ЧОТИРИ СЕРГІЇ (новела)
Дива, чудні й дивні, дивні, бо то діла Твої, Господи..
Повідомлення на телефон: «Тату, моліться за двох Сергіїв». Від Тати.
Моліться – значить, біда. Зовсім біда..
«Тато, дитино, де ти, що з тобою?» Відповіді немає. День. Два.
«Мам, мене вже перевели з реанімації. Я жива тільки вашою молитвою. Дякую, що ви у мене є». Це від Тати. Холод по спині, трем у пальцях: «Дитино, де ти?»
«Я в госпіталі, матусю, в Дніпрі. Все добре»
Знаємо ми ваше добре, діти. Перевели з реанімації – це вже добре?
Три операції. «Знебол – наше все».. На фото посміхається. Знаємо ми ваші посмішки, знаємо. З того личка залишилась половина.
- Доню, а що із двома Сергіями?
- Важко, мам.. у комі, надії майже немає.. моліться за них, добре?
У неділю прошу парафіян залишитися на хвилину після Служби Божої, помолитися за Сергіїв і нашу Тату. Про Тату вже всі знають – бо ж донечка.
У нас із Тарасом дві донечки – і обидві Наталочки. А тепер ще й Тата - Тетяна. Минулої вже воєнної весни прочитала в мережі – одна з подруг моєї Наталі звертається до неї «Сестричко». Жартома написала: «Якщо ти моїй Наталочці сестричка, то я тобі, мабуть, мама?» Відповіла: «Так, матусю. Мені зараз дуже потрібна мама. І щоб мама за мене молилась». Пробило. Наскрізь. Бо що ми можемо зробити для них? Тільки прихилити небо молитвою. Бо вона за нас воює з 2014-го.. Лейтенант ЗСУ. Тата.
Як там усе було, довідалася вже потім, під час короткої відпустки.
Вони приїхали удвох – із чоловіком. І звуть його Сергій. От уже Сергіїв троє. І ще один, четвертий (чи перший) – чоловік моєї Наталочки, заслужений артист України, з першого дня на війні.
Через сльози, через обійми – історія. Як усе було. Тихо, щоб Сергій не чув.
..Осінь. Там, де терикони.. Їдуть на завдання. Куди, як і навіщо їдуть вовки – нам не треба знати. Вони – вовки, у них своя вовча робота.
В машині їх четверо – водій, Тата і два Сергії. Десь далеко в кущах, вже листопадово напівпрозорих, щось ворухнулося. Рефлекс, напрацьований за роки війни, пригнув голову долу за секунду до смерті. Автоматна черга вдарила по склу. Водій впав на кермо. Некероване авто летіло назустріч ворогові. Відчинила двері – викочуймось!
Тверда ж ти, земле донецька.. видихнула. Почула над головою:
- Сматрі, баба.. Дохлая, навєрно, вся в крові..
- Да прістрєлі на всякій случай..
Постріл. Потім ще два – у двох Сергіїв.
Коли опритомніла, вже темніло. Щоб тільки не полон, щоб тільки не полон!
Нікого. Пішли. Пристрелили «на всякій случай»..
Знайшла телефон, викликала своїх. Приїхали. Забрали.
Госпіталь. Медичне сортування.
- Мам, вони всі бігали довкола мене, а до Сергіїв тільки підішли, глянули – і нічого. Вони нічого не робили, вони не рятували їх! Я кричу, лишіть мене, хлопців моїх рятуйте, я командир, я наказую! А вони.. вони.. кажуть, що не жильці твої хлопці.. постріл у голову майже впритул..
«Прістрєлі на всякій случай..»
- І тоді ти написала татові?
Пояснюю, яка жорстока річ медична евакуація і сортування. Допомогу в першу чергу надають тим, кого можна врятувати. Іншим – за наявності ресурсу.
- Мам, але ж вони за якусь годину почали дихати, рухатися і стогнати. Обидва. Одночасно! І тоді всі забігали навколо них. Але в комі.. і надії не було..
Про своє поранення – кульове, впритул, майже нічого.
- А потім, мам, сталося чудо! Однієї неділі вони опритомніли! Обидва одразу! Вийшли з коми. Забрали до Києва, лікують. А казали, що безнадійні.
І підморгує татові Тарасу – знаю, тату, це ваша молитва. Бо для Господа немає жодної неможливої речі.
- Мамо, розповідайте про це всім. Хай знають. Ми живі тільки завдяки вашим молитвам.
- Як ти, донечко? Важко?
- Пораємо, мамо. Ми впораємося.
На війні немає атеїстів. Хто був – той знає.
Обидва Сергії не тільки вийшли з коми – вони ходять! Одужали. Чи спроможні воювати – не знаю. Але це диво дивне і чудо Господнє – повернути матерям синів живими.
Третій Сергій пройшов бої під Бахмутом – вийшов неушкодженим. Тільки очі скляні. Бачили стільки, що не кожен витримає. Воює далі. Називати місця – видавати військову таємницю. Ми відігріємо. Очі знову стануть живими і теплими.
А наш Сергій – перший і заслужений «Артист» – знову на фронті. Поранення, три операції. Воює. Молимося. Тещина молитва – це дуже помічне.
Отака історія. Це зараз вони буденні і звичайні. А онуки чудуватимуться. Бо ж дива дивні..
Немає коментарів:
Дописати коментар