Нова нормальність

Ми призвичаїлися до «нової нормальності», де сім’ї розпадаються, домівки розділені, діти стають лише варіантом людського вибору, а шлюб — необов’язковим. Ми прийняли світ, у якому більше немає справжнього відчуття безпеки (навіть у власних стінах) і де, плануючи майбутнє, доводиться щоразу зважувати ризики на терезах власних бажань. 

Ми звикли до реальності, у якій екрани стали нашими найкращими друзями, а живе спілкування відійшло на другий план перед цифровим побутом. Ми вже не очікуємо, що люди ходитимуть до церкви, натомість, звикли заповнювати свій час іншими справами. Наші щоденні графіки перевантажені справами, але ми самотніші, ніж будь-коли.

Я міг би лютувати через те, як усе склалося, але натомість мені просто сумно. Сумно за моїх онуків і дітей, яких я рідко бачу в церкві. Сумно від того, як легко і швидко ця «нова нормальність» перетворила моє власне дитинство на щось «ненормальне». У цьому вихорі ми забули про найважливіше, натомість міцно вчепилися в речі, які нічого не варті.

Я знаю, що не в моїх силах змінити світ, але я молюся за нього і за те майбутнє, що чекає на більшість із нас. Гнів не поверне минулого, але якщо ми колись дійдемо до межі й захочемо спробувати щось інше, то наше «ненормальне» минуле вже не здаватиметься нам таким поганим.

Можливо, настане день, коли антикварні лавки, старі книгарні чи блошині ринки стануть для нас чимось більшим, ніж просто сховищем спогадів. Вони можуть подарувати надію, повертаючи втрачене заради радості.

о.Пітерс

Як світ змінює погляди людей

Слідкуючи за дописами і коментарями людей у соцмережах впродовж тривалого часу, зауважив таку тенденцію: багаторічне перебування наших громадян за кордоном почасти кардинально змінює їхні погляди на одностатеві стосунки, які Писання називає гріхом. Навіть "побожні галичани" починають ставитись до них поблажливо. Наші громадяни за кордоном потрапляють в обставини, коли поруч них працюють, живуть люди, що практикують одностатеві стосунки, вони "добрі, милі, приємні у спілкуванні, нікому не шкодять, є фахівцями своєї справи" тощо. Відтак, крок за кроком у людини змінюється погляд, сприйняття, ставлення. Світ завше впливає на людину своїм баченням гріха і праведності, хоче зобразити грішне "праведним", "пом'якшити" грішне, не засуджувати "право вибору кожного" всупереч Божому Слову, волі і задуму Творця. Віруючим у нинішньому світі нелегко, їх цураються і тримаються осторонь, вважають "несучасними", "нетолерантними", "затятими фанатиками", позбавленими милосердя та любові. Але що гріх має до правдивої любові і милосердя?

ПС. З деяких пір сказане вище "оселилося" також і на теренах України...