Де знайти правдивий мир? (проповідь)

Текст проповіді: Євангеліє від Матвiя 10:34-39
34 Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча.  35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.  36 І: вороги чоловікові домашні його!  37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний.  38 І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний.  39 Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її.  

Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь.
Дорогі у Христі брати і сестри,

Сумна і незаперечна правда сьогодення полягає в тім, що світ довкола нас постійно живе в стані війни та військових конфліктів. Гірко говорити про це, але за останні роки люди вже звикли до того, що кожен день хтось гине у конфліктах, війнах, терористичних актах. Гинуть, як військові, так і цивільне населення. Ціла історія людства пов’язана з війнами, кровопролиттям, злочинами, причина яких – гріх та людська пожадливість. Історики підрахували, що за останні кілька тисяч років лише приблизно двісті років люди на землі не воювали між собою. Отож від початку гріхопадіння і донині народи воюють один з одним, у безперервній ворожнечі знищуються міста та села, гинуть невинні, страждають старші, жінки і діти.  Псалмоспівець з жалем говорить: «1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця» (Псалом 2).
Коли учні запитали Ісуса Христа які ознаки матимуть останні часи, Він сказав: “6 Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.  7 Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями. 10 І багато-хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти”(Мт.24:6-10). Власне, нині ми живемо в останні часи...
Пізнаючи жахіття війни, ми краще розуміємо, що мир, спокій, злагода є великим Божим благословенням. Адже коли є мир, – тоді не проливається невинна людська кров. Люди можуть засіяти поля і зібрати врожай. Християни можуть ходити до церкви, слухати і вивчати Боже Слово, молитися, насолоджуватися миром, злагодою і добром.  Але такий стан справ не подобається дияволу. Він шаленіє від того, що люди живуть у мирі, у любові та злагоді, люблять і шанують Боже Слово.
Поговоримо про мир… Мир теж буває різним. Є мир Божий і мир людський.  Мир Божий –  певний, надійний і благословенний. Він дарує радість і втіху. Мир людський або мир цього світу – непевний, ненадійний, невтішний тому що люди грішні і постійно порушують свої обіцянки. Мир цього світу триває недовго, часто він буває лицемірним і штучним. Тиран, диктатор, заколотник тримає в покорі своїх підлеглих силою влади і страхом смерті.  Грішний світ, в якому ми живемо, хоч і говорить часто про мир, але насправді від того мир не настає, а лише видимість миру. Безбожне серце багатьох правителів і можновладців цього грішного світу спричиняє замішання і великий клопіт. Вони самі не мають в серці правдивого миру і спокою і не бажають, аби його мали інші. Пророк Ісая каже про таких: “Для безбожних спокою немає…” (Іс.48:22).
Євреї часів земного життя Ісуса Христа мріяли про мир, але мир світський, мир без римської влади, яку вони не хотіли визнавати. Вони сподівались, що обіцяний Месія запровадить злагоду і гармонію в державі.  Але чим була ця злагода і гармонія з їхнього погляду?  Ось чим – сильна, процвітаюча країна, життя в достатку, могутнє військо, готове дати відсіч будь-яким ворогам.
У нашому євангельському тексті Спаситель промовляє дуже дивні, на перший погляд, слова. Він каже: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меч”.  Кого ми хочемо бачити у Христі? Миротворця, чи не так? Адже Він сам у проповіді на горі  говорить, що миротворці є блаженними (Матвія 5:9). Втім, чимало Його послідовників не зрозуміли як слід Його слів: “34 …Я не мир принести прийшов, а меч.  35 Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її.  36 І: вороги чоловікові домашні його!”
Про який меч каже тут Господь? В книзі Об’явлення Іван Богослов каже, що мечем Ісуса Христа є Його Слово. Там говориться, що Син Божий “...сім зір…держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив...” (Об.1:16).. Святий Павло дає нам ще одну підказку. Він  називає християн «вояками Христа» (2Тим.2:3) і каже, щоб християни завжди мали з собою: ”шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (До ефесян 6:17).
Меч у нинішньому тексті – це меч духовний – Слово Боже. Господь воює з дияволом Своїм Словом або ж “мечем Своїх уст....” (Об.2:16). Цим самим словом з дияволом повинні воювати і ми. Немає зброї проти диявола та гріха сильнішої, ніж Боже Слово. Написано: “12...Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця” (До євреїв 4:12). Саме цим могутнім Словом і нічим іншим Господь Ісус Христос керує у Своїй Церкві. Його Слово є правдою, котра  освячує нас (Івана 17:17). Його Євангеліє є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим.1:16). Його слово – це сила, яка навертає грішника.
