1 А коли Він скінчив промовляти усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум. 2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав. 3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його. 4 Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому. 5 Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив. 6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. 7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає. 8 Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби те і зробить. 9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої ВЕЛИКОЇ ВІРИ! 10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,
Апостол Лука, розповідаючи про римського сотника, говорить, що той дуже переймався долею одного зі своїх рабів. В ті часи подібна річ була доволі винятковим явищем. Ким був для тогочасного заможного римлянина раб? Лише одним із багатьох рабів, доля яких повністю залежала від господаря. Господар міг покарати і навіть вбити його. Якщо раб хворів, то пан без вагання міг спекатися його і придбати іншого. Раби були дешевим товаром. Зазвичай, пан вимагав від своїх рабів лише послуху і не виявляв до них особливих почуттів. Понад 150 років тому у Вишнівецькому палаці, що поруч Тернополя, на одній із паркових галявин пани полюбляли грати шахи, в котрих шаховими фігурами були зодягнуті відповідним чином кріпаки. Тому, хто вигравав партію, діставались всі здобуті під час гри, фігури. Відтак, кріпаки негайно ставали власністю нового пана.
Втім, у випадку, зображеному Лукою, було дещо інакше. Римський сотник дуже перейнявся станом свого хворого раба, котрого він шанував і поважав (гр. ἔντιμος – дорогий, цінний, шанований, з доброю репутацією). Ставлення сотника до раба сповнене співчуття і милосердя. Подібним чином поводиться самарянин у притчі Ісуса Христа, який піклується про побитого розбійниками чоловіка (Луки 10:30-37).
Водночас щодо Ісуса сотник поводиться, як розкаяний грішник, який усвідомлює, ким є він і Ким є Ісус! Його слова: «Господи, я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою…» нагадують нам слова апостола Петра, які той промовив до Христа у човні після чудесного улову риби: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Луки 5:8). Фактично в обох випадках ці слова є сповіданням віри – і сотника, і Петра, – усвідомленням своєї гріховності і Божої величі.
Цей римський сотник, будучи військовим начальником, при виконанні своїх службових обов'язків виявляв людяність і справедливе ставлення до своїх підлеглих, що не так часто трапляється і нині. Цим він заслужив повагу не лише простих євреїв, а також юдейських старшин, котрі на його прохання і пішли до Ісуса просити за хворого раба і, як каже Лука, – «ревно благали» Ісуса дослухатись до прохання сотника.
Далі розпочинається найцікавіше. Погляньмо, які аргументи наводять юдейські старшини для того, щоб переконати Ісуса вислухати прохання сотника. Вони кажуть, що він:
• достойний Ісусової прихильності своїм поводженням
• любить юдеїв і справедливо ставиться до них
• своїм коштом збудував для юдеїв синагогу
І нині подібні «заслуги» викликають у багатьох людей подив і захоплення. Справді, чи годиться не поважати того, хто чинить справедливо, любить ближніх і будує за власні гроші церкви? Втім, для Бога ці аргументи не є найважливішими. Чому? Відповідь почуємо далі.
Лука говорить, що Ісус вислухав прохання старійшин і пішов з ними до дому сотника. Вочевидь, пославши до Ісуса юдейських старійшин, сотник дуже хвилювався. Він з нетерпінням очікував Ісусової відповіді, виходив на дорогу і дивився, чи часом ніхто не наближається до його дому. Якоїсь миті він побачив гурт людей і поміж ними Ісуса. Сповнений побожного страху, цього разу він висилає до Ісуса своїх приятелів. Той факт, що сотник здаля впізнав Ісуса свідчить про те, що Він його вже бачив до цього, ймовірно навіть слухав його навчання. Це повністю підтверджується його визнанням своєї гріховності перед Сином Божим. Сотник покладається на Нього і довіряється Йому без вагання і сумніву. Він готовий прийняти від Ісуса будь-яку відповідь.
Що саме у сотникові викликало в Ісуса подив? Можливо, його вразили такі якості сотника, як справедливість, людяність, піклування про ближнього? Ні! Натомість Ісус вражений мотивом побожного вчинку сотника щодо його раба і звертається до присутніх зі словами: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої ВЕЛИКОЇ ВІРИ!» Ісус звертає увагу присутніх на віру сотника. Саме віра, що чинна любов'ю і безсумнівне покладання сотника на Нього, на Його милосердя і були підставою прихильності Ісуса до цього римлянина.
І тут міститься відповідь на поставлене вище питання: «Що Бог хоче побачити в нас? Нашу доброту, людяність, справедливість чи щось інше?» Без сумніву, ці речі є добрими, але не в Божих очах, а людських. Добрими в Божих очах вони можуть бути лише за однієї умови, – якщо вони є результатом віри в Сина Божого! Без цієї віри жодна річ не може бути доброю в Божих очах. Бог хоче, щоб ми вірили в Нього і були готові прийняти з Його руки все. Ось чому нам слід перейматися долею людей довкола нас, які хоч і роблять щось добре, та все ж живуть без віри в Бога, а відтак – не зможуть вспадкувати Царства небесного і вічного життя.
Є ще одна річ, про яку нам слід пам'ятати. Можливо хтось, кого ви любили, хворів, страждав, зазнавав болю. Ви молилися за нього, благали Господа, щоб той бодай ще трохи продовжив хворому життя. Але сталося так, що хворий помер, а у ваше серце закрався сумнів, що ваша віра недостатньо сильна, якщо Господь не прислухався до ваших молитов і не врятував хворого. Вас мучить сумління, що Бог не допоміг йому. Ніколи не думайте подібним чином! Не думайте, що Бог зобов’язаний щось зробити заради вас і навіть заради вашої віри. Довіртеся Богові. Він сам знає, що краще для кожної людини. Іноді Його відповідь на вашу молитву буде цілком протилежна від тієї, на яку ви сподівалися. Однак лише Він сам вирішує, кого зцілити, а кого забрати з цього світу. Ми ж повинні прийняти Його волю з покорою.
І коли Бог, вислуховуючи молитви віруючих за недужих і зцілює хвору людину, то Він водночас зцілює душі багатьох. Він запевняє нас у незмінності та певності Своїх обітниць і хоче, щоб ми завжди і без жодного сумніву пам'ятали: «Ніхто і ніщо не може розлучити нас від Його любові, навіть смерть».
Через те, що ми віримо в Христа і покладаємося на Нього, ми знаємо: тим, хто любить Бога, все допомагає на добре. Завдяки спасенній вірі в Сина Божого ми можемо сміливо стояти перед Небесним Отцем, і плоди нашої віри тут на землі будуть добрими в Його очах, бо вони були вчинені з вірою. Піклуйтеся про те, щоб ваша віра постійно зміцнювалась Словом Божим і правдивими Тілом та Кров’ю Спасителя в Господній вечері, щоб наша душа завжди мала духовну поживу у вигляді Христового Євангелія. Без фізичної поживи людське тіло робиться немічним і кволим, без Святого Причастя кволими і немічними стають віра і душа. Отож з радістю та заохотою поспішаймо до Господньому столу, на котрому нас чекають скарби, приготовлені для нас нашим Спасителем для зміцнення віри і відпущення гріхів.
Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже ваші серця і думки у Христі Ісусі. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар