Його в церкві, під час проповіді, на заняттях Недільної школи та Катехізису. Яке це велике благословення! Господь каже: «Блаженні …хто слухає Божого Слова і його береже!» (Луки 11:28). Апостол Павло наголошує: «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17).
Втім, є також і присмак гіркоти. Чому? Тому  що люди часто нехтують Божим даром слухання, щоби чути Боже Слово! Вони віддають перевагу слуханню слів, промов, балачок, монологів та діалогів, пісень, котрі не будують, а руйнують наші душі. Натомість  Господь дає нам Своє Слово Життя і каже, що Він є нашим Викупителем і Спасителем. Він кличе нас до Себе і говорить: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Матвія 11:28). Він каже нам: «Хто має вуха – нехай слухає!». Через Слово, що проповідується, читається, проголошується, через Слово, яке сполучене з водою Святого Хрищення, з хлібом і вином Святого Причастя Господь і Його Святий Дух промовляють до кожного: «Відкрийся!». А після цього ми можемо радісно виголосити: «Я чую, Господи! Я чую Твої спасенні слова про прощення та життя. Я чую, як Ти кажеш мені: «Я викупив тебе своєю святою кров’ю на хресті, я покликав тебе на ім’я і тепер ти Мій». Ви і я ми можемо чути голос нашого Спасителя і йти за ним.
Зціливши глухо-німого, Господь сказав йому: «Не розповідай нікому!».  Але нині Він каже нам: «Кажіть усім! Звіщайте про мене і Мою Добру Звістку скрізь і всюди!» (Матвія 10:27, Луки 12:3).
Дорогі брати і сестри, нехай Господь відкриє ваші вуха до слухання Його Живого Слова, щоби спасенна Божа правда навіки оселилася у ваших серцях, душах та розумі.  Незважаючи на те, що тисячі людей довкола нас користуються християнською символікою, мусимо визнати, що цього замало.  Замало мати якийсь християнський символ у вигляді прикраси,  розмістити його на автомобілі, в помешканні чи на рекламному щиті – потрібно розповідати іншим про Христа Спасителя, підтримувати проповідування Його Євангелія спасіння. Тож нехай Господь, який полюбив наші втрачені та глухі, німі та сліпі грішні душі дасть вам наснаги ширити Його Слово, ділитися Ним з вашими рідними, приятелями і друзями, щоб люди довкола вас знали, що Ісус є їхнім Спасителем, Він помер за них та їхні гріхи. Своїм воскресінням на третій день Він запевнив нас у нашім воскресінні.
Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом віддаймо шану, хвалу і поклоніння нині і повіки. АМІНЬ! 

Відкинуті дарунки Христа (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 6:1-6
1 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його. 2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? 3 Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним... 4 А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм. 5 І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив. 6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.

Мир вам у Христі, Господі нашім,
Дорогі брати і сестри,

Якось у двері одного чоловіка постукав незнайомець. Відкривши двері, господар побачив на порозі гарно вбраного чоловіка, який відрекомендовується службовцем банку і сказав, що уповноважений передати чималу суму грошей.  Ошелешений господар був збитий з пантелику і не знав, що відповісти. На питання – «Хто є жертводавцем грошей?» –  службовець назвав йому прізвище його давнього шкільного приятеля з незаможної родини.  По закінченні школи той був вимушений важко працювати. Згодом він подався на заробітки за кордон і впродовж багатьох літ однокласники не бачились.  Господар – чесний і порядний чоловік був переконаний, що не може прийняти такий щедрий дарунок.  Він просить повернути його дарителеві. Службовець  прощається і йде. Втім, минає кілька місяців і чоловік потрапляє в дуже скрутне становище.  Йому термінового потрібні кошти. Він в розпачі. Якоїсь миті він пригадує, як нещодавно йому пропонували допомогу, якої б вистачило, щоб вирішити всі проблеми.  Його серце переповнене жалем. Він картає  себе за те, що відкинув запропонований приятелем щедрий дарунок.
Саме так почуватимуться люди, які відхилили Божу руку, відкинули запропоновану їм невимовну Божу ласку у вигляді Ісуса Христа – їхнього Викупителя і Спасителя. Одного дня вони відчуватимуть гіркоту, розпач і великий жаль.
У нинішньому євангельському тексті Марко розповідає, як Ісус прийшов на Свою Батьківщину. Його прихід до Назарету був щедрим дарунком землякам. Тут Він жив разом зі своїми земними батьками, зростав, дорослішав. Отож чимало людей знали, що Він справді є сином  Йосипа та Марії. Втім, вони не сприймали Його як Сина Божого, Пророка і Спасителя, котрий прийшов до них, сповнений любові та добра. 
Повертаючись з мандрівки ми, зазвичай , веземо додому якісь подарунки, чи не так? Марко каже, що, Ісус також прийшов на рідні терени не з порожніми руками. Він приніс мешканцям Назарету безцінний дарунок у вигляді Доброї Звістки про прощення гріхів, спасіння та життя. Впродовж усієї історії людства милосердний небесний Отець пропонує світові цей винятковий дарунок через Свого Сина, в котрому містяться – визволення від влади гріха, диявола та смерті. Він нічого не потребує від нас. Його дарунок безкоштовний і щирий. Немає жодних підстав сумніватися у щирості та щедрості Божих намірів щодо нас. Втім, як не прикро про це казати, чимало людей у світі нехтують цим Божим дарунком, відхиляють його, легковажать, запевняють, що можуть обійтися без нього.
Подібним чином вчинили мешканці Назарету. Ким був для них Ісус? Звичайною людиною, одним із них, не більше. Без сумніву, до них дійшла звістка про Його науку і вчинені Ним чуда, які свідчили, що Він справді є обіцяним Месією, Сином Божим. Однак, коли Ісус прибув до Назарету, в очах більшості його мешканців Він не був ані обіцяним Месією, ані Вчителем, ані Пророком, а лише простим теслею, звичайною людиною, котра нічим не вирізнялась із загалу.  Прийняти Його як Пророка, Вчителя, Месію – було понад їхні сили. І коли Ісус в синагозі прочитав текст з книги пророка Ісаї: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене проголошувати благу звістку бідним, послав Мене звіщати свободу полоненим і прозріння. сліпим, щоб відпустити змучених на свободу тих, хто пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Ісаї 62:1, 2) – назаряни, як каже євангелист Лука, «переповнились гнівом. 29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його...» (Луки 4:28,29). 
Марко говорить, що невіра назарян була такою великою, що Ісус тут  уздоровив лише кількох  хворих, котрі дійсно вірили в Нього.  З гіркотою і болем Спаситель каже назарянам: «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм…»
Неймовірно! Перед очима назарян був великий Божий дар в особі Ісуса та Його Євангелія. Натомість вони вибрали подальше перебування у злочинах та гріхах, під тягарем Закону, який Ісус прийшов виконати за них.  Вони вибрали  духовну смерть, а не життя. Подібним чином ми, як християни, нерідко почуватимемося самотніми серед своїх рідних, приятелів і друзів.
Чимало людей відкидають запроваджене Господом виняткове служіння пастирів, проповідників Божого Слова, які покликані піклуватися про їхні душі та спасіння, нехтують ними. В цьому випадку вони, відповідно до Божого Слова, відкидають самого Христа (Луки 10:16), який настановив служителів скеровувати людей до Христа, звіщати їм благословенне Христове Євангеліє. І тоді Сам Господь звертається до них і каже: «Той, хто відкидає Мене і Моїх слів не приймає має суддю: слово, що Я говорив, воно буде судити його в останній день" (Івана 12:48).
Дорогі брати і сестри. Ви – діти Божі у Христі і завдяки Христові. Ви  пізнали Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя. Через Свої засоби благодаті Бог притягнув вас до Себе, привів вас до каяття та віри, обмив від гріхів, дав вам надію та втіху!  Пам’ятайте: коли ви чуєте проповідь Божого Слова, то це до вас промовляє Святий Дух, який спонукає вас казати: «Господи, Ісусе! І вірю в Тебе, допоможи моєму невірству!» (Марка 9:29).
Нині ви знову будете підходити до Господнього столу, щоб отримати приготовлені і милостиво запропоновані нам Богом дарунки у вигляді правдивих Тіла та Крові Спасителя в Господній вечері. Старий Адам всередині вас жодним чином не хоче приймати цих дарунків. Він цурається їх і відкидає. Натомість нова людина, що створена Богом у вас, палко прагне отримати ці благословенні дари і усіма силами чіпляється за спасенні Божі обітниці у Христі. Вона отримує їх через віру в Божого Сина з подякую і радістю. Її серце співає хвалу Богові і промовляє: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!» (Псалом 34:8). Хай прославляється у вашому щоденному житті Отець, Син Божий і Дух Святий.

Триєдиному Богові нашому віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки! АМІНЬ.

Чи дійсно смерть - це кінець? (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 5:21-43
21 І коли переплив Ісус човном на той бік знову, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.  22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,  23 і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...  24 І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.  25 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,  26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,  27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп ззаду, і доторкнулась до одежі Його... 28 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю... 29 І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!  30 І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?  31 І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене? 32 А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.  33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...  34 А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги! 35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?... 36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй! 37 І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. 38 І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. 39 А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! 40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. 41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кум” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!... 43 А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів. 

