Божі дарунки благодаті (1Кор.1:3-9)

Господь - наш зичливий Піклувальник! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Івана 6:1-12  1 Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. 2 А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. 3 Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. 4 Наближалася ж Пасха, свято юдейське. 5 А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились? 6 Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. 7 Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. 8 Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: 9 Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! 10 А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловік числом із п'ять тисяч. 11 А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. 12 І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі брати і сестри,

Нещодавно в одному історичному журналі я прочитав, як харчувались вояки козацьких полків за часів гетьманщини 300 років тому. У їхньому доволі одноманітному раціоні були пшоно, борошно житнє і гречане, сало, сухарі. Зауважмо, що йдеться про тих, що мусіли долати в походах чималі відстані і мати силу воювати. Поза сумнівом, нині ми споживаємо значно різноманітнішу їжу, а чимало людей у світі їдять значно більше від цих вояків, нерідко понад міру.
Загалом, ми ретельно плануємо свої видатки, зокрема ту їхню частину, яку витрачаємо на продукти харчування.  Щоразу, коли ми міркуємо, які страви і скільки приготувати для гостей до якоїсь події, ми, зазвичай, розраховуємо кількість продуктів на одну особу і плануємо приготовити їх дещо більше. Отож, безперечно, певна частина їжі по завершенні свята залишається.
У нинішньому євангельському тексті говориться про те, як великий людський натовп, що зібрався, аби почути Ісуса, зголоднів і потребував їжі. Люди зійшлися, вони зголодніли, однак виникла серйозна проблема – звідки взяти їжу, аби нагодувати таку кількість людей? Аж ось Той, Хто «руку Свою відкриває, і все живе зичливо годує» (Псалом 145:16) дав їжу, нагодував усіх присутніх, причому навіть залишилась неспожита людьми їжа, а це небагато-немало – аж 12 кошиків! Подаючи потребуючим, Господь, сказав, аби по завершенні споживання залишок їжі зібрали, щоб ніщо не пропало. Спаситель вчить нас бути вдячними і належно розпоряджатись Божими дарунками. Отож, з огляду на це, ми, як діти Божі повинні:
- Визнавати власну неспроможність щодо забезпечення себе усім необхідним
- Щоденно дякувати милостивому Богові і молитися про потреби
- Мудро користуватись і розпоряджатись Його дарунками благодаті
У Господній молитві є такі слова: «Хліба нашого насущного дай нам, Господи, на кожен день». Коли ми молимося цією молитвою, то розуміємо, що наші життєві потреби та надзвичайні ситуації нерідко відрізняються від тієї, про котру говорить Святий Іван, втім, вони також бувають доволі важкими. Днями у Дрогобичі зруйнувалась частина будинку і загинули кілька людей, інші залишились без даху над головою і просять про притулок. Дякувати Богові, що наразі ще не дощова осінь чи зима.
Поміркуймо про таке: що стається, коли між нами у певних складних обставинах відбувається розмова на кшталт тієї, що відбулася між апостолами Пилипом та Андрієм? Зазвичай, все зосереджується на самій ситуації, на пов’язаних з нею загрозах і складнощах, їхніх наслідках, чи не так? Втім, саме в таких випадках Спаситель пильно дивиться на нашу віру. Чи наше серце смиренно покладеться на Того, Хто все посилає і про все піклується? Чи ми звернемося до Нього за поміччю? Ніколи не соромтесь звертатись до Бога у потребі і просити Його про допомогу. Псалмоспівець запевняє: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить…» (Пс.37:5).
Іншими словами, уникаймо думки, що можемо дати собі раду самі, без Божої помочі. Рішучість і відвага є добрими рисами, але тільки за умови, що при цьому ми покладаємось на Бога і опираємось на Його могутню правицю. Щоб навчати нам про важливість цієї істини, Господь запровадив особливий день і час, призначив особливу заповідь. Його мета: показати нам, якими недосконалими забезпечувачами і постачальниками усього, що ми потребуємо, ми є насправді, як Він постійно піклується про нас, як усе провадить, опікується нашим здоров’ям, усім народом і країною загалом. Він нагадує нам про те, що саме Він є тим, хто дає нам насущний хліб.
Слова Ісуса про те, аби позосталі хліби і риба були зібрані, щоб ніщо не пропало спонукають до ще одної важливої речі. Нам слід пам’ятати, як наше життя переповнене щедрими Божими дарунками. Господь дає нам понад міру, дає те, на що ми не заслужили. Через милостиве прощення нам наших гріхів, Він привів нас до Своєї родини. Він зробив нас дітьми Небесного Отця. Наш шлях стелився до пекла, однак Він захистив нас і врятував від Божого гніву, прийнявши на Себе кару за наші провини. Ми благословенні і обдаровані Його любов’ю і ласкою понад міру! 
Дорогі брати і сестри, якби Господь попросив вас зараз чесно і щиро перелічити всі Його благословення, вам би довелось пропустити приємну зустріч з друзями, цікавий футбольний матч, перегляд довгоочікуваного кінофільму тощо. Поміркуйте про Божі благословення у вашому житті! Якщо у вас є дах над головою, їжа, одяг, – ви вже благословенніші від мільйонів людей на землі, котрі цього не мають. Якщо у вас є кохана дружина, чоловік, діти та онуки, любі серцю приятелі і друзі – ви благословенніші за тих, у кого цих дарунків нема. А ще – у вас є неймовірний Викупитель і Спаситель, Добрий Пастир і найкращий Приятель – Син Божий!
Будьте вдячними за ВСЕ. Подяка Богові ¬– це перша річ, яка стосується нашої відповідальності за використання Божих дарунків, бо наша грішна природа любить зосереджуватись радше на отриманні чогось, а не на подяці Тому, хто дарує. Коли ми використовуємо левову частку свого часу, життя, талантів виключно для себе, а позосталі шматки пропонуємо Богові – ми, таким чином, виявляємо Йому неприпустиму невдячність і кажемо: «А оце, Господи, дещо для Тебе». Адже ми самі не пригощаємо своїх найдорожчих гостей залишками, чи не так? 
Щедрість Божих дарунків спонукає нас до їхнього мудрого використання, виваженого судження про них та прийняття мудрих християнських рішень. Думайте про це. Міркуйте, скільки часу ви витрачаєте на слухання Божого Слова, молитву, спілкування з членами вашої сім’ї та родини, братами і сестрами у Господі. Останнім часом у нашому місці можна побачити контейнери, в яких люди залишають речі, котрі можуть знадобитись потребуючим – це також один і добрих шляхів використання Божих дарунків через піклування про ближніх. Господь вчить: «Щоб ніщо не загинуло». 
Жити з Христом – це навчитися з радістю і мудро користуватись Його дарунками. Коли ви очікуєте вирішення якоїсь проблеми чи життєвих негараздів, пригадайте Божу силу і могутність, про яку йде мова у нинішній євангельській оповіді. Не забувайте, що Господь вчора, нині і завжди Той самий, що для Нього немає неможливої жодної речі. Він запрошує вас до Свого столу благодаті, аби там, даючи вам Свої правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, вкотре запевнити в цьому і змінити вашу віру.

