Душпастирські нотатки...

Дорогі у Христі брати і сестри! Церква є тим місцем, де кожен може почути голос Божий. Однак, будьте певні, що Господь ніколи не телефонуватиме вам на мобільний, натомість Він точно промовлятиме до вас через слухання Божого Слова, поклоніння і молитву під час богослужіння. Дякуємо вам за вимкнені під час Служби Божої мобільні телефони!

Ми у пам'яті інших...

Нам притаманно прикрашати власні сподівання думками про свою незамінність і потрібність у цьому світі та житті усім чи принаймні багатьом, а насправді ми потрібні насамперед Господу і тим небагатьом, найчастіше кільком, хто нас дійсно любить, - щирою, нелицемірною любов'ю і саме вони згадуватимуть нас, коли підемо у засвіти...

До того ж смерть - ще й руйнівник ілюзій,
Котрими кожен тішився і жив -
Покійних не згадають "любі друзі",
А тільки ті, хто дійсно їх любив...
Хоч ми собі плекаємо надію
Про вервицю жалоби і квітки -
Минає час, ряди "колег" рідіють
І сиротливо туляться свічки...

Про щастя...

ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ?
Щастя – це жити у вільній державі, у своїй родині, відчувати родинне і народне, людське тепло, почуватися вільною людиною. Я маю все це нині.
Микола Петрущак, ветеран ОУН-УПА
ДОВІДКА:
Микола Петрущак народився 6 січня 1930 р. у с. Сторона Львівського воєводства (тепер Дрогобицький район Львівської області). У 1936–1939 рр. навчався у місцевій початковій українській школі, з 1939 р. – у радянській школі, 1942–1943 рр. – у Дрогобицькій гімназії. У грудні 1944 р. під час облави у селі був затриманий радянськими спецслужбами і звинувачений у допомозі українському підпіллю. Через брак доказів вини його звільнили. У 1946 р. здобував освіту в Бориславському педучилищі, проте був змушений покинути навчання через переслідування органами НКВС. 1947 р. очолив молодіжну боївку під псевдо «Малий». Того ж року був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення за участь в українському національно-визвольному русі. З 1947 р. до досягнення повноліття (1948 р.) перебував у Дрогобицькій колонії для неповнолітніх. Під час етапування до місця заслання у 1948 р. йому вдалося втекти та повернутися додому, після чого він продовжив підпільну боротьбу. У травні 1949 р. потрапив у засідку, організовану радянськими спецслужбами. Перебував під слідством у тюрмах м. Борислав, Дрогобич, а також у пересильній тюрмі № 25 м. Львів. 1949 р. був засуджений до 10 років ув’язнення. Відбував покарання у виправно-трудових таборах Інти. 1956 р. був звільнений, повернувся на Батьківщину. Після здобуття Україною незалежності був станичним Самбірської станиці Братства ОУН-УПА. Мешкає у м. Самборі.
П.С. Слова пана Миколи - це гідна відповідь зрадофілам, всепропальникам, невдоволеним усім і завжди, жертвам кремлівської пропаганди.

Нотабенки

Чи не найбільший жаль, а часом байдужість ми маємо тоді, коли нас залишають кращі - побожні, сповнені правдивих християнських чеснот люди, надто у розквіті сил. А пророк Ісая на те має чудову відповідь: "Праведний умирає, і немає нікого, хто б узяв це до серця. Побожні люди беруться зі світу і немає такого, хто б те зрозумів, що від зла забирається праведний з цього світу! Він відходить із миром..." (Ісаї 57:1).

Нотабенки

Кожен сумлінний проповідник і душпастир, споглядаючи результати своєї праці та щоденне людське життя, не раз із сумом пригадає слова Святого Павла про "бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше", і усвідомлюючи свій хрест, прийме, як належне, промовлене Павлом далі: "І оце знаю напевно (бо така Божа воля), що наразі залишусь...і перебуватиму з вами... щоб ваша хвала через мене примножилася в Христі Ісусі..."

Дещо про час...

Питання до авторів сайту точного часу (http://timenow.in.ua/uk/) в Києві: Чому зверху праворуч час НЕ у Лондоні, Чикаго, Токіо, Єрусалимі тощо, А - в Москві? :-) Цікаво, цікаво...

