Вятрович оприлюднює факти, реакція загалу на котрі вкотре свідчить якою різною досі є Україна, на яких моральних, духовних та інших цінностях зростали її громадяни на Заході та Сході, чия історія, мова, культура і спадщина для них важливіша (не відкидаючи світових надбань). Трагедія ще й у тім, що "велика російська література і культура" так і не спромоглися виховати російського громадянина та інтелігента, позбавленого духу шовінізму та імперського мислення і зверхнього ставлення як до України, так і до інших народів. Тому і для Висоцького, і для Цоя, і для Пушкіна та іже з ними ми були або ніким або лише підданими російської імперії... Кожен з них нині став би на бік Руського міра, доказом чого є висловлена свого часу думка Солженіцина і такого відомого вченого як Дмитро Ліхачов, про меншовартість України щойно ми почали обстоювати свою історію, мову, незалежність. Не забуваймо, на чий бік одразу пристали відомі російські діячі культури з моменту захоплення Москвою Криму і наших східних теренів! Тому гасло: "геть від Москви" і нині є актуальним.
П.С. Дивлячись нині російські фільми та серіали, в котрих герої зронюють сльозу, побиваються через несправедливість і неправду, зображають миле родинне життя, а їхні вояки та найманці вбивають наших хлопців, знущаються над полоненими, кремлівські агітатори щоденно обливають нас брудом і оббріхують, хочеться вигукнути: НЕ ВІРЮ БІЛЬШЕ ЦЬОМУ ЛИЦЕМІРСТВУ!
