Нині нерідко ведуться дискусії про те, кому в церкві потрібні статуї, вітражі, свічки, облачення чи ще щось, окрім Божого Слова, хіба самого Слова не достатньо? Але саме в цьому і полягає сенс справи. Мова не йде і ніколи не йшла про те, чого достатньо, а про те, що дав Бог. Ми перетворили віру на зручне місце перебування для Бога і для себе. Перший крок до втрати релігії - це вівтарі з мінімумом необхідного і переконання, що те, що може бути достатнім для надзвичайної ситуації в пустелі або на острові, є метою і нормою за всіх обставин. Нам справді потрібні церковні будівлі. Нам потрібні свічки і вівтарі. Нам потрібні органи і церковні дзвони. Нам потрібні пахощі. Нам потрібна краса у всіх її різноманітних проявах. Нам потрібне хресне знамення, поклони і колінопреклоніння. Нам потрібні Таїнства і знаки. Щойно це стало предметом обговорення про те, скільки чого необхідно і нічого понад те, як ми все це втратили. Протестантизм повинен був вигадати щось, щоб замінити те, що дав Бог. Настав час просто визнати, що ми потребуємо всього даного Богом. У ньому немає нічого, чого слід соромитися. Наявність цього не зробить нас святими більше, ніж його відсутність. Але визнати, що Бог створив і використав ці речі, означає визнати, що навіть якщо ми цього не знаємо або відмовляємося визнати, очевидне є істинним. Ми потребуємо всього цього. Хвала Богові за все!
о.Л.Пітерс