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Днями я отримав прохання від приятелів молитися за немовлятко і матір, котрі перебували у пологовому будинку.  Дитя було у важкому стані і невдовзі померло. Однак перед тим, його охристили і передали під Божу опіку. Нині воно – в Божих руках.
Відповідно до вчення Святого Писання християни сприймають фізичну смерть, як щось тимчасове, очікуючи тілесного воскресіння, тому свій стан після фізичної смерті вони називають сном... Померлі віруючі сплять в очікуванні часу коли Спаситель прийде і розбудить їх, підійме їх з пороху земного до життя (Мт.27:52, Івана 11:11, Дії 7:60, Дії 13:36, 1Кор.11:30, 1Сол.4:13-15).
 Нинішній євангельський текст говорить нам про Божественну силу і могутність нашого Спасителя. Ця сила виявляється у вірі в Нього, яку Він бачить в серцях, які покладаються на Нього і звертаються до Нього зі своїми благаннями і проханнями, знаючи, що для Бога немає неможливої жодної речі.  На відміну від нас, Господь бачить те, що є всередині людського серця (1Сам.16:7).  Від Нього ніщо не сховається.
Він бачив віру хворої жінки, яка торкнулася краю Його одежі, прагнучи отримати одужання. Питання Ісуса: “Хто торкнувся Моєї одежі?” стосується, насамперед сповідання віри. Жінка, яка висловила це сповідання, вірила, що Ісус їй допоможе. Звернімо увагу на слова Ісуса, які він промовив до жінки: “Твоя віра, о дочко, спасла тебе...”. 
Нам почасти бракує впевненості у тім, що віра в Спасителя має велику силу. Люди нерідко Ісуса благають Христа про щось без віри і з сумнівом, тому й не дістають того, про що просять. Господь – досконалий Знавець людських сердець,  бачив спасенну віру в серці старійшини синагоги, донька якого була смертельно хвора і невдовзі померла.  Зауважмо, що старійшина синагоги на ім'я Яір — людина поважна і шанована усіма не соромиться вклонитися Ісусові в присутності великого натовпу і благати Його, щоб Той врятував його улюблену доньку. 
Марко оповідає, що Ісус діє спокійно і без поспіху. Він прямує до додому Яіра в оточенні великого натовпу, а дорогою стається пригода з жінкою і Він знаходить час також для неї. Згодом виникне подібна ситуація, коли помре брат Марії і Марти Лазар. Ісус прийме цю новину з болем і смутком, але не кинеться стрімголов до дому покійного. Нам інколи помилково здається, що коли ми молимось до Бога, благаємо Його про щось – Він зволікає і бариться з відповіддю. Причина цього –  брак терпіння і покладання на Бога.
Коли Господь приходить до дому Яіра, Він чує глузування з боку декого з присутніх: “Нарешті ти прийшов, але для чого? Адже дівча вже померло і тобі не під силу щось змінити”. Вони не знають або не вірять, що в руці Сина Божого є влада над життям і смертю, що для Нього немає неможливої жодної речі.  Написано: “41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кумі” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча...” Від побаченого присутні втратили мову — дівча, яке щойно було мертве, ожило! Досі нічого подібного вони не бачили! Досі на їхніх очах ніхто з мертвих не воскресав...
Спаситель виявив свою могутність і замкнув вуста насмішникам. А для Яіра сповнилось те, про що звістив пророк Єремія: “25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!  26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє...” (Плач Є.3:25,26).  Нечувано! Лише кілька слів — і дівча ожило! Ось яка могутня сила міститься у Божому Слові! Цим Словом Бог створив світ. Ісус Своїм словом воскресив мертвих! Нині могутнє Слово Боже навертає грішника до каяття і спасає його від загибелі та пекла.  Ви маєте це слово у вигляді друкованої Біблії. Пам'ятайте про це! Оточіть своє життя могутнім Божим Словом, наповніть себе ним по вінця і будете завжди в безпеці.
Дорогі брати і сестри, захоплені вихором щоденних життєвих справ, негараздів  та метушні ми нерідко задля годиться, поспіхом висловлюємо співчуття тим, хто втратив своїх рідних і близьких і не знаходимо достатньо часу, щоб почути рятівне Слово Боже, в якому Господь дарує кожному радість та втіху. Поклавши руку на серце, ми повинні визнати, що не завжди кладемо надію на Господа і Його спасіння, не завжди віддаємо Йому належну шану, не завжди покірно і терпеливо мовчимо, коли Він промовляє до нас, не завжди цінуємо життя, яке дав нам Бог для спасіння, не завжди належно думаємо про смерть, яку бачимо на власні очі і до якої одного дня прийдемо самі.
Господь каже нам, що фізична смерть  – це не кінець. Це лише початок іншого життя, відмінного від земного. Отож, ми повинні бути вдячні Богові за Його благословіння на землі і на небесах. Господь очікує, що ми лише у Ньому шукатимемо добра і спасіння, так само як ізраїльтяни шукали порятунку у піднятому Мойсеєм на жердині мідяному змієві (Числа 21:9).  Для них то був єдиний шанс уникнути загибелі. Так само і для нас — Ісус Христос є єдиною дорогою до спасіння і Царства небесного. Біблія запевняє, що кожен, хто вірує в Сина Божого, хоч і помре — житиме вічно.  Це тверда і незаперечна Божа обітниця. Християнину, сповненому віри в Спасителя, не страшно наближатися до “долини смертної темряви”, бо він знає, що Його Добрий Пастир поруч і переведе його від дочасного до вічного. В останню хвилину земного життя Він промовляє до нього: “Не лякайся! Тільки віруй! Твоя віра в Мене спасла тебе. Відійди з миром!”.

Отцеві, що створив нас, Божому Синові, що викупив нас, Святому Духові, що освятив нас  - віддаймо славу, честь і поклін, котрі належать їм нині і повіки. АМІНЬ! 

Обираймо вірного Керманича життя! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 4:35-41
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. 36 І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. 37 І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! 38 А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?... 39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала... 40 І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому досі ще віри не маєте? 41 А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

З давніх-давен церковні храми будувалися у формі корабля. Віруючі, котрі цілковито довірили Христові своє життя, теперішнє і майбутнє, добре знають, що Ісус Христос – їхній правдивий і вірний керманич, провадить їх крізь усі життєві бурі до Царства небесного. Син Божий є всемогутнім Господом, якому коряться сили природи. Треба лише міцно схопитись за Нього і довіритись Йому цілковито, покластися на Нього, дати Йому бути керманичем свого життя і тоді Він сам виведе ваш човен на тиху воду і скерує його до Своєї пристані спасіння. Втім, чимало людей вважають, що за будь-яких життєвих обставин вони дадуть собі раду самі. Однак вони не знають, якими підступними, хитрими і сильними є їхні духовні вороги.
Подія, про котру розповідає євангеліст Марко, сталася за кілька місяців після того, як Ісус почав Своє публічне служіння. Наближався час Його визнання людьми, як Божого Сина. Дедалі більші натовпи йшли за Ним і слухали Його навчання та проповідування. Щодо змальованої Марком події слід зазначити таку деталь: про неї також розповідають євангелісти Матвій і Лука (Мт.8:23-27; Лк.8:22-25). Йдеться про випадок, який стався в Галилейському (Генісаретському, Тиверіадському) морі. Фактично це не море, а велике озеро, причому настільки велике, що місцеві рибалки називали його морем (його довжина 20км, ширина 10км, глибина – 50м, воно лежить на 225м нижче рівня моря!). Окрім цього озеро відоме раптовими штормами, які тут часто трапляються.
Марко говорить про Христа, котрий спить. Ця деталь свідчить про людську природу нашого Спасителя, котрий є Правдивим Богом і Правдивою Людиною водночас.  Нажахані бурею, учні будять Христа і скаржаться Йому: “Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?” Скільки разів люди, потрапляючи в життєві шторми та бурі, несправедливо, з обуренням, гнівом та образою, звертаються до Бога, дорікаючи Йому, що Він не піклується про них, забув про них, “спить”.  Вони забувають, що в кожній життєвій ситуації Бог поруч нас, піклується про нас. Ми повинні покладатись та Бога без сумніву, виявляти терпіння, пам’ятати слова з Господньої молитви – “нехай буде воля Твоя”, які скеровують нас до досконалого послуху Сина Божого  небесному Отцеві. Якщо йдеться про терпіння, варто зазначити нетерплячість деяких віруючих в очікуванні від Бога відповіді на їхні молитви. Пам’ятаймо, що Божі відповіді на наші молитви інколи не співпадатимуть з нашими сподіваннями, Божа відповідь на молитву може бути не лише “так”, але також “зачекай”, “не тепер”, “пізніше”, «можливо» або “ні” чи “ніколи”. Бог добре знає – що є кращим для нас!  Загалом – все, що від Бога – нам на добро, навіть якщо ми цього не розуміємо, навіть якщо нам буває боляче та гірко. 
Так само, як Господь дозволяє бурям і випробуванням приходити в наші життя, – Він втихомирює їх, подібно до шторму в Галилейському морі. Він знову і знову спрямовує наш погляд до хреста, на котрому  Він був розіп’ятий за нас, і каже  – ось певний і незаперечний доказ Моєї любові до вас. Втім, є ще одна важлива річ, про котру нам слід пам’ятати: часом людям здається, що вони можуть свідомо наражатися на небезпеку без жодної на те потреби, помилково вважаючи, що їхній Спаситель обов’язково прийде їм на поміч. Це зветься марнотним спокушанням Господа. В гонитві за гострими відчуттями деякі люди, надто молодь, нині нерідко нехтують Божою ласкою, ризикують втратити здоров’я і дане їм Богом для спасіння життя. 
Дорогі брати і сестри, слова Спасителя, звернені до наляканих учнів у човні, стосуються також і нас з вами! Під час щоденних турбот і випробувань, хвороб і страждань Господь запитує нас:
• Чого ви такі налякані?
• Чому ви сумніваєтесь і не маєте твердої віри в Мене?
Він звертається до нас з любов’ю і милосердям. Він бачить наші серця і запитує кожного так само, як Він питав апостола Петра – “Чи ти любиш Мене?”. Він шукає в нас не інтелектуального визнання Його божественності і правдивої людськості, не лише формального визнання Його як Спасителя від гріхів, Подателя вічного життя, – а твердої віри в Нього без жодного сумніву і покладання на Нього, віри у Його спасаючу силу і Божественну могутність.
Викупна жертва Божого Сина за нас і все людство спиняє найсильніші шторми і цілковито змінює людські серця! Його Євангеліє – це вічна, могутня і дієва “сила Божа на спасіння” (Рим.1:16). Його правдиві Тіло і Кров, які ми приймаємо у Господній вечері – дарують нам прощення гріхів і правдивий мир.  Нині Спаситель знову каже нам: “Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Івана 14:1)
Пам’ятайте – серед життєвих бур і штормів наш Господь завжди поруч з вами у Слові і Таїнстві! Це ваша втіха і радість! Він, як і пообіцяв – “ніколи не кине нас сиротами”. Нас “ніщо не розлучить” від Його любові. Він є нашим Керманичем і Керманичем корабля, котрим ним є Його Церква. Він керує ним і провадить його до Свого Царства спасіння і благодаті!

