Все, наче сон

 

Відлітають хмари в сиву осінь (романс)

Саме нині, 15 квітня, до батькового 90-річчя, ми домовились з п.Ярославом Чорногузом оприлюднити відеокліп з піснею, яку я написав колись на слова його батька, знаного українського письменника Олега Чорногуза (1936-2022). Листувались з Ярославом, обговорювали проект, ділилися думками. Його приятель Віктор Охріменко підготував відеоряд до пісні. Все, наче складалося добре, як раптом надійшла сумна новина про кончину Ярослава (1963-2026), до того ж це сталося того дня, коли помер ще один мій приятель. Нині, виконуючи наш з Ярославом задум, оприлюднюю пісню. При кінці відео додав кілька слів присвяти Олегу та Ярославу Чорногузам, батькові та синові. Світла їм обом пам'ять.

===========================

ВІДЛІТАЮТЬ ХМАРИ В СИВУ ОСІНЬ

Текст: Олега Чорногуза (1936-2022)

Музика, виконання, аранжування: Т.Коковського

Відео: Віктора Охріменка за участі

Ярослава Чорногуза (1963-2026)

Відлітають хмари в сиву осінь,

Як і наші золоті  літа…

Я ж тебе кохаю, мила, досі -

Ти  для  мене й досі молода.

Я ж тебе сьогодні, в день святковий,

Коли ти забула... скільки літ …

Відведу у дивний світ казковий  -

У бентежний.., неповторний світ…

А літа  летять у сині далі…

Облітає листя у саду,                          

Я тебе у радості й печалі

Ще ніжніше люблю, молоду. 

І як в день весняний, світанковий,

В  своїм серці  пролісків  нарву…

Ти повір, кохана, це не спомин - 

Я  тебе  кохаю   наяву.

То було…немовби тільки вчора

Перед нами в мріях цілий світ,

Хто кохає – той живе без горя

В шістдесят і в дев’яносто літ…

За вікном бентежить сива осінь,

І ясна всміхається печаль.

Я ж тебе люблю так щиро й  досі,

Що мені і юності не жаль…

На спомин про Лесю Українку (1871-1913)

Нині Василю Сліпаку було б 44....

Усе минеться й в Лету кане,
Чоло хреститиме рука,
Лише той біль не перестане,
Що більш немає Сліпака...
Нечистим помислом чи ділом
Святої справи не зневаж,
Бо ще свіча не догоріла...
Маестро! Зараз вихід ваш!

На спомин про Миколу Побеляна

17 грудня 2017 року на 69 році життя у Харкові відійшов у вічність талановитий український поет, вчитель, педагог, член Спілки письменників України Микола Побелян. Доля звела нас завдяки покійному поетові Степану Сапеляку, з котрим пан Микола товаришував впродовж років. І ось приятелі вже зустрілись в небесній домівці... У харківській спеціалізованій середній школі 108, де вчителював пан Микола, залишився створений ним Музей хліба. Вчора прощали його в останню дорогу вихованці, котрих він вчив любити рідну мову, слово і пісню... Залишились його прекрасні вірші. Востаннє ми спілкувались майже два тижні тому, розмовляли про поезію, життя-буття, а наостанок він, як завше, промовив: "Перемагать і жить!" Спочивайте з Богом, дорогий пане Миколо, хай земля буде вам пухом. Хай Господь зміцнить рідних і близьких. Світла вам пам'ять.

П. С. Маю надію, що у шкільному Музеї хліба буде створено також куточок про Вчителя, а Спілка письменників ( Харків та Київ) долучиться до встановлення пам'ятної дошки поетові у Харкові.

На спомин про Євгена Сверстюка

Цими днями минає два роки з дня смерті знаного в Україні та поза її межами українського поета, політв'язня часів срср, філософа, мислителя, літературного критика, громадського діяча - Євгена Сверстюка (1928-2014). Євген Сверстюк вмів говорити правду в очі і робив це, чимало з нас або боялися це робити, або не хотіли мати проблем з владою. Отож Сверстюк часто говорив правду за нас і замість нас. Спочивайте з миром, пане Євгене, простіть нас.

П.С. Євген Сверстюк також був чудовим перекладачем. Ось його переклад поезії Д.Р.Кіплінга з англійської:

СИНОВІ
Як вистоїш, коли всі проти тебе —
Упали духом і тебе клянуть,
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх зневіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;
Як зможеш мріять — в мрійництво не впасти,
І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Спримеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;
Якщо ти зможеш в прориві одному
Поставить все на карту і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати навіть слова не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш воля — встоять в боротьбі;
Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти.
Якщо усі рахуються з тобою —
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти — Людина, сину мій.

