Війна, люди, віра, випробування

 Душпастирське 

Навіть за сотні кілометрів від Києва нині не стулили очей чимало людей, благаючи Бога про захист киян...Стрічки соцмереж рясніли повідомленнями про удари московитів балістикою, про жахіття вибухів, наляканих до смерті людей, руйнування. Щось також писав, намагався підтримати одних і розрадити інших. 

Як це завше буває, читав коментарі, в котрих деякі люди зневажливо висловлювалися про Бога, ображали віруючих, кляли.  Так, війна, інше велике лихо - це завжди виклик для всіх. Одні у важких обставинах збагнуть, що єдиний захист і надія - це Бог, інші відпадають від Нього, розчаровані наслідками лиха. Треті, як були далекі від Бога - так і ними є далі. Як душпастир хочу лише нагадати людям, що ця війна в Україні не єдина в історії людства, і наслідки її теж не нові. 

Подібне вже було не так давно - у 20 столітті, коли Перша і Друга світові війни зачепили усе людство, а жертви сягнули мільйонів. І тоді теж перед людьми поставали ті ж питання, які постають перед нами нині: Де Бог? Чому кояться ці страшні злочини? Чи повинен я вірити далі? Де мені шукати захист і прихисток? 

Знаймо: Бог завжди тут, з нами. Він плаче разом з нами, коли ми схиляємось над загиблими, хоронимо їх. Він поруч з покаліченими у шпиталях, з охопленими горем рідними загиблих. Він поруч наших захисників у шанцях і землянках, бліндажах. Бог на боці справедливості. А справедливість така, що коли б Він знову, як при потопі, вирішив позбавити грішників життя, то на землі залишилося б людей, як на ковчезі Ноя. 

Тож Бог відкинув цей задум назавжди і втілив інший - спасіння грішників через віру в Його Сина, дарування їм вічного життя, навіть якщо злочинець зазіхає на нього тут, на землі. Не відкидаємо Божої милостивої руки ніколи. Не богозневажаймо, коли нам важко. Хай з наших вуст ніколи не виходять слова, які ображають Бога і Боже. Цінуймо жертву Божого Сина, який помер за нас і наші гріхи. Будьмо певні - Бог не залишить зло без кари, воздасть богозневажникам, які проливають невинну кров, зітре з очей наших гіркі сльози страждання і болю. Бо і Його Син зазнав невимовного болю, страждань і мук за гріхи цього світу.

Душпастирські нотатки: навернення і віра

Притча Христа про сіяча дуже повчальна і актуальна. Деякі люди швидко "запалюються" у вірі, переживають стрімке навернення і сильні емоції, але згодом, під впливом і тиском обставин, життєвих негараздів, викликів і випробувань "холонуть", потребують нового емоційного сплеску, зарядження, а інакше розчаровуються. Натомість правдива віра, оселившись у людському серці, міцно вкорінена, вона, хоч і випробовується негараздами - не маліє, а натомість шукає помочі та опори в Спасителі, Слові Божім, горнеться до Христа, Його незмінних обітниць. 

Випробування віри

Нам здається неймовірним, що у Бога може бути певна мета, коли йдеться про негаразди і страждання, які трапляються нам у житті. Ми не можемо собі уявити, що з таких речей, як хвороба, боротьба, розбрат і негаразди, може бути якась користь. Єдине добро, яке, з нашого погляду, може бути від них, - це те, щоб їх спекатися.  Про це свідчать наші молитви, коли ми благаємо Господа усунути ці перешкоди на нашому шляху до щастя і комфорту.

А як щодо віри? Зазвичай наша віра "коливається".  Якщо Бог дає нам те, що ми просимо і чого ми хочемо, то наша віра сильна. Якщо нам здається, що Бог залишив нас без очікуваної відповіді або допомоги, наша віра слабшає.  Однак, чого Бог дійсно не робить, то це те, що Він не полишає нас у наших стражданнях наодинці.

