Зі спогадів Ольги Кобилянської

ЗІ СПОГАДІВ О.КОБИЛЯНСЬКОЇ 

Молодість тішиться всім, буває на все радо приготована і чудово легкодушна.

Майже кождий мій нарис має щось із справжнього життя в собі...Все, що робило коли зо зверхнього життя глибше вражіння на мене, переробляла моя душа, бо інакше не можу се сказати, - і я вкладала се на папір...З людей знайомих майже жодне не впливало на мене так,щоб я від їх особистого впливу писала. Я писала, коли любила,писала,коли терпіла, писала коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих,коли бачила кривду,заподіяну так людям,як звірятам,цвітам і птахам,писала,коли переймалася великими ідеями про визволення жінки...  

Була така голодна на книжки, що не можу Вам се описати.

Я любила народ і люблю його до сьогоднішньої хвилі,і дивлюся на нього тими самими очима,що на деревину,цвіт і всю живучу часть природи...Де є народ, там і культура й сила буде, - де його нема, не буде й биту тієї нації. 

Ніколи не чув ніхто в моїй рідні скарги з моїх уст, чи я була щасливою або й ні. Щоправда, не раз держала мене амбіція чи гордість,в тяжких сумних хвилях...ніколи не жалілася я навіть перед найліпшими приятелями про те,що мене гнуло додолу,- а сьогодні, сьогодні мені так добре з тим. Одна праця,одне перо,ба власне моє я зробило мене тим,чим я є - робітницею свого народу. Може в дечім і не зрозумілою,в дечім слабшою, як інші, а все-таки робітницею.  

Ольга Кобилянська. Про саму себе.

1922р

Богдан Лепкий - поезія

Не кидай плуга серед ниви, 
Не жалуй зерна на засів, 
І йди спокійно, терпеливо 
На шелест кіс і бреньк серпів.
Коли ж тобі не дасть зла доля 
Збирати жито восени, 
Ти працював для свого поля, 
А збіжжя хай пожнуть сини.
З нас кожний місце власне має, 
І на роботу єсть свій час, 
Нехай же рук не опускає 
Ніколи і ніхто із нас.
Не трать надії! Ще твій край
Буде, неначе в Бога рай,
Неначе свято, мов неділя,
Колосся повний, повний зілля...

БОГДАН ЛЕПКИЙ 

Винахідники і їхня віра в Бога

 У першому офіційному повідомленні, яке 24 травня 1844 року надіслав Семюел Морзе, був текст зі Святого Писання.  

24 травня 1844 року Семюел Морзе надіслав перше офіційне телеграфне повідомлення з використанням азбуки Морзе зі слів «Ось що Бог учинив» («What hath God wrought»). Воно було відправлене із залу Верховного суду в Капітолії США до станції Маунт-Клер залізниці «Балтимор і Огайо» в Балтиморі. Цитату з Біблії (Книга Чисел 23:23) запропонувала використати  Енні Еллсворт, донька комісара патентного відомства. Морзе використовував пристрій, який записував крапки й тире на паперову стрічку за допомогою електромагніту. Успішна передача тексту забезпечила майбутнє телеграфу та спричинилася до швидкого розширення мереж зв’язку, включаючи створення першої трансконтинентальної лінії, яка вступила в дію до 1861 року. 

ПС. Це лише один факт на підтвердження того, як визначні постаті минулого, роблячи відкриття, демонстрували свою віру в Творця і шанували Його Слово.

Перший заповіт Мартина Лютера

 6 січня 1542 року: Цього дня Мартин Лютер уклав свій перший заповіт.

