Показ дописів із міткою Іван Франко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Іван Франко. Показати всі дописи

пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

Про атеїзм Івана Франка

На жаль, це таки було... Франко хоч і спекався комуністичних ідей, але атеїзму не зміг... Власне це і було підставою того, що радянська влада "дозволила" Франкові посісти відповідне місце в українській літературі... Мені завше було цікаво довідатись, чи віруючі приятелі Франка провадили з ним розмови про Бога та віру, як він реагував на це,  бо в ті часи бути невіруючим було викликом, причому дуже серйозним. Все ж не варто йому було писати "Сотворення світу" при кінці життя - відверто атеїстичний твір, який досі атеїсти люблять цитувати, апелюючи до безумовно виняткового розуму Франка, який,однак,став і його проблемою - розум відкинув Творця, що власне часто бачимо у світі нині.
P.S. Усі Франкові діти не були охрищені... Коли невіручий навертається до Бога, це радість, саме для цього і прийшов на землю Спаситель, та остаточне відкидання Бога - це сумна річ і біда для людини.
=====================================================
"Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму, що той атеїзм пропагував і в своїх популярно-наукових писаннях, і в своїй поезії. Пригадуємо, що атеїзм був увесь час головним стовпом його світогляду. Пригадуємо, що коли Франко умирав, відвідав його піп Теодозій Галущинський і умовляв помиритися з господом Богом і з церквою, в котрій він, Франко, родився та котру поборював ціле своє життя. Та отримав від Франка відповідь: “А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога?” Помер несповіданий і нерозкаяний”.

о.Макарій Каровець

субота, 30 листопада 2013 р.

Народе мій!

Іван Франко
ПРОЛОГ до поеми "МОЙСЕЙ"

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання...

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,–
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

середа, 2 січня 2013 р.

Іван Франко - Патріот

Іван ФРАНКО
ПАТРІОТ

Усе я бистро виджу,
Все оплюю, все збриджу,
Все сквашу, все розстрою,
Всіх гіркістю напою.

Де треба, влізу в душу,
Де схочу, честь нарушу,
На кождого подвір'я
Посію недовір'я,

На кождого підсіння
Положу підозріння —
І все те, все буквально,
Я вчиню так формально,

Спокійно, і прилично,
І вповні методично,
Що все уйду скандалу,
Не нюхну криміналу.

А хто би мав охоту
Назвать мою роботу
Яким поганим словом,
Я судом гоноровим

Йому прикручу роги
І чистий, без тривоги,
Неначе пес за плотом,
Все буду патріотом.

Писано 1906 р.

вівторок, 1 січня 2013 р.

Іван Франко - відповідь Петрушевичу

АНТОШКОВІ П. (АЗЪ ПОКОЙ)

Діалект чи самостійна мова?
Найпустіше в світі се питання.
Міліонам треба сього слова,
І гріхом усяке тут хитання.

Міліонам треба світла, волі,
Треба вміти, як їх добиваться,
Поки стогнуть кволі, мерзнуть голі -
Нам в Параски ласки дожидаться?

Як твій брат із голоду вмирає,
А його ти накормити вступиш,
То чи ждеш, аж срібну ложку купиш,
Чи береш букову, що він має?

Як твоя у річці тоне мати
І кричить: "Рятуй мене, Антошку!" -
Будеш ти на гарний човен ждати
Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку?

Зви се діалектом, зви жаргоном
Тую дошку, ту букову ложку,
А вона лунає відгомоном
В міліонах серць живих, Антошку!

Хай та мова вбога в славнім роді,
Хай московська, польська, чеська краща -
Поки служить Матері в пригоді,
То вона культурі не пропаща.

Хоч в сусіда там пиха багацька
У порфирі сяє та атласі -
На чуже багатство ми не ласі,
Ласа лиш твоя душа жебрацька.

Бідні ми, як коні на припоні,
Збагатись нас труд на рідній ниві:
В діалекті чи хоч би в жаргоні
Будемо багаті і щасливі.

Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови.

ДОДАТОК:
Антошко П. - Петрушевич Антоній Степанович (1821-1913) - священик УГКЦ, філолог, історик, москвофіл,заперечував самостійність української мови, ставив під сумнів існування українського етносу як такого. Дивись його статтю в чосописі "Галичанин", 1902, ч. 222, під заголовком "Тщетная работа сепаратистов".
АЗЪ ПОКОЙ - літери старословянської абетки А і П (А.Петрушевич).