Божа справедливість (Матвія 20:1-16)

Вербна Неділя (Матвія 21:1-11)

Любов до Бога і ближнього (нарис проповіді)

Текст проповіді: Матвія 22:34-40
34 Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув садукеям, зібралися разом. 35 І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: 36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? 37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. 38 Це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Минулої неділі ми говорили про лицемірство фарисеїв та садукеїв, про те, як вони, хоч були в житті супротивниками, нерідко єдналися для спільних нападів на Ісуса. Ісус став їхнім запеклим ворогом. У нинішньому тексті євангеліст Матвій наводить ще один приклад того, як фарисеї та садукеї вкотре роблять спробу звинуватити Ісуса в неповазі до Писання, атакувати Його. Отож ми бачимо, як справджується, сказане псалмоспівцем у другому Псалмі: «1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця…»  Але, як відомо – людина планує, а Бог керує.  Тому справджуються також інші слова псалмоспівця: «4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!».
Зі Святого Писання ми знаємо, що Бог через Мойсея передав народові Свої Десять Заповідей.  Натомість деякі люди помилково вважають, що Ісус у 22-му розділі Євангелія від Матвія говорить про ще дві заповіді, начебто заповідей є дванадцять.  Але це не так. Заповідей як було, так і є – десять. Що ж тоді має на увазі Ісус?  Ось що – Він  підсумовує десять Божих заповідей і навчає, як саме вони стосуються Бога і нашого ближнього.  Саме так про це говорить у Малому Катехізисі Мартин Лютер.  Зокрема йдеться про те, що заповіді з 1-ї по 3-тю кажуть нам про наші стосунки з Богом, а з 4-ї по 10-ту – про наші стосунки з ближніми з погляду Бога.
Відповідаючи фарисеям та садукеям, Спаситель наводить стислий підсумок двох головних доктрин Біблії – Закону і Євангелія. Закон навчає нас, що саме вимагає від нас Бог, і як ми повинні жити відповідно до Божих заповідей. Євангеліє вчить нас, в що і в кого ми повинні вірити, щоб спастись. Закон каже нам про наші обов'язки перед Богом і Боже покарання за гріх. Євангеліє каже нам про милостиві Божі обітниці, дані нам Богом з благодаті через віру в Ісуса Христа. Закон обіцяє нам благословенне життя тут, на землі, якщо ми будемо виконувати його досконало, а ми знаємо з Писання , що грішній людині це не під силу. Тому Євангеліє обіцяє нам прощення гріхів, життя і спасіння, якщо ми віримо і покладаємось на нашого Єдиного Господа і Спаса Ісуса Христа. 
Втім, люди дуже часто змішують Закон і Євангеліє або плутають одне з іншим. Найпоширенішою помилкою, є думка про те, що за допомогою дотримання Божих заповідей або Закону можна досягти вічного життя.  Але скажіть, будь ласка, чи є серед нас бодай одна людина, котра впродовж життя досконало дотримала всі Божі Заповіді? Чи спроможна людина взагалі це зробити? Біблія каже, що такої людини на світі немає і не було. Апостол Яків говорить: «Як.2:10 …Хто весь Закон виконує, а згрішить бодай в одному, той винним у всьому стає». Єдиний, Хто виконав Закон досконало – це Син Божий Ісус Христос. Він зробив це за нас і замість нас. 
Виникає питання: Чи потрібен нам Закон далі? Так, потрібен – як провідник, вуздечка та дзеркало. Закон вказує нам на наші гріхи, виявляє гріх. Ми не стаємо грішниками через те, що чинимо гріхи. Але ми грішимо саме тому, що за своєю природою ми є грішниками і робимо те, що є природним для нас, як грішників. Написано: Пс.53:3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!..
Батькам добре відомо, що для того, щоб навчити дітей доброго, треба докласти багато зусиль, часу, терпіння і любові. Погане діти робитимуть самі,  без навчання. Виховувати дітей у Божому послусі і вірі в Спасителя треба змалечку, бо згаяний час згодом обернеться для батьків нещастям, гіркотою та болем, а для дітей – життям без Бога, котре веде до загибелі, поклонінням ідолам у вигляді грошей, статків, спокус цього грішного світу. У зв'язку цим виникає кілька питань, на які нам треба відповісти:
«Чому люди поклоняться ідолам, а не єдиному правдивому Богові?» Тому що вони за своєю гріховною природою є ідолопоклонниками.
«Чому люди неналежно вживають Боже ім'я?»  Тому що за природою вони є богозневажниками.
«Чому люди не ходять до церкви, не слухають, не читають Слово Боже або слухають Його але не виконують те, що воно каже?» Тому що вони нехтують ним і легковажно вважають, що можуть цілком обійтись без нього.
«Чому люди не шанують батьків і старших, пастирів, вчителів?» Тому що вони є порушниками Закону і не бажають коритися.
«Чому люди завдають шкоди своєму ближньому?» Тому що за природою вони є мучителями.
«Чому подружжя не дотримують свій шлюб в чистоті?» Тому що за природою люди є перелюбниками.
«Чому люди заздрять?» Тому що за природою вони зазіхають на чуже.
«Чому обмовляють інших і завдають шкоди доброму імені ближнього та його репутації?» Тому що за своєю гріховною природою люди є неправдомовцями і наклепниками.
«Чому люди лицемірять?» Тому що хочуть приховати свої справжні лихі думки і мотиви своїх вчинків.
Якщо ми пригадаємо Божі Заповіді і, поклавши руку на серце, заглянемо всередину самих себе, в глибину нашої грішної природи, то побачимо там недосконалість і темряву, які Біблія називає гріхом.  І цей гріх можна помітити всюди – в наших думках і вчинках, словах і почуттях. Він всередині нас і довкола нас у світі.  Грішна за природою людина сповнена гріха.  Вона залюбки грішить. Вона любить лише себе і ненавидить Бога.  Вона не бажає робити те, що очікує від неї Бог і робить те, що подобається їй. Вона не здатна правдиво любити ані Бога, ані ближнього, бо для цього вона повинна відчути відчай від того, яка вона є насправді і щиро покаятись. Лише після цього вона пізнає, ким для неї є Господь Ісус Христос. А пізнання Христа як єдиного Господа і Спасителя дає Бог за допомогою Святого Духа через Свої засоби благодаті – Слово і Таїнство.     
Ми прийшли в цей світ грішними і пропащими, приреченими на загибель. Але що ми бачимо вже з перших сторінок Святого Писання, відразу після гріхопадіння Адама та Єви? Що наш небесний Отець знає, які ми, однак милостиво  приймає нас саме такими як ми є!  Він хоче, «щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди» (1Тим.2:4). Заради цієї любові Він поклав наші провини на Свого Сина. Збагнути цю любов нам не під силу. Її можна лише прийняти і довіритись їй.  Заради цієї любові Бог у Христі стирає наші гріхи і провини.  Він посилає нам Свого Святого Духа, щоб Той зруйнував нашу гріховну плоть, яка хоче триматися Закону, і працював в наших серцях, думках і розумі, освячуючи нас. Тож насправді, коли ми кажемо, що любимо Бога, ми повинні розуміти, що «Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1Iван.4:19). Любов Божа до нас спонукає нас любити нашого ближнього.
Дорогі у Христі брати і сестри, ще одне важливе питання, на яке ми, як християни, повинні знати конче відповідь, таке: «Хто такий Ісус Христос, і хто є ми з вами?».  Святе Писання навчає, що якою би доброю не була людина, – те, що вона робить ніколи не буде добрим в Божих очах, допоки вона не матиме спасенної віри в Христа. Іншими словами – добрі діла невіруючих є добрими лише в очах інших людей, але не в очах Бога.
Для християн все повинно зосереджуватися на особі і ділі Христа, який здобув для нас ласку Божу, виявивши закон досконалої лобові. Фарисеї і вчителі Закону ставили власні  приписи вище Писання і хизувалися ними. Вони  хотіли спіймати Ісуса на слові і звинуватити Його у богозневазі.  Але це їм не вдалося! На відміну від них, християнин добровільно і покірно стає під Божий Закон і просить небесного Отця про милосердя і прощення гріхів, бо знає, що він заслуговує тільки на осуд і немилість Божу. Заради Свого Сина, який помер за нас на Голгофі,  небесний Отець чує наші благання і прощає нам наші провини. Він забирає від нас тягар Закону і в Христі милостиво дарує нам спасіння, прощення і вічне життя.  Ось чому в цьому світі ми понад усе хочемо знову і знову чути цю радісну Євангельську звістку Ісуса Христа. І ми впевнені, що небесний Отець завжди даватиме її нам.
Дорогі брати і сестри, спасенні благодаттю через віру, не від діл, щоб ніхто не хвалився, прославляйте ім'я  Боже – Отця, Сина, і Святого Духа. У відповідь на Божу любов і милосердя підтримуйте поширення Євангелія своїми пожертвами, часом, талантами. Нехай ваша віра буде живою і рясніє правдивими плодами.

Єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.

