Епоха прав чи час праведності?

Майже кожному, хто живе в наш час, відомо: ми мешкаємо в епоху прав. Прав очікують, їх вимагають і плекають так, ніби це найважливіша річ у світі. Боротьба за права змінила майже все: від шлюбу та сім’ї до державного устрою та дружби. Понад усе ми, здається, цінуємо право бути захищеними від того, що нам не до вподоби, і наполягаємо на отриманні того, що нам подобається. В основі цього лежить наше прагнення до найголовнішого права — права бути щасливими.
Я не впевнений, що система, побудована виключно на правах, здатна вистояти. У запалі це може здаватися розумним, але такий шлях не є життєздатним. Права — завойовані, зароблені чи витребувані — самі по собі не можуть захистити нас від ворогів, і вони точно не мають сили дарувати те невловиме щастя, якого ми так прагнемо. Дійсно, якими б важливими вони не були, права є крихким фундаментом для спільноти чи стосунків, і ще слабшою опорою для побудови цілого суспільства. Честертон влучно зауважив: «Мати право щось зробити — це зовсім не те саме, що бути правим, роблячи це».
Права часто вступають у конфлікт одне з одним. Свобода слова є повною у переповненому театрі, коли вогню немає, за винятком права вигукувати «Пожежа!»  Ми постійно ведемо інтелектуальні битви, намагаючись збагнути, як захистити право, яке дозволяє іншим безкарно ображати вас своєю незгодою. Релігійна свобода наполягає на праві кожного мати власні переконання, але це часто призводить до того, ніби релігійної істини не існує зовсім — залишаються лише думки без фактів чи правди. Як християнству жити у світі, де Слово Боже — це лише ще один голос, що змагається за право належати якомусь божеству? Важко і навіть прикро жити так, ніби ті, хто поклоняється грибу, тотожні тим, хто обожнює втіленого Сина Божого.
Так, права часто є дуже важливими, але є дещо величніше. Це — праведним. Мати право — це добре, але бути правим (праведним) — значно глибше і значно потрібніше. Саме тому релігія залишається важливою, навіть коли суспільство дедалі більше віддаляється від Ісуса Христа. Бо віра побудована не стільки на правах, скільки на Праведнику, який єдиний є благим і святим — і є таким не для Себе, а для тих, хто таким не є. Він прийшов не для того, щоб вимагати чогось для Себе, а щоб віддати Себе за тих, кого Він Собі обрав — разом з усіма їхніми гріхами.
Ось де доказ влучного вислову Честертона. Ісус правий, бо зрікся Свого права бути рівним Богові й обрав наше тіло, щоб страждати за наш гріх і померти нашою смертю. Ми стаємо праведними не завдяки власним досягненням, а як ті, хто одягнений у Його шати святості, що прикривають наготу тіл, які повстали з хрищальних вод, омиті від гріхів і наділені новим ім’ям та новою сутністю. Те, на що ми претендуємо, може бути добрим, але знати Того, Хто є втіленою праведністю, — це володіти чимось незрівнянно благороднішим і значущішим.
Цікаво, що в це Богоявлення ми вшановуємо тих, хто відклав увесь тягар земної слави, аби схилити коліна біля ясел Немовляти, проваджені зіркою до того неймовірного місця, де вони змогли споглядати обличчя Бога. Він — і є Праведність. Перед Ним вони радо схилили коліна в поклонінні та принесли дари: золото, ладан і смирну. Ці дари були цінними не стільки через свою вартість, скільки тому, що вони провіщали, Ким Він був і є, що Він прийшов зробити і заради кого.
Звільнившись від тягаря своїх дарів, вони пішли з радістю, бо Дитя, народжене від Діви і зачате Духом Святим, обіцяло щось набагато цінніше за земні скарби — таке, про що вони не могли мовчати. Вони знайшли Того Єдиного, Хто цінував істину вище за права, і Хто дав тим, хто не міг цього заробити чи заслужити, найцінніший вердикт: «Праведний». Цей Бог в’їхав у місто на ослі, щоб розпочати битву, яка коштуватиме Йому життя, перш ніж Він заявить права на Свій народ та їхнє поклоніння.
Як дивовижно долучитися до них біля ясел Христа-Немовляти, та наскільки дивовижніше буде долучитися до них у небесному хорі. У тих гімнах Нового Єрусалима більше не буде мови про те, що нам заборгували, а лише про те, що нам було даровано.
о.Пітерс