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки! АМІНЬ! 

Відкинуті дарунки Христа (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 6:1-6
1 І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його. 2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? 3 Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами? І вони спокушалися Ним... 4 А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм. 5 І Він тут учинити не міг чуда жадного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив. 6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.

Мир вам у Христі, Господі нашім,
Дорогі брати і сестри,

Якось у двері одного чоловіка постукав незнайомець. Відкривши двері, господар побачив на порозі гарно вбраного чоловіка, який відрекомендовується службовцем банку і сказав, що уповноважений передати чималу суму грошей.  Ошелешений господар був збитий з пантелику і не знав, що відповісти. На питання – «Хто є жертводавцем грошей?» –  службовець назвав йому прізвище його давнього шкільного приятеля з незаможної родини.  По закінченні школи той був вимушений важко працювати. Згодом він подався на заробітки за кордон і впродовж багатьох літ однокласники не бачились.  Господар – чесний і порядний чоловік був переконаний, що не може прийняти такий щедрий дарунок.  Він просить повернути його дарителеві. Службовець  прощається і йде. Втім, минає кілька місяців і чоловік потрапляє в дуже скрутне становище.  Йому термінового потрібні кошти. Він в розпачі. Якоїсь миті він пригадує, як нещодавно йому пропонували допомогу, якої б вистачило, щоб вирішити всі проблеми.  Його серце переповнене жалем. Він картає  себе за те, що відкинув запропонований приятелем щедрий дарунок.
Саме так почуватимуться люди, які відхилили Божу руку, відкинули запропоновану їм невимовну Божу ласку у вигляді Ісуса Христа – їхнього Викупителя і Спасителя. Одного дня вони відчуватимуть гіркоту, розпач і великий жаль.
У нинішньому євангельському тексті Марко розповідає, як Ісус прийшов на Свою Батьківщину. Його прихід до Назарету був щедрим дарунком землякам. Тут Він жив разом зі своїми земними батьками, зростав, дорослішав. Отож чимало людей знали, що Він справді є сином  Йосипа та Марії. Втім, вони не сприймали Його як Сина Божого, Пророка і Спасителя, котрий прийшов до них, сповнений любові та добра. 
Повертаючись з мандрівки ми, зазвичай , веземо додому якісь подарунки, чи не так? Марко каже, що, Ісус також прийшов на рідні терени не з порожніми руками. Він приніс мешканцям Назарету безцінний дарунок у вигляді Доброї Звістки про прощення гріхів, спасіння та життя. Впродовж усієї історії людства милосердний небесний Отець пропонує світові цей винятковий дарунок через Свого Сина, в котрому містяться – визволення від влади гріха, диявола та смерті. Він нічого не потребує від нас. Його дарунок безкоштовний і щирий. Немає жодних підстав сумніватися у щирості та щедрості Божих намірів щодо нас. Втім, як не прикро про це казати, чимало людей у світі нехтують цим Божим дарунком, відхиляють його, легковажать, запевняють, що можуть обійтися без нього.
Подібним чином вчинили мешканці Назарету. Ким був для них Ісус? Звичайною людиною, одним із них, не більше. Без сумніву, до них дійшла звістка про Його науку і вчинені Ним чуда, які свідчили, що Він справді є обіцяним Месією, Сином Божим. Однак, коли Ісус прибув до Назарету, в очах більшості його мешканців Він не був ані обіцяним Месією, ані Вчителем, ані Пророком, а лише простим теслею, звичайною людиною, котра нічим не вирізнялась із загалу.  Прийняти Його як Пророка, Вчителя, Месію – було понад їхні сили. І коли Ісус в синагозі прочитав текст з книги пророка Ісаї: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене проголошувати благу звістку бідним, послав Мене звіщати свободу полоненим і прозріння. сліпим, щоб відпустити змучених на свободу тих, хто пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Ісаї 62:1, 2) – назаряни, як каже євангелист Лука, «переповнились гнівом. 29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його...» (Луки 4:28,29). 
