Шлюб, безшлюбність, Божі дари

Бог бажає, щоб ми використовували його дари благочестиво. А ми могли б навести приклади, коли благочестиві сумління дуже бентежилися з приводу законного використання шлюбу. Це зло виникло з поглядів, які забобонно вихваляли целібат і проголошували шлюбний стан життям, яке є великою перепоною до спасіння і сповненим гріхів...Бог мститься за зневагу до Його дару (шлюб, подружжя) і приписи тих, які забороняють шлюб. Людська природа старіється і слабшає, відтак множаться пороки, тому треба використовувати ліки, приписані Богом...

Шлюб треба було б належно захищати найсуворішими законами та інституціями, а мужів слід  було б запрошувати до шлюбу. Цей обов'язок належить урядові, який повинен пильнувати за зовнішньою дисципліною. Нині ж Бог так засліпив світ, що перелюб і розпуста дозволяються майже без покарань, і навпаки - покарання виникають через шлюб. Хіба це не жахливо? Учителі Євангелія повинні закликати нестримних мужів до шлюбу, а інших не зневажати дар стримування. Євангеліє дозволяє шлюб тим, в кого є така потреба. Водночас, воно не змушує одружуватися тих, хто здатний стримуватися, за умови, що вони будуть стримуватися правдиво. Ця свобода також повинна стосуватися священників... 

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року 

Шлюб, подружжя, люди

 #СловоБоже #шлюб #подружжя #основивіри #целібат

Книга Буття (1:28) навчає, що люди були створені, щоб плодитися, і що одна стать належним чином повинна бажати іншої. Бо ми говоримо не про хтивість, яка є гріхом, але про бажання, яке мало би бути в природі у її цілісності, яку називають фізичною любовю. І ця любов однієї статі до іншої є, дійсно, Божою постановою. Але через те, що цю постанову Божу не можна видалити без надзвичайного діла Божого, то звідси випливає, що право укладати шлюб не можна видаляти статутами чи обітницями. Противники цього чіпляються до цих аргументів; вони кажуть, що на початку була дана заповідь для наповнення землі, але тепер, через те, що земля вже є наповненою, шлюб не наказується. Бачите, як хитро вони міркують! 

Природа людини так сформована Божим Словом, що вона є плідною не тільки на початку творіння, але й упродовж усього часу, допоки існує природа наших тіл; так само, як і земля стала родючою Божим Словом (Буття 1:11): «Нехай земля вродить траву, ярину». Через цю постанову земля не тільки почала на початку родити рослини, але поля зодягаються ними щороку, допоки існує природа тіл. Тож так само як людськими законами не може змінюватися природа землі, так само без особливого діла Божого природа людини не може змінитися ані обітницями, ані людським законом. І навіть більше, природне право є насправді Божим правом, тому що ця постанова дана природі Богом. І оскільки це право не може бути зміненим без зовнішнього діла Божого, то треба, щоб право укладати шлюб залишалося, тому що природне бажання статі до статі є постановою Божою в природі, і з цієї причини це є правом; а інакше навіщо створювалося дві статі?

 Ми говоримо, як було сказано вище, не про хтивість, яка є гріхом, але про бажання, яке зветься фізичною любов’ю [яка б існувала між чоловіком і жінкою, навіть якби їхня природа залишилася чистою], яку хтивість з природи не усунула, але запалює її, так що зараз існує більша потреба в ліках, а шлюб є необхідним не тільки задля розмноження, але й також як ліки [щоб оберігати від гріхів]. Ці речі є чіткими і настільки добре запровадженими, що їх не можна скасувати в жодному разі. По-третє, апостол Павло каже (1 Кор. 7:2): «Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою».  Це висловлення заповіту, що стосується всіх, хто непридатний до целібату. 

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року

Про шлюб, одруження священства та целібат

Святе Писання ясно говорить, що стан шлюбу було запроваджено Господом Богом для того, щобуникнути аморальності, бо Святий Павло каже: «Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою» (1Коринятам  7:2), і знову: «Нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися» (1Коринтянам 7:9). Навіть більше, коли Христос сказав у Євангелії від святого Матвія 19:11: «Це слово вміщають не всі», то Він зазначив, що лише окремі люди мають дар перебування в целібаті, а Він, поза сумнівом, добре знав людську природу. Відповідно до зазначеного в книзі Буття 1:27, Бог створив людину чоловіком і жінкою. Досвід ясно засвідчив, чи це в людській силі та здатності без особливого дару чи ласки Божої, засобами людських намірів та обітниць, вдосконалити чи змінити творіння Боже, творіння Верховного Владики. 

Що доброго з того вийшло? Який чесний і цнотливий спосіб життя, яка християнська, чесна і шаноблива поведінка з’явилися в багатьох випадках? Добре відомо, яких жахливих мук і страшного неспокою сумління багато людей пережили через це на своїх смертних ложах, і багато самі це визнали. Оскільки Боже Слово і заповідь не можуть бути змінені ніякими людськими обітницями чи законами, то через ці причини наші священики та інший духовні особи одружилися. 3 історії Церкви та з писань святих отців можна довести, що в Християнській Церкві віддавна існував звичай, що священики та диякони одружувалися. Так Павло в Першому посланні до Тимофія 3:2 говорив: «А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини». 