Боже і кесареве (проповідь)

Текст проповіді: Матвія 22:15-22
15 Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його. 16 І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти. 17 Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? 18 А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте? 19 Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому. 20 А Він каже до них: Чий це образ і напис? 21 Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже. 22 А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Давнє прислів’я говорить: «Обставини єднають навіть запеклих ворогів». Правдивість цих слів наочно підтверджується чисельними історичними фактами і сьогоденням. Ми нерідко бачимо протистояння між країнами або в середовищі політичних та бізнесових кіл, які доволі швидко об’єднуються в союзи та спілки коли мова заходить про спільні інтереси, надто якщо вони стосуються отримання вигоди чи прибутку. Подібне можна бачити також на рівні повсякденних людських відносин. Тому добрий не той приятель, з котрим до пори до часу діляться вигодою чи прибутком, а той, котрий прийде на поміч в часи випробувань і негараздів. 
У нинішньому тексті євангелист Матвій говорить про те, як в спільному бажанні спекатися Ісуса об’єдналися фарисеї та іродіяни, ці одвічні вороги і супротивники. Іродіяни належали до юдейської політичної партії, члени якої схилялися до підпорядкування виключно Римській владі та її маріонетковому представникові в Палестині – царю Іроду.  Фарисеям це не подобалось, вони вважали, що їхнім царем є лише Бог, і вони повинні коритися тільки Йому, а не якійсь поганській земній владі. На думку іродіян, всі благословення отримуться з цього світу, як от – від уряду, батьків, працедавців і т.д.  На думку фарисеїв, всі благословення походять виключно від Бога, однак вони отримуються шляхом належного докладання власних зусиль і старань, досконалої покори Богові.
Матвій розповідає, як, одного разу оточивши Ісуса, іродіяни та фарисеї, начебто з повагою до Нього, а насправді з лицемірством та лукавством, питали Його: «Учителю, чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?». Коли йдеться про податки, то, зазвичай, важко знайти у будь-якій країні людей, котрим податки подобаються. Тому скрізь доволі розповсюдженим явищем є намагання уникнути оподаткування, замовчування чи приховування доходів. З іншого боку, без податків жодна держава існувати не може, отож все зводиться до того, аби податки мали розумні межі.
Повернімося до нашого тексту. Звернімо увагу, як м’яко іродіяни та фарисеї стелять і як, на перший погляд, вони побожно звертаються до Ісуса.  Вони добре знали і розуміли, що Ісус на той час вже мав велику повагу та шану серед людей відкрита зневага до Нього могла викликати обурення. Зростаюча популярність Ісуса становила серйозну загрозу їхньому впливу на людей. В своїх серцях вони затаїли ненависть до Нього. І перші, і другі міркували над тим, як назавжди усунути Його зі свого шляху і для втілення цього задуму в життя об’єднували свої зусилля.
Маючи на меті скомпрометувати Ісуса, спіймати Його на слові, фарисеї та іродіяни хотіли почути від Нього бодай одне нешанобливе слово на адресу римської влади. Зауважмо, що земне життя Ісуса минало в обставинах, коли чимало юдеїв плекали надію на визволення Ізраїлю від гніту Риму. Вони очікували появи відважного ватажка для нового повстання. Однак було досить і тих, які пристосувалися до життя під владою Риму і влаштувались досить таки непогано. Як би не було, юдейські релігійні лідери завжди прагнули позбутися конкурентів, які становили загрозу для їхнього існування. Тепер їхнім головним противником став Ісус…
Відповідь Ісуса фарисеям та іродіянам вже давно стала приказкою.  Відповідаючи на їхнє питання, Він сказав: «Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже».  Коли вони почули ці винятково мудрі слова, їхньому подиву не було меж!  Спантеличені і розгублені, вони не могли ані спростувати, ані заперечити їх, хоч, без сумніву, чекали, що випаде нагода повправлятися у своєму красномовстві. Євангеліст Матвій каже, що вони «почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли».  Подібне замішання сталося з юдеями тоді, коли вони хотіли каменувати блудницю, а Ісус сказав до них: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!...» (Івана 8:7).
Поміркуймо про відповідь Ісуса фарисеям та іродіянам, бо вона стосується також і нас. У ній  Він навчає, що всі благословення, які ми отримуємо, приходять до нас двома шляхами – 1) безпосередньо від Бога, і 2) через Його представників на землі. Наш небесний Отець благословляє нас усім, що ми потребуємо для щоденного життя. Віру в це ми сповідуємо у першій частині Символу віри.  Ми кажемо, що лише завдяки всемогутньому і милостивому Богові ми дихаємо, рухаємось та існуємо (Дії 17:28). Він благословляє нас хлібом насущним, одягом, житлом, працею, родиною.  Його благословення виливаються на нас також через інших людей – службовців, лікарів, працедавців, простих трудівників, вчителів, батьків, пастирів. Ось чому відкидати допомогу лікаря, коли ми хворі, означає не приймати поміч, як пропонує Господь.  Загалом Бог очікує, що всі люди будуть побожно виконувати свої обов’язки, надаючи допомогу потребуючим.
Важливий ще один аспект: якщо люди вірять, що всі їхні благословення мають виключно земне походження, здобуваються виключно їхніми власними зусиллями, то це означає, що вони не розуміють як слід сутності Божої ласки За словами псалмоспівця, «Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його...» (Псалом 14:4).  Інші, коли чують слова Христа – «віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже», вважають, що тут є певне протиріччя.  Вони кажуть: «Як можна віддавати належне кесареві і Богові водночас?» Однак, не поспішаймо з висновками. Насправді тут немає нічого суперечливого.
Боже Слово чітко і ясно навчає, що все на землі належить Богові і походить від Бога. Християнин є громадянином двох царств водночас – земного і Божого, і присвячує Богові все, що він робить, коли використовує дані йому Богом дари і благословення у Божому Слові і Таїнстві. Влада запроваджена Богом і ми повинні коритися їй до тих пір, поки вона не наказує свідомо порушувати Божі заповіді.  Писання каже: «Бога слід слухатися більше, ніж людей» (Дії 5:29).  Наші земні батьки є Божими представниками на землі, до обов’язків яких належить приводити дітей до Христа – через Таїнство Хрищення, слухання та вивчення Божого Слова, Божої правди про прощення гріхів і спасіння і вічне життя заради розп'ятого і воскреслого Христа.
Питання про подвійне громадянство віруючих має пряме відношення до стосунків Бога з віруючими. Ці стосунки можна зобразити таким чином – Бог щоденно благословляє Своїх дітей насущним хлібом і вони віддячують Йому своїми пожертвами в церкві, даючи з того, що отримують, на проповідування Євангелія.  Даючи  пожертву, віруючі покладаються на Божу обітницю про те, що обов’язково Бог також попіклується про них, про їхні родини, про їхні щоденні потреби. Навіть більше – Бог каже, що Він дасть їм стільки, що вони зможуть попіклуватися про інших людей, які перебувають у потребі.
Дорогі брати і сестри, своїми пожертвами, дарами, служіннями, часом, ви підтримуєте проповідування Доброї Звістки Ісуса Христа, віддаючи Богові ваші дарунки любові і віри. Робіть так і надалі. Ви також підтримуєте служителів Євангелія, бо написано, що служителі житимуть з Євангелія (1Кор.9:14).  Коли ми, як діти Божі і громадяни України, відповідаємо на Боже піклування про нас через Його земних представників, – батьків, земного уряду, – виявляючи до них любов, повагу, послух, то цим ми належно віддячуємо нашому Господу. Коли ви, як віруючі, даєте обітниці дотримувати Божих настанов, а також настанов покликаних пастирів, то цим ви, виявляєте належний послух Богові. Той, хто не робить цього – невдячний, не має покори, а натомість сповнений непослуху, гніву, незадоволення.
Син Божий виявив замість нас досконалу покору і послух Богові! Він віддав за нас Самого Себе в жертву на хресті. Він пролив за нас Свою невинну кров. Він зробив це для того, щоб здобути для нас громадянство у Царстві Божому, а також дати нам благословення через Своїх представників на землі.  Тож нехай Господь наповнить вас радістю від того, що вам належиться подвійне громадянство. З послухом і повагою, зі страхом Божим, виконуйте свої обов’язки перед земними представниками Господа.  Знаходьте втіху у правді Божого Слова, котре каже, що віддаючи належне Божим представникам, ви віддаєте належне Богові.
Хай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь!

Христова праведність - одежа спасіння!