Слово Боже, яке ми маємо з вами нині у вигляді Біблії – це те саме могутнє Боже Слово, яким Бог створив світ і все у ньому. Пам’ятаймо про це! Там, де проповідується, навчається, поширюється Боже Слово – завжди будуть ті, кого Святий Дух, присутній у Слові Божім, навертатиме до віри.  Пророк Ісая говорить: “як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, 11 так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Іс.55:10-11).
З іншого боку, там, де проповідується Боже Слово також буде спротив і протистояння. Ворожнеча між дияволом і Божими людьми, Церквою Христовою триватиме допоки існуватиме цей світ. Чому? Тому, що гріх і диявол у цьому світі –  це реальність  і хтось служитиме Богові, а хтось – чинитиме на догоду сатані. Мартин Лютер говорить: “Такою завжди є природа Божого Слова – бути причиною сум’яття у цьому світі...У другому Псалмі пророк звіщає: «племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця…» Він немовби говорить: «думка натовпу, велич, багатство, сила, мудрість – все, що шанує світ, – все воно протистоїть Божому….Світ і його бог не можуть і не хочуть терпіти слово правдивого Бога. А правдивий Бог не хоче і не може мовчати…Прагнути втихомирити це сум’яття – все одно, що бажати позбутися Божого Слова, стати на заваді Йому. Щоразу, коли приходить Боже Слово, воно приходить, щоб змінити і обновити світ» (М.Лютер, «Про рабство волі»).   
Дорогі брати і сестри, Боже Слово, цей “обосічний меч” об’являє нам велич спасіння, котре сповнив для нас Син Божий. Воно має силу очистити нас від гріхів і дати вічне життя. Воно має силу виявляти справжню правду, яка від Бога.  Цей духовний меч працює таким чином, що спричиняє поділення навіть в родині, коли хтось стає християнином, а інші домашні не вірять в Бога і починають докоряти, ненавидіти, переслідувати віруючого, ставати його ворогами. Це стається також і тоді, коли люди, за словами Ісуса Христа “ надаремне шанують Його, бо навчають наук людських заповідей...” (Матвiя 15:9), тобто на словах кажуть, що вони християни, а насправді не дотримуються Божих Заповідей, не керуються в житті Божим Словом, не люблять ближніх, не виявляють до них милосердя та любові.
Інколи люди не розуміють як слід слів Ісуса Христа: «37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний»? Ці слова зовсім не означають, що ми повинні знехтувати Божою заповіддю і не любити та не шанувати своїх батьків. Адже Сам Син Божий своїм ставленням до земних батьків дав нам приклад пошанування батьків і Божої заповіді щодо них. Однак ані батьки ані будь хто інший цьому світі не можуть спонукати нас робити те, що суперечить Божому слову і Заповіді Божій. Написано: «Бога слід слухатися більше ніж людину» (Дії 5:29).  Правда Божа у тім, що тільки той, хто дійсно любить Бога, справді любить також своїх батьків. 
Пам’ятайте, що на цій землі, “яка лежить у злі” (Буття 6:11,12) весь час будуть ворогувати між собою віра і невіра, правда і обман, любов і ненависть.  Але незмінна і вічна правда Божа запевняє нас у тім, що Церква, котрою опікується Господь, за котру Він пролив Свою дорогоцінну кров на хресті стоятиме твердо. Вона – це Тіло Христове, до котрого належать часто переслідувані і відкинуті світом, але викуплені і виправдані Христом Божі діти, яким Бог подарував правдивий і вічний мир... Ця правда каже нам, хто кожен, хто вірує в Сина Божого, має вічне життя і перейшов від смерті до життя. Ісус Христос годує їх Своїми правдивими Тілом і Кров’ю в Господній вечері на зміцнення віри і відпущення гріхів.
Дорогі у Христі, долаючи життєві негаразди, незгоди, страхи і випробування,  не бійтесь і не лякайтесь, покладіть свою журбу на Христа – Він опікується вами.  Він помер за вас на хресті і викупив вас від влади гріха, диявола і смерті. Перебуваючи у Христі, пам’ятайте – гріх вже не має влади над вами. Господь промовляє до вас Святого Писання: “…Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь куди підеш...” (Бут.28:15), “...Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!” (До євреїв 13:5). Що б не сталось, знайте – Бог завжди з вами! Він на вашому боці! Пам’ятайте слова апостола Павла: “35 Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека...? 39 ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Рим.8:35,39).

