Що псує наші міста?

Гарне наше місто (Тернопіль), надто цими останніми серпневими днями та вечорами, заквітчане, причащене прохолодою фонтанів і осяяне вечірніми вогнями ілюмінації... Так хороше мандрувати його вулицями цієї пори...Однак, якоїсь миті насолода від споглядання краси нашого міста щезає, мов не було -- юрби підлітків та молоді, хлопці та дівчата несамовито лаються брудною лайкою, без огляду на те, що поруч люди почасти віку їхніх батьків, дідусів і бабусь. Лаються без сорому і каяття...Вони ганьблять наше місто, тому на душі гірко і боляче... Ще ніколи на вулицях не було чути стільки сороміцького, стільки бруду...Quo vadis наше молоде покоління? Де ви, батьки виховники?

O tempora, o mores!

Моє покоління виховувалось на книжках, музиці та фільмах без нецензурної лайки, тому ми не можемо погодитись з безпідставними доводами нинішнього покоління, що деякі людські емоції можна висловити виключно з допомогою слів та висловів, притаманних лексикону тієї частини суспільства, для котрої пристойні речі, гідність та мораль є порожнім звуком.
П. С. З цієї причини навіть найпатріотичніші твори мистецтва не вважаю добрими, якщо в них присутня нецензурна лайка, а авторів цих творів вважаю людьми обмеженими, аморальними, причетними до умисного поширення гріха.

Про "наївний" патріотизм

У наших людей є така вада: щойно хтось зодягне вишиванку чи почне говорити або співати українською, як ця катавасія їх гіпнотизує і вони одразу роблять з того індивіда патріота України. Політики добре в цьому розбираються і "розводять" наївних людей...Пригадаймо, як на зорі незалежності, почувши від якогось політичного махінатора слова - "боротьба з корупцією", люди шаленіли від радості і наївно вважали, що нарешті ота боротьба розпочнеться - але дзуськи. Згодом, щоб надати оманливим та улесливим словам більшої ваги, махінатори зодягнули вишиванки і почали балакати українською - і народній радості не було меж. Дяка Богові, що ся напасть - вірити махінаторам беззастережно, здається поволі минає, хоч ще жива.

П.С. Є мудрий вислів: думай, що говориш, бо тобі можуть повірити (а воно насправді - брехня і омана), думай, що робиш (надто, коли воно зле і кепське), бо інші можуть робити те ж саме.

Молитва за Україну!

Останні події таки викликають занепокоєння, надто з огляду на те, щоб вони не спричинилися часом до великого розколу суспільства на догоду ворогам України зовнішнім і внутрішнім. Господи, дай усім людям мудрості, терпіння, стримуй гарячі голови від необачних кроків, провадь до правди, справедливості і добра, утримуй у вірі, молитві і усьому, що гідне хвали в Твоїх очах, спаси і помилуй.

O,tempora,o mores! або Шекспір відпочиває...

Віддавна цікавлюся історією, люблю дивитися фільми про історичні події та відомих історичних осіб. Втім, з деяких пір такі кінофільми належить спроваджувати не до історичних, а дещо інших. Чому? Бо сценаристи та кінематографісти взяли собі за моду на догоду загалові конче зображати головних персонажів "натуралістично і природно" до тієї міри, аби загал на власні очі переконався, що вони такі ж люди, як і всі інші, отож можна і треба показувати їх.. без спідньої білизни чи під час здійснення природних потреб на горшку. Яке ж бо велике зіпсуття та моральне падіння людини у світі нині.

Стіймо у Божій правді!

Те, що світ не може дати ради з війною в Україні, конфліктом в Сирії, протистоянням в багатьох кінцях планети є яскравим свідченням того, що всі світові організації та інституції є безсилі і неварті нічого коли йдеться про правдивий мир, добро, любов до Бога та ближнього, співчуття і милосердя, як би вони себе не називали і як би не вражали красномовством їхні промовці. В цьому світі кожен сам за себе і власна сорочка ближча до тіла. "Правда" на боці сильнішого, цинічнішого і жорстокішого. Однак згодом, правда Божа засвідчить кому що належиться... Тож стіймо твердо у Божій правді.

Ми мусимо берегти кращих!