Текст проповіді: Матвія 22:1-14
1 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: 2 Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. 3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. 4 Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! 5 Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. 6 А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. 7 І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. 8 Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. 9 Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. 10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. 11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, 12 та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав. 13 Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів... 14 Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Нинішня притча Ісуса Христа є однією з тих притч нашого Спасителя, котрими Він навчає про  Царство небесне.   Щоб вірно зрозуміти зміст цієї притчі, нам треба більше довідатись про її персонажів, отож поговоримо про це детальніше. Цар у цій притчі – це Бог. Царський син – це Однороджений Син Божий. Весілля символізує союз Ісуса Христа з Церквою, Його нареченою. Раби, яких посилає цар кликати гостей на весілля – це Старозавітні пророки і Апостоли Ісуса Христа. Переслідувачі – це ізраїльські лідери. Їхнє святе місто, Єрусалим, було цілковито знищене і зруйноване. Спаситель говорить про це у Євангелії від Марка (Марка 13:2 – Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!).
Зі Святого Писання ми знаємо, як саме люди приймали Божих пророків – ними легковажили, над ними знущалися, їх вбивали. Про це також говорить Спаситель у Євангелії від Матвія (Матвія 23:37 – Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!).
У притчі зазначено, що на царське весілля було покликано всіх людей. Бог милостиво пропонує спасіння всім людям і хоче, щоб всі спаслися і прийшли до пізнання правди (1Тим.2:4). Однак, спасуться не всі, а лише ті, хто вірує в Ісуса Христа і Його Євангеліє. Це ті, що зодягнені у весільний одяг – Христову праведність (Гал.3:27). Саме вони приймають участь у весільному святкуванні, яке символізує блаженство і радість на небесах. Ті, що прийшли на весілля не у весільній одежі – це всі, що відкинули Христа, як свого Спасителя, і Його Євангеліє. Ми можемо побачити їх у Церкві Ісуса Христа, вони можуть зовні виглядати побожними, але насправді лицемірять, прикриваються лагідними словами, а їхнє серце далеко від Христа. Вони і подібні до них, будуть вкинуті у темряву, де плач і скрегіт зубів, тобто до пекла. Написано: «багато покликаних, та вибраних мало».
Дорогі брати і сестри, Біблія навчає, що поза Христовою Церквою спасіння немає, а належати до неї без віри в Христа неможливо. Це конче мусять знати ті, що вагаються – йти до Церкви чи ні. Той, хто насмілиться стати перед Богом не в одежі Христової праведності, а в брудному одязі власної праведності, буде навіки вилучений з Божої присутності. Ціною Свого святого життя, пролитої за нас крові на голгофськім хресті, Однороджений Син Божий придбав для нас весільну одіж, що зветься одежею Христової праведності.  Сутність Божого милосердя полягає в тім, що праведністю Свого Сина Бог прикриває бруд наших гріхів, наш сором і наші провини. Ми нічим не можемо їх прикрити.  Єдине, на що ми здатні – це сповідатись перед Богом у своїх гріхах і провинах. Це вчить нас шанувати сповідь, як велику Божу ласку.
Ведучи мову про Царство Боже неможливо оминути такої риси Божої, як милосердя. Без розуміння того, що таке Боже милосердя, яка її сутність, чому ми потребуємо її – ми ніколи не зрозуміємо, що означає бути християнином.  Не зважаючи на те, що люди зневажали пророків, яких посилав Бог, Він продовжував їх посилати далі. Він робив це навіть тоді, коли люди вбивали їх. Посилаючи Апостолів проповідувати Євангеліє, Ісус добре знав, що на них чекає, на яку небезпеку вони будуть наражатися.  Він також знав, що чекає Його і говорив про це. Всі Христові Апостоли, крім Івана, загинули мученицькою смертю. Грецьке слово «мученик» (martus, marturos) походить від слова «свідчити». Апостоли та інші мученики Христової Церкви загинули за те, що вони правдиво свідчили про Христа розп’ятого та Його Євангеліє.
Милосердний Господь і нині продовжує звіщати світові Євангеліє спасіння. Він робить це через покликаних пастирів – служителів Його Слова і Таїнств. Не кожен, кому проголошується Божа правда, радо приймає її. Але ми мусимо проголошувати її,  підтримувати поширення Доброї Звістки Ісуса Христа про милостиве прощення гріхів, життя і спасіння через Божого Сина – бо це наказ нашого Спасителя (Мт. 28:18-20)  Великою втіхою і благословенням для нас і всіх людей є те, що Боже милосердя ніколи не припиняється. Бог постійно закликає грішників до каяття. Та коли вони вперто зневажають Божих посланців, – Бог посилає їх до інших.
Дорогі у Христі, для того, щоб краще  збагнути Боже милосердя, нам слід не зводити очей з жертовного життя Божого Сина. Все, що в  Ньому є – це втілення Божого милосердя до нас – від Різдва до Голгофи. Без Божого милосердя, довготерпіння, любові ми не могли б прожити ані хвилини. Написано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). Чому Бог так полюбив нас, що віддав за нас Свого Сина? Тому що любов є сутністю Бога. Тому що Богові притаманно бути милостивим і любити тих, хто не вартий любові – грішників. Це не лише пояснює чому Бог послав Свого Сина у світ, це також навчає, що без Божого Сина, поза Ним, без Божої ласки, – прощення гріхів, спасіння, вічного життя  і правди немає.
Син Божий виконав за нас те, що повинні були виконати ми – стати під Закон і принести досконалу жертву за свої гріхи. Грішній людині це не під силу, тому це зробив праведний, безгрішний і святий Ісус Христос!  Ми, як каже апостол Павло: «у Христа охристилися, у Христа зодягнулися» (Гал.3:27). Наша віра і наше Хрищення стоять поруч. Через віру в Христа нас вчинено Божими дітьми. Всі, що вірують у Нього, як Свого єдиного Господа і Спасителя, зодягаються у Нього, у Його праведність в Святому Хрищенні. Їхня одіж випрана в крові Агнця (Об.7:13-14).
У нинішній притчі є також Боже застереження щодо пекла.  Пекло – це не вигадка, не байка, а реальне місце перебування нерозкаяних грішників. Написано: «9 Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, 10 ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» (1Кор.6:9,10). Святе Писання каже, що в пеклі немає місця прощенню гріхів. Наше спасіння і прощення є результатом нашої віри в Ісуса Христа тут, на землі, а не після смерті. Апостол Павло говорить: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2Кор.6:2). Біблія чітко навчає, що є лише два місця нашого перебування після смерті – рай і пекло. Третього не існує. І щоб уникнути пекла, нам потрібна весільна одежа Христової праведності.
Дорогі брати і сестри, ми добре знаємо, що через свої гріхи справедливо заслуговуємо на Боже покарання. Однак, зодягнуті в одежу Христової праведності і сповідуючи спасенну віру в  Ісуса Христа, приймаючи Його правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, ми отримуємо цілком протилежне до того, на що заслуговуємо.  Ми отримуємо Божу благодать у вигляді прощення гріхів, проголошення нас праведними заради Христа.
Наша вдячність Богові повинна виявлятись у щоденному побожному християнському житті, у вірності Спасителеві та Його Євангелію, у живій вірі, яка чинна любов’ю. Завдяки цій вірі ми можемо радісно святкувати Господнє весілля вже нині, не чекаючи часу, коли дістанемось небес. Ми можемо радіти і тішитись вже тут на землі в Христовому Царстві благодаті, постійно дякуючи Богові за Його ласку і милосердя в ім'я  Ісуса Христа, промовляючи разом і пророком Ісаєю: «10 Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведності мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!» (Іс.61:10).

Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, упевнить, зміцнить. Йому слава та влада на вічні віки, амінь!

Покора: слабкість чи чеснота?

Текст проповіді: Матвiя 21:33-43
33 Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.  34 Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої.  35 Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували.  36 Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме.  37 Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого.  38 Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!  39 І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.  40 Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?  41 Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно.  42 Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!  43 Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

На думку деяких людей  – покора і послух є виявом слабкості. На думку інших, зокрема християн – це вияв виняткової любові, шани,  милосердя і співчуття.  Людській культурі притаманно вважати слабкістю чимало речей, серед котрих є такі, як милосердя, лагідність, терпіння, що їх шанує Слово Боже. Воно називає Бога довготерпеливим і многомилостивим.  В посланні до Филипян апостол Павло, звеличуючи досконалий послух Божого Сина, каже: «7 Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил.2:7-8).
Дуже повчальною щодо цього є історія Ізраїлю. Ізраїль періодично впадав в Божу немилість через те, що час від часу спочивав на лаврах, сприймаючи Божу ласку та милосердя, як належне, зловживаючи ними. Інколи в такий спосіб грішили окремі люди, як от Саул, Давид, Соломон. Прикро визнавати, але є люди, зокрема і ті, що називають себе віруючими, котрі грішать, потішаючи щоразу себе думкою про те, що якщо Бог був милосердним і милостивим до них в минулому, – Він помилує їх ще раз. 
Пророк Ісая у п’ятому розділі говорить про неслухняний народ Божий, як про виноградник, котрий не приносить добрих плодів, не зважаючи на всі, затрачені господарем виноградника зусилля (Іс.5:1-7). Він застерігає, що Господь покарає його за самозаспокоєння і віру, яка охолола, або за зневіру і відступництво.  І одного дня це сталося – народ був виселений зі своєї землі і потрапив у неволю, а Єрусалимський храм був зруйнований.   Втім,  милосердний  Бог дивним чином використав поган, а саме – вавилонян для того, щоб привести юдеїв до каяття.  Отож нам залишається лише звеличити разом зі святим Павлом незбагненну Божу мудрість: «О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!» (Рим.11:33).  Подібним чином Бог діє нині і в Україні, щоб привести до каяття винних у численних злочинах та гріхах, очікуючи від кожного живої віри та її плодів.
В той час як Ісая зосереджує свою увагу на всіх юдеях, Ісус Христос у нинішній притчі говорить про юдейських релігійних лідерів. Він хоче, аби вони знали, що Йому відомо про їхню змову, мета якої  – заподіяти Йому смерть і що вони будуть покарані за свій злочин. Власник виноградника у цій притчі – це Бог Отець. Виноградарі – це єврейські лідери, а слуги, яких посилав господар – старозавітні пророки. Син господаря виноградника – це Син Божий. Євангелист Лука зазначає, що господар називає сина «сином своїм улюбленим» (Луки 20:13). Ці слова нагадують нам слова небесного Отця про Сина Божого, промовлені Ним під час Хрищення Ісуса (Матвія 3:17) і Його Переображення на горі (Матвія 17:5).
Спаситель говорить, що винарі вивели сина господаря з виноградника і вбили його.  При цих словах ми пригадуємо розп’яття Ісуса, яке сталося поза стінами Єрусалима (Євр.13:11,12).
Слухаючи цю притчу, деякі люди знаходять у ній є дещо важке для розуміння. Вони кажуть: «Як господар виноградника міг послати до винарів свого сина, якщо вони перед тим вбили його слуг?»  Однак, не забуваймо, що в притчі йдеться про велику Божу ласку і довготерпеливість.  Апостол Петро говорить: «довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння…» (2 Петр.3:15).  Пригадаймо коли саме Бог послав у світ Свого Сина –  після того, як Він побачив, що люди вчинили з Його пророками –  вбили їх.
Під винайманням виноградника іншими винарями Ісус у притчі змальовує входження до Церкви поган. Коли євреї виганяли з синагог апостола Павла – він йшов проповідувати до поган. Лише впродовж одного покоління кількість віруючих серед  поган перевищила кількість віруючих серед євреїв!  Це нагадує нам звіщене псалмоспівцем за тисячу років до цього: «22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, 23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!» (Псалом 117:22,23).
Зміна періодів гріха і Божої благодаті супроводжувала Ізраїль впродовж всієї його історії. Після періоду духовного занепаду та руїни Бог знову милостиво посилав народові пророків, щоб вони проголошували Його слово. Нарешті, «як настало виповнення часу», Бог послав йому Свого Сина… А що ж люди? Вони далі продовжували експлуатувати Божу ласку. Апостол Іван каже, що Син Божий прийшов до своїх, однак свої Його не прийняли (Івана 1:11). 
Дорогі брати і сестри, незбагненне Боже милосердя вилилося на всіх людей у спокутній жертві Ісуса Христа на хресті за наші гріхи і гріхи всього людства. Спаситель постраждав за нас, щоб раз і назавжди зруйнувати стіну між Богом та людьми, зведену гріхом. Коли апостол Павло приходив до людей, проповідуючи їм прощення гріхів у Христі, чимало з них зневажали це послання, вважаючи його слабкістю та глупотою. І що зробив і далі робить Бог? За словами апостола Павла Богові «вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» Христового Євангелія спасіння (1Кор.1:21).
Святий Павло поставив руба перед юдеями і нами питання, яке закарбовується в людській свідомості: «1 Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! 2 Ми, що вмерли для гріха, як далі будемо жити в нім?» (Рим.6:1,2).  Привівши нас до віри, Бог продовжує далі готувати наші серця Євангелієм у Слові і Таїнстві для того аби вони приносили добрі плоди віри.  Бог «вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, 28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, 29 так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло» (1Кор.1:27-29).  Бог вибрав кожного з вас!  Пильнуймо про дане вам Господом Царство небесне!

Отцю, Сину і Святому Духові віддаймо всю шану, славу і хвалу нині і повіки!
Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь!

Ким для нас є Син Божий? (проповідь)

Текст проповіді: Матвiя 20:1-16
1 Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник.  2 Згодившись ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.  3 А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку,  4 та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам.  5 Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив.  6 А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні?  7 Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник.  8 Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших.  9 І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. 10 Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли.  11 А взявши, вони почали нарікати на господаря,  12 кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту...  13 А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною?  14 Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі.  15 Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий?  16 Отак будуть останні першими, а перші останніми!

Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Сподіваюсь, що у тих з вас, хто має у саду чи на дачі виноград, він цього року зародив! А ми нині говоритимемо частково про виноград, але більше про те, як Бог почасти виявляє до нас Свою справедливість у той спосіб і тим шляхом, який викликає в нас нерозуміння, невдоволення і подив. Чому? Тому що ми, своїм обмеженим розумом не спроможні збагнути Божі думки та діяння. У книзі пророка Ісаї Господь каже: «наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Iс.55:9).
Люди часів земного життя Ісуса Христа добре розуміли про що йде мова в Його притчі  про робітників, що працювали у винограднику. Коли приходила пора збирати виноград, слід було квапитися і встигнути зібрати його до настання сезону дощів, які могли дуже зашкодити врожаю або навіть знищити його. За роботу у винограднику протягом дня тоді, зазвичай, платили один динарій (це срібна римська монета, денна платня вояка чи найманого робітника). Господар виноградника спершу найняв на роботу одних робітників, а потім – інших.
Якщо йдеться про справедливість щодо спасіння, мусимо зазначити, що люди часто не розуміють, чому спасіння не досягається власними заслугами та ділами, або чому Бог замість того, щоб покарати грішників, весь тягар покарання за їхні гріхи поклав на Христа. Багатьом людям здається, що вони дійсно можуть самі докладати зусиль для свого спасіння і вічного життя і це, на їхню думку, було б цілком справедливо. Натомість Бог кожному з нас говорить: «Ти шукаєш справедливості?  Тоді тобі доведеться зустрітись зі Мною лицем до лиця, без Христа, який взяв твої гріхи на хрест. А може ти хочеш здобути Мою прихильність своїм життям і зовнішньою побожністю? Тоді знай – з того нічого не вийде. Якщо тобі відомо, хто ти є насправді ¬– ти не шукатимеш справедливості, так як ти її розумієш. Ти шукатимеш милосердя, Ти хотітимеш, щоб Я не покарав тебе, як ти цього заслуговуєш, а виявив до тебе Свою незаслужену любов і доброту».
Працю робітників, які працювали 11 годин, господар із нинішньої оповіді оцінив так само, як працю тих, котрі працювали менше. Чому? Тому що так вирішив САМ ГОСПОДАР і мав на це повне право. Робітники мусіли б прийняти волю господаря покірно і смиренно, натомість вони затіяли суперечку, і дарма.  Якщо говорити про нас, то мусимо визнати, що віруюча людина смиренно покладається на Божу волю. Вона добре знає, і приймає з покорою і вдячністю те, що найважчою своєю працею вона не могла би здобути для себе спасіння та викуплення від влади гріха, диявола та пекла, а це зробив для неї Син Божий. Пригадаймо, що біля третьої години Він був розіп’ятий, біля шостої Він прийняв на себе весь тягар за наші гріхи, біля дев’ятої він промовив: «Звершилося!», а біля 11-ї Його було знято з хреста і покладено до гробу. Таким чином впродовж одинадцяти годин роботу щодо нашого викуплення було зроблено повністю і зараховано тим, хто не зробив нічого, щоб викуплення стало можливим.
Робітники, які працювали у винограднику довше, були невдоволені тим, що отримали таку ж платню, як і ті, що працювали менше. З погляду людського, вони, начебто, мали рацію, але не з погляду Божого. Бог прикладає до нас Своє милосердя в незбагненний спосіб – воно однакове щодо кожного. Проблема деяких людей полягає в цілковитому нерозуміння сутності Христового Євангелія. Вони чують його в церкві, однак не вірять в те, що воно каже. Існує також ще одна проблема коли люди відкидають Євангеліє не тому, що вони його не розуміють, а якраз тому, що розуміють, однак не хочуть з ним погодитись. Вони не можуть погодитися з тим, що одна і та ж Божа любов і Боже милосердя даруються Господом тією ж мірою кожному грішнику. Вони вперто не можуть прийняти цього, вважають це несправедливим. Іншими словами, вони оскаржують Божу справедливість. 
Дорогі брати і сестри, як діти Божі, ми повинні завжди триматися лише Божої справедливості, про яку говорить Христос. В її основі лежать Божа любов і милосердя. Належно зрозуміти це нам допомагають слова Ісуса Христа з Євангелія від Матвія: «2 Він же дитину покликав, і поставив її серед них, 3 та й сказав: Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! 4 Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім. 5 І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене» (Матвія 18:2-5). Цими словами Спаситель запроваджує єдині правильні стандарти щодо того, що саме є побожним, добрим і поціновується в  Його церкві. Це те, що Він сам вже зробив і далі робить для нас! Зауважмо – Він, а не ми! Він каже, що допоки ми не повіримо в Нього, як вірить мала дитина – ми не зможемо бути християнами. Хто не впокориться Богові – той не увійде до Царства Небесного. Святе Писання чітко і ясно навчає, що в ділі нашого спасіння йдеться не про наші заслуги та діла, а про Христові!  Спаситель розбиває вщент марні людські сподівання і каже:  «Перші будуть останніми, а останні першими».
Людям подобається рівність, яка робить їх сильними, можновладними, чи не так? Однак чи бажатимуть вони рівності, яка зробить їх слабшими? Рівності, яка вимагає зречення себе, своєї влади і покори малої дитини?  Людям подобається, коли їхню працю поціновують, визнають їхні заслуги. Тому багатьох розчарують Божі слова: «Ви нічого не досягли самі. Все, що ви отримали в Царстві Божому – це Моя благодать. Не ви самі, а хтось інший здобув це для вас. Це – Ісус Христос, Мій Однороджений Син, ваш Викупитель і Спаситель».
Дорогі брати і сестри. Ви не раз були свідками Таїнства Святого Хрищення. Пригадайте, що ми в ньому бачимо? Які великі людські досягнення і діла? Які духовні здобутки людей? Жодних! Все, що ми бачимо в Хрищенні – це мале, безпомічне немовля, яке не здатне нічого робити, а може лише отримувати. Ви бажаєте бути таким немовлям і як християни вважати свою працю не вартою жодної нагороди?  Ви бажаєте бути останніми? Тоді ще раз пригадайте охрищене немовля і побачте милостиві Божі обітниці, які Господь дає йому – прощення гріхів, життя і спасіння! Побачте святість у Божому царстві, яка не заробляється, а отримується. А потім погляньте на себе і зрозумійте правду Божу.  Отож те, що ми потребуємо – це милосердя. Ісус хоче, щоб ми знали про це. Якщо ми кажемо, що хочемо справедливості, то повинні пам’ятати, що справедливість вимагає сплати боргів. Заплатити ж належну ціну за свої гріхи і спасіння ми не спроможні. Але це зробив за нас Христос.
Дорогі брати і сестри, коли ми дивимося на зболеного, страждаючого на Голгофі Христа, ми розуміємо, що не здатні зробити й дещиці того, що зробив Він. Отож ми покірно, наче діти, покладаємось на Нього і знаходимо в Ньому правдивий мир і спокій. Ми дивимось на себе як на малу дитину, котра може лише отримувати. Але яке це благословення! Яка це втіха знати, що всі твої провини, весь твій сором, все покарання і смуток покладені на Ісуса. Він, той хто не вчинив жодного гріха,  терпеливо і мужньо взяв їх і поніс на Голгофський хрест. В ньому – наше життя! В ньому – спасіння і прощення гріхів! Він має право прощати нам наші провини, бо сам прийняв їх на Себе. Він таємничим чином поєднаний з кожним, хто вірує в Нього як те дитя – чоловіком чи жінкою, немовлям, молодим чи старим, бідним чи багатим, незалежно від нашого статусу, освіти  і положення у світі. До кожного у Своїй Церкві Він виявляє те саме милосердя і ту саму любов.
Молімося, щоб Він утримував нас в покірному покладанні на Нього і Його заслуги, щоб ми могли перебувати з Ним нині і повіки.
Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, належить вся слава, честь і поклін, нині і повіки. АМІНЬ!

Бог вміє слухати і чути!

Нарис проповіді
Текст проповіді: Матвія 15:21-28
21 І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. 22 І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить! 23 А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами! 24 А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого... 25 А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! 26 А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам... 27 Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів. 28 Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.

Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Часом, коли ми спілкуємося з кимось телефоном чи лицем до лиця, а наш співрозмовник довго мовчить, нам може видатись, що він нас не чує або не слухає… Натомість співрозмовник може просто дати нам можливість сказати все, що ми хочемо, і чує нас. Він уважно слухає те, що ми йому кажемо. Уважно слухати іншого спроможний не кожний, а це дуже важливо, бо всі хочуть говорити самі і бажають аби слухали лише їх.  Як втішно бачити, що тебе слухають і чують!
Святе Писання каже нам, що в особі Небесного Отця ми, як діти Божі, маємо дуже терплячого і уважного слухача, так що ми можемо сміливо звертатися до Нього.  Господні вуха і очі завжди відкриті до молитов, які підносяться до Нього Його дітьми. І коли благань потребуючих не чують або не хочуть чути ближні, надто ті, що могли б або повинні були б допомогти  –  їх обов’язково почує Бог, відповість і воздасть кривдникам. 
Святий Матвій у нинішньому євангельському тексті змальовує подію, подробиці якої можуть декого збити з пантелику. Легко уявити замішання і подив Ісусових учнів, коли вони побачили, як їхній Учитель, котрий ніколи не відвертався від потребуючих допомоги,  на благання та голосіння жінки не промовив їй у відповідь жодного слова. Вони думали: «Чому Він не допоможе їй? Адже вона ходить за нами і голосить? Її голосіння чують всі довкола. Чому Він, врешті-решт, не виконає її прохання  і не відпустить її? Можливо, Він забув про неї або Йому немає до неї ніякого діла?»
Але  хіба можна повірити, що наш Господь здатний на таке? Що Він відвертається від потребуючих, що Він не є милостивий, не чує наших молитов? Що Він не звертає на нас уваги, коли ми благаємо Його: «Господи, допоможи, змилуйся наді мною!»?  Ні! Цього бути не може! Писання запевняє нас, що Господь є люблячим, довготерпеливим, многомилостивим. Він завжди вислуховує наші молитви і відповідає на них.  Він знає про всі наші потреби навіть краще за нас. Ось чому ми звертаємося до небесного Отця через Ісуса Христа і з вірою просимо те, чого потребуємо, тому що Він справді можна дати нам це. Написано: «Бо очі Господні до праведних, а вуха Його до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!» (1Петра 3:12). У Псалмі 139 псалмоспівець каже: «бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс.139:4), а у Псалмі 103 читаємо: «13 Як жаліє батько дітей, так Господь змилосердився над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох…17 милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його…» (Пс.103:13, 17).
Жінка хананеянка знала, що саме їй було потрібно – поміч того, Хто дійсно може допомогти – поміч милосердного і всемогутнього Господа.  Демон тяжко мучив її доньку. Він контролював її слова, вчинки, розум і тіло, усе її єство. Вона  дуже страждала і мучилась. Отож прибита горем матір шукала допомоги і Спасителя, який би визволив її доньку від полону диявола. Вона знала, що це міг зробити тільки Бог.
Дорогі брати і сестри, не є новиною, що чимало людей сумніваються в існуванні диявола і його демонів.  Їм здається, що вони, такі розумні, освічені, озброєні новітніми технологіями, не повинні вірити подібним байкам, або що вони настільки сильні, що легко дали б собі раду з дияволом, якби він дійсно існував.  Але Біблія навчає, що диявол справді існує, що він хитрий, цинічний та підступний ворог, який не зупиняється ні перед чим. Разом зі своїми слугами він постійно намагається завдати людям шкоди, звести їх на манівці, посіяти сумнів у тому, що каже Бог, відвести їх від Спасителя і допровадити їх до пекла. Апостол Петро говорить: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Петра 5:8). Диявол обманює, нищить, руйнує, перекручує і спотворює правду Божу.  Те, що він робить ніколи не буває добрим, навіть якщо й виглядає дуже привабливо. Джерелом добра є тільки Бог!
На кого диявол спрямовує свою лють? По-перше, він найбільше нападає на СВЯТУ ХРИСТИЯНСЬКУ ЦЕРКВУ. По-друге, він нападає на ВІРУЮЧИХ.  По-третє, об’єктом його нападів є СИН БОЖИЙ та Його ЄВАНГЕЛІЄ. Диявол не хоче, щоб віруючі знаходили в Ісусі Христі втіху, порятунок  і захист. Натомість він прагне, щоб діти Божі шукали певності щодо спасіння, прощення гріхів і вічного життя в комусь чи в чомусь іншому, як от – власні діла і заслуги, заслуги святих і так далі. Диявол нападає на біблійне вчення про те, що Ісус Христос взяв на Себе всі гріхи світу, і що відпущення гріхів ми отримуємо тільки через віру в Христа і покладання на Нього і Його Євангеліє спасіння.
Диявол не хоче, щоб Євангеліє проповідувалось і поширювалось. Він вводить в оману мільйони людей по цілому світі, перекручуючи і спотворюючи Боже Слово. Йому відомі потаємні речі нашого серця.  Декому він прищепив  (Цвінглі та Кальвіну) фальшиву думку про те, що в Господній вечері не присутні правдиві Тіло і Кров Спасителя і що охрищувати новонароджених немовлят не треба. Відтак фальшиві вчителі збаламутили мільйони людей і позбавили їх життєдайних Таїнств  Ісуса Христа. Іншим цей обманець прищепив думку про те, що Ісус Христос не є єдиним Спасителем, що існують інші так звані «співспасителі», що людина від народження спроможна спастися власними силами, що Біблія містить помилки і не є непомильним і правдивим Божим Словом від початку до кінця.  Разом з тим, дияволу добре відомі сила і могутність Божого Сина та Його Слова. Отож для того, щоб зводити людей йому залишається одне – використовувати неправду і обман, що він і робить від початку. Тому Біблія називає його «батьком неправди» (Івана 8:44).
Жінка хананеянка цілковито довірилася Божій правді про Спасителя. Вона вірила в Нього і ніщо не могло заставити її засумніватись у Ньому.  В її словах і вчинках ми бачимо чудовий і підбадьорюючий приклад віри в Господа! Вона йшла за Христом і наполегливо благала Його допомогти, не зважаючи на те, що Ісус не відповідав на її благання.  Написано: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам…» (Матвія 7:7).
Жінка хананеянка не була ізраїльтянкою. Вона не претендувала на те, щоб називатися овечкою втраченою і знайденою Христом, але вона вірила в Нього як свого Спасителя. Про що це свідчить? Про те, що Син Божий, посланий спершу до народу Ізраїлевого (Івана 1:11), є Спасителем і Викупителем всіх людей, усього людства. Він заповідав учням проповідувати Його Добру Звістку про прощення гріхів і спасіння по всі кінці землі (Написано: Матвія 24:14 «проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім» і ще Матвія 28).  Апостол Павло був посланий звіщати Євангеліє поганам.  Понад тисячу років тому Євангеліє прийшло також і на наші терени, де, як і в інших місцях світу, панувало язичництво, і українці стали частиною Божої отари.
У своїй біді жінка-хананеянка не полишала надії на те, що Ісус може врятувати її доньку. Страждання доньки стало її власним стражданням. Подібним чином, Господь через страждання, хворобу, біль приводить людей до усвідомлення своєї гріховності, а потім до каяття і віри.
Не зважаючи на тривале мовчання Христа, у поведінці жінки ми бачимо послух і покору. Її поклоніння Спасителеві сповнене побожності. Матвій каже: «…Вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені! 26 А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...  Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Її слова «Так, Господи» є свідченням такої палкої віри і покладання на Нього, що вражений Господь говорить: «О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!». І тієї ж години її донька одужала.
Дорогі  брати і сестри, ваша віра в Христа повинна бути такою ж, як віра жінки з нинішньої оповіді. Вона повинна ґрунтуватися на терпінні і цілковитім покладанні на те, що милосердний  Господь любить вас, чує і вислуховує ваші молитви і дасть вам те, про що ви молитесь і просите у Нього з вірою і без жодного сумніву, як каже апостол Яків (Якова 1:6).  Господь знає, чого ми потребуємо насамперед, тому не завжди Його відповідь на нашу молитву є – «Так».  У Нього також є інші відповіді на наші молитви, як от: «Ні, не зараз, можливо, згодом, ніколи».
Безсумнівним і незаперечним є одне – Бог любить нас і завжди робить все нам на добро. Сила молитви полягає не в тому, хто молиться, а в Христі, через котрого ми молимось і просимо, і який своїм святим життям і смертю за нас і всіх людей на Голгофськім хресті зруйнував владу гріха, диявола і смерті.
Ми б не могли молитися потрібними словами без Божої допомоги.  Святий Дух допомагає нам молитися (Рим.8:26)  Божа сила виявляється  в нашому житті в усьому, зокрема у наших немочах, як каже апостол Павло (2Кор.12:9)
Пам’ятайте – якими б немічними  чи  слабими ви не були – ви все ще здатні  молитися, навіть подумки. Ваша молитва до Бога ґрунтується на двох речах – на ваших нагальних потребах і вашій вірі. Вашою правдивою потребою є звільнення вас Богом від влади гріха, диявола і смерті. Вашою правдивою вірою є віра в те, що лише Ісус Христос є нашим єдиним  Викупителем і Спасителем. Він ніколи не відвертається від ваших прохань. Він хоче, щоб ви молилися наполегливо і без жодного сумніву у Нього, покладалися на Нього, на Божу волю, довірялися Йому, підходили до Його престолу благодаті, щоб отримати там найдорожче запевнення Його любові до нас – Його правдиві Тіло і Кров у Господній вечері.

Нехай  Господь зміцнить серця ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при приході Господа нашого Ісуса з усіма святими Його.  Амінь!


                     
   

Господнє переображення (проповідь)

