Through the storm to calm

 

Скорбота і молитва та Боже Слово

На мій погляд, як душпастиря, варто було б щоденну ранкову хвилину скорботи і пошанування полеглих чергувати з хвилиною короткої молитви і Божого Слова. Бог чує молитви Своїх дітей і відповідає на них. Слово Боже має чимало взірців звертання до Господа під час випробувань, лиха, негараздів, смутку і страждань, а також втішних Божих обітниць. Написано: до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую... (Псалом 50:15). 

Добрі діла милосердя

 #Україна #війна #люди #допомога #подяка #вдячність #чесноти

Хрест, який нині несе Україна, напевно, найважчий у нинішньому столітті, бо йдеться про існування, життя або смерть усього народу, держави, яку намагається поглинути вселенське зло під назвою московія. Україна вдячна всім, хто став поруч із нею у цьому кривавому герці з загарбниками. Ми будемо пам'ятати це завжди. Це те, про що ніколи не годиться забувати. Вдячність за допомогу і підтримку - це одна із правдивих чеснот. Однак, коли Україні, яка понад 10 років поспіль воює, зазнає величезних людських і матеріальних втрат, дехто безперестанку, денно і нощно нагадує, що треба бути вдячним, то це схоже на ситуацію, коли важко поранений лежить у шпиталі, а над ним стовбичить благодійник і безупинно повторює,  які ліки він надав для лікування нещасного, а щойно бідолашний відкриє очі, йому кажуть, що треба бути безмежно вдячним до скону.  

У притчі Ісуса Христа про доброго самарянина (Луки 10:30-37) ми бачимо взірець милосердного ставлення до ближніх у потребі без огляду на подяку чи її відсутність з боку того, кому допомогли. Там Господь каже: "Іди і роби так само!" В іншому місці, кажучи про зроблене побожно, Спаситель говорить, що так належить чинити і казати: "Ми нікчемні раби, бо зробили лише те, що повинні були зробити!" (Луки 17:10).  У тому ж розділі (Луки 17) йдеться про десятьох, зцілених Ісусом від прокази. Лише один із них віддав Богові хвалу. Іншими словами, отримавши поміч, ми дякуємо Богові за доброчинців, молимось за них, дякуємо їм. Але доброчинцю не слід нагадувати нам щоденно про його "благий учинок".  Принагідно пригадаймо Святого Миколу - цього великого і милосердного доброчинця, пошанованого Церквою. Він намагався бути помічним непомітно, щоб потребуючий допомоги поцінував дарунок, як Божу ласку насамперед. 

Господь каже: якщо ви допомогли нужденному, нагодували голодного, зодягнули убогого, відвідали хворого, то це ви зробили також і Йому, для Нього: "що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили." (Матвія 25:35-45). Гуманність, доброчинність, милосердя - це правдиві чесноти, плекаючи які, ми підносимо хвалу Богові, дякуємо, що мали нагоду бути помічними. Такі чесноти є плодами і ознаками нашої живої віри. Єдиному Богові за все слава!

Війна, люди, віра, випробування

 Душпастирське 

Навіть за сотні кілометрів від Києва нині не стулили очей чимало людей, благаючи Бога про захист киян...Стрічки соцмереж рясніли повідомленнями про удари московитів балістикою, про жахіття вибухів, наляканих до смерті людей, руйнування. Щось також писав, намагався підтримати одних і розрадити інших. 

Як це завше буває, читав коментарі, в котрих деякі люди зневажливо висловлювалися про Бога, ображали віруючих, кляли.  Так, війна, інше велике лихо - це завжди виклик для всіх. Одні у важких обставинах збагнуть, що єдиний захист і надія - це Бог, інші відпадають від Нього, розчаровані наслідками лиха. Треті, як були далекі від Бога - так і ними є далі. Як душпастир хочу лише нагадати людям, що ця війна в Україні не єдина в історії людства, і наслідки її теж не нові. 

Подібне вже було не так давно - у 20 столітті, коли Перша і Друга світові війни зачепили усе людство, а жертви сягнули мільйонів. І тоді теж перед людьми поставали ті ж питання, які постають перед нами нині: Де Бог? Чому кояться ці страшні злочини? Чи повинен я вірити далі? Де мені шукати захист і прихисток? 

