Одна з найвеличніших і найблагословенніших Божих рис - Боже милостиве прощення. Людина нерідко пам'ятатиме до кінця життя чиюсь хибу, провину, спотикання життєве, помилку, скоєну навмисно чи ненавмисно, постійно нагадуватиме про це, тицятиме нею під ніс і докорятиме, натомість Бог єдиний, хто не дорікатиме нам за провину знову і знову до скону, не згадуватиме нам прикрого безконечно, не сипатиме нам сіль на рани, а заради Христа виявляє що нас таке незбагненне милосердя, від котрого завмирає серце, душа сповнюється невимовної втіхи і прибитий горем та розпачем встає, підноситься, щоб жити далі і щодня дякувати Богові. Воістину недовідомі шляхи Господні.
Саме нині, 15 квітня, до батькового 90-річчя, ми домовились з п.Ярославом Чорногузом оприлюднити відеокліп з піснею, яку я написав колись на слова його батька, знаного українського письменника Олега Чорногуза (1936-2022). Листувались з Ярославом, обговорювали проект, ділилися думками. Його приятель Віктор Охріменко підготував відеоряд до пісні. Все, наче складалося добре, як раптом надійшла сумна новина про кончину Ярослава (1963-2026), до того ж це сталося того дня, коли помер ще один мій приятель. Нині, виконуючи наш з Ярославом задум, оприлюднюю пісню. При кінці відео додав кілька слів присвяти Олегу та Ярославу Чорногузам, батькові та синові. Світла їм обом пам'ять.