Молитва не є річчю, котрої важко навчитися, для котрої важко знайти час, котра вимагає нашого тривалого неспання тощо. З іншого боку, молитва не є легкою річчю, бо вона є випробуванням віри.  Віра ставиться на кін разом із життям, його стражданнями, болем, смутком, страхами, турботами, тривогами і твердістю. 

Вчитися молитися - це вчитися віри, щоб бути впевненими в Господньому милосерді. Бог завжди поруч нас. Ми завжди отримаємо Його прощення, навіть якщо нам не вдасться покласти край стражданням і випробуванням цього земного життя. Ми завжди отримаємо життя, навіть якщо воно буде сповнене труднощів перед тим, як його поглине смерть. Нам залишається тільки це. Чи цього нам досить? Чи ми довіряємо Божій ласці? Чи ми втішені Його присутністю?  Чи ми віримо, що нам досить Його благодаті? Запитуймо себе про це і турбуймося про нашу віру. 

о.Л.Пітерс

Коли світ переходить через випробування

Нині вкотре світ долає чергову "смугу з перешкодами", переходить через випробування. У щоденних перипетіях виявляється правдиве єство усіх і кожного зокрема. Триває ретельне споглядання за словами і вчинками, обіцянками і мотивацією речей. Ламаються усталені принципи і чесноти, угоди і союзи. Усе зазнає випробування. Пізнаються на істинність друзі і недруги, вороги і союзники, пристосуванці і шукачі вигод, байдужі і "вельми стурбовані" й "занепокоєні". 

У горнилі негараздів, війни, розпаленої імперією зла проти України, оголилося все і постало нагим, без масок, наче на долоні. Ми є свідками вселенської перебудови світу, світового порядку, чеснот і пріоритетів. Не зачаровуймося красномовцями. Придивляймося до подій, промов, обіцянок, діл, не згасаймо на дусі, не робімо поспішних висновків, не радіймо і не впадаймо у відчай передчасно, тримаймося Господа і Його незмінних обітниць, пам'ятаймо про молитву і віру, котра зміцнюється у випробуваннях і негараздах.  Допомагаймо нашому війську. Наближаймо перемогу разом. Хай Господь нас провадить, береже і благословляє.

Слово Боже на щодень

ПСАЛОМ 108:3-6, 11-13

3 Я буду Тебе вихваляти, о Господи, серед народів, і буду співати Тобі між племенами, 4 бо більше від неба Твоє милосердя, а правда Твоя аж до хмар! 5 Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над усією землею! 6 Щоб улюблені Твої були визволені, Своєю правицею допоможи й обізвися до нас!.. 11 Хіба ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не вийдеш вже, Боже? 12 Подай же нам поміч на ворога, бо поміч людська марнота! 13 Ми мужність покажемо в Бозі, і Він потопче противників наших!

Розуміння болю (Йова 7:1-7)

Чи можлива радість у негараздах (Фил.4:4-7)

Бог у павук

ВСЯ ДОБІРКА ОПОВІДЕЙ ТУТ: https://tinyurl.com/mrpesdfy

=====================

БОГ І ПАВУК

Переклад з англійської Т.Коковського, 2023

Якось під час Другої світової війни американський морський піхотинець відстав від свого підрозділу і опинився на тихоокеанському острові. Тривали важкі бої і він втратив зв’язок зі своїми товаришами.

Переховуючись у джунглях він почув, як ворожі солдати йшли в його напрямку. Шукаючи укриття, він вибрався на пагорб і помітив кілька печер у скелі. Він швидко заповз в одну з печер, намагаючись сховатись від ворога. Не дивлячись на те, що він почувався у відносній безпеці, він добре усвідомлював, що щойно ворожі солдати піднімуться на пагорб, як вони почнуть негайно обстежувати всі печери і вб’ють його.

