Показ дописів із міткою піклування. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою піклування. Показати всі дописи

середа, 7 січня 2026 р.

Перший заповіт Мартина Лютера

 6 січня 1542 року: Цього дня Мартин Лютер уклав свій перший заповіт.

Впродовж усього життя Мартин Лютер страждав від різних хвороб. На схилі літ він забажав упорядкувати свої справи на випадок, якщо одна з цих недуг коштуватиме йому життя.
Читаючи заповіт, неможливо не перейнятися любов'ю, турботою та повагою, які Мартин плекав до своєї дружини. Він фактично йде всупереч тогочасним законам і залишає все майно Катаріні замість дітей. Він не хотів, щоб вона залишилася без даху над головою, без грошей і залежною від своїх дітей, поки ще здатна сама забезпечувати себе. Згодом, зі зміною обставин, з’являться й інші заповіти, але це наше перше знайомство з думками Мартина про добробут його родини після його відходу.
«Я, Мартин Лютер, доктор і т. д., цим власноручним письмом засвідчую, що дарую моїй коханій і вірній дружині Катаріні як забезпечення (чи як би це не називали) на час її життя — яким вона матиме право розпоряджатися на свій розсуд і на свою користь — і передаю це їй силою цього документа саме в цей день, а саме:
    По-перше, невелике володіння в Цульсдорфі, яке я придбав і облаштував, — цілком так само, як я володів ним дотепер;
    По-друге, як житло — будинок Бруно, який я купив на ім'я мого слуги Вольфа;
    По-третє, кубки та коштовності, як-от каблучки, намиста, подарунки, золото та срібло, що мають коштувати близько тисячі гульденів.
Я роблю це, по-перше, тому, що вона як благочестива і вірна дружина повсякчас шанувала, цінувала і дбала про мене, а через рясне Боже благословення народила і виховала мені п’ятеро живих дітей (які ще живі, дай Боже їм довголіття).
По-друге, щоб вона сама прийняла і виплатила борг, оскільки я досі маю заборгованість (яку не встигну сплатити за життя), що може становити близько чотирьохсот п’ятдесяти флоринів, наскільки мені відомо. Можливо, їх навіть більше.
По-третє, і це головне, я не хочу, щоб вона мусила просити милостині у дітей; навпаки, діти мають бути зобов’язані їй, шанувати її та коритися їй, як заповідав Бог. Бо я на власні очі бачив і відчув, як диявол підбурює і нацьковує дітей, якими б благочестивими вони не були, проти цієї заповіді через злі та заздрісні плітки. Особливо це трапляється тоді, коли матері залишаються вдовами, сини беруть дружин, а доньки — чоловіків, і починається оце: «свекруха — невістка, невістка — свекруха»!
Бо я переконаний, що мати буде найкращим опікуном для власних дітей, і використовуватиме майно та забезпечення не на шкоду чи на збиток дітям, а для їхньої користі та блага, оскільки вони — її плоть і кров, яких вона носила під своїм серцем.
І навіть якщо після моєї смерті через потребу чи з іншої причини (бо я не можу ставити меж Богові в Його ділах і волі) вона знову вийде заміж, я маю впевненість і бажаю цією впевненістю поділитися, що вона поводитиметься по-материнськи з нашими дітьми та чесно розділить із ними все, чи то забезпечення, чи щось інше, як воно і має бути.
Також я покірно благаю мого наймилостивішого володаря, курфюрста герцога Йоганна Фрідріха, щоб його курфюрстська милість прихильно захистила і розпорядилася таким дарунком чи забезпеченням. Я також прошу всіх моїх добрих друзів бути свідками для моєї любої Кеті та допомогти захистити її, коли якісь нероби захочуть завдати їй клопоту чи ганьбити її, нібито вона приховала якусь суму готівки, яку вона буцімто вкрала або привласнила, забравши у бідних дітей. Я свідчу, що немає ніякої готівки, крім кубків і коштовностей, перелічених вище. Такий розрахунок може бути очевидним для кожного, оскільки люди знають, який дохід я мав від мого наймилостивішого пана, і крім того, я не отримав як дохід жодного геллера чи зернятка ні від кого, окрім того, що було подарунком (що згадувалося вище серед коштовностей і частина чого все ще пов’язана з боргами). І все ж, з цим доходом і пожертвами я побудував і купив так багато, і вів таке велике й обтяжливе господарство, що, крім іншого, мушу визнати це надзвичайним, дивовижним благословенням, що я взагалі зміг з цим впоратися. Дивом є не те, що немає готівки, а те, що немає ще більшого боргу.
Я прошу про це з тієї причини, що диявол, оскільки він не може підібратися ближче до мене, без сумніву, буде всіляко переслідувати мою Кеті лише тому, що вона була і (слава Богу) залишається законною дружиною доктора Мартина.
Наостанок, я також прошу кожного чоловіка (оскільки в цьому даруванні я не використовую юридичних форм і термінології, на що маю вагомі причини), щоб він дозволив мені бути тією особою, якою я є насправді, а саме — публічною постаттю, відомою як на небі, так і на землі, а також у пеклі, що має достатньо поваги та авторитету, щоб мені могли довіряти чи вірити більше, ніж будь-якому нотаріусу. Бо як Бог, Отець усякого милосердя, довірив мені, засудженому, бідному, негідному, жалюгідному грішнику, Євангеліє Свого дорогого Сина і зробив мене вірним і правдивим, і дотепер зберігав і утверджував мене в ньому — так що багато хто в цьому світі прийняв його через мене і вважає мене вчителем істини, не зважаючи на папську заборону та гнів імператора, королів, князів, кліриків, так, і всіх дияволів — то мені, безумовно, слід вірити набагато більше в цих дрібних справах; і особливо тому, що це мій добре відомий почерк. Сподіваюся, цього має бути достатньо, коли можна сказати і довести, що це щира і добре обдумана думка доктора Мартина Лютера (який є Божим нотаріусом і свідком у Його Євангелії), підтверджена його власною рукою та печаткою.
Укладено та вручено в день Богоявлення, 1542 рік. М. Лютер»