“Нехай Господь миру…завжди дасть вам мир усяким чином. І буде з вами всіма!”
(2 солунян 3:16). Амінь.

Проповідь Божого Слова - 1 Неділя по Великодню

НЕ БУДЬ НЕВІРУЮЧИЙ, АЛЕ ВІРУЮЧИЙ!
Текст проповіді: Івана 20:19-31
19 Того ж дня, дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам! 20 І, сказавши оце, показав Він їм руки та бік. А учні зраділи, побачивши Господа. 21 Тоді знову сказав їм Ісус: Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! 22 Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! 23 Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються! 24 А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. 25 Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!... А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! 26 За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! 27 Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! 28 А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! 29 Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували! 30 Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. 31 Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!

Христос воскрес! Воістину воскрес!
Мир вам у воскреслім Господі нашім Ісусі Христі!
Дорогі брати і сестри,

Першу неділю після Великодня ще називають Неділею Хоми… Саме про цього апостола Ісуса Христа, його сумніви і сповідання віри в Спасителя йдеться у Святому Євангелії, яке ми щойно чули.  Іван розповідає, як увечері після воскресіння Спаситель прийшов до помешкання, в котрому зібралися Його, охоплені безпорадністю учні… Він прийшов до своїх, до тих, кого щиро любив, кому завжди бажав добра, котрі, як ніхто інший потребували Його в той час.  
Після розп’яття Ісуса, Його учні нагадували отару наляканих і розгублених овець, в яких відібрали пастиря… Їх скував страх. Вони панічно боялися, що їх знайдуть і схоплять. В той час вони чи не найбільше потребували порятунку, розради і захисту. Навіть звістка Марії про воскресіння Ісуса не могла вивести їх зі стану заціпеніння і страху!  Пригадаймо, що в неділю вранці воскреслий Ісус сказав Марії, яка прийшла до Його гробу: «Йди до братів Моїх та їм розкажи…».  Немає жодного сумніву в тім, що Марія виконала наказ воскреслого Спасителя і розповіла учням, що Він воскрес. І якою ж була реакція учнів? Їй не повірили. Не повірили також іншим жінкам, які приходили, щоб намастити Ісусове тіло пахощами.  Про це говорить євангеліст Марко (Марка 16:13). Чому? Тому що до того, що казала жінка, в ті часи ставилися з великою підозрою. Та саме  жінок, яким не вірили, яких нерідко зневажали, Господь вибрав за перших свідків Свого воскресіння!  Святий Павло каже: «27 … Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, 28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити…» (1Кор.1:27-28).
Євангелист Іван свідчить, як саме Ісус, як Добрий Пастир, піклувався про своїх нажаханих овець. Написано: «з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам!»… Які чудові і втішні ці слова! Зовсім недавно ми всієї церквою молилися за мир в Україні. Ми молимось за це постійно. Серед негараздів, страждань, розчарувань і болю сьогодення ми добре розуміємо, що ніхто і ніщо не може дати нам правдивого миру, окрім нашого Господа. Нині ми стоїмо на порозі великих змін. І якщо ми хочемо жити в країні, де шанується Боже Слово, Заповіді Божі, діє справедливість, чиниться добро, гамується зло, – нам слід засукати рукави і братися до роботи. Ця праця важка і потребуватиме щоденних молитов, терпіння, поту і неймовірних зусиль. Та з Божою поміччю вона принесе добрі плоди.
Дорогі брати і сестри, Своїми словами «Мир вам» Спаситель милостиво запевняє учнів і нас у тім, що ворожнеча між людьми і Богом скінчена, бо Він заплатив для цього  необхідну ціну за їхні і наші гріхи і воскрес з мертвих. Прийшовши до учнів, Він заспокоїв і втішив їх Своїми словами «Мир вам». Однак відразу по тому Він  негайно перейшов до справи і сказав учням, що на них чекає важка, виснажлива, сповнена випробувань, але благословенна праця проповідування Його Євангелія. Він промовив до них: «Як Отець послав Мене, так Я вас посилаю! 22 Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! 23 Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!»