Пристрасті довкола Skype

Останніх півроку отой францоватий Скайп постійно спричиняв проблеми (в мене Windows 7). Спершу під час спілкування через Скайп глючив відеорежим. Перелопатив форуми, скрізь пишуть, що таке явище непоодиноке, скористався порадами - все марно. Були також численні проблеми зі встановлення з'єднання під час запуску Скайпу, виявилось, що Microsoft навмисно заблокував давніші версії програми. Згодом встановив найновішу версію і почались інші пригоди - ноутбук безнадійно зависав, а з гучномовців чувся гул. Начитавшись порад, спершу оновив драйвери і отримав в дарунок знаменитий "синій екран" :-) Два дні шукав причину такої катавасії, тестував усе, запитував фахівців, вже відважився навіть на те, щоб форматувати диск С і встановити Windows 10 (але ж у мене біля 20 потрібних програм в нинішній ОС!). Вчора, з Божою поміччю і спеціальними програмульками знайшов причину появи "синього екрану", докопався до отого негідного, оновленого напередодні драйвера для USB 3, ледве відшукав його стару версію в Інтернеті саме до свого ноутбука, відновив систему за допомогою контрольної точки і диска відновлення - і наразі ВСЕ працює :-) Питання: чи варто заради одного францоватого Скайпу робити собі клопіт? Ні, тому зніс його остаточно і почистив реєстр :-)
П.С. Як не крути, кожен захищає свої інтереси. Придбавши Skype, Мікрософт вкротре засвідчив, що своя сорочка ближче до тіла :-) Інші чинять так само - бізнес.

На початку весни...

Почалось... Знову, як і щороку, на початку березня, в мережі з'являються "патріотичні" та недолугі дописи щодо 8 березня... Сумно... Панове, залишмо це на розгляд самих громадян і припинімо оту марну дискусію про жіноцтво та дівоцтво - яким має бути правдива українська жінка і чоловік... Врешті-решт, про можливість святкування чи утримання від свята навіть Біблія каже, що припустимі обидві речі... Отож хай ота частина чоловіків і жінок, для котрих це не свято, потішиться, що не святкує, а інші потішаться гарним словам та квіткам... Хіба не мають права? Звісно, що мають... З початком весни вас, друзі!

Про "наївний" патріотизм

У наших людей є така вада: щойно хтось зодягне вишиванку чи почне говорити або співати українською, як ця катавасія їх гіпнотизує і вони одразу роблять з того індивіда патріота України. Політики добре в цьому розбираються і "розводять" наївних людей...Пригадаймо, як на зорі незалежності, почувши від якогось політичного махінатора слова - "боротьба з корупцією", люди шаленіли від радості і наївно вважали, що нарешті ота боротьба розпочнеться - але дзуськи. Згодом, щоб надати оманливим та улесливим словам більшої ваги, махінатори зодягнули вишиванки і почали балакати українською - і народній радості не було меж. Дяка Богові, що ся напасть - вірити махінаторам беззастережно, здається поволі минає, хоч ще жива.

П.С. Є мудрий вислів: думай, що говориш, бо тобі можуть повірити (а воно насправді - брехня і омана), думай, що робиш (надто, коли воно зле і кепське), бо інші можуть робити те ж саме.

Отакво...

Нотабенки (думки про те і се)

Освічені, "просвічені" щоденним читанням, навчені літературою та власним досвідом, утверджені в думці, що все осягається і досягається лише інтелектом, що людський розум - це істина в останній інстанції, що дозволяти себе "затуркати і поневолити" розмовами про релігію, віру, Бога - розумній людині "не личить", це примітивно, нецікаво і нудно --- чи будете ви поблажливі до багатьох "немудрих" геніїв цього світу, котрі усім завдячували Богові, черпали натхнення і наснагу з Писання, творили з молитвою на вустах і вірою?

Про те, що зігріває серце...

Навідався у справах до одного гарного села. Брат вчителює тут у місцевій школі. Йдемо шкільним коридором, назустріч школярик, - хлопчина років 10-11, порівнявшись із нами, вітається: "Слава Ісусу Христу!" І так розчулило серце те дитяче привітання... Хіба почуєш його у місті? Я ще жодного разу у місті його не чув, на жаль...Ось чому так люблю наші села, де незнайому людину на вулиці чи деінде привітають словами "Слава Ісусу Христу!".

Історичні перипетії...