Очікуючи найгіршого, він молився: «Господи, якщо на те Твоя милостива Божа воля, будь ласка, захисти мене. Якою б не була Твоя воля, я люблю Тебе і довіряю Тобі. Амінь». Помолившись, він затих, слухаючи, як ворог наближається дедалі ближче. В його голові промайнула думка: «Мабуть Господь не допоможе мені вирватися з цього пекла...»  За мить він помітив, як павук почав плести павутину над входом до його печери.

Поки він прислухався до того, що відбувається назовні, павук накладав пасмо за пасмом, затягуючи вхід до печери павутиною. «Нівроку! — подумав піхотинець. — Мені потрібна цегляна стіна, натомість Господь послав мені павутину. У Бога є почуття гумору».

Коли вороги наблизилися до печер, піхотинець спостерігав за ними із темряви свого сховку і бачив, як вони обшукують печери одна за одною. Щойно вони підійшли до його печери, як він приготувався зробити останню спробу спротиву. На його подив, поглянувши в бік його печери, вороги вирішили не заглядати всередину, а рушили далі. Він миттю збагнув, що з павутиною над входом його печера виглядає так, ніби ніхто досить довго не заходив до неї. «Господи, прости мені грішному», — молився юнак. «Я забув, що Твоя павутина міцніша за цегляну стіну».

Ми всі наражаємося на великі випробування і труднощі. В той час ми можемо хутко забути про речі, якими Бог дивним чином може вплинути на наше життя. Коли перед Неемією постало питання відбудови Єрусалиму, він промовив: «Небесний Бог Він дасть нам успіх» (Неемії 2:20). 

Пам’ятаймо: що б не сталося в нашому житті, з Богом навіть звичайна павутина може стати цегляною стіною захисту. Вірте, що Бог завжди поруч нас. Не бійтесь і не лякайтесь. Просто промовте до Нього через Ісуса Христа, Його Сина, і ви побачите Його могутню силу та любов до вас.

Наш шлях до перемоги

На восьмому році війни ми навчилися багатьох речей. Ми навчилися жити в очікуванні ще більшої підлості і відвертої, цинічної брехні від ворога. Ми навчилися жити при щоденних сповіщеннях про втрати наших синів і доньок. Ми навчилися цінувати кожен прожитий день, кожну нагоду бути поруч з тими, кого любиш, за кого ладен віддати життя. 

Ми ще глибше збагнули, чому для нас є і завше будуть архіважливими - наша мова, наше коріння, ідентичність, наше буття і сутність на даній нам Богом землі. 

Ми добре усвідомлюємо труднощі і випробування шляху, котрий ми обрали свідомо, котрим ідемо, на котрому боремося за наше існування, за нашу свободу і незалежність, за сьогодення і майбутнє для нас, наших дітей та онуків. 

Ми розуміємо, що реалії можуть не співпадати з очікуваннями, що негаразди можуть тривати довше, ніж ми б того бажали, що наша «дорога пустелею до обіцяної землі» саме та, котрою ми вперто прямуємо всупереч усьому понад 40, 100, 300 літ. 

Ми вийшли з «єгипетської неволі», аби жити у своїй державі на землі «вільній і новій», де вже «врага не буде супостата, а буде син, і буде мати», і будуть люди, котрі все перетерпіли, зазнали невимовних втрат, страждань і болю, довівши цілому світові, що Україна на його мапі була, є і буде, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине», і житиме повіки «як Господа слово». 

Наші закляті вороги повинні затямити, що ми ніколи не здамося під «їхню московську ласку», що незнищенна, приспана ними сила, рішучість, відвага і мужність нашого прадавнього роду визріла, збудилася і постала на повний зріст аби стати на прю з Голіафом в особі кремлівської імперіі зла і повалити його. 