Впродовж усього життя Мартин Лютер страждав від різних хвороб. На схилі літ він забажав упорядкувати свої справи на випадок, якщо одна з цих недуг коштуватиме йому життя.
Читаючи заповіт, неможливо не перейнятися любов'ю, турботою та повагою, які Мартин плекав до своєї дружини. Він фактично йде всупереч тогочасним законам і залишає все майно Катаріні замість дітей. Він не хотів, щоб вона залишилася без даху над головою, без грошей і залежною від своїх дітей, поки ще здатна сама забезпечувати себе. Згодом, зі зміною обставин, з’являться й інші заповіти, але це наше перше знайомство з думками Мартина про добробут його родини після його відходу.
«Я, Мартин Лютер, доктор і т. д., цим власноручним письмом засвідчую, що дарую моїй коханій і вірній дружині Катаріні як забезпечення (чи як би це не називали) на час її життя — яким вона матиме право розпоряджатися на свій розсуд і на свою користь — і передаю це їй силою цього документа саме в цей день, а саме:
    По-перше, невелике володіння в Цульсдорфі, яке я придбав і облаштував, — цілком так само, як я володів ним дотепер;
    По-друге, як житло — будинок Бруно, який я купив на ім'я мого слуги Вольфа;
    По-третє, кубки та коштовності, як-от каблучки, намиста, подарунки, золото та срібло, що мають коштувати близько тисячі гульденів.
Я роблю це, по-перше, тому, що вона як благочестива і вірна дружина повсякчас шанувала, цінувала і дбала про мене, а через рясне Боже благословення народила і виховала мені п’ятеро живих дітей (які ще живі, дай Боже їм довголіття).
По-друге, щоб вона сама прийняла і виплатила борг, оскільки я досі маю заборгованість (яку не встигну сплатити за життя), що може становити близько чотирьохсот п’ятдесяти флоринів, наскільки мені відомо. Можливо, їх навіть більше.
По-третє, і це головне, я не хочу, щоб вона мусила просити милостині у дітей; навпаки, діти мають бути зобов’язані їй, шанувати її та коритися їй, як заповідав Бог. Бо я на власні очі бачив і відчув, як диявол підбурює і нацьковує дітей, якими б благочестивими вони не були, проти цієї заповіді через злі та заздрісні плітки. Особливо це трапляється тоді, коли матері залишаються вдовами, сини беруть дружин, а доньки — чоловіків, і починається оце: «свекруха — невістка, невістка — свекруха»!
Бо я переконаний, що мати буде найкращим опікуном для власних дітей, і використовуватиме майно та забезпечення не на шкоду чи на збиток дітям, а для їхньої користі та блага, оскільки вони — її плоть і кров, яких вона носила під своїм серцем.
І навіть якщо після моєї смерті через потребу чи з іншої причини (бо я не можу ставити меж Богові в Його ділах і волі) вона знову вийде заміж, я маю впевненість і бажаю цією впевненістю поділитися, що вона поводитиметься по-материнськи з нашими дітьми та чесно розділить із ними все, чи то забезпечення, чи щось інше, як воно і має бути.
Також я покірно благаю мого наймилостивішого володаря, курфюрста герцога Йоганна Фрідріха, щоб його курфюрстська милість прихильно захистила і розпорядилася таким дарунком чи забезпеченням. Я також прошу всіх моїх добрих друзів бути свідками для моєї любої Кеті та допомогти захистити її, коли якісь нероби захочуть завдати їй клопоту чи ганьбити її, нібито вона приховала якусь суму готівки, яку вона буцімто вкрала або привласнила, забравши у бідних дітей. Я свідчу, що немає ніякої готівки, крім кубків і коштовностей, перелічених вище. Такий розрахунок може бути очевидним для кожного, оскільки люди знають, який дохід я мав від мого наймилостивішого пана, і крім того, я не отримав як дохід жодного геллера чи зернятка ні від кого, окрім того, що було подарунком (що згадувалося вище серед коштовностей і частина чого все ще пов’язана з боргами). І все ж, з цим доходом і пожертвами я побудував і купив так багато, і вів таке велике й обтяжливе господарство, що, крім іншого, мушу визнати це надзвичайним, дивовижним благословенням, що я взагалі зміг з цим впоратися. Дивом є не те, що немає готівки, а те, що немає ще більшого боргу.
Я прошу про це з тієї причини, що диявол, оскільки він не може підібратися ближче до мене, без сумніву, буде всіляко переслідувати мою Кеті лише тому, що вона була і (слава Богу) залишається законною дружиною доктора Мартина.
Наостанок, я також прошу кожного чоловіка (оскільки в цьому даруванні я не використовую юридичних форм і термінології, на що маю вагомі причини), щоб він дозволив мені бути тією особою, якою я є насправді, а саме — публічною постаттю, відомою як на небі, так і на землі, а також у пеклі, що має достатньо поваги та авторитету, щоб мені могли довіряти чи вірити більше, ніж будь-якому нотаріусу. Бо як Бог, Отець усякого милосердя, довірив мені, засудженому, бідному, негідному, жалюгідному грішнику, Євангеліє Свого дорогого Сина і зробив мене вірним і правдивим, і дотепер зберігав і утверджував мене в ньому — так що багато хто в цьому світі прийняв його через мене і вважає мене вчителем істини, не зважаючи на папську заборону та гнів імператора, королів, князів, кліриків, так, і всіх дияволів — то мені, безумовно, слід вірити набагато більше в цих дрібних справах; і особливо тому, що це мій добре відомий почерк. Сподіваюся, цього має бути достатньо, коли можна сказати і довести, що це щира і добре обдумана думка доктора Мартина Лютера (який є Божим нотаріусом і свідком у Його Євангелії), підтверджена його власною рукою та печаткою.
Укладено та вручено в день Богоявлення, 1542 рік. М. Лютер»