Помер Євген Сверстюк... (1928-2014).

Помер Євген Сверстюк... Сверстюкова совість спонукала нас червоніти за наше догоджання владі, лицемірство, поступливість, компромісність у питаннях, що вимагають однозначної і чесної відповіді та життєвої позиції. Простіть нас, пане Євгене! Дякуємо, що ви в нас були! Вічна вам пам'ять! Хай рідна земля буде вам пухом!
=====================
ІНТЕРВ'Ю
Про агентуру в політиці, фальшивих священиків і люстрацію
Про духовість і духовність
Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку

НОВА ПОЕЗІЯ

Присвята дружині Надії (1959-2014)
***
Ще якихось
півроку тому
Я читав тобі
Незабутній
Двадцять третій
Псалом Давидів,
А недавно читав
твоїй мамі,
І з Матвія –
усі блаженства…
Я благав
милосердного Бога
Аби Він покріпив
Марію,
І просив її передати, –
Як бракує
тебе і тата
Нам усім,
що і слів замало…
Нашим душам
Так зимно стало.
За півроку –
вже третя втрата.
Спорожніла
батьківська хата…

***
Дорогою до села
Завжди слухаю
В машині Мареничів
І розмовляю з тобою,
Прошу у тебе поради,
Я кажу тобі:
Їдемо до мами?
Чую, як ти
Наспівуєш
Кожну пісню.
Навмисно надіваю
Окуляри від сонця,
Щоб не було видно
Сліз на очах,
Надто коли минаю,
Отой відтинок,
Де торік
Ми спинились,
Щоб поласувати
Купленим напередодні
Морозивом…
Ти так ніжно
Тулила до себе
Нашого коханого
Кількамісячного онука,
І твоя любов
До цієї крихітки,
До кожного з нас
Теплим морем
Розливалася аж
До небокраю…
У твоїх очах
Було стільки
Любові і ніжності!
Вірю, що нині
Господь на небесах
Повернув цю любов
Тобі сторицею…

***
Я досі не можу
Переглядати
Без сліз
Світлини з тобою…
Ось ти маленька
Сама, в колясці,
з мамою у садку,
коло хати…
Такий молодий
і усміхнений тато,
А попереду
Ще стільки
Подій і літ,
Стільки доріг,
І мрій!
Господи, як же швидко
Злетіли ці літа!
Усе життя – неначе
Лише чотири
Пори року –
Весна, літо,
осінь, зима…
Твоє спинилось
На літі…


***
Яке щастя,
Що мама зберегла
Твій шкільний щоденник
За шостий клас…
Кожен день тижня
Заповнений твоєю рукою –
Впізнаю милий серцю
Почерк…
Тобі виповнилось
Лише тринадцять –
Така чудова
І романтична пора
В житті кожної людини!
На сторінці за 27 вересня
запис класного керівника:
«На уроці сміялась,
Передавала записки.
Поведінка незадовільна»…
Напевно вдома
Дісталось від мами? –
Тато був добрим…
Уявив тебе маленькою
Дівчинкою з косичками,
Пустункою, щебетухою,
Моторною непосидою…
Боже, скільки б я віддав,
Щоб повернутись
В той час, той клас
І бодай краєм ока
Поглянути на тебе!

30 жовтня 2014 року

ПОЕЗІЯ... ОСІНЬ

***
Тихше!
Чуєте? – Осінь!
Мовчки йду по алеї,
зойк опалого листя
знов озвався у серці.
Вже душа в листопаді…
Як в сповільненім кадрі -
так нечутно встеляють
стежину листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Гляньте!
Бачите? – Осінь
Жовто-синім фарбує
Холодні світанки…
Та вже хтось на мольберті
Готує скраєчку білила,
І йому опиратися
Вересню й жовтню несила…
І хоч нині вони
Ще панують у власній господі –
Десь поблизу зима
Колисанки збирає природі…

1975-2014

Надломлена гілка. Поезія

***
Його запитали:
«Ну, як ти без неї живеш?»
А він відповів їм:
«Немовби надломлена гілка,
Чи човен з єдиним веслом,
На якому ти не попливеш
У море відкрите, глибоке…
Хіба там, де мілко…»

12 червня 2014 року

Вірші для тебе

***
Ти мене питала:
де вірші,
де пісні,
де музика
для тебе?
А вони
пташатами
в душі,
виростали,
щоб злетіти
в небо…

3 червня 2014 

Дружині (1959-2014)

***
Ти була
долею
і променем,
вишневим садом
коло хати…
Так важко
повертать
до споминів,
так добре –
спомини ті мати…

3 червня 2014 року

Минають літа

***
Минають літа і дати,
Стежки замітає зима,
Як слід розумієш втрату
Коли вже людини нема…
І ти би віддав півсвіту,
Щоб той повернути час,
Де були маленькими діти,
І щастя любило нас…

3 червня 2014 року

На спомин...