Знаймо: Бог завжди тут, з нами. Він плаче разом з нами, коли ми схиляємось над загиблими, хоронимо їх. Він поруч з покаліченими у шпиталях, з охопленими горем рідними загиблих. Він поруч наших захисників у шанцях і землянках, бліндажах. Бог на боці справедливості. А справедливість така, що коли б Він знову, як при потопі, вирішив позбавити грішників життя, то на землі залишилося б людей, як на ковчезі Ноя. 

Тож Бог відкинув цей задум назавжди і втілив інший - спасіння грішників через віру в Його Сина, дарування їм вічного життя, навіть якщо злочинець зазіхає на нього тут, на землі. Не відкидаємо Божої милостивої руки ніколи. Не богозневажаймо, коли нам важко. Хай з наших вуст ніколи не виходять слова, які ображають Бога і Боже. Цінуймо жертву Божого Сина, який помер за нас і наші гріхи. Будьмо певні - Бог не залишить зло без кари, воздасть богозневажникам, які проливають невинну кров, зітре з очей наших гіркі сльози страждання і болю. Бо і Його Син зазнав невимовного болю, страждань і мук за гріхи цього світу.

До роковин війни: Посидь зі мною...

До роковин українсько-московської війни (2014-2026).
Присвячую з вдячністю усім нашим захисникам. Світла пам'ять тим, хто у вічності, Божого захисту та опіки живим. 
=================
ПОСИДЬ ЗІ МНОЮ
Слова, музика: Тараса Коковського
Аранжування: SUNO AI.
2026. 

Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук,
Я на прощання ще не цілував.

 
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, 
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, цілий світ.

У тебе очі ніжно-голубі
І чарівне волосся золоте,
Я перемогу присвячу тобі,
А нині мушу битися за те. 

Ми тут щодня під кулями й вогнем,
Ангелик біля серця – від дітей.
Господь пильнує й береже мене,
І берегтиме, сподіваюсь ще…

Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі,
Ми ще з тобою довго проживем,
У нас ще справ багато на землі
І купа нерозв’язаних проблем. 

А вдома як? надіюсь – все гаразд,
Поспіли, певно, яблука в саду?
Ви там моліться, дорогі, за нас,
Я скоро…Я повернуся…Прийду…

24 лютого 2026 року. До роковин війни в Україні.

 До роковин війни...(2014-2026)

Світлій пам'яті наших героїв, що поклали життя за свободу і незалежність України присвячується. Слава Україні! Героям слава! Відео - з відкритих джерел. Текст, музика музичного супроводу, виконання: Тараса Коковського. 2026.

ЗГАДАЙ МЕНЕ
Українським захисникам, котрі полягли за свободу і незалежність України у 2014-2026 присвячується. Слова, музика, виконання - Тараса Коковськкого

Колись, як літо змінить осінь,
І ця війна уже мине,
Бодай на мить, красива досі
Згадай мене…

На дальній чи близькій дорозі,
Як доля межу перетне,
То ти, при Божій допомозі
Згадай мене…

Коли щасливий до нестями
Тебе коханий пригорне,
І ти кохатимеш так само,
Згадай мене…

В любові або нелюбові 
Людське життя і так мине,
На добрім чи недобрім слові,
Згадай мене…

Нехай буде благословенне
Для тебе вічне і земне,
І ти, забувши вже про мене,
Згадай мене…

Коли я світ оцей залишу,
Й мене ніхто вже не спімне,
Прийди, де ясен сни колише,
Й згадай мене…

Під ранок після масованого удару по Україні

Одного дня ця клята війна добіжить кінця. Поза сумнівом. Ми переможемо! Ми вже перемогли! Ми житимемо поруч далі усі - ветерани, покалічені військові і цивільні, волонтери, ухилянти і втікачі...Ходитимемо тими ж вулицями і дивитимемось в очі одне одному...Комусь доведеться відвертати погляд убік. З кимось буде важко звично вітатись. Перед іншими буде ніяково за те, що ми живі, а їхні сини, доньки, кохані - в землі, за котру полягли. Життя триватиме далі...Біль краятиме серце і не відпустить, допоки живемо. Шрами на душах і серцях болітимуть денно і нощно. Кепська приповістка про те, що незамінних нема, не справджуватиметься, бо втрачених у цій війні найдорожчих не замінити ніким. Але ми житимемо - заради "мертвих, живих і ненароджених", заради утвердження справедливості і правди. Ми житимемо попри все...Всупереч усьому... Господи, дай нам сили пережити це пекельне сьогодення, перейти крізь усе, довершити справу до кінця - стати грабарями імперії зла, поховати її доконечно, аби вона вже ніколи й нікому не заподіяла зла. Заради Христа, амінь.

