Людська воля має свободу у виборі діл та речей, які осягає розум. Вона може, до певної міри, чинити світську праведність чи праведність діл, говорити про Бога, пропонувати Богові певне служіння у зовнішніх справах, слухатися влади, батьків, утримуватися шляхом зовнішніх діл від убивства, перелюбу, крадіжки. Через те, що людській природі залишено розум та судження про речі, які пов'язані з чуттями, вибір щодо них, як і свобода і здатність чинити світську праведність, залишені (людині) також. Писання називає це праведністю плоті, яку чинить людська природа, тобто сам людський розум, без участі Святого Духа. Втім, хибно казати, що та людина не грішить, яка здійснює приписи Заповідей без благодаті...
Отож, хоч ми і визнаємо за (людською) волею свободу та здатність здійснювати зовнішні діла Закону, ми, все ж, не приписуємо свободі волі духовнх справ, а саме: правдиво боятися Бога, правдиво бути впевненим і триматися того, що Богові є до нас діло, що Він вислуховує нас, прощає нам гріхи і так далі. Це і є правдивими ділами Першої Скрижалі (першої частини Божих Заповідей), які серце не може чинити без Святого Духа, як про це говорить Святий Павло: "Людина тілесна не приймає речей, які від Божого Духа" (тобто така людина використовує лише природну силу)...(1 Кор.2:14).
Людські серця без Святого Духа не мають Божого страху, віри в Бога, не вірують, що їх почуто (Богом), що вони прощені (заради Христа), що їм допомогли і їх вбережено Богом...Написано: "догодити (Богові) без віри неможливо" (Євр.11:6).
Отже, корисним є розділення, в якому світська праведність приписується свободі волі (людини), а духовна — роботі Святого Духа у відроджених людях. Так зберігається зовнішня дисципліна, бо всі люди тією ж мірою повинні знати те, що Бог вимагає світської праведності і що ми, до певної міри, можемо її досягати.
КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року
