Слово - річ неймовірна, таємнича і магічна. Деякі поети і письменники поринають у його глибини, вишукують виняткові форми слова, вигадують новотвори, аби в якомога витонченіший і вишуканіший спосіб вразити інших, висловити унікальну думку, почуття, емоцію, створити неперевершений образ, - а читачеві не до смаку, бо усім цим автор намагається показати загалові лише самого себе - унікального, мудрого, освіченого, виняткового. В Шевченка практично не знайти слів, щодо змісту яких треба вдаватись до словників. Мова його творів проста і зрозуміла. Але магія Шевченкового слова в іншому - він не намагається чимось вразити читача, полонити його власним самоаналізом, ні, натомість в його слові - біль, радість, смуток, жаль, мрії, щастя власного народу, кобзарем та співцем якого він став, аби все оте глибинне не своє, а народне, що нутрувало і роїлося у серцях та душах людей, народилося, воплотилося, побачило світ і світ здригнувся від правди, зодягненої у магію Шевченкового слова.
Немає коментарів:
Дописати коментар