Про жертовність

Живемо в часи, коли жертовність набуває виняткового значення. Втім, вона завше є такою, бо під силу не кожному. Найвищим взірцем жертовности є жертва Спасителя заради нас. Він каже: "Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх"(Iвана 15:13). Жертва Сина Божого була необхідною заради прощення наших гріхів. Написано: "без пролиття крови не має відпущення" (Євреям 9:22). 

Взірцями жертовности сповнене наше сьогодення, коли сини і доньки України стали до боротьби з мос.окупантами. І неспростовним доказом цієї жертовности є цвинтарі міст, сіл та містечок, де майорять наші стяги на могилах захисників. Жертовність є рисою, не притаманною геть усім, але без тих, хто її має, життя та існування окремої людини, народу і держави неможливе. Тому поцінування жертовности є важливим. 

Нещодавно, у День Матері, ми вшановували наших матерів і дякували за них Богові. Матері нерідко є тими взірцями жертовности, які годиться наслідувати і хвалити. На що здатна вірна Богові і любляча мати заради дитини? На все! Навіть на те, щоби покласти за дитя власне життя. В однієї молодої матері на пізньому терміні вагітності було виявлено невиліковну хворобу. Постало нагальне питання: Кого рятувати - матір чи дитя, бо вимагалося лікування хіміотерапією, котре могло вбити дитину чи зашкодити їй? Мати наполягла на порятунку дитини і відмовилася від лікування. Відтак, дитя було врятоване ціною життя матері. Інша мати заради вагітности погодилася на складну операцію, наслідком якої згодом стала важка хвороба, що звела її в могилу, однак відмовитися від того, аби стати матір'ю вона не хотіла і свідомо пішла на ризик вагітности. Як наслідок - вона прожила коротке життя, однак народила, вигодувала, виплекала  таке бажане дитя. 

Будьмо вдячні Господу за жертовне служіння тих, хто нині ціною власної крові виборює життя для нас, наших дітей та онуків. Їхня жертва не повинна канути в небуття, їхня смерть, каліцтво не можуть бути знецінені, а пошановані вдячністю, пам'яттю і належною опікою усього загалу.

Голос над водою

 ГОЛОС НАД ВОДОЮ

Переклад з англійської Т.Коковського

Трагедія «Титаніка» була однією з найбільш обговорюваних трагедій за останні сто років. Однак, чи бодай хтось чув ім’я шотландця Джона Харпера? Він був душпастирем,  вдівцем, мав тридцять дев’ять літ, і придбав три квитки на «Титанік»  – для себе, своєї шестирічної доньки Енні на прізвисько «Нана» та своєї сестри Джессі В. Літч.

Його запросили перетнути Атлантичний океан, щоб проповідувати в церкві в Чикаго. Тієї сумної ночі 14 квітня 1912 року, після того, як айсберг пробив борт «Титаніка», а жінок і дітей хутко пакували в 20 рятувальних шлюпок, Джон Харпер посадив свою доньку в шлюпку під номером 11, переконавшись, що вона та його сестра в безпеці. Після цього він підніс свій голос над грізними водами океану, кожному, хто бажав його слухати, казав: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасенний ти та твій дім» (Дії апостолів Дії 16:31). 

У ті останні години, коли корабель дедалі більше занурювався у воду, Джон Харпер ділився з людьми надією, яка була в Ісусі Христі. Згодом він сам опинився у холодній воді, але навіть тоді, схопившись за уламок корабля, він продовжував підносити свій голос над водою, оповідаючи про Ісуса тим, хто гинув. Пастор Харпер не лише ділився з тонучими пасажирами життєдайним Євангелієм, але також віддав одному з них свій рятувальний жилет, щоб той міг вижити. 

Через чотири роки, коли ті, хто вижив, зібралися в Канаді, щоб поділитися своїм досвідом, молодий чоловік на ім’я Аквілла Вебб розповів про голос, який він чув над водою. Він теж був у крижаній воді і бачив, як Джон Гарпер підпливав до людей, щоб поділитися  з ними Євангелієм. Він підпливав до нього двічі. Він став останнім наверненим Богом, завдяки Добрій Звістці про Ісуса, яку виголошував Джон Харпер.  

о.Джон Харпер потонув у тих крижаних водах понад сто років тому, але не загинув навіки. Завдяки його голосу, що лунав над водами, інші почули Євангеліє і вони також були врятовані. Його маленька донечка і сестра були серед тих, кого врятувала «Карпатія».  Минув якийсь час і вони повернулись до Шотландії. Енні виросла й вийшла заміж за молодого пастора; вона стала найстаршою шотландкою, яка пережила катастрофу «Титаніка», і померла 1986 року.

