1 А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. 2 Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його! 3 Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. 4 Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. 5 І, нахилившись, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. 6 Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, 7 і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... 8 Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. 9 Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. 10 І учні вернулися знову до себе. 11 А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. 12 І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... 13 І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали... 14 І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... 15 Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! 16 Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! 17 Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! 18 Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав...
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри!
Завдяки Воскресінню Ісуса Христа, через віру в Нього ми благословенні вспадкуванням Його перемоги над гріхом, дияволом і смертю. Ми маємо в Ньому прощення гріхів, спасіння і вічне життя. І нині апостол Іван каже нам про ще одну Божу втіху, котру дарує нам Господнє Воскресіння – це перехід від смутку і безнадії до радості та втіхи. Саме це сталося з Марією Магдалиною, коли вона на світанку в неділю прийшла до гробу Господнього. І те, що сталося з нею, стосується також і нас з вами. Подібно Марії Магдалини ми також були втрачені та загублені, допоки Господь не відшукав нас і не привів до Себе, змастив наші рани, завдані гріхом, оливою Євангелія і причастив цілющими ліками – Своїми правдивими Тілом і Кров'ю у Господній вечері.
Що ми знаємо про Марію Магдалину зі Святого Писання? Вочевидь, вона була відомою особою, тому що Біблія містить її ім’я. Тогочасні жінки, зазвичай, мали ім’я когось із близьких родичів жіночої статі. Однак у випадку з Марії було інакше – її ім’я пов’язане з місциною Магдалою в Галілеї, розташованою на західному березі Тиверіадського озера.
Євангелист Лука розповідає, що Марія Магдалина супроводжувала Ісуса в подорожах і разом з іншими жінками власними коштами підтримувала Йому служіння (Луки 8:1-3). Нині ми підтримуємо служіння та поширення Євангелія своїми пожертвами. Лука повідомляє, що Ісус вигнав з Марії Магдалини сімох демонів (Луки 8:2). Він цілковито змінив її життя, зцілив її тіло і душу. Можна лише здогадуватись, яку неймовірну вдячність та любов до Ісуса вона відчувала після цього. Її колишнє життя залишилось в минулому. Натомість Ісус дав їй нове життя. Вона чула Його проповіді, була свідком багатьох подій Його служіння, бачила, як Він зціляв хворих і калік, виганяв демонів, воскрешав мертвих, виявляв Свою владу над силами природи.
Святий Іван розповідає, що в неділю вранці, на третій день після розп’яття Ісуса Марія Магдалина стояла біля Його гробу, охоплена болем і не могла повірити, що все в її житті докорінно змінилося! Все, що було пов’язане з Ісусом, залишилося в минулому. Він помер. Його розіп’яли і поклали до гробу. Її єство було сповнене смутку і жалю. Вона не могла повірити в те, що сталося, адже зовсім недавно її Вчителя радісно вітав Єрусалимський люд, звеличуючи Його як Царя вигуками «Осанна!». І ось, після наруги та знущань Його розіп’яли на хресті. Окрім того, Його тіло, що було покладене до гробу, щезло. Хтось вкрав його! Нічого жахливішого бути не могло. Вона була повністю розчавлена горем.
Дорогі у Христі, чимало з вас відчували в житті смуток і жаль, втрату, страждання і біль, тому ви можете зрозуміти, що відчувала Марія. Її Господь, її найкращий Приятель помер. Той, хто зцілив її від демонів, дав нове життя. Щось подібне ми переживаємо тоді, коли втрачаємо тих, кого любили, з ким пов’язували своє сьогодення і майбутнє. Ісус був осердям і змістом нового життя Марії. І ось Його нема. Що робити? Куди йти? Де шукати сили, щоб жити далі? Де шукати надію та втіху? Нам знайомі ці відчуття.
Цілком можливо, що Марія Магдалина відчувала також гнів і ненависть до тих, що мучили і вбили Ісуса, до Його учнів, які дозволили схопити Його, до римських вояків, які бичували і розіп’яли Його на хресті, до натовпу, який кричав: «Розіпни!», до Пилата, що мав владу Його відпустити але віддав на смерть. Її Господа розіп’ято! Той, хто нагодував тисячі голодних, зціляв немічних, наказував вітру та хвилям стишитись – мертвий! Вона не могла в це повірити і змиритись з цим. Можна припустити, що після того, як вона побачила все, що сталося з Ісусом – від Його арешту до наруги, від хресної дороги сліз до Голгофи, – до неї могла закрастись зневіра.
Зараз вона стоїть коло Його порожнього гробу. Його тіло щезло. Розум Марії затьмарений пережитим. А тут ще якихось двоє невідомих чоловіків? Хто вони? На питання: «Кого ти шукаєш, вона ледве промовила зі сльозами: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...»… Вона стояла при гробі і плакала. Відчувала безнадію та відчай.
АЖ РАПТОМ, крізь плач, жаль, смуток і сльози вона чує чийсь голос. Обертається і не може збагнути хто перед нею. Вона досі не може прийти до тями і гадає, що незнайомець, який стоїть перед нею – садівник. Сльози ллються з її очей і вона ледве промовляє: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!».
В те, що сталось далі, повірити було неможливо! Після сліз і розпачу за Ісусом, після невимовної гіркоти Його втрати, після того, як Марія усвідомила, що її Вчитель дійсно помер і ніколи не повернеться, стається неймовірне, незбагненне для людського розуму, очей та вух. Марія чує, як незнайомець промовляє її ім’я! Звідки вона знає цей голос! Той єдиний і неповторний голос, сповнений співчуття, милосердя і любові! Ні, не може бути! Це голос її Господа! Він живий! Той, що був мертвий, ожив і стоїть перед нею! Вона впізнала Його! Її переповнили невимовна радість і щастя! Він воскрес!
Дорогі брати і сестри! Воскреслий Спаситель знає ім’я кожного, хто вірує в Нього! Він кличе кожного з вас на ім’я, так само, як Він покликав Марію. Він зробив це під час вашого Хрищення. Він зробив це тоді, коли знайшов вас, коли ви заблукали на манівці, щоб повернути до Себе. Він помер і воскрес за вас! Завдяки спасенній вірі в Нього, вас записано до Його книги життя. Перебуваючи у цій вірі, ви тепер можете розпізнати Його голос, що лунає у Євангелії, з поміж тисяч інших. Голос, що дає втіху, мир, любов і надію. Голос, котрий називає вас Божими дітьми і кличе вас до небес. Він закликає вас бути свідками Його воскресіння у світі. Він покликав вас від смерті до життя. Це голос Того, хто дав вам спасенну віру, прощення гріхів і спасіння. Його воскресіння – це сповнення обітниці всемогутнього, вірного, правдивого, справедливого, милостивого і вічного Бога. Це жива надія перед лицем смерті, це правдива радість і втіха! Він – наш правдивий Бог і вічне життя! Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь!
Немає коментарів:
Дописати коментар