Душпастирські нотатки

ДОРОГОЮ ДО ЦЕРКВИ 

Дорогою до церкви часом трапляється чимало цікавого. У кожній речі є свій сенс. На зупинці сідаємо з їмостю у "свій" тролейбус. Нелюдно. Довкола нас лише кілька людей. На наступній зупинці заходить військовий у добре припасованому до тіла "пікселі" та малиновому береті з емблемою ДШВ і сідає попереду нас. Моя їмость не забарилася і хутко вітає його зі святом - Днем ДШВ. Він обертається і дякує - мужнє, світле лице, добрі очі, налаштований на розмову. 
Знайомимось. Перекидаємось словами. Він їде з церкви, був на вранішній Службі Божій, а ми щойно прямуємо на свою. Розповідає, що щасливий, бо сповідався. Воює з 2015 року. Тримається Бога, відчуває Божу підтримку і опіку. Переймається станом справ на передовій і зазначає, що ніхто не воюватиме за нас, замість нас, що це наша свята справа - усіх в Україні сущих і лише так ми переможемо. З сумом говорить, як важко проводжати в останню дорогу побратимів. Аж ось і наша зупинка. Дякуємо воякові і бажаємо йому Божого захисту та опіки. На прощання тиснемо одне одному руку - у нього вона міцна, чоловіча. На Службі Божій згадуємо його ім'я поруч із іншими, зокрема, наших парафіян, що нині захищають Україну і нас. 
Під час Божественної Літургії, щойно приступив до слів запровадження Святої вечері, як за вікном залунали звуки сирени поліційного авто - повз нас їхав кортеж з загиблим захисником. Це трапляється часто, адже поруч церкви - одна з головних вулиць міста і нею постійно їдуть отакі кортежі, аби загинулий вояк востаннє поглянув на рідне місто, а люди віддали йому шану. Господи, спаси нас і помилуй, дай сили нести цей хрест, вистояти, вберегти Україну, здобути перемогу, діждатися мирного і щасливого життя на рідній землі і розпорошення імперії зла.

Робота в неділю і при святі (Марка 2:23-28)

Що треба знати про День Господній (2022)