У Німеччині лише 400 років тому священиків (себто в 11 столітті) стали силою змушувати давати обітницю целібату. На той час цьому був такий серйозний і суворий опір, що архієпископ Майнцький, котрий оприлюднив новий папський декрет (папи Григорія VII), був мало що не вбитий під час повстання всього духівництва. Декрет щодо целібату втілювався у життя так жорстоко і немилосердно, що папа в той час не лише заборонив майбутні одруження священиків, але й також розірвав шлюби, що вже тривали впродовж тривалого часу. Звичайно, що це було не лише проти всіх Божественних природних і громадянських законів...

В ці останні часи, про які пророкує Святе Писання, світ стає дедалі гіршим, а люди слабшими і немічнішими. У Першому посланні до Тимофія 4:1, 3 Павло називає вчення, що забороняє шлюб, наукою диявольською. Сам Ісус Христос стверджує, що диявол був душогубом споконвіку (Iвана 8:44). Ці два твердження добре підходять одно до одного, бо це дійсно має бути наука диявольська, що забороняє шлюб...Однак, так само, як жоден людський закон не може змінити чи відмінити заповідь Божу, так і жодна обітниця не може змінити заповіді Божої.

Авгсбурське сповідання віри 1530 року.

Проблему треба вирішувати...

Римо-католицькій церкві (а може ще й деяким іншим) треба терміново вирішувати проблему, спричинену целібатом. Цього разу, але вже у Голландії, виник скандал, пов'язаний з сексуальною наругою над дітьми. Є підозра, що жертвами аморальних осіб стали тисячі дітей впродовж останніх десятиріч. Факти наруги мали місце в католицьких сиротинцях, притулках, навчальних закладах. Ще не вщух скандал навколо подібних випадків у США та Канаді, як виник новий. Штучно запроваджене колись служіння безшлюбних священиків спричинилося до проблем, які сягнули великих розмірів. Спроби запровадити целібат робилися вже у ранній церкві, але успіху не мали. Згодом папа Григорій VII (11ст.) запровадив обов'язкову безшлюбність католицьких священиків. Це викликало цілу низку бунтів серед священства. Адже чоловіків силували покинути свої родини, дружин та дітей, начебто на догоду Богові, але за всім цим крилися, насамперед, економічні підстави - Рим переймався збереженням нажитого майна та земель. З часу формування унії та утворення УГКЦ питання перейшло в інше русло - УГКЦ завжди стояла поруч з Римом, але відстоювала власне право на служіння для одружених священиків, що було не всім до вподоби в РКЦ, і це легко зрозуміти. Втім, відгомін проблеми целібату дався взнаки в усіх традиційних церквах. Досі існує "чорне" та "біле" священство, обов'язкова умова висвячення певних церковних чинів можлива тільки у випадку їхньої безшлюбності. Цей факт доволі цікавий і сам по собі легко спростовується Святим Писанням. Написано: "Диякони мусять бути мужі однієї дружини, що добре рядять дітьми й своїми домами" (1Тим.3:12). Далі - "2 А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, 3 не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, 4 щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю, 5 бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву?" (1Тим.3:2-5). В посланні до Тита читаємо, що єпископ має бути "бездоганний, муж єдиної дружини, має вірних дітей, недокорених за блуд або неслухняність" (Тита 1:6). 

Дехто, відстоюючи целібат, апелює до написаного Ап.Павлом, який каже: "...Хочу, щоб усі чоловіки були, як і я..." (1Кор.7:7), "Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, 33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, 34 і він поділений" (1Кор.7:32-34).  Але слід пам'ятати, що Павло також каже - "Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка..." (1Кор.7:2). Написано: "Що Бог спарував, людина нехай не розлучає!" (Марка 10:9).  У Новому Заповіті знаходимо повідомлення про те, що Ап.Петро був одруженим (про Петрову тещу - Марка 1:30, Луки 4:38). Дехто відразу поспішає сказати, що Петро залишив свою сім'ю. Але написано: "Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного" (1Тим.5:8). 

Чи безшлюбність можлива в принципі? Так, але цей дар Божий вмістити може не кожен. Зустрічається він не так часто, як дехто вважає, бо Бог створив людину статевою істотою і запровадив подружжя - союз чоловіка та жінки, який поблагословив і освятив. Заклик до безшлюбності сам по собі суперечить Божій волі, бо Бог встановив шлюб і сказав: "Плодіться та розмножуйтесь". Спроби насильницького запровадження целібату нічого путнього не дали і не можуть дати. Скасувавши целібат, РКЦ лише б виграла. В середовищі самої РКЦ вже віддавна точаться розмови про це. Штучно запроваджена безшлюбність чи то для священства, чи то для чернецтва користі церкві не дасть. Ті, що не мають дару безшлюбності будуть спокушатися до скоєння гріха, як це видно на прикладі Голландії. Змінити запровадженого Богом нікому не під силу. Людські ж приписи не можуть бути вищими від слова Писання. Послуговуватись слід Писанням, і лише Писанням, як мірилом, перевіряти все, що запроваджується, виголошується, пропонується. Навіть написане церковними авторитетами (як от отці церкви, мученики, святі) - від часів ранньої церкви і донині слід звіряти з Писанням. Воно єдине має найвищу владу!