Великим випробування віри для кожного християнина є втрата рідних і близьких, надто дітей. Подібні втрати є болем і смутком у цьому грішному світі, однак вони не повинні затьмарювати втіхи Божих обітниць, котрими Господь нас обдаровує. Дуже щемною і повчальною з огляду на це є оповідь про доньку Лютера Магдалену. У подружжя Мартина і Катаріни Лютер було шестеро дітей. Двоє донечок - Єлизавета і Магдалена померли в ранньому віці. Єлизавета померла немовлям. Магдалена важко занедужала у віці чотирнадцять років. Її коротке земне життя добігало кінця. Вона лежала на смертному ложі, а сповнений смутку і горя Лютер сидів біля донечки і молився: «Боже, я дуже люблю її, але нехай буде воля Твоя». Батько нахилився над Магдаленою і запитав її: «Магдалено, дівчинко моя, ти б хотіла залишитися тут зі своїм батьком; чи хочеш і рада піти до свого Небесного Отця?» Донька відповіла: «Так, любий отче, як бажає Бог».Дружина Лютера стояла поруч, охоплена горем; а Лютер тримав своє любе дитя на руках, коли її життя згасало. Коли її поховали він промовив: «Du liebes Lenichen (Моя люба Леніхен), ти встанеш і засяєш, як зорі та сонце. Як дивно знати, що вона з миром і все добре, однак при цьому бути таким засмученим!». Смерть - це завше випробування, але вона ніколи не повинна провадити до зневіри, до сумніві щодо Бога, а ще більше наближати нас до Творця та Його обітниць і благословінь щодо спасіння, прощення, вічного життя. Навчаймо дітей Божого Слова, покладання на Господа, зміцнюймось у вірі самі.
Немає коментарів:
Дописати коментар