Ми бачимо, як Ісус дає учням зрозуміти, що Він хоче, аби через служіння Його Слова і Таїнства світові проголошувалось прощення та відпущення гріхів, яке Він милостиво дарує  грішникам через віру в Нього. Саме це і є головним завданням Його церкви на землі – проголошувати Євангеліє і доносити Добру Новину про прощення гріхів. Натомість сьогодні церкві нерідко приписують риси та функції, котрі належать насамперед суспільним та державним інституціям, вимагаючи від неї виконання різноманітних соціальних завдань та проектів. Мусимо зазначити, що Церква віддавна піклується про доброчинність та благодійність, однак головне її завдання інше. Про нього, цитуючи слова Ісуса Христа, Євангеліст Марко говорить: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Марка 16:15).  Зауважмо, що ці слова Христа звучать не як зауваження, а як наказ!
Виходячи з головного завдання Церкви і Великого Доручення нашого Господа, я кажу вам: «Христос воскрес із мертвих тому що Отець прийняв Його досконалу жертву за гріхи людства, принесену на Голгофі. Він живе! Ваші гріхи прощено! Заради Христа Божий присуд вам такий: «Не винен!»  Однак є одна проблема.  Не зважаючи  на те, що Христос помер і воскрес для нас і для нашого спасіння, люди нерідко живуть так, наче це неправда?  Вони не хочуть віддати Спасителеві свої серця і своє життя. Вони вперто бажають далі ходити у темряві і жити у гріхові… Вони вважають, що Ісусовий дарунок милосердя, любові і прощення є надто малим дарунком для них.  Як вони помиляються! Якими жахливими є наслідки цього!
Ми також можемо думати подібним чином. Це трапляється тоді, коли в нашому житті немає каяття і сповіді, коли ми не думаємо, як слід, про Божі заповіді, не відчуваємо сорому за свої провини і не благаємо Господа про прощення. Це також стається тоді, коли ми нехтуємо Христовими заслугами і Його милосердям, відкидаючи їх, і покладаючись на власні заслуги. Це буває тоді, коли ми переконуємо себе, що ми є добрими людьми, що наші провини менші від провин інших, коли ми невдячні, постійно невдоволені тим, що маємо, і нарікаємо на щось і на когось, нехтуємо слуханням Божого Слова, молитвою, участю в Богослужіннях, у Господній вечері. В усіх цих випадках ми поводимось, як Хома невіруючий і ставимо перед Богом вимоги, а відтак грішимо. Натомість за всі ці і подібні до них речі, нам слід просто покаятись перед Богом і благати про Його милосердя і прощення.
А тепер ще раз погляньмо яким незбагненним дарунком є Божа любов до нас! Перш ніж ми каятимемось, благатимемо про прощення і молитимемось – Христос вже відповів на наші молитви.  Він зробив це, досконало виконавши Закон за нас і померши за нас на хресті. Він відповів, пославши у світ своїх апостолів, своїх учнів, щоб вони звіщали Його Євангеліє і робили людей Його учнями, охрищували  людей в ім’я Триєдиного Бога, проповідували світові Христа розп’ятого і воскреслого на третій день, закликаючи до каяття і проголошуючи в Його ім’я прощення та відпущення гріхів. Господь відповів, покликавши до служіння пастирів, щоб вони проповідували Слово Боже, здійснювали Таїнства, проголошували відпущення гріхів в Його ім’я, підбадьорювали і втішали Його Словом інших.
Головне завдання Христового служителя, – доносити до вух слухачів Євангеліє – Добру Новину Ісуса Христа про прощення гріхів, життя і спасіння в ім’я розіп’ятого і воскреслого Спасителя. І коли хтось відкине це послання під час життєвих випробувань, знехтує ним, зневажить Христові муки, страждання і смерть, легковажить своїми гріхами, той мусить знати, що цей шлях веде до загибелі.  Тому душпастир покликаний також звіщати грішникам Закон, належно розрізняючи його і Євангеліє.
Дорогі  брати і сестри, припадімо до Христа, так, як це зробив Хома, покаявшись у невірі і сумнівах. Визнаймо Його за Свого єдиного Господа і Спасителя! Принесімо Йому свої зламані і впокорені серця, щоб почути найсолодші і найвтішніші слова Його прощення. Прославмо цей день молитвою хвали і подяки Богові, приймаючи Його благословенний дарунок миру і Його правдиві Тіло і Кров у Господній вечері на відпущення гріхів і зміцнення віри.  Віруйте в Христа Викупителя, Сина Божого, щоб, віруючи в Нього, ви життя мали в Ім'я Його!
Залишайтеся з Божим миром. Ваш Господь воскрес! В Його ім’я ваші гріхи прощено! Ваш Спаситель проголошує це вам у Своїй Церкві. Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, належить вся слава, честь і поклоніння – нині і повіки. Амінь!