Тернопіль у жалобі

Нині відвідав місця трагедій у нашому Тернополі...Забракне слів, щоб висловити враження від побаченого...Спілкувався з людьми... Вони навідуються сюди впродовж дня - дорослі, діти, знайомі і приятелі постраждалих...Останні розпитують мешканців про своїх друзів, хочуть бодай щось дізнатись про їхню долю. Члени комісій з власниками квартир обчислюють завдані збитки. Мешканці і комунальники закривають розбиті вікна помешкань плівкою і ДСП. 

Волонтери запрошують зігрітися і попоїсти. 
Від свідків ударів люди довідуються про подробиці того страшного ранку. У багатьох сумні обличчя і сповнені болю та сліз очі. Почорнілий від вогню і диму будинок жахає чорнотою. Пінопласт, котрим були утеплені стіни, вигорів дотла. Гурт діточок зібрався поруч із руїнами одного з будинків. Заплакане дівча розповідає, що вони вкотре приходять сюди, щоб довідатись про долю зниклої Софійки. 

Працює техніка, другу добу рятувальники розбирають завали і шукають потерпілих. Час від часу з'являються журналісти, представники ЗМІ, клацають фотокамери... Чергують психологи, авта швидкої медичної допомоги...Біля будинків пораються працівники водоканалу, газовики. У зовні, начебто неушкоджених будинках, також можуть бути проблеми - вибухова хвиля може пошкодити труби газопостачання та водогону, зокрема в місцях з'єднань, отож для поновлення постачання води, а надто газу потрібно перевірити справність труб у помешканнях задля уникнення проблем. Найменша дрібниця може обернутись небезпекою. 

День добігає кінця. Місто накриває темрява. Тишу розривають генератори біля магазинів. Тролейбуси "на припоні". Лише біля ушкоджених ударами ракет московитів будинків довкілля осяяне світлом прожекторів рятувальників. Вони трудяться, наче мурахи...Вже самі...Перехожі розійшлися по домівках. Вони у них є, дяка Богові. А у багатьох потерпілих вже нема. Отак, за одну мить домівку, рідні стіни, тепле родинне гніздо втрачено. Страшно, боляче, гірко. 

Цапня з боліт хоче отакими злочинами вирвати нам серце з грудей, роз'ятрити болем і втратами душу, загнати у розпач, безнадію і безвихідь. Але їм це не вдасться, бо ми вже випили чашу свого болю до дна, ми просякнуті ним наскрізь, ми пройшли крізь вогонь і не подаруємо їх бажаного. Ми станемо їхніми грабарями, могильниками. 

Цими днями наше сонячне і затишне місто в жалобі, бо так треба, так належиться. Ми оплачемо своїх загиблих і станемо знову у стрій з гаслом - Moscovia delenda est! Світла пам'ять тернополянам, жертвам ударів окупантів 19 листопада.

Апокаліпсис нині

За вікном 21 століття. Від новітніх технологій та винаходів голова обертом. А тим часом щодення українців нагадує картини апокаліпсису. Українці, надто діти, нажахані сиренами повітряної тривоги, вибухами і наслідками атак мсквитів. Радіо і телебачення щодня транслюють зауваги щодо поводження у випадку ударів дронами і ракетами…Експерти радять як рятуватися, де сховатися, як діяти під час пожежі, завалів, обстрілів, при застосуванні хімічної зброї…Як приготувати алярмовий наплічник…
ЩЕ РАЗ - за вікном 21 століття! А якийсь маразматик і шизофренік з ядерним арсеналом та імперськими амбіціями нахабно і цинічно тероризує цілий світ, на очах в усіх знущається над незалежною державою та її народом, безкарно коїть злочини, проливає невинну кров…А тим часом «братія мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята; "Нехай,— каже, може, так і треба", «На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!». Братія стурбована, занепокоєна, вражена, спантеличена, розгублена, пойнята балаканиною, нарадами, порадами, співчуттями, жалем,  але найбільше отим «дамо поміч, запровадимо санкції, тільки би нас не зачепило, чогось нам не попсуло». Замість того, щоб гуртом поганця відшмагати, поставити на місце, притягнути до відповідальності та кари. ЗНОВУ: за вікном 21 століття! QUO VADIS, грішний світе? Дай ще трохи доброго життя бодай нашим дітям та онукам…Господи, помилуй. 