Світлій пам’яті дружини (1959-2014)

 і тестя (1933-2014)

***

Цього горя

не зміряєш 

кроками,

не об’їдеш,

і не обійдеш…

Завітали ті

гості непрохані –

перейшли

через хату

два похорони,

І змінили усе, –

нас теж…

І таке все

невтішне,

і зболене,

оповите печаллю,

і щем

запевняє, 

що плакать 

дозволено,

і ми Господа 

нашого

молимо,

і ми плачемо,

разом 

з дощем…

Господи, нас спаси, сохрани і помилуй, і сотвори рабам Твоїм 
Надії та Петру вічную пам'ять.

29 травня 2014 року

Онукам

***
Чом журюся я, дітки, і плачу,
Щойно свій переступлю поріг?
– Почуваюся винним неначе,
Що бабусі для вас не вберіг…

28 травня 2014 року

Якби ти мала, душе моя, крила

***
Якби ти мала, душе моя, крила,
Якби би вміла, вбогая, літать,
То ти б до неба миттю полетіла,
Щоб душу там коханої шукать,
І не вертать…

26 травня 2014 року

Дружині Надії (1959-2014)

***
Ти ще досі присутня незримо,
Наче вийшла на деякий час,
А душа під крільми херувима
Вже назавжди покинула нас…
Так сумуємо ми за тобою,
Розповісти – не вистачить слів…
Там немає ні смутку, ні болю,
Де Спаситель тебе перевів,
Допровадив на тихую воду,
Твоя чаша – то надмір пиття.
Той, Хто вмерти за тебе дав згоду,
Дарував тобі вічне життя.

22 травня 2014 року

Десь поїхав той час…

***
Все здається – ти вийдеш із хати,
Посміхнешся з порога  мені,
Будеш внука в саду колисати,
І співатимеш ніжно пісні,
Нову книжку покажеш Максиму,
Зачаруєш казками Тимка
Про Телесика, Коцького, зиму,
І солом’яного бичка…
Підійдеш до вишневої гілки,
Приголубиш рукою квітки,
Що над ними вже трудиться пчілка,
І оглянеш усі закутки…
Милуватимеш радісним сміхом
Незабутнім, немов зорепад…
=======================
Так далеко десь час той поїхав,
І ніколи не верне назад.
Та лиш серце і досі не втямить,
Чом замовкли казки і вірші,
Чом нема вже бабусі і мами
Й так незатишно стало душі…

15 травня 2014 року

Незабутнє...

21 серпня 2013 року
дружині...
***
Закарбувався
В пам’яті
І в серці
Спекотний серпень,
Погляд неземний…
Коли крилом
Уперше
Ангел смерті
Твого плеча
Торкнувся…
Боже мій!
Я бачив,
Як згасало
Серед літа
Твоє життя,
І догорав вогонь
В твоїх очах…
І світ,
Що звик радіти,
Умить принишк…
І збочив осторонь…


5  травня 2014 р.

БЕЗ ТЕБЕ...

Дружині...
* * *
Без тебе родинне гніздо
Трансформується в «хлопське житло»…
Помітно у домі щезає присутність
Дружини і жінки.
Немає звичайних дрібничок,
У спальні, кімнаті і кухні,
Що поспіхом ти залишала,
Як йшла на роботу.
І так неймовірно давно
Щоранку відсутній вже запах
Улюблених твоїх парфумів,
І цокання твоїх підборів
Не будять вже вранішню тишу.
Ще досі ввижається постать
Твоя перед дзеркалом в платті,
Розчісуєш гарне волосся:
«Ну, як тобі я, може бути?»…
Яке невимовне сирітство
Торкнулося кожної речі,
Як дотик самотності швидко
Все змінює, й так невблаганно...
................................................
Скрізь прибрано, чисто, охайно,
І вчасно политі вазони,
Є все, не бракує нічого,
Немає (боюсь цього слова) –
Тебе, моя мила, тебе…

3-04-2014