"Я, Філіп Меланхтон, засвідчую, що це думка, воля та рука преподобного доктора Мартина Лютера, нашого найлюбішого вчителя та батька. І я, Каспар Круцигер, засвідчую, що це замір, воля та рука преподобного доктора Мартина Лютера, нашого найлюбішого батька, тому я сам підписався власною рукою. І я, Йоганн Бугенхаген Померанус, так само засвідчую власною рукою."
(Американське видання творів Лютера, том 34, стор. 29–97)

«Україну тримає українське слово»: зустріч із письменницею Лесею Романчук

Наука і релігія, Бог і віра

Південнокореєць YoungHoon Kim вважається наразі людиною з найвищим IQ світі (276). 
Нещодавно він публічно заявив, що «Ісус Христос є Богом, дорогою, істиною і життям. Віра і наукові дослідження не суперечать одне одному".

Чи потрібні Богові вояки?

Душпастирські нотатки

#постаті #вислови #Писання

У соцмережах ширять слова новообраного понтифіка Лева XIV про те, що "Богові не потрібні вояки"... Дозволю собі не погодитись з цим твердженням і поясню чому. Згідно зі Святим Писанням Богові потрібні вояки, тому що Церква Ісуса Христа є Церквою, котра воює - з гріхом і дияволом, а віруючі є її вояками. Про цю воюючу Церкву є чимало чудових християнських пісень та гімнів. У відомій пісні "Могутня нам твердиня Бог" М.Лютера є такі слова:

То ж хоч би, друзі, ворог наш, що так лютує нині, 
Хотів рознести в порох нас - не знищить він Твердині!
Бо ця Твердиня нам є наш Месія сам,
Він зітре вражу власть, усім нам щастя дасть,
Він нас усіх з'єднає. 

Пам'ятаймо слова апостола Петра: "Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає як би пожерти когось!" (1Послання Петра 5:8). Для того, аби дати відсіч дияволу та його посіпакам, християнам, як воякам Спасителя, потрібна могутня Божа зброя, про яку каже апостол Павло: "Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. 12 Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. 13 Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати. 14 Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, 15 і взувши ноги в готовість Євангелії миру. 16 А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже"(Послання Павла ефесянам 6:12-17)

Бути вояком Христа - почесно і гордо. Захищати у лавах Збройних Сил Батьківщину, улюблених, братів і сестер у Господі від ворогів, убивць, насильників, злочинців - це також Божа справа. Уникнути боротьби і війни у цьому грішному світі, сповненому пожадливостей і гріха  - неможливо. Отож Церква Спасителя повинна бути Церквою, яка воює. А мир - правдивий і досконалий може запровадити на землі лише Господь по Своєму другому приході. Це Його свята воля і пророцтво.

Душпастирські нотатки: постаті

Захоплення постатями існувало в усі часи, тому нинішнє захоплення ними - не дивина. У кожній суспільній, людській, релігійній царині загал покладає надію на постаті, котрі, на його думку, спроможні втілити в життя людські очікування і сподівання. Ave Caesar! ἄξιος! Dignus est! Хай живе король! (президент, прем’єр  тощо) - лунає звідусіль знову і знову. Захоплення новообраними не вщухають. Розчарування ними - також, і почасти невдовзі по їхньому обранню. 