Текст проповіді: Матвія 17:1-9
1 А через шість днів забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу. 2 І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. 3 І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. 4 І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі. 5 Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся! 6 А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно... 7 А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь! 8 Звівши ж очі свої, нікого вони не побачили, окрім Самого Ісуса. 9 А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: Не кажіть нікому про це видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Нині ми святкуємо важливу подію, котра сталася під час земного життя нашого Господа! Троє євангелистів свідчать (Матвій 17, Марко 9, Лука 9), що незадовго до свого розп’яття  Господь Ісус Христос взяв з Собою на гору трьох Апостолів – Івана, Петра та Якова і переобразився, з’явившись перед ними з пророками Мойсеєм та Іллєю.  Коротко розглянемо ті виняткові речі, яких навчає нас Господнє Переображення. 
Насамперед, воно навчає нас про непорушний зв'язок, який існує між двома частинами Святого Писання – Старим і Новим Завітами.  Пророки Мойсей та Ілля репрезентують Старий Завіт. Апостоли  Яків, Іван і Петро ¬ репрезентують Новий Завіт. Між ними знаходиться Син Божий – центральна постать Святого Писання і нашого богослужіння нині.  Старий Завіт свідчить про Спасителя, який має прийти згідно обітниці, звіщеної Богом людству через пророків. Новий розповідає про Його прихід і Його працю щодо нашого викуплення і спасіння. Заради Христа Спасителя Бог дав людям Святе Писання. Він  є Світлом для світу, дорогою, правдою і життям.
По-друге, усі біблійні персонажі, які присутні в Переображенні, проповідували Христа. Мойсей проповідував Христа як обіцяного Месію. У Євангелії від Івана Господь говорить: «Коли б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він» (Івана 5:46). В книзі Дій святих апостолів написано: «Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!» (Дії 3:22). Пророк Ілля проповідував Христа і закликав людей покинути ідолослужіння, покаятись і навернутись до правдивого Бога.  Автор книги Дій апостолів каже: «…Всі пророки від Самуїла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні (тобто прихід Сина Божого)» (Дії 3:24).
Апостоли Петро, Яків і Іван постійно і скрізь проповідували Христа  Спасителя, будучи його правдивим свідками (1Ів.1:1-4, 2Петра 1:16). Таким чином, в Переображенні  ми ясно бачимо, що саме Син Божий є центральною постаттю цієї події і усього Святого Писання загалом.
Слово Переображення свідчить про чудову, виняткову зміну, яка сталася з Господом того дня.  Його лице і одяг змінилися і сяяли невимовним дивним світлом. Христові учні побачили Його божественну славу, приховану на той час під станом Його пониження. Євангелист Лука повідомляє, що під час Переображення Мойсей та Ілля розмовляли з Ісусом.  То була розмова про Його смерть і хресний шлях на Голгофу, що мали статися невдовзі.
Коли Ісус переобразився, апостоли були настільки вражені побаченим, що, як пише Матвій, вони «попадали…долілиць, і полякалися сильно...».  «А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: Не кажіть нікому про це видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне».
Писання вчить нас, як саме помер наш Господь. Його смерть була страшна і жахлива. Він міг би і далі перебувати у правдивій славі, в якій з’явився учням на горі, але натомість, Він залишив її, щоб пройти весь шлях від гори Переображення до гори Голгофи, померти на хресті і понести гріх і сором усіх нас.  Христова вічна божественна слава була прихована під Його невимовним стражданням за нас. Апостол Петро вмовляв Ісуса залишатися далі на горі. Він каже до Нього: «Добре нам тут!». Так, бути поруч зі Спасителем добре!  І ми хочемо завжди бути з Ним! Однак, коли б Син Божий уникнув смерті, ми б залишилися у власних гріхах без надії і спасіння. Тому Своїм переображенням Господь навчає учнів і нас про Своє входження у славу через страждання, муки і смерть на хресті за гріхи світу.
Ми, як християни, могли б жити у земній славі і не перейматись власними гріхами, не думати про страждання і власні хресті муки. Але ми пам’ятаємо про хрест, на котрому був розіп’ятий Спаситель і хрест, який ми несемо самі, як віруючі. Думати про хрест означає  зазнавати в цьому житті болю, розчарування і наслідків гріха. Багатьом людям хочеться жити, не думаючи про гріх. Їм не подобається, коли хтось вказує їм на їхні гріхи і закликає їх до каяття. Ось чому вони шукають подібних до себе і втішають себе думкою, що не лише вони, але також інші довкола них живуть гріховним життям. Мусимо визнати, що вони широкою, мощеною дорогою гріха і беззаконня прямують до пекла. Нам же, як дітям Божим належиться пам’ятати слова Спасителя: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Iван.16:33).
Дорогі брати і сестри, живучи в гріховному світі, ми знаємо, що він не є Царством Небесним. У ньому багато болю, страждання і розпачу. Але картина Господнього Переображення дає нам чудову Божу обітницю про наше майбутнє життя на небі разом з Христом, який є головою Церкви. Він каже нам і всім, хто вірує в Нього як Свого єдиного Господа і Спасителя: «Погляньте! Це ваше майбутнє! Це ваша спадщина не небесах! Це мета вашої віри і вашого сповідання». Дивлячись на Господнє переображення пам’ятайте про чотири важливі речі, зображені в цій події, що стосуються нашого майбутнього життя на небесах:
По-перше, наші тіла на небесах будуть прославлені і подібні до славного тіла воскреслого Спасителя. Завдяки Хрищенню ми перебуваємо в містичнім союзі з Христом, який зруйнувати ніхто не може. Цей зв'язок важливіший від просто духовного зв’язку, адже ми, на відміну від безтілесних ангелів маємо тіла. Наш Господь воплотився і народився від Діви Марії. Його прославлення нагадує нам про наше майбутнє прославлення у безгрішних і славних тілах.
По-друге, Христове переображення навчає нас, що там, на небесах, ми перебуватимемо не самі, а разом зі спільнотою святих. У Символі віри, сповідаючи свою віру, ми кажемо: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Вже нині, тут, на землі ми перебуваємо у єдності зі спільною святих на небесах. Після воскресіння, всі віруючі, з’єднавшись з тілами, будуть поєднані в одній спільноті як брати і сестри у Христі. Апостоли Петро, Яків та Іван бачили Мойсея і Іллю. Будьте певні – ми також побачимо їх. Ми побачимо Апостолів і Діву Марію. Побачимо наших рідних і близьких, приятелів і друзів, які спочили у вірі в Господа Ісуса Христа. Нарешті, ми на власні очі побачимо нашого Господа! Він буде посеред нас у славі!
По-третє,Господнє Переображення навчає нас, що наші душі на небесах будуть нагороджені  вічним благословенням: досконалим миром і спокоєм, невимовною радістю. Бог зітре з наших очей кожну сльозу. Наші серця будуть сповнені невимовної Божої любові до нас і нашої щирої любові до ближнього.
По-четверте, євангелисти свідчать, що під час Переображення Ісуса Христа голос небесного Отця звістив: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!». Отож Святе Писання чітко і ясно навчає, що лише Син Божий є єдиним Викупителем і Спасителем людства від гріхів, диявола та смерті, що лише Він є правдою і життям, дорогою, котра веде до небес. Лише Його голосу слід слухатися і у Його слові перебувати.
Всі ці Божі щедроти стають нашими завдяки тому, що Христос, з’явившись у славі на горі, залишив її, щоб зустрітись лицем до лиця з ганьбою наших гріхів на хресті. Там, на Голгофі, ми знаходимо нашу славу, приховану Христовим стражданням. Під Його болем і муками, у Його правдивих тілі та крові знаходиться повнота прощення наших гріхів, наша надія, життя і спасіння. На цьому ґрунтується наша віра. Тому разом з Апостолом Павлом ми кажемо: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу» (Гал.6:14). Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом належиться вся слава, честь і хвала, нині і повіки вічні. Амінь.
То ж нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь.   

Благословенне ярмо Христа!

Текст проповіді: Матвія 11:25¸28-30ярмо 
25 Того часу, навчаючи, промовив Ісус:…28 Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! 29 Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. 30 Бо ж ярмо  Моє любе (χρηστός гр.), а тягар (гр. φορτίον) Мій легкий (гр. ἐλαφρός )!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами! 
Дорогі брати і сестри,

Діти кожного покоління дуже схожі. Їм часто здається, що батьки своїми повчаннями і настановами обмежують їхню свободу, вперто нав’язують свою думку, накидають на них ярмо. Дітям кортить якомога швидше стати дорослими і самостійно вирішувати та робити все, що вони хочуть. І лише згодом, коли вони стають дорослими, а надто батьками, – то розуміють, що настанови їхніх батьків таки були добрі і корисні, принаймні більшість із них. 
Святе Писання навчає, що кожна людина, яка приходить у цей світ після гріхопадіння, є «рабом гріха», і перебуває у рабстві гріха, диявола і смерті.  Людина не може сама, власними силами, позбутись цього рабства, цього ярма, скинути його з себе. Вона несе цей тягар на своїх плечах, а він пригинає її дедалі нижче до землі. Пророк Єремія говорить: “14 Ярмо моїх прогріхів зв'язане міцно рукою Його (Бога), плетуться вони та приходять на шию мою! …Господь передав мене в такі руки, що й звестись не можу...” (Плач Єремiї 1:14).  Ми всі несемо на собі тягар гріха і наслідків гріхопадіння.
Поміркуймо про Десять заповідей Божих – коли Бог через Мойсея дав їх людям, то вони, таким чином, отримали Божий наказ, який, з одного боку, повинен був скеровувати їх до того, що добре в Божих очах, а з другого боку – був ярмом, тягарем, котрий ніхто не міг виконати через власні гріхи.  У Діях Святих Апостолів написано, що це було “ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести” (Дії 15:10), але мусіли коритися йому. Божі Заповіді або ж Закон Божий обіцяли винагороду тільки в тому випадку, коли б людина виконала все, що від неї вимагається. Та чи знайшлась впродовж усієї історії людства бодай одна людина, котра б дотримала Закон Божий досконало? Ні! А як ви самі дотримуєте  Заповідей Божих? Чи ви не вчинили ніколи нічого поганого? Невже ніколи нікого не образили? Не сказали неправду? Не мали поганих думок? Не обмовили, не заздрили?  Написано: «Коли…кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» (1Івана 1:8) і – «хто весь Закон виконує, а згрішить в одному, той винним в усьому стає» (Якова 2:10).
Ось чому Спаситель, котрий добре знав справжню людську природу, сказав юдеям, які хотіли каменувати жінку: “Нехай першим кине в неї камінь той, хто без гріха” (Івана 8:7). Що сталось? Пригадуєте? Камінь не кинув ніхто? Чому? Бо серед присутніх, звісно ж не було жодного без гріха!  Отож, якщо хтось каже: “Я не вчинив ніколи ніякого гріха”, пригадайте  йому слова  Святого Івана з першого Послання: “10 …як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього (Христа) неправдомовця, і слова Його нема в нас! ” (1-е Iвана 1:8, 10).
Дорогі брати і сестри, коли Ісус Христос говорить людям, втомленим повсякденними турботами, безнадією, негараздами, викликами, спокусами і гріхами, прибитим горем і важким  життям: “Візьміть на себе Моє ярмо!”, то для грішника це виглядає так, наче йому на плечі кладуть ще один тягар і кажуть: «Тепер неси два». Невіруюча людина слова Ісуса Христа відкидає без вагання, бо не хоче коритися нікому, тим більше Богові та Його Слову. Вона не розуміє благословінь, якими Господь обдаровує тих, хто слухняний Йому. Натомість для розкаяного, смиренного грішника слова Христа звучать як втіха, як надія, бо він знає, що лише Син Божий може дати і дає йому правдивий спокій і мир, Своїм Євангелієм він загоює рани, завдані гріхом.
На одній з ікон зображено Спасителя, який стоїть, простягнувши руки, запрошує до Себе і каже: “Ходіть до Мене, ходіть за Мною!” Погляньте на розп’яття!  Що ми бачимо? Навіть будучи розіп’ятим на хресті, Син Божий тримає простягнуті до нас руки, і наче каже нам: “Прийдіть до Мене, погляньте, збагніть, як Я постраждав за вас і ваші гріхи, щоб спасти вас, віруйте в Мене і живіть!»
Що означають для нас слова Спасителя: “Прийдіть до Мене!” Ось що – лише Він єдиний може сповнити те, що не під силу більше нікому в світі. Написано: «4 Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони і став під Законом, 5 щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Галатів 4:4,5). 
Тут ми повинні дати відповідь на питання, яке стосується двох природ Ісуса Христа: «Для чого Синові Божому слід було бути Правдивою Людиною і Правдивим Богом водночас?». Перше, – Йому слід було бути Правдивою Людиною, щоб стати під Закон замість нас і сповнити його за нас (ми називаємо це активною покорою), постраждати і померти за наші гріхи і гріхи цілого світу (пасивна покора). Друге, – Христові слід було бути Правдивим Богом, щоб виконати Закон замість нас і стати досконалою жертвою за гріхи всіх людей, а ще  – перемогти гріх, смерть і диявола для нас. Коли Син Божий каже: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” – Він не перекладає тягар на чужі плечі, а натомість запевняє нас:” Я дійсно дам вам втіху, яку ви потребуєте, прийміть Моє живе і цілюще Євангеліє і ви матимете втіху, що триває вічно!”. 
Це Його тверда і певна обітниця. Він ствердив її тим, що помер за нас на хресті, забрав на хрест наші гріхи і тягарі, прибив їх до хреста і цим відновив нашу спільноту з Богом, примирив нас з Небесним Отцем.  А потім Він воскрес і засвідчив, що справді здобув для нас правдивий мир, спасіння, надію, вічне життя. Отож Ісус Христос має всі владні повноваження казати нам: “Прийдіть до Мене і Я дам вам правдивий спокій”, бо Він є Однороджений Син Божий, єдиний Викупитель і Спаситель. Іншого немає! Лише Він може казати кожному з нас: “14...Сам Я піду, і введу тебе до відпочинку” (Вихід 33:14).
Своєю смертю на Голгофі  Син Божий “поламав занози вашого ярма, і вивів вас із рабства гріха з піднесеною головою  на волю” (Лев.26:13).  Апостол Павло в Посланні до Галатів говорить: “Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!” (До галатiв 5:1).  Ми славимо нашого Спасителя словами зі святого Псалма: “О Господи, я бо Твій раб...Ти кайдани мої розв'язав!” (Пс.115:7).
Як наш Приятель, Друг, Утішитель, Добрий Пастир, Господь, Викупитель і Спаситель – Христос дивиться на нас, простягає нам Свої руки і каже, щоб ми не були більше рабами гріха: “... На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі! (Єремiї 6:16), “Бо Я вам приклад дав, щоб і ви чинили, як Я вам учинив” (Iвана 13:15). Син Божий досконало сповнив Закон, “постраждав за нас, і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його” (1Петр.2:21).
Дорогі брати і сестри, пам’ятайте, що ми не завжди любили Бога, і перш ніж ми полюбили Його, Він спершу нас полюбив (1Ів.4:19). Небесний Отець полюбив нас нелицемірною і незбагненою любов’ю завдяки якій  Він “віддав за нас Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16).  І якщо ви кажете, що любите Бога, то міцно схопіться за Христову руку, простягнуту до вас і йдіть за Ним. Йдіть за  Ним кожного дня, кожну хвилину вашого життя. Покладіться на Нього в усьому без жодного сумніву. Дайте Йому бути керманичем вашого життя, вашим Богом і Господом. Впокоріться Йому всім серцем, так само як впокорився Він аж до смерті хресної. (Фил.2:8;1Ів.2:6, ). Візьміть на себе Його ярмо, котрим є Його Слово і нехай воно буде для вас світильником на вашій життєвій стежці.
У вірші 30-му нинішнього євангельського тексту є ще один прихований скарб! На давньогрецькій мові оригіналу слово любе (ярмо) звучить як χρηστός і дослівно тут перекладається – добре, корисне, благе, приємне. З яким словом воно співзвучне? З йменням нашого Господа Ісуса Христа - Χριστός! -- добрим, благим, любим Спасителем. Лише пара слів, а які скарби! χρηστός --- Χριστός
Для безбожних, нерозкаяних грішників Христове ярмо – Його заповіді і настанови є тяжким тягарем, а для віруючих – виявом їхньої віри, любові до Бога.  Вони хочуть їх дотримувати, бо це є “добрим і приємним Богові”. І через те, що вони не можуть робити це досконало, –  вони кладуть надію на Христа – Виконавця Закону замість них. Апостол Іван каже: “Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі”(1-е Iвана 5:3). 
Дорогі у Христі, “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; тими хто грішить сам  і підбиває до гріха інших, бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?” як говорить Біблія (2-е до коринтян 6:14), зміцнюйте свою віру Словом Божим і Тілом та Кров’ Спасителя в Господній вечері! Славте Бога на святому зібранні і дякуйте Йому за все!