То ж  Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!  І мир Божий, що вищий від усякого розуму береже думки і серця ваші у Христі Ісусі. Амінь.

Врожай з Божого насіння (нарис проповіді)

Текст проповіді: Марка 4:26-34
26 І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння, 27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.  28 Бо родить земля сама з себе: перше стебельце, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.  29 А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.  30 І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його?  31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.  32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.  33 І такими притчами багатьма Він їм слово звіщав, оскільки вони могли слухати.  34 І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

На підвіконнях нашого помешкання вже другий місяць поспіль квітнуть чудові квіти, вирощені руками моєї дружини. Милуючись ними щодня, пригадую, як вона висаджувала мікроскопічні, ледь видимі насінини, щоденно піклувалася про маленькі пагінці, з котрих згодом виросли неймовірної краси квіти. З макового зернятка виросло справжнє диво! Біблійні тексти на цю неділю доносять до нас Боже послання про те, як Господь сповнює Свої обітниці про прихід  Христа Месії, як Він плекає Свою Церкву, як засіває насіння Свого живого і могутнього Слова, щоб Його Царство ширилось і зростало, як обдаровує нас надією, радістю і втіхою щодо вічного життя і Царства благодаті. 
Спаситель навчає нас, що Його Слово має дещо спільне з насінням. Подібно до насіння воно засівається, потім сходить і приносить плід у вигляді спасенних грішників, навернених до віри людей.  Щоб зібрати врожай спершу треба засіяти насіння, – Боже Слово, Христову Добру Звістку про прощення гріхів і спасіння.  Бог твердо запевняє, що Його Слово ніколи не вертається порожнім. Воно завжди приносить плід скрізь де виголошується і шириться. У книзі пророка Ісаї Господь каже: «так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (Ісаї 55:11). 
У нинішній притчі Ісуса Христа йдеться про селянина, що працює на землі. Господь не звеличує його, а лише зображає як трудівника, через нелегку щоденну працю якого стаються великі Божі дива. Якщо ви бодай щось садили своїми руками і спостерігали за тим, як воно сходить, росте і плодоносить, ви  це розумієте. І хоч нинішні фермери користуються сучасною технікою і новими технологіями, вони, практично, роблять те саме, що робив селянин в часи земного життя Ісуса — засівають землю насінням, щоб згодом зібрати врожай. Тодішній селянин  був мало обізнаний з усіма тонкощами біології. Все, що йому слід було зробити — відібрати добре насіння і визначити найкращий час для сівби, потім  посіяти насіння і потурбуватися про вологу та добриво.  Він не міг виростити насіння сам, отож просто висаджував те насіння, яке щоразу давав йому Бог. Однак результат його праці був вражаючий — з однієї насінини виростав чудовий плід або дуже багато плодів.  
Спаситель навчає нас про Царство Боже, про те, як саме воно приходить до нас і шириться. Це відбувається таким чином: проповідник засіває насіння Божого Слова. Його завдання — проповідувати Слово Боже — Закон і Євангеліє. Він не знає, яким буде результат його праці, так само як фермер не знає, яким буде врожай. Проповідник не знає, хто увірує, а хто ні. Він проповідує і навчає,  хоч і не знає достеменно як Святий Дух діє у кожному серці. Він довіряється Святому Духові і покладається на Нього. Він добре знає, що Євангеліє є силою Божою на спасіння, що віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове (Рим.10).   
Ісус розповідає, як з маленького зернятка виростає височенне дерево, у віттях котрого птахи будують свої гнізда. Воно дає рятівну тінь і захищає від палючого сонця.  Він порівнює це з тим, як з насіння Божого Слова у тому, хто його слухає, зростає спасенна віра і зароджує добрими плодами. Ми не знаємо, на який ґрунт впаде насіння Божого Слова і який буде врожай. Ми лише знаємо, що той, хто прийме його – рясно зародить. Так каже Господь.  Царство Боже приходить до нас і шириться через проповідування Божого Слова. Результат цієї праці вражаючий і перевершує всі сподівання. Він кращий за будь який плід, що виростає з насіння, посадженого в землю. Чудо навернення і спасіння Богом грішника є найбільшим чудом Божим, яке ми лише можемо бачити нині. Цим чудом є кожен із вас!
Дорогі брати і сестри, пам’ятайте: якщо бодай один грішник спасеться завдяки тому, що ви засіяли в його серце насіння Божого Слова  –  то це вже велика справа Божа, бо навіть один спасенний грішник є дуже важливим для Господа, котрий хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. Ми не можемо пояснити чому віра в Спасителя народилася в серцях одних людей, а в  серцях інших — ні.  Але ми вдячні Богові за те чудо, яке Він вчинив з нами. Це не ми вибрали Бога — це Він вибрав нас.  Наше спасіння  –  це велика Божа ласка, благодать.  Бог з любові притягує нас до Себе і робить своїми дітьми.  
Так само як насіння не може нічого додати до свого зросту, ми теж не можемо нічого додати до свого спасіння. Все, що нам залишається — проголошувати славу Богу,  звеличувати того, хто через Євангеліє покликав нас , притягнув до Себе за допомогою засобів благодаті, роботи Святого Духа. Нас посаджено, щоб ми виростали і приносили плід і щоб цей плід залишався, щоб його бачили інші люди і прославляли Отця, який на небі.  
Втім,  хоч ми й не можемо додати щось до свого спасіння,  ми можемо бачити реальні речі в цьому грішному світі, які стають на перешкоді проповідування Євангелія і перебуванню правди Божого Слова серед нас. Це стається тоді, коли в нашому повсякденному християнському житті ми підпадаємо під вплив омани фальшивих вчень,  не покладаємось на Христа, приділяємо мало місця для молитви і слухання та вивчення Божого Слова, не приймаємо слів Святого Писання з усією серйозністю, як того очікує від нас небесний Отець. 
Але дяка Богові, який милостиво прощає нам наші провини, годує нас правдивими Тілом і Кров'ю Ісуса Христа у Господній вечері на відпущення гріхів і покріплення нашої віри. Прийде час і Він збере врожай із засіяного насіння і забере нас з цього грішного світу до Себе, щоб ми перебували під Його владою повіки. А Він радітиме, бачачи добрі плоди, котрі Він зростив у нас. 

Триєдиному Богові  - Отцю, Сину і Святому Духові, віддаймо всю славу, шану і поклоніння, нині і повіки. АМІНЬ.  