Направду, лише дещиця постатей виправдовують очікування, якщо не загалу, то принаймні суспільної потреби. Нерідко з плином часу диктатори і тирани постають немовби в іншій подобі, їх «відбілюють» і звеличують, надто тоді, коли звеличувати нема кого, а нагальна потреба у цьому існує. Киньмо погляд на світ і ми побачимо це довкола. Побачимо, як тьмяніє у цьому грішному світі «Осанна!» правдивому Цареві - Христові, а натомість дедалі більше звеличується людська слава, марнота, омана, як щезають правдиві чесноти, як слабшає, міліє, збочує на манівці віра, не вкорінена у Божій правді, Божих заповідях, коли Господнє Слово перестає бути світильником на життєвій дорозі окремої людини, загалу, суспільства.

Автопортрет А.Дюрера

Найперший свій автопортрет А.Дюрер (1471-1528) намалював у 13-річному віці срібним олівцем, будучи підмайстром у свого батька - майстра ювелірних справ Альбрехта Дюрера-старшого. Портрет намальований до вступу Дюрера на навчання до художника Міхаеля Вольгемута. На ньому є напис Дюрера: "Це я сам намалював себе в дзеркалі 1484 року, коли я був ще дитиною. Альбрехт Дюрер".
ПС. Покровителем А.Дюрера був курфюрст Фрідріх Мудрий Саксонський, який водночас був покровителем реформатора Мартина Лютера. 

З висловів Мартина Лютера

У шлюбі та вихованні дітей людина дізнається про Христа більше, ніж за кілька життів, проведених у монастирі.

Вірою в Христа ми розпочали, надією продовжуємо, а об'явленням отримаємо все.

Проповідуйте [і живіть] так, ніби Ісус був розп'ятий вчора, сьогодні воскрес із мертвих, а завтра повернеться. 

У своєму житті Христос є взірцем, який вказує як нам самим треба жити,  - у Своїй смерті Він є досконалою жертвою за наші гріхи, у Своєму воскресінні - Переможцем над гріхом, дияволом і смертю, у Своєму вознесінні - Царем, у Своєму заступництві за нас - Первосвящеником.

Наш Господь закарбував обітницю воскресіння не тільки у книгах Святого Писання, але й на кожному весняному листочкові.
 

Мартин Лютер - цитати, вислови

Справжнє смирення не знає, що воно смиренне. Якби воно знало, то було б гордим від споглядання
такої прекрасної чесноти.

Нехай кожна дружина буде втіхою для свого чоловіка, коли він повертається з роботи додому, і нехай він шкодує щоразу, коли вона кудись йде.

Я не можу не дотримуватися слова Божого, яке панує над моїм сумлінням; я не можу і не буду вдаватись до зречення, бо діяти всупереч совісті небезпечно і не чесно! 

Розум - то зрадливий перелюбник, він є найбільшим ворогом віри; він ніколи не приходить на допомогу духовним речам, але найчастіше бореться проти Божого Слова, ставлячись з презирством до всього, що виходить від Бога.

МАРТИН ЛЮТЕР (1483-1546)

Лютер у лютеранстві

Лютеранство не має нічого спільного з поклонінням Мартину Лютеру, як святому тощо. У Лютера є понад міру того, що варте захоплення ним, як богословом і душпастирем. Богослов’я Лютера ґрунтується не на досконалості людських істот, а на досконалості Господа Ісуса Христа, який єдиний є Праведним, Спасителем і Викупителем, дорогою, правдою і життям. Лютеру не потрібно було бути «досконалим взірцем» того, наскільки недосконалі люди можуть бути доказом вірності його богослов’я, але твердити, що його вчення спростовується його людськими недоліками, означає не мати належного розуміння речей. Так само, як запроваджені Ісусом Христом Таїнства не перестають бути дієвими через грішного священника, подібним чином і незмінна та вічна Божа правда не скасовується через гріховність учителя, котрий її навчає.