Марко говорить, що невіра назарян була такою великою, що Ісус тут  уздоровив лише кількох  хворих, котрі дійсно вірили в Нього.  З гіркотою і болем Спаситель каже назарянам: «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм…»
Неймовірно! Перед очима назарян був великий Божий дар в особі Ісуса та Його Євангелія. Натомість вони вибрали подальше перебування у злочинах та гріхах, під тягарем Закону, який Ісус прийшов виконати за них.  Вони вибрали  духовну смерть, а не життя. Подібним чином ми, як християни, нерідко почуватимемося самотніми серед своїх рідних, приятелів і друзів.
Чимало людей відкидають запроваджене Господом виняткове служіння пастирів, проповідників Божого Слова, які покликані піклуватися про їхні душі та спасіння, нехтують ними. В цьому випадку вони, відповідно до Божого Слова, відкидають самого Христа (Луки 10:16), який настановив служителів скеровувати людей до Христа, звіщати їм благословенне Христове Євангеліє. І тоді Сам Господь звертається до них і каже: «Той, хто відкидає Мене і Моїх слів не приймає має суддю: слово, що Я говорив, воно буде судити його в останній день" (Івана 12:48).
Дорогі брати і сестри. Ви – діти Божі у Христі і завдяки Христові. Ви  пізнали Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя. Через Свої засоби благодаті Бог притягнув вас до Себе, привів вас до каяття та віри, обмив від гріхів, дав вам надію та втіху!  Пам’ятайте: коли ви чуєте проповідь Божого Слова, то це до вас промовляє Святий Дух, який спонукає вас казати: «Господи, Ісусе! І вірю в Тебе, допоможи моєму невірству!» (Марка 9:29).
Нині ви знову будете підходити до Господнього столу, щоб отримати приготовлені і милостиво запропоновані нам Богом дарунки у вигляді правдивих Тіла та Крові Спасителя в Господній вечері. Старий Адам всередині вас жодним чином не хоче приймати цих дарунків. Він цурається їх і відкидає. Натомість нова людина, що створена Богом у вас, палко прагне отримати ці благословенні дари і усіма силами чіпляється за спасенні Божі обітниці у Христі. Вона отримує їх через віру в Божого Сина з подякую і радістю. Її серце співає хвалу Богові і промовляє: «Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе!» (Псалом 34:8). Хай прославляється у вашому щоденному житті Отець, Син Божий і Дух Святий.

Триєдиному Богові нашому віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки! АМІНЬ.

Мирянин про благословення сповіді

Ось як чудово сказав про благословення сповіді один мирянин!
Коли пастир проголошує тобі відпущення гріхів,  то це означає, що твої гріхи прощено і забуто, так наче сам Христос проголосив тобі прощення і ти вже не заплямований гріхом. По першій своїй сповіді я зрозумів, яким великим благословенням є для мене приватна сповідь і відпущення гріхів. Нам слід міцно вхопитися за них, так само, як ми це робимо щодо нашого Хрищення, Таїнства вівтаря і Божого Слова.  У них містяться Божі дарунки, які зміцнюють нашу віру і засвідчують нам про велику Божу ласку до нас. Дорогі у Христі брати і сестри, поміркуйте про свої провини у світлі Десятьох Заповідей. Поміркуйте про сповідання ваших гріхів.  Поміркуйте про звернення до вашого пастиря щодо приватної сповіді і відпущення гріхів не лише раз, а постійно, впродовж  усього вашого життя. Дарунок приватної сповіді і відпущення гріхів ніколи не повинен прийматись неналежно, бо він вказує на досконале сповідання Ісуса Христа і прощення, яке Він здобув для нас усіх.
Переклад з англійської Т.Коковського