Про братів і сестер (нарис проповіді)

Текст проповіді: Марка 3:31-35
31 І поприходили мати Його та брати Його, і, осторонь ставши, послали до Нього і Його викликали.  32 А народ кругом Нього сидів. І сказали Йому: Ото мати Твоя, і брати Твої, і сестри Твої он про Тебе питаються осторонь.  33 А Він їм відповів і сказав: Хто Моя мати й брати?  34 І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: Ось мати Моя та браття Мої!  35 Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Дорогі у Христі, у нинішньому євангельському тексті Спаситель навчає нас, що віруючі, як члени однієї Божої  родин, поєднані особливими стосунками християнської любові і є братами та сестрами.  У своїх листах, звертаючись до віруючих, апостоли кажуть “браття”.  Християнська Церква є нашою другою домівкою, а віруючі – нашою родиною, інколи навіть ближчою, ніж домашні.  Вони носять тягарі одне одного, допомагають одне одному, моляться одне за одного, втішають і підбадьорюють. Вони втілюють в життя настанову Ісуса Христа щодо правдивої любові до ближнього. Господь каже, що християнин, котрий відвідав хворого, нагодував голодного, дав одежу потребуючому зробив це не лише певній людині, а Йому самому.
Якось двоє працівників однієї установи – один віруючий, а інший атеїст, поїхали у відрядження до іншого міста. Прибувши туди, вони попрямували до найближчого готелю і коли дісталися до нього, то виявилось, що вільних номерів там не було. Вечоріло, наближалася ніч. І тоді один з чоловіків запропонував піти до його знайомих, котрі мешкали в цьому  місті. Однак господарі дали їм зрозуміти, що буде краще, якщо вони пошукають іншого притулку.
Тоді віруючий запропонував поїхати до його одновірців. Невдовзі вони були на порозі дому, в котрому їх пообіцяли прийняти.  Господарі приготували вечерю, розпитували незнайомців звідки вони  приїхали, чи потрібна якась допомога. За нічліг та їжу не взяли з гостей ніякої платні і просили при потребі приїжджати ще. Невіруючий чоловік був дуже зворушений гостинністю незнайомих людей і цей випадок запам’ятав надовго. Він зрозумів, хто справді був його ближнім...Нерідко люди, котрі прибувають до чужої країни і не мають де подітись, найперше шукають притулку при якійсь церкві. Там, зазвичай,  знайдеться кусень хліба і нерідко нічліг.
Дорогі у Христі, любов до ближнього передбачає вияв милосердя і піклування. Як діти Божі ми повинні піклуватися як про інших, так і про власну родину. У першому посланні до Тимофія апостол Павло каже: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1Тим.5:8).  Приклад такого піклування ми знаходимо у земному служіння Сина Божого.  Вмираючи на хресті, Він заповів Своєму улюбленому учневі Івану – взяти Його земну матір Марію до себе і піклуватись про неї, як про рідну матір. Водночас Спаситель зауважує, що нікому – ані його рідним,  зокрема його матері, ані Його ворогам, ані навіть Його учням не дозволено втручатись в Його велику роботу по спасінню людства від гріха і переривати призначений Йому шлях, котрий Він мусів пройти до кінця. Відповідаючи на питання: “Хто є Його і нашими правдивими братами і сестрами”, він говорить: “хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати”. А хто може правдиво чинити Божу волю? Лише той, хто є віруючим, хто належить Христові, хто пам’ятає слова Христа: “Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви” (Ів.15:8).
Святе Писання навчає, що без Христа Спасителя ми наче сироти, ми одинокі, пропащі, розкидані по світі бідарі, позбавлені наді і любові.  Натомість у Христі ми всиновлені Богом, ми вівці Божої отари, брати і сестри у Христі.  У Посланні до галатів апостол Павло говорить: “ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!” (Гал.3:26-27).
Отож, якщо Слово Боже називає нас Божими дітьми, то це означає, що Божа родина є для християн навіть важливішою від людської.  Божа родина  – це та виняткова родина, батьком котрої є Сам Небесний Отець – справедливий, довготерпеливий, многомилостивий. Це та родина, котра ще більше згуртовується і рідниться у випробуваннях, утисках і переслідуваннях і негараздах та викликах цього світу. Спаситель викупив кожного з вас Своєю кров’ю, отож ви вже не свої, а Христові, «не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога (Еф.2:19). Бог усиновив вас для Себе і прилучив до Своєї сім’ї, до Церкви Ісуса Христа. Він зробив це виключно зі Своєї милості, без жодних заслуг з вашого боку.  Діти Божі, котрі вірять в Ісуса Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя, чинять Божу волю, що є результатом їхньої правдивої віри  є вашою правдивою родиною! В цій благословенній родині нашим Братом і найкращим Приятелем є сам Ісус Христос!
Дорогі у Христі, нині наш Спаситель ще раз запитує кожного з вас: “Пригадай, що Я зробив для тебе і поміркуй, до котрої родини ти належиш? До тієї, що чинить волю темних сил, сіє заздрощі, розбрат і поділення, не дбає про любов, мир, добро і спокій?  Чи до тієї, котра йде за Христом, слухає Його голос, чинить волю Божу? Він каже кожному з вас: “Йди за Мною. Я хочу спасти тебе від гріхів, смерті і диявола. Я – на твоєму боці проти сил темряви. Ти належиш мені.  Я помер за твої гріхи, щоб дати тобі вічне життя. І якщо ти слухаєш Мене і віриш в Мене, чиниш Мою волю, тоді Ти справді є Моєю правдивою родиною. У Моїм Євангелії – Слові та Тілі і Крові – ти отримаєш прощення своїх гріхів і спасіння собі на добро і на зміцнення віри».
Дорогі парафіяни, будьте поміж собою тими братами і сестрами, котрі поєднані одне з одним однією і тією ж вірою в Спасителя і нелицемірною любов’ю. Будьте правдивими Божими дітьми, котрі чинять волю небесного Отця, зберігають в серці Його Слово і з надією і довготерпінням у випробуваннях чекають приходу нашого Господа Ісуса Христа.

Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову! Амінь.

Ісус Христос - наше правдиве суботство! (Марка 2:23-28) проповідь

Ісус Христос - Господь і суботи також!

Текст проповіді: Марка 2:23-28
23 І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати.  24 Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?  25 А Він їм відказав: Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?  26 Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?  27 І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,  28 а тому то Син Людський Господь і суботі.
Син Божий  - Господь суботи!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Дорікаючи фарисеям на вдавану побожність, самоправедність і лицемірство Ісус казав: “Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!  Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей...” (Мт.15:8-9). Євреї часів Старого Заповіту дуже боялися порушити Божу Заповідь про суботу (Шануй день суботній, щоб святити його) і тому самі, всупереч Божому Слову, запровадили багато приписів про те, що можна робити в суботу, а що ні, як от – чи можна нести воду у відрах, підмітати хату, готувати їжу, прати, писати, читати і так далі... Ці приписи діють серед ортодоксального єврейства і нині. Втім, не завжди побожним є той, хто цитує Слово Боже, говорить про віру та Заповіді Божі, не робить нічого в неділю чи свято, і навіть ходить до церкви. Бо все це може бути лише показним лицемірством.   
Святий Марко розповідає, що фарисеї, побачивши, як учні Ісуса в суботу зривають колосся, дорікали Йому, що вони порушили Божу заповідь про дотримання суботи.  З погляду фарисеїв зривання колосків вважалося роботою і було неприпустимим в суботу. І що відповів фарисеям Ісус? Спершу Він нагадав їм про те, як колись їхній вельми шанований цар Давид, потерпаючи від голоду, увійшов до Божого храму і попросив священика дати їм жертовні (показні) хліби і спожив їх разом зі своїми супутниками. Їх мав право спожити тільки священик (щосуботи приносились в жертву 12 хлібів від 12 колін , а старі споживались священиками). Однак ані Давид, ані священик (Ахімелех), ані приятелі Давида не були покарані Богом за це!  (1Сам.21:1-6). Таким чином, Ісус дав зрозуміти фарисеям, що якщо цар Давид не був визнаний винний перед Богом, то і учні Христа також не завинили перед Богом тим, що рвали в суботу колосся і їли, потерпаючи від голоду.
Втім, фарисеям цього було замало! Вони були засліплені ненавистю до Христа, за котрим “пішов цілий світ”. Вони не могли змиритися з тим, що Його авторитет дедалі зростає, а їхній натомість тане на очах, що люди більше слухають Христа, а не їх – великих знавців Закону і приписів.  Якби тільки ці лицеміри повірили і пізнали, Хто був перед ними! Сам Господь! Творець усього!  Податель насущного хліба! Творець світу і кожного дня, навіть суботи, яку вони закликали шанувати! То хіба Тому, Хто сам створив суботу не було дозволено робити в суботу те, що Він бажає? Відповідаючи на закид фарисеїв, Спаситель говорить: “Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи...”.   Він нагадує їм, що спершу Бог створив людину, а тоді запровадив для людини суботу – на користь самій же людині. Поговоримо про те, для чого Бог запровадив суботу, або ж особливий день?
По-перше, для того, щоб людина могла відпочити від роботи і відновити сили.
По-друге, щоб людина могла постійно навчатися Божого плану спасіння і вічного життя – через вивчення Божого Слова, участь в богослужінні, дослідженні Святого Письма.
По-третє, щоб субота була Божим дарунком благодаті, днем, коли Бог сам приходить до людини особливим чином – у Його Слові. Отож субота не була запроваджена Богом як добре діло, яким би людина могла заслужити Божу благодать.
По-четверте, субота і все, що пов’язане з нею повинні були вказувати Божим людям на Христа Викупителя, який має прийти, а коли Він прийшов – на сповнення пророцтв про Нього.
По-п’яте, те, що Ісус дозволив учням зривати в суботу колосся, було схвалене Отцем, бо Господь суботи не дозволив би порушувати суботу.
І нарешті, по-шосте, – правдиві взаємини віруючих з Богом – це не просто низка правил і приписів, а прийняття Сина Божого, Господа суботи, як досконалого Виконавця закону за нас і заради нас.
Для ізраїльтян, котрі жили в часи Старого Заповіту, святим Божим днем була субота. Згодом, коли прийшов на землю Син Божий, Він сказав, що поклонятись Богові слід не лише в певний день, а кожного дня, щоб кожен день віруючої людини був днем служіння Богові! Щоб кожного дня віруюча людина жила побожним і святим життям. Щоб кожен на своєму місці служив Богові, побожно виконуючи свої обов’язки. На цьому під час Реформації наголошував Мартин Лютер і це зробило європейців іншими. Але при цьому заповідь про день святий мала бути дотримана.
Стосовно такого дня в тижні – дня  присвяти Божому Слову – його слуханню, вивченню  – Господь дав нам християнську свободу. Християни вибрали для цього неділю – на пам’ять про воскресіння Ісуса Христа.  Саме цей день ми присвячуємо слуханню Божого Слова, звеличенню Бога молитвою і духовними піснями. Ми присвячуємо його освяченню Словом Божим і молитвою. Неділя, а не понеділок, згідно Святого Писання є першим днем тижня, а не останнім. (Матвія 28:1 Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні, прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб).
Дорогі брати і сестри, Біблія навчає, що кожен створений Богом день, є сам по собі святим, але Бог хоче щоби один день в тижні (неділя у християн) був для нас особливим, з огляду на те, що ми, як діти Божі, прагнемо і бажаємо чинити цього дня.  Ми не хочемо в цей день виконувати роботу, яку можна виконати іншого дня. Натомість ми хочемо належно вшанувати Божу заповідь і присвятити цей день вивченню і слуханню Божого Слова, зосередитись на духовній поживі. Це не означає, що ми повинні повністю утримуватись від фізичної праці. Це означає, що якщо якісь справи можна зробити в інший день, присвятивши неділю Божому Слову, саме так і слід зробити. У своєму Великому Катехізисі Лютер каже: “Тому що від Божого Слова залежить так багато, що ніякий святковий день не є освяченим без нього, ми повинні розуміти, що Бог наполягає на суворому дотриманні цієї Заповіді і буде карати всіх, хто зневажає Його Слово і відмовляється чути і вивчати його, особливо у визначений час” (ВК, Заповідь 3), яким для християн є неділя. “Отож нам слід турбуватися не тільки про те, щоб слухати Боже Слово, але щоб вивчати і запам’ятовувати його” (ВК).
Субота для Ізраїлю була призначена не для рабства, а для користі самого ж народу Божого. Натомість для нас, тих хто живе нині, в часи Нового Заповіту, день запровадженого Богом «спочинку» сповнений особливого змісту. Як християни ми знаємо який великий благословенний “відпочинок” ми маємо у прощенні наших гріхів і спасінні, котрі  Ісус Христос здобув для нас на хресті і пропонує нам у Своєму Євангелії – Слові та Тілі і Крові в Господній вечері! Ось чому Біблія називає саме Ісуса Христа – правдивим суботством/спочинком для віруючих (Євр.4:9-10).
Дорогі брати і сестри, пильнуйте, щоб не потрапити в мертвий формалізм у поклонінні Богові чи вигадане людьми законництво, коли вони змушують когось робити щось таке, чого не навчає Боже Слово. Натомість ми повинні висловлювати Богові свою вдячність за всі благословіння, отримані нами через прославлення Отця, і Сина, і Святого Духа в усьому, що ми робимо в щоденних молитовних роздумах, розмірковуючи про благословення прощення наших гріхів заради Ісуса Христа.

Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Амінь!

Зцілення паралізованих гріхом (Марка 2:1-12)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 2:1-12
1 Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома.  2 І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово.  3 І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.  4 А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.  5 А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі!  6 Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали:  7 Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?  8 І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте?  9 Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи?  10 Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому:  11 Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!  12 І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри!

Нинішній чудовий євангельський текст нагадує нам про те, що кожного з нас, так само як паралітика, зціленого Ісусом, одного дня було припровадженого до Господа, до Божого дому, з  тією лише різницею, що паралітик був знерухомлений його хворобою фізично, а ми були паралізовані нашими гріхами. І зараз тут ми перебуваємо тут біля ніг Спасителя, не заради добрих діл для Нього, котрі ми, як діти Божі робимо і робитимемо далі, а для того, аби Він змилосердився над нами і милостиво дарував нам Своє прощення.
Погляньмо яким неймовірним дивом є наше прощення і спасіння! Грішні за своєю природою ми опираємося нашому Цілителеві Ісусові Христові, не хочемо зцілення від паралічу гріха, не бажаємо одужання. Нашій плоті подобається ця «неміч», вона плекає її і навіть називає її «здоров’ям». Отож для її зцілення ми потребуємо бути принесеними до ніг нашого Викупителя. Святий Дух через Євангеліє у Слові і Таїнстві підносить нас із постелі, на котрій ми лежимо нерухомо, паралізовані гріхом, і приносить до Христа. І що Христос робить з нами далі? Він оглядає нас, наче лікар, який ретельно оглядає пацієнта, Він бачить нас наскрізь, наче рентгенолог на фотоплівці. Він читає найпотаємніші думки всередині нашого серця, навіть ті, що приховані від усіх людей, і встановлює точний діагноз, підводить нас до усвідомлення нашої гріховності і каяття. Згодом Він призначає нам чудесні ліки для одужання, котрими є Його Слово, Його Євангеліє. Він промовляє це Слово, і наші гріхи прощено, стерто і пробачено перед небесним Отцем, а нам натомість милостиво даровано спасіння і вічне життя.  Далі Він промовляє нам знову Свою Втішну Новину і двері пекла зачиняються перед нами навіки.
Як Ісус Христос одним лише Словом може чинити такі неймовірні речі? Це можливо тому, що Він є вічним, святим, всемогутнім Богом, а Його Євангеліє є «силою Божою на спасіння» (Рим.1:16). Цю силу Його слово дістає від хреста, на котрому Він був розіп’ятий за нас і наші гріхи, на котрому була пролита Його кров за нас. Наша смерть була поглинута Його перемогою. Отож хрест Спасителя став для нас цілющими ліками, які нині нам милостиво пропонуються у Слові і Таїнстві Сина Божого.
Будьте певні, що зараз, коли промовляються ці слова, Господь є тут, серед нас. Він сам промовляє до вас через своє Слово. Він не каже паралізованим гріхом: «Підводьтесь і йдіть, нужбо, напружте всі свої сили і ідіть!», бо добре знає, що їм це не під силу. Натомість Він говорить повністю знерухомленим гріхом: «Ваші гріхи прощено!» І їх дійсно прощено Його владою і силою, змито Його кров’ю, пролитою на Голгофі і Його святими ранами, завданими Йому на хресті. Він закриває наші гріхи Своєю праведністю і проголошує нас праведними перед Святим Богом.  Наш параліч зцілено, нас уздоровлено і ми радіємо й тішимось перед Господом. 
Саме це щоразу відбувається під час Божественної Літургії.  Христос сам приходить до нас і промовляє. У Його словах немає нічого прихованого, жодного символізму чи вигадки. Їх промовляє правдивий Бог, правдива Людина і правдивий Господь водночас, Наречений Церкви, Син Божий, Спаситель світу, воскреслий Викупитель і Переможець смерті, диявола і гріха, Податель вічного життя. Через промовлене Ним Слово прощення, у Його правдивих Тілі та Крові в Господній вечері нам милостиво даруються під час Божественної Літургії Його безцінні дарунки благодаті.  І навіть більше: Його Слово і Таїнство нас оживляє, дає сили до нового життя і добрих діл – плодів нашої віри. Наші, ще недавно паралізовані руки можуть рухатися, наші ноги можуть ходити і робити добрі діла на славу Богові і добро ближнім. Наше тіло ожило, а все єство дякує Богові і славить Його! Що може бути кращим від цього?
Дорогі брати і сестри, дякуйте Богові, що ви тут, що можете бути тут нині і за тиждень. Дякуйте, що ви можете чути тут живе слово живого Бога, не затьмарене людськими вигадками і байками. Ви можете чути чисте Слово Христа, Його непофальшоване Євангеліє, цей безцінний дарунок Його ласки і любові. Нехай ніхто із вас ніколи не відкидає Його, а цінує його і дякує за нього Богові.
В житті кожного з вас Господь вже вчинив великі і неймовірні речі і продовжує робити їх далі. Ще не раз ви самі і люди довкола вас бачитимуть ці Божі діла і казатимуть: «Ми ніколи не бачили нічого подібного!»
Будьте спраглими Слова нашого Господа і Спасителя про прощення гріхів, будьте спраглими Його Святого Причастя. Шукайте кожної нагоди аби чути Боже Слово, вивчати і досліджувати його, мати його за благословенний світильник на вашій життєвій стежці.

Нехай Бог благословляє кожного з вас постійним отриманням Його щедрих дарів через віру в Ісуса Христа, аж допоки Він не покличе вас до вашої небесної домівки. Благодать Божа хай буде з вами нині і довіку. АМІНЬ. 

Ісус очищує нас від гріха!