Він хизується своєю силою та міццю, зростом, нахабністю, м’язами і обладунками із золота, срібла і заліза. Але ноги цього потворного велета зліплені з глини. Він вже хитається і невдовзі впаде, дасть дуба, наповнивши вселенну нечуваним досі дрижанням землі, гуркотом і тріском, височенними хмарищами куряви і пилу та огидним смородом. Ми наближаємо  день його падіння, щоденно, вперто, наполегливо і рішуче підточуючи йому глиняні ноги, взуті у московські лапті. 

А наразі ми б’ємося, стоїмо і молимося. Непохитна віра, незгасна надія і вічна та жива правда, рідна земля, її цілющі соки додають нам сили, стійкості, відваги і мужності. Московська орда вже відчула на собі нашу рішучість і волю до перемоги. Над тлінними рештками її «славетного воїнства» нині кружляє гайвороння. 

Жалюгідне, нелюдське, кровожерливе існування і безславне забуття - ось єдиний кінець кривавої імперіі зла під назвою Московія, країна Моксель. Ми є свідками її агонії. Вмираючи, потвора забере з собою в могилу ще чимало життів. Вогонь з її пащі спалить дотла ще чимало наших теренів, перш ніж ми зітнемо їй голову. Меч над нею вже піднесено, його тримає не слабка, немічна людська рука, а рука всемогутнього, праведного і справедливого Бога. 

Слава Україні! Слава героям! Слава триєдиному Богові - Отцю, Сину і Святому Духові. Амінь.

Війна випробовує серця

Деякі галичани так хутко чкурнули з міст та сіл за кордон, що забули навіть попросити
душпастирсього благословення на дорогу у свого пароха. Війна - це воістину час великих потрясінь, випробувань віри, розчарувань і незбагненних взірців мужності та стійкості. Війна просвічує серця і душі, виявляє приховані людські риси, випробовує чесноти. Повз нас щоденно снують величезні людські натовпи, з нашими власними долями перетинаються долі сотень і тисяч людей з усіма своїми слабкостями, страхом, сумнівами і гідними подиву прикладами мужності, стійкості та оптимізму. У горнилі війни зароджується, формується, зростає новітня українська нація. Бог нам у поміч, дорогі брати і сестри! Слава Україні! Слава героям! Слава Господу нашому Ісусу Христу!

Втрати, випробування віри, життя з Богом

Великим випробування віри для кожного християнина є втрата рідних і близьких, надто дітей. Подібні втрати є болем і смутком у цьому грішному світі, однак вони не повинні затьмарювати втіхи Божих обітниць, котрими Господь нас обдаровує. Дуже щемною і повчальною з огляду на це є оповідь про доньку Лютера Магдалену. У подружжя Мартина і Катаріни Лютер було шестеро дітей. Двоє донечок - Єлизавета і Магдалена померли в ранньому віці.  Єлизавета померла немовлям. Магдалена важко занедужала у віці чотирнадцять років. Її коротке земне життя добігало кінця. Вона лежала на смертному ложі, а сповнений смутку і горя Лютер сидів біля донечки і молився: «Боже, я дуже люблю її, але нехай буде воля Твоя». Батько нахилився над Магдаленою і запитав її: «Магдалено, дівчинко моя, ти б хотіла залишитися тут зі своїм батьком; чи хочеш і рада піти до свого Небесного Отця?» Донька відповіла: «Так, любий отче, як бажає Бог».Дружина Лютера стояла поруч, охоплена горем; а Лютер тримав своє любе дитя на руках, коли її життя згасало. Коли її поховали він промовив: «Du liebes Lenichen (Моя люба Леніхен), ти встанеш і засяєш, як зорі та сонце. Як дивно знати, що вона з миром і все добре, однак при цьому бути таким засмученим!». Смерть - це завше випробування, але вона ніколи не повинна провадити до зневіри, до сумніві щодо Бога, а ще більше наближати нас до Творця та Його обітниць і благословінь щодо спасіння, прощення, вічного життя. Навчаймо дітей Божого Слова, покладання на Господа, зміцнюймось у вірі самі.