(З мережі)

Постаті визвольних змагань: Аделя Кунинська

 З листа Аделі Кунинської доньці (1914 рік)

ДОВІДКА: Аделя Кунинська - санітарка УСС, дружина о.Володимира Кунинського, учасниця визвольних змагань.

==============

Нині відходжу від Тебе, Детино моя найдорожша аби сповнити свій обов'язок взглядом дорогої всім нам Вітчизни України...Ворог занадто розпаношив ся на нашій земли. Віковічні кривди України мусят бути пімщені; тому хто чує Українське серце в собі, хватає оружє і йде бороти ся за Єї вільність. Іду і я за ними. Вірю цілим серцем і душею, що побідимо! Що випремо моск-ля з наших земель і виборемо собі самостійність!.. 

Рости здорова на хвалу Богу і пожиток Україні! А коли виростеш най Бог благословит твоє дівоцтво; а коли найдеш собі рідну, щиру козацьку душу, най Бог благословит Твої діти і діти дітей твоїх, аби не було ніякої нечесті у Твоїм роді. 

А тепер одна просьба до Тебе, Детино моя рідна. ЛЮБИ УКРАЇНУ! Ніколи не забувай молитися за самостійність України, бо ворог могучий і лютий. Бувай здорова, ягідко моя; не забувай за твою маму в молитвах твоїх, моли ся, щоб Бог Богдана, Ґонти і Желізняка додавав відваги і сили твоїй мамі. 

ДОВІДКА: збережено правопис оригіналу.

СЛОВНИЧОК: взглядом  - тут "щодо, стосовно"

============

З книги проф.І.Монолатія, Відкриття Коломиї, ст.229-230.

Вівтар Лукаса Кранаха у Вітенберзі

ОПИС: Лукас Кранах Старший (1472-1553), олія на твердій деревині, 176 х 221 дюймів. Наразі вівтар знаходиться в церкві Evangelische Stadtkirche St. Marien, Wittenberg (Німеччина)

===========

Автор: Д.Ж.Вейт-молодший – письменник, професор літератури у відставці. Переклад з англійської - Т.Коковського, 2023.

Лукас Кранах — художник, фармацевт і міський голова Вітенберга був близьким другом Мартина Лютера, друкарем та ілюстратором німецької Біблії Лютера. Його гравюри на дереві допомогли поширити ідеї Реформації. 

Лукас Кранах знаний нині, як «художник Реформації». Завдяки йому до нас дійшли портрети Лютера та його соратників. Він поєднував символізм з реалізмом і допоміг утвердити жанр портрета своїми надзвичайно реалістичними та виразними зображеннями людського обличчя. Сьогодні ми переживаємо своєрідне «відродження Кранаха», оскільки фахівці відкривають дедалі більше граней його генія.

Перед нами вівтар, який Кранах і його помічники виготовили для церкви Святої Марії у Вітенберзі — церкви Лютера, і встановили 1547 року, тобто через рік після смерті реформатора. Велика середня панель містить зображення Ісуса під час Таємної вечері, а Лютер та інші городяни посідають місця учнів. На лівій панелі зображено Філіпа Меланхтона, який охрищує немовля. На правій панелі зображений пастир церкви Йоганнес Бугенхаген, який провадить Службу Ключів, прощаючи гріхи одній людині і затримуючи іншій, яка є непокірною. На нижній панелі зображений Мартин Лютер за кафедрою, який проповідує громаді розп'ятого Христа.

Твір є взірцем лютеранського сакраменталізму, а також зображенням ключових фігур Реформації, пов'язаних з цією історичною церквою. Але це ще не все.

Більшість середньовічних вівтарних образів тяжіли до трансцендентності, зображуючи «Царицю Небес» на тлі кованого золота, немовби змальовуючи вікно в духовне царство. Однак цей вівтар інший. Фон кожної з панелей, як помітили дослідники, складається з тих самих сірих кам'яних стін, коричневої підлоги та вікон з візерунками, що належать церкві Святої Марії.

Віруючі в цій церкві, споглядаючи таїнства, не дивляться на Небо. Вони, радше, споглядають свою власну громаду: не лише оформлення святилища, в якому вони перебувають, але також своїх одновірців і пастирів. Кранах зображує не тільки героїв Реформації, а й звичайних парафіян церкви Святої Марії.