Кілька слів по смерті Василя Сліпака: українська владо, військові, добровольці та волонтери - будь-ласка, перевірте чи у ваших лавах немає часом ще якогось відомого у світі співака, митця, науковця тощо, котрого треба конче вберегти від загибелі! Докладіть до цього зусиль, бо вони потрібні нам і Україні живі! Ми так вміємо шанувати людей по смерті, то ж навчімось шанувати їх за життя! Йдеться про формування правдивої української еліти, про наше майбутнє, про політиків та посадовців, у котрих є честь та совість, котрі вболівають за Україну не на словах, а на ділі. Чи багато людей знали до того, як Василь Сліпак загинув, що він належав до тих, кому ми могли б віддати свої голоси, довірити державні справи? Не судилося... Кращі гинули в нас завжди... Розумію, що в них надто гостре почуття відповідальності, любові до Вітчизни, справедливості і. Однак якщо постійно гинутимуть кращі, то лишатимуться  слабші та гірші? Знищення української еліти царизмом і сталінізмом вже і так відкинуло нас на десятиліття назад. Мусимо неодмінно цю ситуацію змінити, формувати нову і правдиву еліту. Царство небесне всім, що полягли за свободу і незалежність України…

Слово про еліту...

У нашої нинішньої доморощеної псевдоеліти цілковито спотворене уявлення про елітарність, вихованість, аристократичність. Як говорить приказка: "З Івана пана не зробиш!" Скільки ж у нас зараз розвелося отих великих і малих іванів-крутеликів, які зненацька розбагатівши, виставляють себе елітою суспільства, а насправді не мають найменшого розуміння що то є ЕЛІТА держави, суспільства! Вони скуповують гамузом твори мистецтва, фінансують недолугі серіали про самих себе, вигадують найнеймовірніші конкурси, на котрих нагороджують самі себе і обвішують нагородами та дипломами стіни своїх офісів та помпезних помешкань. А наша справжня еліта лежить у вічній мерзлоті Сибіру, на відомих, безіменних та знайдених випадково цвинтарях в Україні та поза її межами... Я досі пам'ятаю незабутні зустрічі з доктором богослов'я, аристократом духа Куртом Марквортом! Яким шляхетним був цей чоловік, як вишукано і гарно спілкувався, як гідно і просто тримався з усіма, без гордощів та зверхності! А це не стається хутко, а досягається поколіннями шляхетного виховання. Дав би Бог, аби в нашій державі була ота правдива еліта, котра гідно репрезентує Україну перед світом і себе у ній.

O, tempora, of mores!

Як неймовірно змішались в нашім сьогоденні правда і брехня, віра і омана, жертовність і ницість, щирість і цинізм, мужність і боягузтво, відвертість і лицемірство, політиканство і користолюбство, героїзм і блюзнірство, присвята і зрада,грошолюбство та егоїзм... Мозок закипає, усе єство проситься до оази правдивого душевного спокою, миру, нелицемірної любові...Так хочеться бодай ще трохи пожити по людськи...на своїй землі, залишити тут дітям та онукам дещицю добра, промінь світла, надію і віру... Господи, подай нам цього, спаси і помилуй!

Проклята війна...

Вчора ввечері йшов стишеним містом додому. Стояв на зупинці, чекаючи тролейбус... Поруч були лише кілька закоханих, що ховались від негоди у обіймах одне одного... На вулиці порожнього... Якоїсь миті на іншому боці помітив хлопця в камуфляжі з ранцем за плечима... Ще зовсім молодий хлопець з рокуйовдженим від зимного вітру волоссям... Хода впевнена і тверда... На рукаві наліпка з "кропом"... Вочевидь, хлопець поспішав на потяг, бо невдовзі він завернув за ріг будинку в бік вокзалу... Вечірня тиша налаштовувала на спокій, однак думки в голові плутались, бо чийсь найдорожчий у світі син йшов захищати мене, нас, усіх, Україну... На очі навернулись сльози, подумки помолився і просив Господа аби вберіг цього хлопчину та інших... Проклята війна! Господи, спаси і помилуй!

На межі життя і смерті!

Страшний, зимний подих війни вже зовсім поруч... Повістки з військкомату отримують родини знайомих та сусідів. Щодня життя і смерть поруч... Все на межі... Обриси правди і брехні, відвертості і лицемірства, справедливості і ошуканства, мужності і зради, самопожертви і підлості, білого і чорного - вимальовуються дедалі чіткіше. Промінь істини просвічує кожного наскрізь. Стає зрозуміло без зайвих слів хто чим дихає і хто на якому боці. Спритні ділки не цураються заробляти гроші на війні та людській біді - звісно, гроші не пахнуть. Нічого нового під сонцем - це все вже було в історії, а нині повертається на свої кола...І дедалі сильніше пульсує в жилах кров і виразніше лунає в серці Боже Слово: "Зміцніть руки охлялі, і підкріпіть спотикливі коліна! Скажіть тим, що вони боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас!" (Ісаї 35:3,4).