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:40-45
40 І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: Коли хочеш, Ти можеш очистити мене!  41 І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий!  42 І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став.  43 А Він, погрозивши йому, зараз вислав його,  44 і йому наказав: Гляди, не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво.  45 А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Коли б ви жили за часів земного життя Ісуса Христа і були хворі на проказу, то вам би ніхто не позаздрив – бо вам би довелось суворо дотримуватись певних приписів тогочасного юдейського суспільства щодо хворих на проказу. По-перше, вам би треба було періодично застерігати оточуючих про свою хворобу і кричати на вулиці «Проказа!». По-друге, вас би негайно позбавили спілкування з іншими людьми, яких ви могли б зробити нечистими. По-третє, вас би всі цуралися.  Кожен мав би триматися від вас на відстані щонайменше 6 кроків, а при  вітрі з його боку – щонайменше 100 кроків! Рабинові було заборонено їсти яйця, куплені на вулиці де був прокажений. Люди проганяли прокажених якомога далі від себе, жбурляючи в них каміння. По-четверте, вам би прийшлося жити окремо від інших людей. Прокажені висилались до спеціальних  місць проживання (2Цар.7:3, Луки 17:12). Вони самі також сторонились людей.  (Левит 13:45-46 - 45 А прокажений, що проказа на ньому, одежа його буде роздерта, а голова його буде відкрита, і по уста закриє, і буде кричати: Нечистий, нечистий!  46 По всі дні, коли болячка на ньому, буде нечистий, він нечистий. Самітний буде пробувати він, поза табором оселя його). Ніхто не міг вітатися з прокаженим. Коли хтось доторкався до хворого на проказу – він вважався занечищеним.
Давньогрецьке слово прокажений - “лепрой“– означає повалений на землю, кинутий, кара Божа, бич. Загалом, в ті часи проказа асоціювалася з гріхом. Отож становище хворого на проказу було неймовірно важким, а невиліковність цієї хвороби робила його життя нестерпним і безнадійним.
Ми не знаємо, яким чином хворий на проказу чоловік, опинився біля ніг Ісуса.  Це здається неймовірним. Але те, що сталося далі, викликає в нас ще більший подив. Закон Мойсея суворо забороняє торкатися прокаженого.  Але саме це і робить Ісус. Він ТОРКАЄТЬСЯ хворого на проказу! Торкається нечистого! Це нечувано! Це неможливо! Це заборонено! Заборонено для людей, але не для Бога! Написано: «Бо для Бога нема неможливої жодної речі!» (Луки 1:37) І що сталося після того, як Ісус доторкнувся до прокаженого?  Той одужав! Це було миттєве і цілковите зцілення.
За Законом кожен, хто торкався хворого на проказу, негайно вважався нечистим. Ісус (ДОСКОНАЛО ЧИСТИЙ, СВЯТИЙ. БЕЗГРІШНИЙ) торкається прокаженого (НЕЧИСТОГО, ГРІШНОГО), і внаслідок цього – Ісус не робиться нечистим, а натомість робить ЧИСТИМ прокаженого!  Стається те, про що каже пророк Ісая: Ісая 53:4 «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс». Завдяки тому, що невинний Христос взяв на Себе всі наші гріхи, гріхи всього людства – нині ми через віру в Нього проголошені Богом спасенними і праведними, врятованими від прокляття гріха, вдали диявола і смерті.
Поміркуймо про те, чого ми вчимося на прикладі поведінки прокаженого. Мартин Лютер зазначив: «Хворий на проказу дає нам приклад віри і молитви, надто щодо наших тілесних проблем. Отож на прикладі поведінки прокаженого ми вчимося як правильно молитися Богові і покладатися на Нього, маючи певність у тім, що Він дійсно може нам допомогти». Подивімося, що робить прокажений і як він це робить. Він:
• Вклоняється Христові (Господу) (падає на коліна) – дотримання 1 Заповіді.
• Благає Його (Бог чує наші молитви і відповідає на них).
• Сповідає свою віру в Нього (ми повинні не лише вірити, а й сповідати віру Рим.10:10).
• Визнає Ісусову влади зцілювати, але не вимагає цього від Нього.
• Виявляє своє покладання на Спасителя і його милосердя.
• Покладається на Божу волю (Якщо Ти хочеш, а не я)
Так само повинні робити і ми…
Марко каже, що Ісус виявив до прокаженого співчуття – «змилосердився» («спланхністейс» -- від σπλαγχνίζομαι («спланхнідзомай» нагадує наше слово «сплакнути») -- відчувати великий жаль, переповнятись співчуттям, мало не плакати, дослівно «мати всі нутрощі не на місці).  Ісус навіть проігнорував той факт, що прокажений порушив Закон і не вигукнув: «Нечистий!»  Він змилосердився над чоловіком. Могутнє слово Спасителя робить чудо – прокажений миттєво стає здоровим! Лише три слова: «Хочу, будь чистий!» і прокажений одужав!
А як щодо вас, дорогі брати і сестри? Чи завжди ви пам’ятаєте про могутність Божого Слова, яке ми маємо у вигляді Біблії? Чи належно ви слухаєте його, читаєте, вивчаєте, покладаєтесь на нього? Адже воно таке ж, як і було від початку – воно не втратило своєї могутності і є «силою Божою на спасіння»! як каже апостол Павло. (Рим.1:16).
Зціливши прокаженого, Ісус скеровує його до священика. Це було необхідною річчю для зціленого. В такий спосіб Спаситель наголошує, що Він прийшов виконати Закон, а не відмінити Його (Матвія 5:17). За Законом Мойсея тільки священик, вислухавши хворого і оглянувши, міг, визнати його чистим і таким чином, повернути його до нормального життя. Цілком ймовірно, що під час розмови зі зціленим священик міг би почути від нього про Месію, яким є Христос з Назарету, що чинить такі великі чуда.
Ще одна важлива річ – Ісус наказує зціленому нікому не говорити про те, що сталося. Він часто говорить це людям, яких зцілив від хвороб але ніколи не каже не розказувати про Себе тим, кому Він прощає гріхи. Чому? Тому що Він хоче, щоб люди визнавали Його, насамперед, як Спасителя від гріхів, а не Цілителя. Ісусові зцілення є лише свідченням про те, Ким Він є насправді – Сином Божим, Спасителем від гріхів, Подателем вічного життя.
Дорогі брати і сестри, кожен з нас від народження є цілковито зіпсутим, духовно мертвим, налаштованим вороже до Бога, подібним до хворих на проказу, яких бридилися в часи земного життя Спасителя.  За своєю грішною природою ми одинокі і відокремлені від Бога і Його Божої родини віруючих. Ми неспроможні самі врятуватися від прокляття гріха і Божого гніву. Про цей наш природний стан Писання каже так: Iсаї 64:6 6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...Пс.13:3, Пс.52:4, Рим.3:12  Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!...
Дяка всемогутньому і милосердному Богові, який послав нам Христа Спасителя, котрий зціляє, очищує нас від гріхів і повертає до спільноти з небесним Отцем і Божими людьми.  Його Кров у Господній вечері «очищує нас від усякого гріха» (1Ів.). Він хоче спасти грішних і дійсно робить це.  Доказом цього є те, що ми присутні тут, в Його Церкві. Ми були слабі, втрачені і загублені і стали знайдені Христом, зодягнуті Ним в одежу Його праведності і повернуті до Божої отари. Розказуйте про це іншим людям. Говоріть їм про Христа Спасителя – дорогу, правду і життя.
Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця ваші і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь.   

Зцілення чи спасіння? Що головне?

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:29-39
29 І вийшли вони із синагоги невдовзі, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. 30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. 31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона почала прислуговувати їм. 32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. 33 І все місто зібралося перед дверима. 34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. 35 А над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. 36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. 37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. 38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. 39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.   