«Дивіться!» — вочевидь, казали віруючі. — Ось доктор Лютер! Ось пастир Бугенхаген! Ось гер Кранах з довгими роздвоєними вусами слухає проповідь! Он там моя мама! Ось мій сусід! А це я сам!"

Ось де ми знаходимо Царство Небесне! Там, де ми є з Ісусом, коли Він дає нам Свої правдиві Тіло і Кров, так само, як давав Своїм учням ! Хрищення і Чин Ключів приносять прощення Христа звичайним людям, таким як ті, що зібрались тут! Проповідь Євангелія показує кожному з нас Ісуса на Хресті! 

Ми знаходимо Царство Небесне не в тому, щоб залишити цей світ позаду, не в містичному досвіді, не в заступництві святих, а в нашій місцевій громаді. Ми, грішники і водночас святі. Таїнства – це не про наше вознесення на небо, а про те, що Ісус сходить з небес до нас. Ми всі, - селяни, купці, матері, немовлята, пастирі, богослови, художники і діти є Церквою Ісуса Христа!

Прикрашення церковного інтер'єру - це свого роду  самореференційна гра, в яку полюбляють грати художники-постмодерністи. Але Кранах, випередивши подібну техніку майже на 500 років, творчо використовує цей прийом для вираження богословської та вічної істини.

НА СВІТЛИНАХ: вівтар церкви Святої Марії у Вітенберзі.

На спомин про Олену Телігу (1906-1942)

Дж.Толкін, Біографія. Творити казку дітям...

 Ще трішки вибраного з біографії Толкіна. У його дітей таки були незабутні спогади дитинства…

Щороку у грудні Толкін поєднував письменницькі та художні здібності, аби написати дітям листа від Різдвяного Діда. 1920 року, коли Джонові було три, а сім’я збиралася переїздити до Лідса, Толкін написав синові записку тремким почерком і підписав: «З любов’ю — Твій Різдвяний Дід». Відтоді він кожного Різдва писав такі листи. 

З дуже простих на початку «листи Різдвяного Діда» стали розростатися, обростати новими персонажами, як-от Білим Ведмедем, що живе разом з Різдвяним Дідом, Сніговою Людиною — садівником, ельфом — секретарем на ім’я Ілберет, сніговими ельфами та ґномами, а ще — безліччю бешкетників-гоблінів, що жили в печерах під Дідовим будинком. 

Кожного Різдва, нерідко в останню хвилину, Толкін писав листа про останні новини на Північному полюсі: від імені Різдвяного Діда — тремким почерком, від імені Білого Ведмедя — буквами, схожими на заголовні рунічні, або ж від імені Ілберета — плавним почерком. А тоді додавав малюнки, писав на конверті адресу (разом з підписами на зразок: «Доправити ґномом-кур’єром. Надтерміново!»), малював і вирізав надзвичайно реалістичну поштову марку Північного полюса. І нарешті він доставляв листа. Це могло бути кількома способами. 

Найпростіший — покласти лист на камін так, ніби його вкинули через димар, або відтворити зранку дивні звуки, щоб їх можна було почути і щоб разом зі сніжним слідом на килимі вони були знаком того, що приходив сам Різдвяний Дід. Пізніше спільником Толкіна став листоноша, який зазвичай сам і приносив листи, — то як же ж діти могли в них не вірити? І вони справді вірили, поки не підростали і випадково або логічно додумувалися, що справжнім автором листів був їхній батько. Але навіть тоді нічого не казали, аби не порушити казки для молодших дітей.

Г. Карпентер, біографія Дж. Толкіна

ПС. Слід додати, що Толкіни були вельми релігійною родиною і поза сумнівом практикували усі різдвяні християнські традиціі зі Службою Божою, відвідинами церкви, тощо. А ще - у них були казки і чудові казкові оповіді, які конче потрібні нам усім, не лише в дитинстві.

Юрій Шевельов: спогади, цитати.

Це була ідеологія на стадії безглуздя, навіть сказу. Страшно було дивитися на цей масовий рух
сьогодні ще людей, а завтра тільки тлінно-гнилого м'яса. 

Я певний одного: не даватися росіянам, поки можна, тікати, коли стане неможливо, затріснути за собою двері до цього світу. 