"Я, Філіп Меланхтон, засвідчую, що це думка, воля та рука преподобного доктора Мартина Лютера, нашого найлюбішого вчителя та батька. І я, Каспар Круцигер, засвідчую, що це замір, воля та рука преподобного доктора Мартина Лютера, нашого найлюбішого батька, тому я сам підписався власною рукою. І я, Йоганн Бугенхаген Померанус, так само засвідчую власною рукою."
(Американське видання творів Лютера, том 34, стор. 29–97)

субота, 8 лютого 2025 р.

Піклування про приятелів

У кожного з нас є добрі, чуйні, співчутливі, милосердні і помічні іншим приятелі, котрих ми любимо, шануємо. Ми щиро бажаємо їм добра. Але є одна проблема - вони далекі від Бога, Церкви, молитви, Слова Божого. 

Отож найкраща річ, яку ми можемо зробити для них - молитися за них, запросити на Службу Божу, розповісти про благословіння у вірі в Господа. Ми також можемо навести їм численні приклади віри відомих і знаних у світі людей, зокрема наших земляків, як от Іван Пулюй, Й.С.Бах, інші митці, науковці тощо. Для них віра була природною річчю, а Бог помічним. 

Ми можемо, ба, навіть повинні пояснити приятелям, що Господь запрошує до Царства небесного лише тих, хто вірить в Його Сина, і воно може дійсно стати їхнім також, бо ж хіба є щастя у тім, що з кончиною людини безнадійно гине усе? Господь запевняє, що це не так. Але дорога до небес пролягає лише через Христа і віру. Ось така незмінна Божа вимога і на те нема ради. 

Висновок: подбаймо про віру наших приятелів ще за їхнього життя. Написано: «Догодити ж (Богові) без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Послання євреям 11:6). Це камінь спотикання для багатьох людей. Але Господь невблаганний. Тому дбаймо про тих, кого любимо.

субота, 31 серпня 2019 р.

Господь - наш зичливий Піклувальник! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Івана 6:1-12  1 Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. 2 А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. 3 Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. 4 Наближалася ж Пасха, свято юдейське. 5 А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились? 6 Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. 7 Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. 8 Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: 9 Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! 10 А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловік числом із п'ять тисяч. 11 А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. 12 І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі брати і сестри,