Молитва до Дня українського добровольця

Дорогий Небесний Отче, коли московські окупанти напали на Україну, Ти спонукав тисячі наших співвітчизників без зволікання стати до лав добровольчих формувань задля захисту нашої Вітчизни. Впродовж цієї кривавої війни чимало з них поклали своє життя за свободу і незалежність української держави. Ми дякуємо Тобі за них і обіцяємо зберігати про них незгасну і світлу пам’ять, бути вдячними кожному з них за їхнє жертовне служіння. 

Ми молимось до Тебе: пошли тим із них, хто нині боронить Україну, Своїх святих ангелів для захисту та охорони під час виконання ними своїх обов’язків, оберігай і захищай їх, їхніх рідних та близьких. Піклуйся про їхню безпеку під час загроз та ризиків для життя. Зміцни їхню віру і потішай їх коли вони почуваються самотніми і покинутими. Дай їм мужності, терпіння і доброго сумління в усіх обставинах і викликах. Просвічуй та освячуй їхні серця і душі Євангелієм Твого Сина, який помер за нас і наші гріхи, щоб ми вспадкували життя вічне і тілесне воскресіння. Заради Спасителя і Викупителя нашого, амінь. 

Слава Україні! Героям слава! 

Душпастирські нотатки

Одна з тих речей, котра кожному священнику болить і ще довго озивається смутком -  це важкість а почасти неможливість донести до людини, що зазнала втрати і вважає це "жорстокою несправедливістю", - Божого послання про Його опіку, поміч, незмінні обітниці благословення і життя, що триває після земного.

Молитва за Україну і народ

Милосердний і довготерпеливий Боже, змилуйся над моїм (радше Твоїм) многостраждальним народом, просвіти його правдою Твоєю і освяти. Дай йому правдивої віри і доброго сумління. Забери з його очей пелену, котра перешкоджає йому бачити і розуміти кожну річ так, як бачиш її Ти. 

Вдар над головами лиходіїв, байдужих до страждань та болю інших, хабарників, ненажерливих крадіїв, розкрадачів народного добра, котрим Ти піклуєшся про нас, - у праведний дзвін свого гніву, кари і справедливості, щоб вони  заклякли на місці від тремтячого страху, а перед їхніми очима постала картина пекла та мук, на котрі вони прирекли себе власноруч, наживаючись на людській біді, обплутані зажерливістю, спокусами, гріховними пожаданням, які нищать та вбивають тіло і душу. 

Господи, дай сили і віри тим Твоїм дітям, які тримаються Тебе, Твого Слова і Заповідей, зі слізьми на очах моляться щодня про Твою ласку, поміч, страждають від тілесних та духовних ран, завданих війною і злими, безбожними лиходіями, що віддали себе в руки сатани. Зміцни наше воїнство і подай їм з вірою усього, що вони потребують для захисту України, боротьби з ворогами і перемоги. 

Не дай нам впасти у зневіру, коли ми бачимо, як потішаються грішники, потираючи руки, переконані, що їм все минеться. Воздай кожному справедливо. Дай Твоїм праведним і святим діждатися ще до Дня Твого Останнього суду - дня суду земного над зрадниками, корупціонерами, гонителями правди, безбожними крадіями, мовчазними спостерігачами злочинів. Спаси нас, Господи і помилуй, заради Христа, амінь.

Катаклізми довкола нас

Негода та повені, що цими днями накрили низку держав ЄС, але насамперед неймовірні біди, спричинені Україні моск.окупантами є яскравим свідченням того, якими незахищеними, безпомічними і слабкими є  люди у цьому грішному світі, як хутко може змінитися в їхньому житті геть усе, як вмить можна все втратити, навіть життя. Горнімося до Господа, тримаймося Того, Хто піклується про наші душі і має для нас домівку у місці світлім і блаженнім.