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Напевно у багатьох із вас є знайомі з певними фізичними обмеженнями. Мусимо визнати, що у нас досі не створені належні умови для таких людей, як це є в багатьох країнах світу.  Громадяни з інвалідністю почасти не можуть вибратися за межі власного помешкання, скористатися громадським транспортом, відвідати якісь установи чи магазини.  Втім, нерідко саме фізично обмежені, люди з інвалідністю чи хворі стають для багатьох зразком палкої віри і покладання на Господа, а натомість добре здоров’я інших ще не є доказом їхньої  живої віри в Господа. У зв’язку з цим постає питання: «Як ми, як віруючі, сприймаємо різні життєві негаразди і випробування?» 
У нинішньому євангельському тексті Марко говорить про те, як Ісус уздоровив тещу Симона Петра і багатьох немічних.  Повідомлення про Петрову тещу свідчить про те, що у Симона була сім’я, і вочевидь не лише у нього, а й в інших учнів Христа і ця річ цілком нормальна і природна для Божих служителів , натомість заборона служителям одружуватись суперечить Божому Слову.
Щойно люди почули, що з’явився Той, хто зціляє від усіх хвороб, як до Нього звідусіль почали приводити  та приносити недужих і хворих!  Марко говорить, що Ісус не уздоровив ВСІХ немічних і хворих у тому місті, бо інакше Йому б довелось займатись лише зціленням, але Він також навчав і проповідував.  Зі слів Марка, хворих і немічних було так багато, що Спаситель приймав їх до глибокої ночі, а «над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився…». 
Ісусові, без сумніву, було відомо, що чимало тих, що прийшли до Нього, шукають не Спасителя від гріхів, а лише Цілителя від недуг. Тому Він нагадує учням про головну мету Свого служіння на землі і каже: «Ходімо в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов».  Його мета – це, насамперед, не зцілення і дарування людям досконалого здоров’я, як проголошують деякі церкви і вірять деякі віруючі, а звіщення грішникам Євангелія, прощення їхніх гріхів, дарування їм вічного життя і спасіння. 
Як віруючі, ми просимо Господа, щоб Він уздоровив хворих, відвідуємо їх в лікарні і вдома, молимось за них. Але ми також покладаємось на Божу ласку і волю, і пам’ятаємо, що через гріх, тут, на землі, нічого досконалого, включно зі здоров’ям, ніколи не буде. Отож ми страждаємо, хворіємо, стаємо немічними, але при цьому повинні пам’ятати, що милостивий Господь завжди поруч нас, щоденно піклується про нас. Зцілення Ісусом хворих і немічних повинні були служити незаперечним доказом того, що Він дійсно є Сином Божим, Спасителем світу.
Дорогі брати і сестри,  серед присутніх тут напевно не знайдеться жодного, у кого б не було якоїсь немочі чи недуги.  І якщо у вас виникають думки, на кшталт оцих: «Можливо, Бог розсердився на мене?»,  «Можливо я зробив щось таке, що Йому не сподобалось?» , «Напевно Бог забув про мене?…» , «Я намагався бути добрим, але, очевидно не все робив як слід, отож тепер Бог карає мене», то пригадайте вірші зі Старого Заповіту, з книги Йова: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні,  не як дні наймита!... 2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, 3 так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... 4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану?» (Йова 7:1-4). 
Що ми бачимо? Невже Бог відвернувся від Йова. Він був дуже заможним і втратив все, що мав – дітей і нажите майно.  Він завжди і в усьому покладався на Бога і жив побожним життям. Він не міг збагнути чому з ним сталася ця біда. В його голові роїлися думки: «Я не заслужив цього. Мені належиться краща доля».  З книги Йова ми дізнаємось про те, що Бог хотів запевнити диявола, що праведний Йов за жодних життєвих обставин не зречеться Його. І саме покладання Йова на Бога за будь-яких життєвих обставин, готовність брати з Божої руки все – є прикладом для кожного з нас.
Питання про те, що ми заслуговуємо, і як Бог виявляє до нас Своє милосердя, є важливим. Наше єство каже: «Що з того, що Бог зцілив когось, але ж Він не зцілив мене! Що з того, що Він уздоровив тещу Петра, доньку Яіра, розслабленого чоловіка! Але ж мої немочі не зцілені!». І тоді Біблія відповідає нам, що це не так, що Ісус насправді зцілив КОЖНОГО З НАС, оживив тих, що були мертві у гріхах, підніс до нового життя! (Івана 12:32). 
Нам здається, що ми заслуговуємо  на добре, що ми страждаємо незаслужено, несправедливо. Однак Святе Писання каже, що насправді  нам не належиться добре, бо ми грішимо. Ми приходимо на цей світ грішними. Єдине, на що ми заслуговуємо цілком справедливо – це Божий гнів і покарання.  Однак втішна Євангельська звістка, яку ми чуємо від Христа, запевняє нас у тім, що заради Божого Сина небесний Отець не дає нам те, на що ми справді заслуговуємо, як грішники, а натомість дарує нам прощення гріхів, життя і спасіння. Ми звемо цю Божу ласку радісним обміном.
Теща апостола Петра була грішною, як і усі ми, як усі люди на землі. Але вона не отримала того, на що залужила. Через хворобу вона могла померти.  Однак до неї прийшов Спаситель і приніс їй благодать. Зверніть увагу на те, як про це говориться в Євангелії: Не вона прийшла до Ісуса Христа, а Він до неї. Подібним чином Христос прийшов до кожного з нас.  Ми охрищені в ім’я Триєдиного Бога, і Таїнство Святого Хрищення є Божою дією щодо нас, а не навпаки. Бог притягує нас до себе через засоби благодаті – Слово і Таїнство, а не ми самі вирішуємо прийняти Бога.
Учні кажуть Христові: «Всі шукають Тебе». Це правда, – багато людей шукають Бога. Однак, на жаль, чимало шукають Його не там, де треба, а там де Його нема і хочуть потрапити до Царства небесного тією дорогою, яка туди не веде. Єдина дорога, яка веде до спасіння і Царства Божого, є Син Божий, який каже: «Я дорога і правда і життя». (Івана 14:6).
Дорогі брати і сестри, не зважаючи на всі життєві випробування, страждання і немочі, ми постійно чуємо в  Божому Слові запевнення у тім, що Бог зітре з наших очей кожну сльозу і оселить нас там, де не буде вже ні смутку, ні болю. Господь говорить: «до Себе Я всіх притягну»  (Ів.12:32).  Через віру в Спасителя Христа ми вспадковуємо Його перемогу над смертю, дияволом і гріхом, отримуємо прощення гріхів, життя і спасіння. Своїм Євангелієм, Своїми правдивими Тілом і Кров’ю у Господній вечері Він знову і знову запевняє на у тім, що ми можемо завжди з певністю довірятися Йому і покладатися на Нього. Міцно тримаймося Христа до останнього подиху! З Ним переможемо!

Йому одному разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, шана і поклоніння нині і повіки вічні. Амінь. 

Сила Божого Слова (проповідь)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:21-29 21 І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.22 І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники. 23 І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, 24 і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий. 25 Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! 26 І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. 27 І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають. 28 І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні.

Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Мало не щодня, надто нині, ми звідусіль чуємо слова – «сила, міць, могутність, влада». Їх  можна застосувати до різних аспектів нашого життя.  Ми можемо вести мову про творчу енергію митців, винахідників, фахівців різних галузей,  яка виявляється в чудових зразках мистецтва, в здобутках  сучасних новітніх технологій.  Можемо говорити про силу, яка лікує і вбиває, про силу зла і добра, про силу до життя, про силу, що все змінює. Коли одна сила постає проти іншої, виникає конфлікт, в котрому є переможець і переможений. І коли бере верх та сила, на перемогу якої ми сподівались, – це викликає в нас захоплення, а в іншому випадку – розчарування і відчай. 
Ми є свідками проявів величезної руйнівної енергії та сили різного роду природних явищ і катаклізмів, які стаються на землі дедалі частіше – ураганів, цунамі, виверження вулканів, землетрусів, повеней. Внаслідок цього жертвами стихії нерідко стають сотні і тисячі людей. Інколи здобутки людського розуму, які планувалися використовувати задля добра людства, стають причиною лиха. 1986 року сила атома, вийшовши з під контролю людини в Чорнобилі, стала причиною смертей тисяч людей і перетворила чудову поліську землю на зону відчуження.
Люди часто змагаються з силою природи. Їм здається, що вони можуть повністю підкорити природу і заставити її робити те, що їм заманеться. Вони вирубують ліси, осушують  болота, змінюють русла річок і зводять на них величезні гідроелектростанції та водосховища.  Але коли одного дня стається неочікувана повінь, ламаються конструкції, несподівано настає незвичайна спека, випадає надмір дощу чи снігу, – то стає зрозумілим, що людина є істотою слабкою і незахищеною перед силами природи. 
Євангелист Марко нині нагадує нам про те, що могутня сила міститься не лише в природних явищах і новітніх технологіях, а також у Божому Слові. Загалом слово, як таке, також має чималу силу. Словом можна розрадити, втішити, заспокоїти, заставити плакати і радіти. Словом можна врятувати життя людини і вбити людину. Слова, які промовляє людина, наділена владними повноваженням важать дуже багато. Коли така людина говорить – її слухають багато людей.  Слова людей, яких ми поважаємо, любимо, яким довіряємо допомагають нам під час випробувань і страждань, вони дають нам втіху і радість, допомагають вистояти. Слова зміцнюють зв’язки між людьми і руйнують їх. Тому прошу вас – завжди пильнуйте за своїми словами, добре думайте перш ніж говорити.  Пам’ятайте, що каже Писання: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Филип.2:5), «що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (Филип.4:8).
Зі Святого Писання ми дізнаємося про дуже могутню силу Божого Слова, що виявляється у творенні, а також силу Божого гніву і милосердя, силу змінювати, зцілювати, воскрешати з мертвих. Написано: Пс.33:9 бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось. Євр.11:3 віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Євр.4:12  Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. Апостол Павло називає Євангеліє Ісуса Христа «силою Божою на спасіння» (Рим.1:16).  Слово  Боже є «духовним мечем» (Еф.6:17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже). Божим Словом створений всесвіт і все, що є у нім – видиме і невидиме. Цього слова дуже боїться диявол. Він не хоче, щоб воно було нашою зброєю, нашим світильником на життєвій стежці, нашим правдивим поводирем, щоб воно звіщалося і проповідувалося. Мета диявола – тримати людей в темряві, необізнаними, без Божого Слова та його правди і сили. Отож церква, яка не навчає людей Божого Слова належно, – чинить на догоду дияволові та його слугам. 
У нинішньому тексті зі Святого Євангелія ми бачимо, як однієї суботи Ісус Христос прийшов до синагоги і почав навчати. На перший погляд, тут немає чогось незвичного. Так було заведено – здібних до навчання Писання чоловіків залучали до читання вибраного тексту і навчання. Втім, цього разу було дещо по іншому. Ісус читав Писання і навчав не так, як інші, як усі, що робили це до Нього – його навчання було незвичним і вражаючим для присутніх. Написано: «І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники».
Як саме навчали людей книжники? Вони спирались на юдейські приписи і людські правила, тому за їхнім навчанням годі було побачити Боже Слово. Одні книжники навчали і переповідали те, що казали інші книжники. Натомість Христова наука була зовсім іншою. Вона складалася цілковито з Божого Слова, зі Святого Писання. Спаситель навчав і говорив в такий спосіб, що присутні добре розуміли, що так робити може лише той, хто має владу, силу і повноваження. Вони відчували могутню силу Його Слова.  Згодом тим самим Словом Ісус зцілюватиме хворих, навертатиме грішників і воскрешатиме мертвих. Сила Його Слова заставлятиме тремтіти володарів і викликатиме страх і ненависть у Його ворогів. 
Дорогі брати і сестри, проповідуючи Боже Слово, ми повинні звіщати Його у повноті і правді, а не поширювати хибні власні припущення, думки та ідеї, котрі не мають нічого спільного з Божим Словом. Ми повинні робити це навіть тоді, коли багатьом це не буде подобатися. Ми мусимо називати речі своїми іменами – гріх гріхом, а благодать – благодаттю. Так наказує нам Господь.
Марко говорить, що Ісус не лише промовляє  як можновладний, але також демонструє всю силу і могутність Свого Слова. Злий дух, який заволодів волею одного нещасного чоловіка, тремтить перед Сином Божим, бо знає, що перед ним «Святий Божий», який «прийшов його погубити».  Ісус лише промовив: «Замовчи і вийди з нього!», як демон негайно залишив нещасного чоловіка.   Присутні, побачивши це, дуже злякалися. Ніхто з них досі нічого подібного не бачив. Все, що вони бачили – людей, які перебували під владою демонів людей, в котрих не було жодної надії щось змінити у їхньому безнадійному становищі. Аж ось прийшов Той, хто може наказати демонам піти геть і знищити їх. Вражені цим чудом,  присутні називають побачене «новою наукою з великою, нечуваною досі силою». 
І це чиста правда – Боже Слово має неймовірну могутню силу. Силою промовленого на хресті слова  «Звершилося!» (Івана 19:30) Син Божий раз і назавжди переміг гріх, диявола і смерть. Сила Божа міститься також у Святих Таїнствах, запроваджених Ісусом Христом. Діючи в них, вона створює в людських серцях віру  і зміцнює її, втішає, змиває гріх, дарує вічне життя і спасіння.
Дорогі брати і сестри, коли щось опиняється поза контролем, нам конче потрібна сила, здатна повернути контроль. Інколи людям здається, що той шалений світ, в котрому ми живемо, втратив будь-який контроль і нагадує суцільний хаос. Але як християни ми добре знаємо, що все у світі перебуває під контролем всемогутнього Бога. Він втішає і рятує, спасає і зцілює, дає життя і утримує все. Ми можемо цілковито і без жодного сумніву покластися на Нього. Сила Христового Євангелія зробила нас Божими дітьми, зняла пелену з наших очей, проголосила нас виправданими і прощеними у Нім. Цієї силою нас було воскрешено до нового життя і покликано звіщати спасенне Євангеліє цілому світові. Ця сила виявлятиметься щоразу, коли ви проголошуватимете ближнім Добру Звістку про нашого Спасителя. 

