Новела"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування...Але невдовзі, на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши нам випити чаю. Невдовзі ми обоє далі мовчки сьорбали чай, продукуючи у такий спосіб бодай якісь звуки. Незнайомець витяг з наплічника згорток і розгорнувши його, пригостив мене канапкою. Правду кажучи, я навіть втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак, мусів тепер щось говорити. Стандартний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним: А вам доводилося зустрічатися з ангелами? Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони?
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них були крила за плечима?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Перший раз на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, незвичний. Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнувши вулицю, обернувся – бабуні ніде не було.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто ніяковіють у місті?
- Вона наче розчинилась у повітрі, а я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю, дістатися до шпиталю!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковими були відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Буквально цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже?
- І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Ті ж відчуття, що й першого разу.
- Поділіться.
- Дощило. Хотів замовити філіжанку кави з рогаликом. Там при вході готують каву.
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав той, за котрим нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює натовп.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову.
- Дійсно незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. Кидала погляд на мене і мою філіжанку?
- Можливо, хотіла кави?
- Попрощавшись з нею, вийшов на вулицю, і, проходячи повз кав'ярню, поглянув крізь вікно – за моїм столиком не було нікого.
- Що, розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може й справді, йшлося про каву і рогалик для неї? Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Може і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Може і в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає...
2018, Тернопіль
