ковіду щодня залишають цей світ 500-800 наших співвітчизників. Це жахлива статистика. Загалом, життя та смерть ставлять перед людьми чимало питань, надто за виняткових обставин. Важливо пам’ятати, як слід шанувати останню волю людини, котра готується стати перед Творцем. Нерідко стається так, що цю волю ганебним чином порушують, нехтуючи усім, переступаючи всі межі. З цього приводу є чимало сумних прикладів. Приміром, мати чи батько були християнами, ходили до Церкви, сповідалися і причащалися, натомість невіруючі діти всупереч усьому згодом встановлюють на їхній могилі пам’ятник світський без хреста, як це заведено серед віруючих. Ще один сумний приклад - порушення останньої волі покійних, як от - людина була парафіянкою певної конфесіі, перед смертю при своїх рідних і своєму священнику заповідала, аби він її поховав, натомість рідні всупереч цьому ламають заповіт і останню волю та вдаються до свавілля - ховають людину, запрошуючи священника «своєї» конфесіі або іншої, роблять це приховано, втаємничено, не повідомляючи священника покійного та парафіян, причому, рідні нерідко самі до церкви не ходять, а «своєю» Церквою звуть ту, в котрій їх колись охристили або в котрій вони кілька разів за життя святили паски. За таких обставин ані священник покійного ані його парафіяни почасти навіть не знають де людина спочиває, аби відвідати її могилу і помолитись. Є чимало інших прикрих випадків. Слід пам’ятати, що остання воля когось із подружжя важить більше, ніж бажання іхніх дітей, онуків тощо. Якщо людина самотня, її похованням опікується її парафія і священник. Умовно воцерковлених, таких що не належали до певної конфесіі, зрідка навідувались до якоїсь церкви «поставити свічку», зазвичай ховає будь-який священник, частіше з церкви поруч помешкання. ПС. Важливо, аби священник, котрого просять відправити похорон, завжди цікавився останньою волею покійного, приналежністю до тієї чи іншої конфесіі тощо, а не переймався насамперед «вартістю поховання».
Немає коментарів:
Дописати коментар