Триєдиному Богові  – Отцю, Сину і Святому Духові віддаймо всю славу, шану і поклоніння – нині і повіки. АМІНЬ.     

Ідіть за Мною! (проповіді Божого Слова)

Нарис проповіді
Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:16-20
16 А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були.  17 І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей.  18 І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.  19 А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Заведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили.  20 І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Заведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Уявімо собі, як ці дорослі чоловіки – Симон і Андрій, Яків та Іван після слів Ісуса Христа, залишили усе – рибальство, рідних і близьких, приятелів і пішли за Спасителем. Невже подібне можливе? Що саме спонукало їх це зробити? Якою силою подібне може чинитись? Святий Марко говорить, що вони пішли за Ісусом, почувши Його Слово. Це було те саме Слово всемогутнього Господа, яким Він створив весь світ, яким підніс із гробу мертвого Лазаря, яким Він зціляв немічних і проголошував грішникам прощення гріхів і спасіння, яким Він притягнув до Себе кожного з нас.
Кожен віруючий, котрий читає чи чує слова нинішнього євангельського тексту, міркує над тим, як вони стосуються його, усіх, хто живе сьогодні. Адже всі ми маємо родини, тих, кого ми любимо, речі, якими ми користуємося в повсякденному житті?  Та чи дійсно між нами і тими чоловіками, які, за словам Марка, пішли за Христом існує суттєва відмінність? Ні! Суттєвої різниці немає. Вони пішли за Ним, тому що Він покликав їх. Ми присутні тут, тому що Він також покликав нас Своїм Євангелієм. Ми пішли за Ним і розпочали нове життя, яке цілковито відрізняється від того життя, в котрому не було Спасителя і віри в Нього.
Подивіться уважно які ми є – ми різні за освітою, родом занять, захопленнями і вподобаннями, багатьма іншими речами. І всіх нас Господь зібрав в одну Божу родину.  Симон і Андрій, Яків і Іван були простими людьми, яких більшість із нас.  Якось Авраам Лінкольн, який з великою повагою ставився до простих людей, трудівників, зауважив: «Напевно, Бог любить дуже простих людей, якщо Він створив їх так багато».
 Зверніть увагу, чим займалися чоловіки, коли Ісус їх покликав. Одні ловили рибу, а інші ремонтували сіті. Іншими словами, вони працювали, щоб заробити собі на життя і на утримання своїх родин. І саме в той час Ісус покликав цих простих трударів, аби вони йшли за Ним. Дивлячись на багатьох покликаних, ми не раз пригадаємо слова зі Святого Писання! Апостол Павло каже: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне…» (1Кор.1:27). Пророк Амос говорить: «…я пастух та оброблювач диких фіґовниць. 15 І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві! (Амос 7:14-15).
Прикликаючи нас до Себе, Ісус Христос, не обіцяє нам ані великих статків, ані сповнення усіх наших бажань. Він також не обіцяє нам забезпеченого і ситого життя, спокою, а натомість кличе до щоденної,  важливої і самовідданої праці. Як ви гадаєте: Що означає для нас нині– йти за Христом? Ось що:
По-перше, це означає –  покладатися на Христа без жодного сумніву, вірити в Нього як Свого єдиного Господа і Спасителя у своєму серці і своїми вустами відкрито, не боячись, не цураючись і не соромлячись своєї віри, сповідувати її. Це означає прилучатись до заповіданої Христом праці по спасінню грішників, проповідуючи і підтримуючи поширення Його Євангелія, досліджуючи і вивчаючи Боже Слово.
По-друге, це означає – віддати Йому цілком все, що в нас є – своє серце, розум, душу, всі свої сили, з тим, щоби служити Йому всім цим і щоби все це підпорядковувалось Йому і Він панував над ним. Часто це означає жертвувати тим, що в нас є, в тому числі своїм благополуччям, успіхом в житті, багатьма земними речами. В Євангелії від Матвія Христос каже: “Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний” (Мт.10:37). Христос не каже не любити своїх рідних, не піклуватись про них, але любити насамперед Його. І якщо ви дійсно будете правдиво любити Ісуса, то будете також любити всіх довкола вас і  все те, що Він каже.
По-третє, йти за Ісусом, означає – виконувати Його Заповіді і правдиво перебувати в Його Слові (Івана 8:31), бути виконавцем Його слова, а не лише слухачем.
По-четверте, йти за Христом, означає – в усьому наслідувати приклад жертовного служіння Ісуса Христа, – не лише в церкві, але скрізь, де тільки нам доводиться бувати – вдома, на роботі, на відпочинку, на кожному місці. Апостол Петро у своєму першому Посланні пише: “За Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, 16 бо написано: Будьте святі, Я бо святий!” (1Петр.1:15).  А апостол Павло додає: “Нехай у вас будуть ті самі думки, що в Христі Ісусі” (Фил.2:5). Іншими словами – нехай в кожного помисли будуть чисті і святі.
По-п’яте, йти за Христом, – означає виявляти в усьому таке саме довготерпіння, покору і  послух, які мав Син Божий. Біблія каже, що Він “бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7 але Він понизив  Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної...” (Фил.2:6-8).
І нарешті останнє, йти за Христом – означає виявляти до всіх таке ж милосердя і любов, які виявляв Ісус, прощати ближнім заподіяні вам кривди так само, як Бог прощає нам, любити ближнього як самого себе. Апостол Павло навчає: “А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!” (Еф.4:32).
Дорогі брати і сестри, серед тисяч голосів цього світу слухаймо і чуймо насамперед голос нашого Спасителя. Кожного з нас стосується Його Великий Наказ (Матвія 28:18-20). Йти за Христом – означає сумлінно виконувати цей наказ і пам’ятати Його слова з Євангелія від Матвія: “38... хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний” (Мт.10:37-38). Зміцнюючи свою віру Словом Божим і Тілом та Кров’ю Спасителя у Господній вечері, твердо стіймо у ній, покладаючись на Бога,  а у своїх немочах і стражданнях пам’ятаймо про страждання і смерть Хреста за нас. Роблячи так, ми справді можемо називати себе християнами, Божими дітьми, правдивими учнями Ісуса.

“Нехай примножить в вас Господь, і нехай збагатить вашу любов один до одного, і до всіх!” Амінь.