Нещодавно в одному історичному журналі я прочитав, як харчувались вояки козацьких полків за часів гетьманщини 300 років тому. У їхньому доволі одноманітному раціоні були пшоно, борошно житнє і гречане, сало, сухарі. Зауважмо, що йдеться про тих, що мусіли долати в походах чималі відстані і мати силу воювати. Поза сумнівом, нині ми споживаємо значно різноманітнішу їжу, а чимало людей у світі їдять значно більше від цих вояків, нерідко понад міру.
Загалом, ми ретельно плануємо свої видатки, зокрема ту їхню частину, яку витрачаємо на продукти харчування.  Щоразу, коли ми міркуємо, які страви і скільки приготувати для гостей до якоїсь події, ми, зазвичай, розраховуємо кількість продуктів на одну особу і плануємо приготовити їх дещо більше. Отож, безперечно, певна частина їжі по завершенні свята залишається.
У нинішньому євангельському тексті говориться про те, як великий людський натовп, що зібрався, аби почути Ісуса, зголоднів і потребував їжі. Люди зійшлися, вони зголодніли, однак виникла серйозна проблема – звідки взяти їжу, аби нагодувати таку кількість людей? Аж ось Той, Хто «руку Свою відкриває, і все живе зичливо годує» (Псалом 145:16) дав їжу, нагодував усіх присутніх, причому навіть залишилась неспожита людьми їжа, а це небагато-немало – аж 12 кошиків! Подаючи потребуючим, Господь, сказав, аби по завершенні споживання залишок їжі зібрали, щоб ніщо не пропало. Спаситель вчить нас бути вдячними і належно розпоряджатись Божими дарунками. Отож, з огляду на це, ми, як діти Божі повинні:
- Визнавати власну неспроможність щодо забезпечення себе усім необхідним
- Щоденно дякувати милостивому Богові і молитися про потреби
- Мудро користуватись і розпоряджатись Його дарунками благодаті
У Господній молитві є такі слова: «Хліба нашого насущного дай нам, Господи, на кожен день». Коли ми молимося цією молитвою, то розуміємо, що наші життєві потреби та надзвичайні ситуації нерідко відрізняються від тієї, про котру говорить Святий Іван, втім, вони також бувають доволі важкими. Днями у Дрогобичі зруйнувалась частина будинку і загинули кілька людей, інші залишились без даху над головою і просять про притулок. Дякувати Богові, що наразі ще не дощова осінь чи зима.
Поміркуймо про таке: що стається, коли між нами у певних складних обставинах відбувається розмова на кшталт тієї, що відбулася між апостолами Пилипом та Андрієм? Зазвичай, все зосереджується на самій ситуації, на пов’язаних з нею загрозах і складнощах, їхніх наслідках, чи не так? Втім, саме в таких випадках Спаситель пильно дивиться на нашу віру. Чи наше серце смиренно покладеться на Того, Хто все посилає і про все піклується? Чи ми звернемося до Нього за поміччю? Ніколи не соромтесь звертатись до Бога у потребі і просити Його про допомогу. Псалмоспівець запевняє: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить…» (Пс.37:5).
Іншими словами, уникаймо думки, що можемо дати собі раду самі, без Божої помочі. Рішучість і відвага є добрими рисами, але тільки за умови, що при цьому ми покладаємось на Бога і опираємось на Його могутню правицю. Щоб навчати нам про важливість цієї істини, Господь запровадив особливий день і час, призначив особливу заповідь. Його мета: показати нам, якими недосконалими забезпечувачами і постачальниками усього, що ми потребуємо, ми є насправді, як Він постійно піклується про нас, як усе провадить, опікується нашим здоров’ям, усім народом і країною загалом. Він нагадує нам про те, що саме Він є тим, хто дає нам насущний хліб.
Слова Ісуса про те, аби позосталі хліби і риба були зібрані, щоб ніщо не пропало спонукають до ще одної важливої речі. Нам слід пам’ятати, як наше життя переповнене щедрими Божими дарунками. Господь дає нам понад міру, дає те, на що ми не заслужили. Через милостиве прощення нам наших гріхів, Він привів нас до Своєї родини. Він зробив нас дітьми Небесного Отця. Наш шлях стелився до пекла, однак Він захистив нас і врятував від Божого гніву, прийнявши на Себе кару за наші провини. Ми благословенні і обдаровані Його любов’ю і ласкою понад міру! 
Дорогі брати і сестри, якби Господь попросив вас зараз чесно і щиро перелічити всі Його благословення, вам би довелось пропустити приємну зустріч з друзями, цікавий футбольний матч, перегляд довгоочікуваного кінофільму тощо. Поміркуйте про Божі благословення у вашому житті! Якщо у вас є дах над головою, їжа, одяг, – ви вже благословенніші від мільйонів людей на землі, котрі цього не мають. Якщо у вас є кохана дружина, чоловік, діти та онуки, любі серцю приятелі і друзі – ви благословенніші за тих, у кого цих дарунків нема. А ще – у вас є неймовірний Викупитель і Спаситель, Добрий Пастир і найкращий Приятель – Син Божий!
Будьте вдячними за ВСЕ. Подяка Богові ¬– це перша річ, яка стосується нашої відповідальності за використання Божих дарунків, бо наша грішна природа любить зосереджуватись радше на отриманні чогось, а не на подяці Тому, хто дарує. Коли ми використовуємо левову частку свого часу, життя, талантів виключно для себе, а позосталі шматки пропонуємо Богові – ми, таким чином, виявляємо Йому неприпустиму невдячність і кажемо: «А оце, Господи, дещо для Тебе». Адже ми самі не пригощаємо своїх найдорожчих гостей залишками, чи не так? 
Щедрість Божих дарунків спонукає нас до їхнього мудрого використання, виваженого судження про них та прийняття мудрих християнських рішень. Думайте про це. Міркуйте, скільки часу ви витрачаєте на слухання Божого Слова, молитву, спілкування з членами вашої сім’ї та родини, братами і сестрами у Господі. Останнім часом у нашому місці можна побачити контейнери, в яких люди залишають речі, котрі можуть знадобитись потребуючим – це також один і добрих шляхів використання Божих дарунків через піклування про ближніх. Господь вчить: «Щоб ніщо не загинуло». 
Жити з Христом – це навчитися з радістю і мудро користуватись Його дарунками. Коли ви очікуєте вирішення якоїсь проблеми чи життєвих негараздів, пригадайте Божу силу і могутність, про яку йде мова у нинішній євангельській оповіді. Не забувайте, що Господь вчора, нині і завжди Той самий, що для Нього немає неможливої жодної речі. Він запрошує вас до Свого столу благодаті, аби там, даючи вам Свої правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, вкотре запевнити в цьому і змінити вашу віру.

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки! АМІНЬ!