Війна і люди

 Війна, окрім іншого, це завжди поділи... На тих, хто «рятувався сам» і тих, хто залишив усе і став у стрій проти ворога першим, навіть приречено від самого початку, навіть знаючи, що чекає попереду. Бо так треба. Бо інакше не годен. Це поділ на тих, хто зостався тут, і тих, хто «поїхав» навіть з найкращих, найблагородніших мотивів. І на те нема ради. То ж з часом постануть (і вже є) «братства побратимів по зброї», «товариства незалишенців України», «спільноти перетинців кордону». Бо кожне розумітиме, насамперед, одне одного у тій чи іншій спільноті, і важко добиратиме слова для тих, «хто не свій». Війна. Поділи. Розлами доль, сердець, душ. Але нині нам понад усе потрібна перемога. Ми знаємо їй ціну - неймовірно високу, аж до жаху, котрий усвідомимо колись, коли довідаємось про все.. Світла пам'ять полеглим. Сили, мужності, стійкості, віри живим. Господи, спаси і помилуй.

Неспроможність світу

Імпотентність світової спільноти перед обличчям зла - це найбільша трагедія 20-21 століття. Світ нездатний вирішувати нагальні проблеми, гамувати зло щойно воно підносить голову. Усі міжнародні інституції, покликані реагувати на виклики, загрози тощо - виявилися цілковито неспроможними, себто банкрутами. 

Забалакування проблеми, зволікання, тупцювання на місці, послання про занепокоєння, тремтячий страх перед злом ще у його зародку, остерігання якби не нашкодити собі, не роздратувати ще більше звірину, що вп‘ялася зубами в тіло сусіда і шматує його, намагання умиротворити потвору, з кривавої пащі котрої стікає кров невинних жертв - ось сумні реалії нашого сьогодення. 

Але зло ніколи не спиняється само. Не бачачи належного опору і протидії, воно шаленіє і нахабніє, прагне відкусити якомога більший шмат, принести «князеві цього світу» якомога більше загублених душ, насититися їхніми муками і кров’ю. У нас перед очима - кривава учта сатани.

Душпастирські нотатки

ПРО ВІЙНУ, ЗЛОЧИНИ, ВІРУ, ВТІХУ

о.Д.Дж.Веббер (США)

Несправедливість і жорстокість існували впродовж усієї історії людства, починаючи з вбивства Каїном свого брата Авеля. Отже, якщо жорстокість, яку люди часто застосовують одне до одного, є для декого причиною не вірити в Бога, то у нас були мільйони причин не вірити в Бога впродовж дуже довгого часу. І якщо це так, то розп'яття Ісуса Христа не є причиною вірити в Бога, а натомість причиною не вірити в Нього.

Але невинні страждання і смерть Ісуса Христа на хресті заради нашого спасіння зосереджують нашу увагу на одному важливому моменті. Ми знаємо сенс цих страждань, бо Бог об'явив нам це у Своєму Слові. Отож ми знаємо, що можемо бути близькими до Спасителя, який постраждав за нас, коли ми близькі до цих страждань, а відтак, близькі до Божого відкуплення і прощення. Присутність у світі і нашому житті страждання та жорстокості, загалом, не означає, що Бог при цьому не присутній.  Він присутній завжди, зокрема, посеред страждань і жорстокості. Це Його тверда обітниця. Ми знаємо це з певністю з огляду на розп’яття Ісуса за нас, наші гріхи та гріхи цілого світу. 

Отож, ми можемо знати, як це стосується усіх випадків страждань і жорстокості. Ми можемо не знати причини того, чому Бог допускає або навіть спричиняє те чи інше, але ми знаємо, що Він при цьому не відсутній, так само як не був відсутній на хресті, але перебував там в особі Ісуса, спокутуючи наші гріхи.

І коли люди запитують: «Чому Бог нічого не робить?», ми повинні пам'ятати, як саме Бог чинить все в цьому світі. Іноді Він втручається чудесним чином, але зазвичай ні. Зазвичай, Бог здійснює те чи інше в цьому світі через покликання, які Він дає людям. Цивільний уряд, наприклад, має покликання від Бога використовувати всю повноту влади та силу для захисту громадян держави і підтримання порядку, для гамування і карання злочинців. 

Отже, чи робить Бог щось з російським вторгненням в Україну? Так, робить! Як саме? Через українських військових і через допомогу, яку інші країни надають їм та Україні. Бог діє через це. Отож, Бог також буде діяти через інші засоби, щоб покарати тих, хто чинив жорстокість у цій війні, а також в інші часи та в інших місцях.

