Апостол Павло про смерть

 

Між смертю і життям (Ісаї 35:1-10)

Смерть - це не кінець (Марка 5:21-43)

Привілеї для віруючих

Один мудрий чоловік сказав: навіть, якщо не віриш, не ганьбися богохульством, а краще мовчи. Спілкуючись з людьми у соцмережах священнику доводиться чути всяке, зокрема відверту богозневагу, насмішки над вірою, віруючими, Церквою, Словом Божим.  І тоді мимоволі міркуєш:  але ж, зазвичай, того чи іншого затятого богозневажника, коли він стане перед Богом ховатимуть зі священником, бо "так годиться", бо має бути все "як у людей". І мало кому спаде на думку, що християнський похорон є привілеєм для віруючих в Христа Спасителя, охрищених в ім'я Триєдиного Бога, які сповідалися у гріхах і каялися, причащалися, молилися, ходили до Церкви. Богозневажникам, невіруючим, атеїстам тощо належить похорон "світський" (чи один із них), який також широко практикується у світі. Але змішувати праведне з неправедним не слід. 

ПС. У кожного грішника завше є нагода покаятися бодай перед кончиною. Господь милостивий і вибачає багато. 

Молитва на річницю смерті (2022)

Життя, смерть, остання воля покійних...

Неможливо звикнути до того, що цими днями, окрім кончини людей з інших причин, лише від
ковіду щодня залишають цей світ 500-800 наших співвітчизників. Це жахлива статистика. Загалом, життя та смерть ставлять перед людьми чимало питань, надто за виняткових обставин. Важливо пам’ятати, як слід шанувати останню волю людини, котра готується стати перед Творцем. Нерідко стається так, що цю волю ганебним чином порушують, нехтуючи усім, переступаючи всі межі. З цього приводу є чимало сумних прикладів. Приміром, мати чи батько були християнами, ходили до Церкви, сповідалися і причащалися, натомість невіруючі діти всупереч усьому згодом встановлюють на їхній могилі пам’ятник світський без хреста, як це заведено серед віруючих. Ще один сумний приклад - порушення останньої волі покійних, як от - людина була парафіянкою певної конфесіі, перед смертю при своїх рідних і своєму священнику заповідала, аби він її поховав, натомість рідні всупереч цьому ламають заповіт і останню волю та вдаються до свавілля - ховають людину, запрошуючи священника «своєї» конфесіі або іншої, роблять це приховано, втаємничено, не повідомляючи священника покійного та парафіян, причому, рідні нерідко самі до церкви не ходять, а «своєю» Церквою звуть ту, в котрій їх колись охристили або в котрій вони кілька разів за життя святили паски. За таких обставин ані священник покійного ані його парафіяни почасти навіть не знають де людина спочиває, аби відвідати її могилу і помолитись. Є чимало інших прикрих випадків. Слід пам’ятати, що остання воля когось із подружжя важить більше, ніж бажання іхніх дітей, онуків тощо. Якщо людина самотня, її похованням опікується її парафія і священник. Умовно воцерковлених, таких що не належали до певної конфесіі, зрідка навідувались до якоїсь церкви «поставити свічку», зазвичай ховає будь-який священник, частіше з церкви поруч помешкання. ПС. Важливо, аби священник, котрого просять відправити похорон, завжди цікавився останньою волею покійного, приналежністю до тієї чи іншої конфесіі тощо, а не переймався насамперед «вартістю поховання».

Стаття про 5 речей...

Інтернетом ширяє стаття "5 речей, про які найбільше шкодують люди перед смертю".  Її  копіюють також релігійні видання. Та я б не поспішав це робити. Поясню чому. Загалом стаття зводиться до того, що перед смертю люди, начебто, найчастіше усвідомлюють, що вони за життя не були справді щасливими. Але, власне, це і засмучує. Я не знаю, яким чином збиралися дані для цієї статті.  З огляду на те, що в статті не згадується жодним словом такі речі як - гріх, каяття, муки сумління, потреба у прощенні, віра в Спасителя від гріхів, молитва -  вона не є повчальною і потрібною. Вона радше є логічним продовженням життя людини без Бога, людини, що переймалася впродовж життя особистим, матеріальним, а не духовним. Вона не скеровує людей до Божої правди, до Спасителя, не застерігає їх щодо того, куди допроваджують  думки  про власне щастя, в котрому немає місця для Бога. Тож стаття - це пряме віддзеркалення того, чим живе світ нині, переважна більшість людей у світі. Тому сумно...