“Мир Божий, який вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі”. (Фил.4:7)

Скарби Божого Слова

Дослідження Писання на мові оригіналу дає змогу побачити виняткові і глибинні речі, котрі будують нашу віру. Розглянемо нині вірші з Євангелія від Матвія 11:29,30. Там є такі відомі багатьом слова Ісуса Христа: "29 Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. 30 Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!"
У вірші 30-му слово "любе" на давньогрецькій мові оригіналу звучить як χρηστός і дослівно тут перекладається - добре, корисне, благе, приємне. З яким словом воно співзвучне? З йменням нашого Господа Ісуса Христа - Χριστός! -- добрим, благим, любим Спасителем. Лише пара слів, а які скарби!
χρηστός --- Χριστός

Де знайти правдивий мир? (проповідь)

Текст проповіді: Євангеліє від Матвiя 10:34-39
34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.  35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.  36 І: вороги чоловікові домашні його!  37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.  38 І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.  39 Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її.  

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь.
Дорогі у Христі брати і сестри,

Сумна і незаперечна правда сьогодення полягає в тім, що світ довкола нас постійно живе в стані війни та військових конфліктів. Гірко говорити про це, але за останні роки люди вже звикли до того, що кожен день хтось гине у конфліктах, війнах, терористичних актах. Гинуть, як військові, так і цивільне населення. Ціла історія людства пов’язана з війнами, кровопролиттям, злочинами, причина яких – гріх та людська пожадливість. Історики підрахували, що за останні кілька тисяч років лише приблизно двісті років люди на землі не воювали між собою. Отож від початку гріхопадіння і донині народи воюють один з одним, у безперервній ворожнечі знищуються міста та села, гинуть невинні, страждають старші, жінки і діти.  Псалмоспівець з жалем говорить: «1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця» (Псалом 2).
Коли учні запитали Ісуса Христа які ознаки матимуть останні часи, Він сказав: “6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.  7 Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями. 10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти”(Мт.24:6-10). Власне, нині ми живемо в останні часи...
Пізнаючи жахіття війни, ми краще розуміємо, що мир, спокій, злагода є великим Божим благословенням. Адже коли є мир, – тоді не проливається невинна людська кров. Люди можуть засіяти поля і зібрати врожай. Християни можуть ходити до церкви, слухати і вивчати Боже Слово, молитися, насолоджуватися миром, злагодою і добром.  Але такий стан справ не подобається дияволу. Він шаленіє від того, що люди живуть у мирі, у любові та злагоді, люблять і шанують Боже Слово.
Поговоримо про мир… Мир теж буває різним. Є мир Божий і мир людський.  Мир Божий –  певний, надійний і благословенний. Він дарує радість і втіху. Мир людський або мир цього світу – непевний, ненадійний, невтішний тому що люди грішні і постійно порушують свої обіцянки. Мир цього світу триває недовго, часто він буває лицемірним і штучним. Тиран, диктатор, заколотник тримає в покорі своїх підлеглих силою влади і страхом смерті.  Грішний світ, в якому ми живемо, хоч і говорить часто про мир, але насправді від того мир не настає, а лише видимість миру. Безбожне серце багатьох правителів і можновладців цього грішного світу спричиняє замішання і великий клопіт. Вони самі не мають в серці правдивого миру і спокою і не бажають, аби його мали інші. Пророк Ісая каже про таких: “Для безбожних спокою немає…” (Іс.48:22).
Євреї часів земного життя Ісуса Христа мріяли про мир, але мир світський, мир без римської влади, яку вони не хотіли визнавати. Вони сподівались, що обіцяний Месія запровадить злагоду і гармонію в державі.  Але чим була ця злагода і гармонія з їхнього погляду?  Ось чим – сильна, процвітаюча країна, життя в достатку, могутнє військо, готове дати відсіч будь-яким ворогам.
У нашому євангельському тексті Спаситель промовляє дуже дивні, на перший погляд, слова. Він каже: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меч”.  Кого ми хочемо бачити у Христі? Миротворця, чи не так? Адже Він сам у проповіді на горі  говорить, що миротворці є блаженними (Матвія 5:9). Втім, чимало Його послідовників не зрозуміли як слід Його слів: “34 …Я не мир принести прийшов, а меч.  35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.  36 І: вороги чоловікові домашні його!”
Про який меч каже тут Господь? В книзі Об’явлення Іван Богослов каже, що мечем Ісуса Христа є Його Слово. Там говориться, що Син Божий “...сім зір…держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив...” (Об.1:16).. Святий Павло дає нам ще одну підказку. Він  називає християн «вояками Христа» (2Тим.2:3) і каже, щоб християни завжди мали з собою: ”шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (До ефесян 6:17).
Меч у нинішньому тексті – це меч духовний – Слово Боже. Господь воює з дияволом Своїм Словом або ж “мечем Своїх уст....” (Об.2:16). Цим самим словом з дияволом повинні воювати і ми. Немає зброї проти диявола та гріха сильнішої, ніж Боже Слово. Написано: “12...Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця” (До євреїв 4:12). Саме цим могутнім Словом і нічим іншим Господь Ісус Христос керує у Своїй Церкві. Його Слово є правдою, котра  освячує нас (Івана 17:17). Його Євангеліє є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим.1:16). Його слово – це сила, яка навертає грішника.
Слово Боже, яке ми маємо з вами нині у вигляді Біблії – це те саме могутнє Боже Слово, яким Бог створив світ і все у ньому. Пам’ятаймо про це! Там, де проповідується, навчається, поширюється Боже Слово – завжди будуть ті, кого Святий Дух, присутній у Слові Божім, навертатиме до віри.  Пророк Ісая говорить: “як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, 11 так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Іс.55:10-11).
З іншого боку, там, де проповідується Боже Слово також буде спротив і протистояння. Ворожнеча між дияволом і Божими людьми, Церквою Христовою триватиме допоки існуватиме цей світ. Чому? Тому, що гріх і диявол у цьому світі –  це реальність  і хтось служитиме Богові, а хтось – чинитиме на догоду сатані. Мартин Лютер говорить: “Такою завжди є природа Божого Слова – бути причиною сум’яття у цьому світі...У другому Псалмі пророк звіщає: «племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця…» Він немовби говорить: «думка натовпу, велич, багатство, сила, мудрість – все, що шанує світ, – все воно протистоїть Божому….Світ і його бог не можуть і не хочуть терпіти слово правдивого Бога. А правдивий Бог не хоче і не може мовчати…Прагнути втихомирити це сум’яття – все одно, що бажати позбутися Божого Слова, стати на заваді Йому. Щоразу, коли приходить Боже Слово, воно приходить, щоб змінити і обновити світ» (М.Лютер, «Про рабство волі»).   
Дорогі брати і сестри, Боже Слово, цей “обосічний меч” об’являє нам велич спасіння, котре сповнив для нас Син Божий. Воно має силу очистити нас від гріхів і дати вічне життя. Воно має силу виявляти справжню правду, яка від Бога.  Цей духовний меч працює таким чином, що спричиняє поділення навіть в родині, коли хтось стає християнином, а інші домашні не вірять в Бога і починають докоряти, ненавидіти, переслідувати віруючого, ставати його ворогами. Це стається також і тоді, коли люди, за словами Ісуса Христа “ надаремне шанують Його, бо навчають наук людських заповідей...” (Матвiя 15:9), тобто на словах кажуть, що вони християни, а насправді не дотримуються Божих Заповідей, не керуються в житті Божим Словом, не люблять ближніх, не виявляють до них милосердя та любові.
Інколи люди не розуміють як слід слів Ісуса Христа: «37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний»? Ці слова зовсім не означають, що ми повинні знехтувати Божою заповіддю і не любити та не шанувати своїх батьків. Адже Сам Син Божий своїм ставленням до земних батьків дав нам приклад пошанування батьків і Божої заповіді щодо них. Однак ані батьки ані будь хто інший цьому світі не можуть спонукати нас робити те, що суперечить Божому слову і Заповіді Божій. Написано: «Бога слід слухатися більше ніж людину» (Дії 5:29).  Правда Божа у тім, що тільки той, хто дійсно любить Бога, справді любить також своїх батьків. 
Пам’ятайте, що на цій землі, “яка лежить у злі” (Буття 6:11,12) весь час будуть ворогувати між собою віра і невіра, правда і обман, любов і ненависть.  Але незмінна і вічна правда Божа запевняє нас у тім, що Церква, котрою опікується Господь, за котру Він пролив Свою дорогоцінну кров на хресті стоятиме твердо. Вона – це Тіло Христове, до котрого належать часто переслідувані і відкинуті світом, але викуплені і виправдані Христом Божі діти, яким Бог подарував правдивий і вічний мир... Ця правда каже нам, хто кожен, хто вірує в Сина Божого, має вічне життя і перейшов від смерті до життя. Ісус Христос годує їх Своїми правдивими Тілом і Кров’ю в Господній вечері на зміцнення віри і відпущення гріхів.
Дорогі у Христі, долаючи життєві негаразди, незгоди, страхи і випробування,  не бійтесь і не лякайтесь, покладіть свою журбу на Христа – Він опікується вами.  Він помер за вас на хресті і викупив вас від влади гріха, диявола і смерті. Перебуваючи у Христі, пам’ятайте – гріх вже не має влади над вами. Господь промовляє до вас Святого Писання: “…Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь куди підеш...” (Бут.28:15), “...Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!” (До євреїв 13:5). Що б не сталось, знайте – Бог завжди з вами! Він на вашому боці! Пам’ятайте слова апостола Павла: “35 Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека...? 39 ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим.8:35,39).