Час правди настав!

Відтепер визначальною мірою порядності та чесності кожного політика, кожного уряду, кожного очільника цивілізованої країни повинна бути відверта зневага до ПНТ, до Кремля - як найбільшої та найцинічнішої терористичної кліки у світі. Хто не втратив совісті остаточно - повинен відкрито засудити дії Кремля, визнати ПТН злочинцем #1 вимагати міжнародного трибуналу над російськими терористами та їхніми поплічниками. Хай впаде на їхні голови справедливий Божий гнів, суд і кара!

Думки вголос...

Приходить час і починаєш розуміти слова старших людей про втому від життя... З іншого боку, інколи, як це не парадоксально, єдиним способом вирішення своїх та чужих проблем, розплутування хитросплетінь долі, задоволення чиїхось несправджених, невтілених, примарних очікувань та сподівань щодо тебе - таки є смерть, коли милосердний Господь забирає тебе з цієї "юдолі печалі". Зі смертю щезають докори і закиди, претензії, муки сумління і жаль розчарувань. Недарма апостол Павло, споглядаючи цей грішний, жорстокий і несправедливий світ, каже: "я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше" (Филипян 1:23). І лише віра і Господь спонукають його далі промовити: "певно що залишусь я, і пробуватиму з вами всіма вам на користь та на радощі у вірі...". Господи, у втомі, відчаї, гіркоті, болю, смутку - дай сили нести свій хрест до кінця, спаси, зміцни і помилуй нас грішних. Нехай діється воля Твоя...

На порозі змін...

Зрозуміло, що очільникам та політикам у нинішніх обставинах вирішувати нагальні проблеми складно. Доводиться вдаватись до непопулярних кроків і "дипломатії". Біда у тім, що почасти саме такі речі викликають спротив у народу, який не хоче далі принижуватись перед ненависним ворогом, що зазіхає на його свободу, не бажає бездієво споглядати на наругу, яку чинить Москва. Наш найперший здобуток нині - сила народного духу, готовність до самопожертви! Але як нинішні перипетії нагадують Україну 1918-1920рр! Якщо не врахувати тодішніх прорахунків, не вибрати на потрібні посади мислячих, розумних, ефективних лідерів-патріотів і не використати запал народу зараз - знову пошиємось у дурні. Не забуваймо - пристосуванці завжди виживуть, але нині йдеться про те, що буде з Україною та українським народом. Він  існуватиме попри усі негаразди, в тому нема жодного сумніву, це вже доконаний історичний факт, однак ТРЕБА конче використати даний нам Богом нині ще один шанс звестися на ноги і показати цілому світові, що український народ здатний на поступ і власну, сильну в усьому державу.

В нас є підстави не любить Росію

***
В нас є підстави не любить Росію
До скону, до нестями, до гріха,
І це вона в нас виплекала мрію –
Те зло, котра вона довкола сіє
До неї, все, повернеться нехай! 

Бодай ні сну не знає, ні спокою
За те, що захлиналась від брехні
Й оскаженіло вела за собою
Зомбованих війною світовою
На запах крові доньок і синів.

У поміч сили пекла закликала,
Не мала ні жалю, ні каяття,
Підносила тиранам п’єдестали,
І тим себе, лукава, прирікала
На Божий гнів, на кару й забуття.

І ти, імперський, «обраний» народе
Неначе Каїн гріх свій понесеш,
За те, що ти вождям кривавим оди,
Мучителям, убивцям на догоду
Складав і їх звеличував без меж. 

Та кожен з них – від давнини й донині
Вважав тебе за стадо баранів,
Не Богові молитись, а людині,
Вклонятися мерцеві в домовині
Навчав, удаючись до стусанів. 

Ти іншим буть не вмієш і не хочеш,
Та доведеться все одно тобі
Нарешті правді подивитись в очі,
І на суді стоять за кожен злочин,
За сльози, за наругу і за біль. 