Згідно з богослов'ям слави, люди роблять хибні висновки про реальність та істинність Бога на підставі власного досвіду, який вони мають у цьому світі. Таким чином, з людського погляду, якщо ми маємо позитивний досвід, то ми віримо в Бога, а якщо маємо негативний, то не віримо. Однак, згідно з біблійним богослов’ям хреста, ми віримо в Бога, покладаємось на Нього і визнаємо Божу ласку, тому що Однороджений Сина Божий Ісус Христос дійсно помер за наші гріхи. Це ніколи не змінюється і триває повіки. Це тверде і певне! Наші життєві обставини змінюються дуже часто, іноді вони бувають надто важкими. Але об'єктивна правда про смерть Ісуса Христа за весь світ, як Агнця Божого, який бере на себе гріхи світу, ніколи не минеться. Вона є незгасним і вічним маяком для всіх людей, який не тільки свідчить про те, що Бог є реальним, але й те, що Він люблячий і прощаючий.

Нам не потрібно осягати всі ті речі, які ми переживаємо щодня, щоб знати, що Бог любить нас і прощає нам наші гріхи, бо це є незмінним. І знати це – означає знати найважливіше для нас. І якщо нам потрібно зрозуміти це досконало, то ми можемо також зачекати, поки самі не опинимося по той бік вічності, де Бог дасть нам відповіді на всі питання. А наразі, злочини і наруга окупантів спонукають християн до молитви, а наших мужніх вояків – до боротьби і перемоги. Бог діє через обидві ці речі.

Чотири Сергії (новела)

Леся Коковська-Романчук

ЧОТИРИ СЕРГІЇ (новела)

Дива, чудні й дивні, дивні, бо то діла Твої, Господи..

Повідомлення на телефон: «Тату, моліться за двох Сергіїв». Від Тати.

Моліться – значить, біда. Зовсім біда..

«Тато, дитино, де ти, що з тобою?» Відповіді немає. День. Два.

«Мам, мене вже перевели з реанімації. Я жива тільки вашою молитвою. Дякую, що ви у мене є». Це від Тати. Холод по спині, трем у пальцях: «Дитино, де ти?» 

«Я в госпіталі, матусю, в Дніпрі. Все добре»

Знаємо ми ваше добре, діти. Перевели з реанімації – це вже добре?

Три операції. «Знебол – наше все».. На фото посміхається. Знаємо ми ваші посмішки, знаємо. З того личка залишилась половина.

- Доню, а що із двома Сергіями?

- Важко, мам.. у комі, надії майже немає.. моліться за них, добре?

У неділю прошу парафіян залишитися на хвилину після Служби Божої, помолитися за Сергіїв і нашу Тату. Про Тату вже всі знають – бо ж донечка. 

У нас із Тарасом дві донечки – і обидві Наталочки. А тепер ще й Тата - Тетяна. Минулої вже воєнної весни прочитала в мережі – одна з подруг моєї Наталі звертається до неї «Сестричко». Жартома написала: «Якщо ти моїй Наталочці сестричка, то я тобі, мабуть, мама?» Відповіла: «Так, матусю. Мені зараз дуже потрібна мама. І щоб мама за мене молилась». Пробило. Наскрізь. Бо що ми можемо зробити для них? Тільки прихилити небо молитвою. Бо вона за нас воює з 2014-го.. Лейтенант ЗСУ. Тата.

Як там усе було, довідалася вже потім, під час короткої відпустки.

Вони приїхали удвох – із чоловіком. І звуть його Сергій. От уже Сергіїв троє. І ще один, четвертий (чи перший) – чоловік моєї Наталочки, заслужений артист України, з першого дня на війні.

Через сльози, через обійми – історія. Як усе було. Тихо, щоб Сергій не чув.

..Осінь. Там, де терикони.. Їдуть на завдання. Куди, як і навіщо їдуть вовки – нам не треба знати. Вони – вовки, у них своя вовча робота.

В машині їх четверо – водій, Тата і два Сергії. Десь далеко в кущах, вже листопадово напівпрозорих, щось ворухнулося. Рефлекс, напрацьований за роки війни, пригнув голову долу за секунду до смерті. Автоматна черга вдарила по склу. Водій впав на кермо. Некероване авто летіло назустріч ворогові. Відчинила двері – викочуймось!