Нам так часто випадає вибирати поміж двох бід меншу... 1920 року у важких обставинах для України Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський уклали договір... Направду то було щось на зразок нинішніх "Мінських угод", бо договір був.. таємний, а уряди обох сторін були фактично "не при ділі". Очільники держав підписали політичні та військові конвенції, зокрема у параграфі 8-му політичної конвенції було зазначено, що "Умова ця зіставляється таємно…". Відтак Західна Україна по річки Збруч і Прип'ять відходила по Польщі і так тривало до 1939 року. Українцям-західнякам не було солодко до 1939 року під Польщею, але їхнім братам східнякам під Сталіним було значно гірше і отих додаткових 20 років під більшовиками на Схід від Збруча даються взнаки досі. І 1939 року більшовицький тиран відібрав у Польщі частину Західної України... Скільки разів нас, західняків, кидали від одних панів до інших! Скільки слів німецьких, польських, єврейських та інших збереглось у нашій говірці - у ній наша непроста історія... І ото нині люди не раз думають: може при іншому панові було б ліпше? :-) На те нема ради, мусимо ґаздувати нині самі і розбудовувати свій файний край - хай Бог поможе і нам і цілій неньці Україні!

O,tempora,o mores! або Шекспір відпочиває...

Віддавна цікавлюся історією, люблю дивитися фільми про історичні події та відомих історичних осіб. Втім, з деяких пір такі кінофільми належить спроваджувати не до історичних, а дещо інших. Чому? Бо сценаристи та кінематографісти взяли собі за моду на догоду загалові конче зображати головних персонажів "натуралістично і природно" до тієї міри, аби загал на власні очі переконався, що вони такі ж люди, як і всі інші, отож можна і треба показувати їх.. без спідньої білизни чи під час здійснення природних потреб на горшку. Яке ж бо велике зіпсуття та моральне падіння людини у світі нині.

Нездалих царів завжди більше...

Перечитуючи біблійні книги царів, помітимо, що більшість із них підпадають під Божу характеристику, що наводиться тут же: "І робив він зло в Господніх очах, усе так, як робили його батьки". А ми дивуємось чому так не таланить народам та державам з дійсно добрими правителями - така вже в них (правителів) доля - поганими бути значно частіше, ніж добрими. Випробування владою і страхом Божим проходять одиниці...

Метаморфози або що означає "тримати ніс за вітром"...

На зорі нашої незалежності ми, ще ненавчені примудростей західної політики та піару, потрапили у полон слів та поведінки партійців, політиків та різного роду махінаторів, які вміло користувалися настроями людей і говорили те, що ті хотіли чути. Вони тримали "ніс за вітром". Чимало з них в такий спосіб дісталися до влади, нагромадили чималі статки, стали "поважними панами". 10-20 років тому від чарівного вислову "боротьба з корупцією" йшла обертом голова. Громадянам здавалось, що нарешті прийшов час, коли справедливість та чесність візьмуть гору і ми "запануємо у своїй сторонці", суди стануть чесними, а злочинців каратимуть справедливо. Згодом "поважні пани", "ура-патріоти", "політики" вбралися у вишиванки і зачарована публіка вигукнула: молодці, це наші, наші! У вишиванки вбралися навіть колишні кагебісти та їхні сексоти і "процес пішов". Борони Боже нарікати на вишиванку - вона тут ні при чім, проблема в "панах" та "підпанках", які вдаються до слів та манер, аби загравати з загалом і втілювати в життя свої химерні плани. Отож, як на мене, суспільство та його громадяни повинні перейти через усі перипетії доморощеного "піару", аби нарешті подорослішати, увійти до тієї поміркованості, розважливості та зрілості, котра керуватиме громадянами і під час виборів, і в щоденному житті.

Роздуми напередодні Покрови

В усі часи національно-визвольної боротьби українського народу її учасники пов'язували себе з Христовою Церквою, хоч і належали нерідко до різних християнських конфесій. Натомість нині, і це доволі "цікаво", "праві", та радикали різних напрямів, "ура-патріотичні" товариства нерідко кидаються з головою в язичництво. До чого б це?

Щодо галасу, зчиненого сусідами довкола мови

Громадяни мадяри та румуни, не зчиняйте галасу навколо мови, натомість відкривайте українські школи в Угорщині та Румунії.

Cetățenii maghiari și românii nu fac zgomot în jurul limbii, ci deschid școlile ucrainene în Ungaria și România.

A magyarok és a románok állampolgárai nem zavarják a nyelvet, hanem az ukrán iskolákat nyitják meg Magyarországon és Romániában.

Наша відповідь ворогам!

З приємного...

Обстежуємо вчора маму в лікарні, йдемо коридором, бачимо темношкіру дівчину. Проходячи повз, кажу мамі: "Бачиш, яка гарна лікарка". Дівчина у відповідь чудовою українською: "Ні, ще не лікарка, я навчаюсь, студентка". І день наповнився приємним і добрим.