Почасти «найпалкіший патріотизм» під час цієї війни демонструють ті, що завжди знаходять для себе підставу не демонструвати його в найкращий, мовчазний але дієвий спосіб - захищаючи Батьківщину зі зброєю в руках.
Чимало таких, котрі вважають, що «це не їхня війна», що в них цілком законні підстави залишатися в запіллі, перетнути кордон, облаштовувати життя деінде, але не в Україні. Але ж так було завше. І ніколи геть усі не воювали, не всі відчували обов’язок боронити державу, рідних, приятелів.
Але й також ніколи весь нарід не міг і не хотів десь подітися, а бути на рідній землі. Тому ми повинні бути безмежно вдячні кожному, хто залишив усе, пожертвував усім заради нас, не ховався, не уникав, не шукав виправдань…Вони теж безмежно любили і люблять життя, все, що пов’язане з ним, можливо навіть більше, ніж ми.
Воістину довіку правдиві і святі слова, промовлені Господом, який пішов на хрест за нас і наші гріхи: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). Молімося щоденно за наше воїнство, за наших захисників. Дякуймо за них Богові. І каймося в гріхах.
Немає коментарів:
Дописати коментар