2 серпня 2014

Країна Моксель

***
Ви вкрали в нас історію про Русь –
Кочівники, ординці і монголи!
Я в очі вам сказати не боюсь –
Братами ви не були нам ніколи,
Плекали завжди думку про одне –
Як би зі світу звести Україну,
І підло, методично, день за днем
Вбивали нас, стріляючи у спину.
Хотіли мову нашу розіп’ять,
Що вас колись, немитих, просвітила,
Навчила вас читати і писать.
О, краще б ти у болотах сиділа
Росіє! – мо’ й не скоїла біди
Нікому із племен довкола себе,
Та ти не вилізала із Орди,
І накликала Божий гнів із неба!
Країно Моксель! Нащо ми тебе
Із гною і темряви підносили,
Коли ти була ще «ні ме, ні бе»
Й просвітництву пручалася щосили!
Бо, врешті-решт, на ноги ти сп’ялась
І карою зробилася для світу.
«Святе» для тебе – тільки цар і власть,
Що ти за них уб’єш і власні діти.
Ні! ти таки не втямила урок 
І підійшла до прірви надто близько,
Лишилося зробити тільки крок –
Пустелею ти станеш й пасовиськом…
Це все вже було! Царства всі земні
Розпалися на попіл і на порох…
А поки що – не брат ти нам, о ні! –
Ти найлютіший нам у світі ворог!

28 липня 2014 року

Світе, ти оглух?

***
Світе, ти оглух чи з глузду з’їхав,
Хочеш пересидіти війну?
Буде і для тебе на горіхи
І гіркого келих полину!
І щоночі хлопці вбиті наші
Будуть снитись ситому тобі,
І картати, що боявся Раші…
Ти ж таки боявся, далебі?
І боїшся - be or not to be...

23 липня 2014

Коли ви вмирали...

Знову на Сході поклали за нас свої життя українські вояки...Невдовзі відспівуватимуть ще біля 20 хлопців... Дивлюся на цих дужих чоловіків у розквіті сил, котрі пішли боронити Україну і серце крається: скільки треба часу, зусиль та любові аби з маленького хлоп'яти виріс красень-козак, вояк, чоловік! Ось він робить перші кроки, а там - впевнено ступає по землі, за яку ладен пролити кров... А згодом якась мить - і все скінчено! -- чоловіка, козака, вояка, батька, сина, брата, приятеля, друга, товариша - нема... Одна єдина мить - і життя обірвалося, а з ним надії, сподівання, мрії... Страшно....Звикнути до цього неможливо... Жити з цим важко... Вічна пам'ять героям! Земля їм пухом. Господи, спаси і помилуй.

Нам своє робить...

           Наш народ гідний хвали і гордості! Волонтери з Волині самотужки виготовляють броники для українських вояків!Інші волонтери переносять їх на плечах з Польщі аби бодай чимось прислужитися війську!  Біда, що хлопці гинуть, а  броників досі в кожного нема! Якби не волонтери - хто зна, щоб було б...  Так, державі нині важко, але важко всім і треба, насамперед, вирішувати нагальні питання, бо завтра країну кинуть під кремлівський чобіт і що тоді? Дяка Богові, що в нас є чоловіки та хлопці, які фактично, приносять в жертву власні життя за нас і державу...Але про них треба подбати, як слід. І чому досі нашими погранвійськами керує той самий пан? Щодо кордону, то на цю наболілу тему стільки говорилося, що вже бракує слів - перекрити терміново!
          І ще одне болить... Судячи зі ставлення низки країн Заходу до ситуації в Україні - нам доведеться вирішувати всі проблеми самотужки Їхні мантри, заклинання та заклики до "примирення" з Москвою (!) здається є єдиною "підтримкою", якщо не брати до уваги ще кредити і "санкції". Усім на Заході (і далі) хочеться аби Україна сама все гарно владнала, вирішила оті "нікчемні непорозуміння", нікому стосунків з Кремлем не зіпсувала і вони далі насолоджувались грішми Кремля. Австрія того й не приховує - без заможних росіян її курорти порожні. Отож нам і битися самим і державу будувати самим доведеться - може і похвалять колись, а ні - то так і буде, нам своє робить! Бо ж ми за своє гідне сьогодення і майбутнє боремось!

Любі друзі

***
Вже давно пробачив,
Але знову,
Думка ця отруює життя:
Як же так, що дехто
Навіть слова
Смутку не промовив
Й співчуття?…

Лиш тоді,
як в горі ми і тузі,
Пізнаємо (нелегкий той час!)
Хто насправді
Просто «любі друзі»,
Хоч були
так близько
коло нас…

1 червня 2014 року