Якими б надихаючими нас не були останні години життя Джона Харпера, саме його повсякденне християнське життя, слідування за Ісусом, допомогло йому зміцнити свою віру, і звістити про Спасителя іншим. Нас не обов’язково кидати в зимні води океану чи розміщувати на палубі тонучого корабля для того, аби заохотити нас ділитися Євангелієм з людьми поруч нас. Бог щодня дає нам цей привілей і нагоду. Навколо нас є люди, котрі вперто тримаються за уламки життя, шукаючи надії та порятунку. Тож піднімемо наші голоси над водами і поділімося з ними Євангелієм Ісуса нині. І робімо це щодня.

Благословення ДАРУ

Кетрін Хепберн (актриса, США)

Якось, коли я ще була підлітком, ми з батьком стояли в черзі за квитками в цирк. Перед нами до каси стояла лише одна сім'я. Вона справила на мене незабутнє враження. Восьмеро дітей  віком до 12 років.  Судячи з їхнього вбрання, можна було сказати, що сім’я була незаможною, але одяг дітей був охайний і чистий. 

Діти поводилися дуже чемно, стояли по двоє позаду батьків, тримаючись за руки. Вони збуджено гомоніли про клоунів, тварин, про все, що їм пощастить побачити цього вечора. На підставі їхнього хвилювання  можна було здогадатись, що вони ще ніколи не були в цирку. Ця подія мала б стати винятковою для них. Батько і мати гордо стояли попереду. Мати тримала чоловіка за руку, дивлячись на нього, наче кажучи: «Ти мій лицар в сяючих обладунках». Він посміхався і насолоджувався щастям своєї сім'ї.

Касирка запитала чоловіка, скільки квитків він хоче придбати ? Він з гордістю відповів: «Вісім квитків для дітей і два для дорослих». 

Касирка назвала ціну. Після її слів дружина чоловіка випустила його руку, її голова схилилася додолу, а губи чоловіка затремтіли. Він нахилився  ближче до віконечка каси і перепитав: «Скільки ви сказали?» Касирка, не вагаючись, повторила ціну.

У чоловіка не вистачало грошей на всі квитки. Але як він, як батько, тепер мав обернутися до дітей і сказати їм, що йому бракує грошей, аби повести їх в цирк? 

Побачивши, що відбувається, мій батько поліз до кишені, витягнув звідти 20-доларову банкноту і кинув її на землю. (Ми не були заможні в жодному значенні цього слова!). Згодом батько нахилився, підняв банкноту, поплескав чоловіка по плечу і сказав: «Пробачте, сер, це випало з вашої кишені». 

Чоловік зрозумів, що відбувається. Він не просив подаяння, але цінував допомогу, перебуваючи в стані відчаю. Отож він поглянув прямо в очі моєму батькові, схопив обома руками його за руку, міцно стиснув 20-доларову банкноту і, зі сльозами на очах промовив: «Дякую, сер, дякую! Це справді багато важить для мене і моєї сім'ї». 

Ми з батьком повернулися до машини і поїхали додому. На ті 20-ть доларів, які він віддав чоловікові, ми збиралися купити квитки для себе. І хоча того вечора нам не вдалося піти в  цирк, ми обоє відчули всередині себе невимовну радість, значно більшу від тієї, котру могли дати нам відвідини цирку. 

Того дня я довідалась про цінність ДАРУ. Воістину «блаженніше давати, ніж брати! (Дії апостолів 20:35).  Якщо ви хочете пізнати щось справді благословенне, навчиться давати/дарувати. 

Любов не має нічого спільного з тим, що ви очікуєте отримати, а лише з тим, що ви бажаєте дати іншим. Важко переоцінити важливість дарування і благословення інших, тому що в дарі завжди є радість. Навчіться робити когось щасливим, обдаровуючи.

ЧАС ВІЙНИ - ЧАС БОРОНИТИ ТИХ, КОГО ЛЮБИМО

Коли твоя безпека залежить від самовідданих та хоробрих вояків - для пацифізму не залишається
місця. Коли над твоїми близькими нависає загроза агресії - не час говорити про абстрактний мир в усьому світі. Коли прийшла війна, багатьом із нас довелося полишити свої затишні домівки та рідних, щоб захистити їх, аби потім було куди знову до них повернутися. Це час, коли бракує часу для добрих бажань та зусиль, бракує навіть часу для молитви. Час, коли для того, щоб зупинити зло, доводиться брати зброю до рук і втілювати в життя слова Христа, бо й справді немає більшої любові від тієї, коли хто життя своє віддає за своїх друзів.

Клайв Льюіс