Таке ніщо, що просто хоч поли вріж і тікай.

Безнадійна - боротьба з нездарами.

Графомани, розжившися правдами й неправдами, не раз спекуляцією на чорному ринку, грошенят, вкладали прибутки в публікацію власних творів. 

Кожна елітарна організація, що не спирається на силу, зазнає штурму заздрості з боку ницих і буває розчавлена ними. 

Високий щабель культурности і філігранности не може бути компенсацією за малість власного. 

Показав себе майстром здобувати кошти на видання своїх книжок. 

Вчені говорять пітійською мовою, щоб прості смертні брехні не помітили. Для цього, може, існують ритуали університетів, академій, наукових товариств, де вчені, як Мольєрові лікарі, говорять фаховим воляпюком. 

Навіть дитина знає сьогодні, що історичні процеси в їхній справжній суті і ті гасла, під якими діють сучасники, що рухають ці процеси - речі дуже і дуже відмінні.

Нема потреба доводити графоманам, що вони графомани, і нема чого з ними воювати. Справжня література так чи інак вирине з забуття чи невідомости, а баляст потоне. 

Муза історії має свою пам'ять. 

Вона належить до тих, хто слухає сам себе, а не розмовника. 

Є люди, що не можуть не робити нещасливими себе і довкілля. 

ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ. Я, МЕНЕ, МЕНІ, Спогади, т.2.

Тіна ПЕРЕСУНЬКО: «ЩЕДРИК»: історія тріумфу | Український Дім

Юрій Шевельов. Спогади.Цитати.

Значна частина спогадів відомого українського мовознавця, науковця, славіста, історика, мистецтвознавця - з німецьким корінням - Юрія Шевельова (Шереха, Шнайдера) охоплюють події в Україні у довоєнний, воєнний і повоєнний періоди (йдеться про ІІ світову війну, частково про першу). Мереживо постатей, подій, описів поглинає зацікавленого історією, суспільними, політичними та мистецькими перипетіями читача. За давньою звичкою читаю "з олівцем" у руці, отож хочу поділитися з вами низкою цікавих думок та висловів автора. А їх там чимало, зокрема, несподіваних, гострих, різких, відвертих, актуальних, слушних. 

========================

Життя не було б життям, якби на нього не чатувала смерть.

Закон усякого суспільства - брехня і цензура на правду. 

З усіх свідчень про дійсність найоб'єктивніші, найнезаперечніші є свідчення мови.

Час, поняття часу не дані людині з самого початку. Їх треба відкрити, і це мусить зробити кожен для себе. Мабуть, позачасове сприймання себе і світу характеризує дитину. 

(Він) був дуже жадібний на людей у любив угризатися в кожного, поки не відкриє душі і думки...

В умовах суспільства, побудованого на несамовитій конкуренції і на прагненні прокласти собі шлях, знання інших у довкіллі (оточенні) дуже важливе, щоб знати кого і як можна використати.

Тоді лікарні ще мали елемент людяности, від якого тепер не залишилося нічого...

Переслідування євреїв у царській росії не було расове. Воно було виявом намагання знищувати всяку ІНШІСТЬ. 

Законом життя -принаймні поза родиною - є прокладати собі шлях безглядно, у випадку потреби топчучи інших.

Це був справді апокаліптичний вступ до доби ленінського тоталітаризму, до панування державної машини, що мала перемолоти мільйони живих і зданих мислити людей на угноєння. 

У людському суспільстві людина ніколи не була незалежною. Але віками плекано ілюзію незалежности, ілюзію пошани до іншого. В 20-му сторіччі для людини інші люди не існують. минув той час коли кожному казали добридень. Коли виходячи, і бачачи, що хтось іде за мною, я притримував двері для того другого. Якщо в мене розв'язався шнурок на черевику, щоб його зав'язати, я відходив убік, аби не перешкоджати іншим іти. Сьогодні ми кидаємо двері перед носом наступного, ми стаємо зав'язати шнурок посеред людського потоку. Інші не існують для мене. А це означає, що я не існую для інших...В основі всього лежить припущення неіснування інших, а значить неіснування мене самого.

Усі тіла маленькі. Відкриття 20-го сторіччя в том, що і мільйони людських тіл теж маленькі. Людина завжди вбивала, нищила. 

У сірому місті не випадало бути кольоровим, люди мали стати сірими...

В кожній людині є запас зла, який вона/він мусить витратити на зовсім випадкові об'єкти. І ніякі суспільні лади, ніякі системи виховання проти цього нічого не вдіють. 

Мова, якою говорять мільйони людей, не може бути некрасивою.

Чим сутужніше і скупченіше живуть люди, тим вони охочіше приймають заїжджих гостей, коли вони дістають великі помешкання - їхня гостинність зникає. 

Українськість найбільше промовляла до мене через європейськість. 

(Мати) шалено боялася за мене в ті часи, коли бути українцем стало державним злочином. 

Ніяка чесна праця не принижує людину.

Ми можемо мати задоволення і з того, чого не розуміємо, І не лише в музиці. Треба тільки доброї волі. 

Службовці повинні скласти іспит з української мови і культури (йдеться про українізацію у 20-х роках 20-го століття).

Освальд Шпенглер писав, що людина Заходу, Європи рветься догори, зводячи готичні собори і церковні дзвіниці, тоді як Азія розпросторюється по горизонталі. Радянські міста винищували те, що прагне вгору. 

Світ не зносить геніїв, в ньому панували й пануватимуть посередності...Радянський режим користався з під'юджування  посередностей проти талантів.

Система освіти була така, що засвоювали речі про літературу більше, ніж саму літературу.

Переклад не повинен бути буквальний...(Важливо) розуміти, що я перекладаю. 

Кожен сумлінний вчитель вкладає частину самого себе в учнів.

Смерть важить більше від усіх промов...

Радянська система виробила кілька метод вивертати людину нутрощами назовні.

Телефон чудова річ, коли всі його мають.

У радянській державі новини існують не тоді, коли вони сталися, а тоді, коли народові скажуть, що вони відбулися. 

(У війні для СРСР) усе було розраховане на безвартісність людського життя. Радянський Союз і цивілізація, честь і шляхетність - ці поняття не сполучаються.

Налітав на інакодумців, як молодий півник...

Тоталітарні режими мають блискучу здатність викорінювати цілі народи з історії…

Ляк породжує мовчання. Мовчання нависає над людською свідомістю й збільшує ляк.

Багато людей, особливо в націях, де сторіччя виробили рабську психологію, думають, що в складних обставинах, серед плетива заборон треба діставатися до мети задніми дверима, - я вірив у передні. 

Дрібні душі завжди вміють отруїти існування тим, хто стоїть вище від них. Уколи ліліпутів завжди бувають дошкульні. 

Заздрість властива багатьом акторам, можна сказати, що вона гніздиться в самій акторській професії.

Критерій справжнього високого мистецтва – робити глядачів щасливими.

В науці завжди є такі людці, які з наукою не мають нічого спільного.

До 50-х роковин з дня смерті проф.І.Огієнка

Нині, 29 березня 2022 року п'ятдесяті роковини з дня смерті проф.Івана Огієнка (1882-1972), митрополита УАПЦ, українського історика, політичного і громадського діяча, члена НТШ, першого ректора Кам'янець-Подільського державного українського університету, мовознавця, автора найвідомішого українського перекладу Біблії, котрим досі послуговуються мільйони українців у світі. Переклад проф.І.Огієнка - це свого роду "українська версія Біблії короля Якова" англійською мовою. 

Повний переклад Біблії проф.І.Огієнка вийшов друком 1962 року у Лондоні. 1995 року в Україні була заснована премія імені Івана Огієнка. Нині його мала батьківщина - Житомирщина, перебуває під обстрілами московських окупантів. 

Це вельми символічно, що у 50-роковини кончини знаного перекладача Божого Слова, Україна чинить потужний опір тим самим окупантам, проти яких свого часу боровся сам І.Огієнко ділом і словом, зокрема Словом Божим, котре нині лунає на повну силу, підноситься до престолу Небесного Отця з нашими молитвами про Божий захист, ласку і справедливий суд над злочинцями. Світла і вічна пам'ять великому українцю Івану Огієнку - утверджувачу Божого Слова в серцях синів і доньок України.