“Нехай Господь миру…завжди дасть вам мир усяким чином. І буде з вами всіма!”
(2 солунян 3:16). Амінь.

Не бійся, вояче Христа!

Текст проповіді: Матвія 10:24-33
24 Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. 25 Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб як господар його. Коли Вельзевулом назвали господаря дому, скільки ж більше назвуть так домашніх його! 26 Але не лякайтеся їх. Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться. 27 Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах. 28 І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєні. 29 Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. 30 А вам і волосся все на голові пораховано. 31 Отож, не лякайтесь, бо вартніші ви за багатьох горобців. 32 Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. 33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Біблія – унікальна і дуже цікава книга! В ній міститься незліченна кількість скарбів! Щодо неї, поза сумнівом, можна застосувати слова Івана Франка:
Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить –
Дивнії перла виносить!
Коли Бог хоче привернути нашу увагу до чогось дуже важливого, то Він наголошує на цьому кілька разів. Подивімось на нинішній текст! Скільки разів тут Господь каже: «Не лякайтесь!»?  Тричі!  Це неспроста! Загалом у Святому Писанні Бог понад 80 разів каже віруючим – «Не бійтеся!».  Таким чином, Він запевняє нас, що Його обітниці вірні, що Він завжди, за будь яких обставин дотримує Свого Слова і закликає, щоб ми довірялися Йому, покладалися на Нього в усіх життєвих негараздах і випробуваннях та пам’ятали незаперечну та незмінну Божу істину: «Якщо Бог на нашім боці, то хто може бути проти нас!» (Рим.8:31).
Посилаючи своїх учнів проповідувати Євангеліє, Ісус добре знав, що вони зустрінуться з багатьма викликами, серед котрих одним із найбільших буде страх – страх перед невідомим, перед людьми, від яких можна чекати усього, страх перед випробуваннями, які можуть випасти на їхню долю у цьому жорстокому і грішному світі. Господь добре знає про наші слабкості та негаразди, котрі трапляються нам впродовж життя. Він підбадьорює нас так само, як підбадьорював колись Своїх учнів. Кожному з нас Він каже нині: «Не бійтеся!». Іншими словами Він рішуче закликає нас не боятись випробувань і негараздів, і завжди пам’ятати, що Бог на нашому боці!
У сучасному світі, де так часто ми бачимо відкриту зневагу до Бога, до Божого Слова,  до  Христа-Спасителя, ці слова мають для нас виняткове значення. Як християни, ми наражаємося на насмішки, нерозуміння, ненависть, гнів, спротив з боку невіруючих – знайомих та незнайомих, приятелів, друзів і навіть рідних. Грішний світ каже нам зосереджуватись не на Ісусі та Божому Слові, а на самому собі, покладатися не на Христа, розіп’ятого за нас і наші гріхи, а на власні сили. І якщо цьому світові потрібен рятівник, то лише такий, який, наче чарівник, виконуватиме грішні забаганки людей.
Господь добре знав, що чекає на Нього наприкінці Його земного служіння – хрест і Голгофа. Він знав це, коли тріумфально входив до Єрусалиму на Вербну неділю і під час Переображення. Він знав, що Його учні боятимуться відкрито заявляти, що вони справді є Його послідовниками. Тому Він відверто і прямо каже їм: «Посилаю вас, наче овець поміж вовки. Люди будуть ненавидіти вас» (Матвія 10:16). Безперечно, від цих слів, учнів охоплював страх. Однак послухайте, що Господь каже їм далі: «Учень не більший за вчителя, а раб понад пана свого. Досить для учня, коли буде він, як учитель його».  Іншими словами, Він спонукає їх радше думати про те, якої пошани вони удостоєні, як Його учні, аніж перейматися тремтячим страхом.
Дорогі брати і сестри, Біблія порівнює послідовників Ісуса Христа в цьому світі з вояками, а Церкву зі спільнотою, котра веде боротьбу з дияволом та його слугами.  Таким чином, кожен із вас є вояком Христа. Кожен із вас несе свій хрест. Тож коли наступного разу у вашому житті трапиться ситуація, коли потрібно буде долати страх і спокусу, пригадайте чиїми учнями, вояками і слугами ви є. Пригадайте слова Спасителя, який каже вам: «Будьте відважні, не бійтеся!, «що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте - проповідуйте те на дахах». 
Усі люди, без винятку, смертні. Після гріхопадіння, з покоління в покоління вони народжуються, живуть і вмирають. Так було і так буде. Але допоки людина живе – вона має можливість пізнати Христа як свого Спасителя і спастися. Бог сам дає їй цю можливість і нагоду, особливо нині, коли безперешкодно можна читати і слухати Боже Слово, коли існують радіо і телебачення, Інтернет. Майже ніхто, коли стане перед Богом, не зможе сказати Йому, що за життя він не мав жодної нагоди чути Боже Слово!
Земне життя коротке і лише впродовж нього ми маємо час спастися! Разом зі смертю людини час благодаті і нагода спастись закінчуються. Наївно сподіватись, що після смерті місце перебування душі нерозкаяного грішника можна змінити! Апостол Павло говорить: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2 Кор.6:2).  Пам’ятайте, що багатьом людям, які живуть поруч вас, ніхто не може звістити Євангеліє, окрім вас самих!  Нинішній час є для нас самих часом сповідання Христа і водночас часом проповідування Його Євангелія спасіння світові. І постраждати за це, будучи Христовим послідовником й учнем – велика честь для нас. Не бійтеся ворогів і недругів, які потаємно щось замишляють проти вас, обмовляють і планують лихе – вони самі потраплять у пастку, приготовлену іншим, а їхній грішний задум буде викритий. Господь каже: «Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться».
Дорогі у Христі, коли у випробуваннях, стражданнях, немочах і негараздах у ваше серце закрадається хибна думка про те, що ви нічого не варті для Господа, що Він залишив вас напризволяще, пригадайте слова Спасителя з нинішнього тексту: «Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь, бо цінніші ви для Бога за багатьох горобців». Знайте – Господь завжди піклується про вас! У Христі ми всиновлені Богом і належимо Йому довіку. Ми викуплені Його дорогоцінною кров’ю. Ніщо і ніхто не може розлучити нас від Христової любові! Навіть смерть! (Рим.8:35-39). Чим краще ми розуміємо цю Божу правду, тим успішніше з Божою поміччю ми можемо долати усі страхи, які супроводжують нас в цьому житті і сміло звіщати світові про нашого Спасителя.
Дорогі брати і сестри, пам’ятайте – ті, що сповідують віру в Христа і звіщають Його Євангеліє, наражатимуться на негаразди, випробування і страждання. Господь каже: (Мар.13:13) «І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!», «хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. 33 Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм». Але знайте, що Господь дає нам силу переносити випробування і страждання. Він з нами у немочах, утисках і негараздах, в радості і горі, в щасті і нещасті.  Апостол Павло втішає нас і каже що: «страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас» (Рим.8:18).
Нині чимало речей довкола ми бачимо лише очима віри, але прийде час і ми будемо бачити їх, а також нашого Спасителя лицем до лиця у Царстві небесному! Сьогодні ми зазнаємо страждань, болю і негараздів, але не лякаймося, бо прийде час і Господь зітре з наших очей кожну пролиту тут сльозу і ми розділимо з ним Його славу, а наші серця сповняться радості від того, що Ісус Христос  - наш єдиний Господь і Спаситель, сидить праворуч Отця і керує Вселеною. Він проголосить про нас перед Отцем і всіма ангелами: «Ось моя вівця! Я не соромлюся визнавати це!»
Ніколи не соромтесь своєї віри в Сина Божого. Нехай вона буде живою, а не мертвою.
Господу нашому Ісусу Христу разом із Отцем і Святим Духом віддаймо всю славу, шану і поклоніння, нині і повіки вічні. Амінь!