Тверда ж ти, земле донецька.. видихнула. Почула над головою:

- Сматрі, баба.. Дохлая, навєрно, вся в крові..

- Да прістрєлі на всякій случай..

Постріл. Потім ще два – у двох Сергіїв.

Коли опритомніла, вже темніло. Щоб тільки не полон, щоб тільки не полон!

Нікого. Пішли. Пристрелили «на всякій случай»..

Знайшла телефон, викликала своїх. Приїхали. Забрали.

Госпіталь. Медичне сортування.

- Мам, вони всі бігали довкола мене, а до Сергіїв тільки підішли, глянули – і нічого. Вони нічого не робили, вони не рятували їх! Я кричу, лишіть мене, хлопців моїх рятуйте, я командир, я наказую! А вони.. вони.. кажуть, що не жильці твої хлопці.. постріл у голову майже впритул..

«Прістрєлі на всякій случай..»

- І тоді ти написала татові?

Пояснюю, яка жорстока річ медична евакуація і сортування. Допомогу в першу чергу надають тим, кого можна врятувати. Іншим – за наявності ресурсу.

- Мам, але ж вони за якусь годину почали дихати, рухатися і стогнати. Обидва. Одночасно! І тоді всі забігали навколо них. Але в комі.. і надії не було..

Про своє поранення – кульове, впритул, майже нічого. 

- А потім, мам, сталося чудо! Однієї неділі вони опритомніли! Обидва одразу! Вийшли з коми. Забрали до Києва, лікують. А казали, що безнадійні.

І підморгує татові Тарасу – знаю, тату, це ваша молитва. Бо для Господа немає жодної неможливої речі. 

- Мамо, розповідайте про це всім. Хай знають. Ми живі тільки завдяки вашим молитвам. 

- Як ти, донечко? Важко?

- Пораємо, мамо. Ми впораємося.

На війні немає атеїстів. Хто був – той знає.

Обидва Сергії не тільки вийшли з коми – вони ходять! Одужали. Чи спроможні воювати – не знаю. Але це диво дивне і чудо Господнє – повернути матерям синів живими.

Третій Сергій пройшов бої під Бахмутом – вийшов неушкодженим. Тільки очі скляні. Бачили стільки, що не кожен витримає. Воює далі. Називати місця – видавати військову таємницю. Ми відігріємо. Очі знову стануть живими і теплими. 

А наш Сергій – перший і заслужений «Артист» – знову на фронті. Поранення, три операції. Воює. Молимося. Тещина молитва – це дуже помічне.

Отака історія. Це зараз вони буденні і звичайні. А онуки чудуватимуться. Бо ж дива дивні..

Дві пісні про війну

Щиро запрошую послухати дві пісні  Лесі Коковської-Романчук у виконанні заслуженого артиста України Володимира Вермінського.

За кроком - крок

https://podcasters.spotify.com/pod/show/taras-kokovskyi/episodes/--e23onmj

Балада про війну

https://podcasters.spotify.com/pod/show/taras-kokovskyi/episodes/ep-e23oo2c

Молитва за захисників України

Кілька слів про патріотизм

Почасти «найпалкіший патріотизм» під час цієї війни демонструють ті, що завжди знаходять для себе підставу не демонструвати його в найкращий, мовчазний але дієвий спосіб - захищаючи Батьківщину зі зброєю в руках. 

Чимало таких, котрі вважають, що «це не їхня війна», що в них цілком законні підстави залишатися в запіллі, перетнути кордон, облаштовувати життя деінде, але не в Україні. Але ж так було завше. І ніколи геть усі не воювали, не всі відчували обов’язок боронити державу, рідних, приятелів. 

Але й також ніколи весь нарід не міг і не хотів десь подітися, а бути на рідній землі. Тому ми повинні бути безмежно вдячні кожному, хто залишив усе, пожертвував усім заради нас, не ховався, не уникав, не шукав виправдань…Вони теж безмежно любили і люблять життя, все, що пов’язане з ним, можливо навіть більше, ніж ми. 

Воістину довіку правдиві і святі слова, промовлені Господом, який пішов на хрест за нас і наші гріхи: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). Молімося щоденно за наше воїнство, за наших захисників. Дякуймо за них Богові. І каймося в гріхах.