До роковин війни: Посидь зі мною...

До роковин українсько-московської війни (2014-2026).
Присвячую з вдячністю усім нашим захисникам. Світла пам'ять тим, хто у вічності, Божого захисту та опіки живим. 
=================
ПОСИДЬ ЗІ МНОЮ
Слова, музика: Тараса Коковського
Аранжування: SUNO AI.
2026. 

Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук,
Я на прощання ще не цілував.

 
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, 
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, цілий світ.

У тебе очі ніжно-голубі
І чарівне волосся золоте,
Я перемогу присвячу тобі,
А нині мушу битися за те. 

Ми тут щодня під кулями й вогнем,
Ангелик біля серця – від дітей.
Господь пильнує й береже мене,
І берегтиме, сподіваюсь ще…

Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі,
Ми ще з тобою довго проживем,
У нас ще справ багато на землі
І купа нерозв’язаних проблем. 

А вдома як? надіюсь – все гаразд,
Поспіли, певно, яблука в саду?
Ви там моліться, дорогі, за нас,
Я скоро…Я повернуся…Прийду…

24 лютого 2026 року. До роковин війни в Україні.

 До роковин війни...(2014-2026)

Світлій пам'яті наших героїв, що поклали життя за свободу і незалежність України присвячується. Слава Україні! Героям слава! Відео - з відкритих джерел. Текст, музика музичного супроводу, виконання: Тараса Коковського. 2026.

ЗГАДАЙ МЕНЕ
Українським захисникам, котрі полягли за свободу і незалежність України у 2014-2026 присвячується. Слова, музика, виконання - Тараса Коковськкого

Колись, як літо змінить осінь,
І ця війна уже мине,
Бодай на мить, красива досі
Згадай мене…

На дальній чи близькій дорозі,
Як доля межу перетне,
То ти, при Божій допомозі
Згадай мене…

Коли щасливий до нестями
Тебе коханий пригорне,
І ти кохатимеш так само,
Згадай мене…

В любові або нелюбові 
Людське життя і так мине,
На добрім чи недобрім слові,
Згадай мене…

Нехай буде благословенне
Для тебе вічне і земне,
І ти, забувши вже про мене,
Згадай мене…

Коли я світ оцей залишу,
Й мене ніхто вже не спімне,
Прийди, де ясен сни колише,
Й згадай мене…

Неочікуване добро

 

З минувшини українського лютеранства: Палагичі

Громада українських лютеран у м.Палагичі на Станіславівщині (нині Ів.-Франківщина, Тлумацька МГ). 30-ті роки 20 століття. Ось яку згадку про лютеранську парафію в Палагичах залишив душпастир Іларіон Шебець у своїй книзі "Євангеліє в Україні" (1932). 

"Однією з наших найбільших парафій є парафія у містечку Палагичі. Тут трудиться пастор Володимир Демезишин, який пройшов навчання в німецькому університеті Ерлангена і склав іспити. Перед тим, як прийняти євангелічно-лютеранську віру, він деякий час вивчав греко-католицьке богослов'я. Він походить зі старовинної родини священиків. Від самого початку богослужіння в Палагічах відвідувала така велика кількість людей, що в усьому містечку неможливо було знайти приміщення, де б вистачило місця на тривалий час. Взимку використовували так звану читальню. У багатьох селах «читальні» були облаштовані українською установою ("Просвіта" – ТК), яка поставила собі за мету покращити стан культури та освіти за допомогою впливових і добре фінансованих кіл, де населення любить збиратися разом. Читальна зала в Палагічах, звичайно, була замалою для богослужінь євангелічно-лютеранської громади. Багатьом людям доводилося щоразу стояти за відчиненими вікнами і дверима, щоб послухати проповідь Слова Божого. Навіть коли погода була дощовою і холодною, ті, хто стояв на вулиці, не втрачали нагоди терпляче чекати до кінця проповіді. Влітку, коли погода була досить сприятливою, богослужіння проходили на вулиці, часто збиралося до тисячі і більше людей. Хто міг би звинуватити громаду та їхнього пастора в тому, що вони всіма силами прагнули побудувати місце поклоніння? З великим ентузіазмом і великою радістю, але також і з неймовірними жертвами вдалося таки поставити будівлю. Наприкінці серпня 1931 року нову церкву було урочисто освячено. Щонеділі в Палагічах проводяться дитячі богослужіння, які регулярно відвідують понад 70 дітей. 

ПС. У дописі про Палагичі у Вікіпедії нема жодного слова про те, що в селі до 1939 року була така гарна Українська лютеранська парафія, натомість зазначено, що мешканці села були греко-католиками та римо-католиками. Не згадуються також євреї. Комусь кортіло підчистити правдиву історію села. Польський художник Генрик Родаковський (1823-1894) залишив по собі у вигляді згадки про Палагичі 11 акварелей з зображенням тамтешіх мешканців та їхніми іменами і родом занять (!) під назвою "Album Pałahickie" (нині він зберігається в Музеї Любуша в Горжуві Великопольському, Польща). 1867 року художник оселився в Палагичах і жив там впродовж певного часу.