Слова благодаті з Божих уст (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 4:21-32
21 І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!  22 І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів?  23 Він же промовив до них: Ви Мені конче скажете приказку: Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі.  24 І сказав Він: Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй.  25 Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,  26 а Ілля не до жодної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки.  27 І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.  28 І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом.  29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його...  30 Але Він перейшов серед них, і віддалився.  31 І прийшов Він у Капернаум, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.  32 І дивувались науці Його, бо слово Його було владне.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Минулої неділі ми слухали євангельський текст, в якому йшлося про те, як Ісус Христос у синагозі свого рідного міста Назарету читав текст із книги пророка Ісаї: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, 2 щоб проголосити рік уподобання Господу, [та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі]. (Ісаї 61:1) Того суботнього дня Він не просто читав присутнім якийсь випадковий текст зі Святого Писання, але саме цей текст, а потім пояснював його присутнім. Він стверджував, що саме Він і є Тим обіцяним Месією, про котрого свідчать пророки Старого Заповіту. Він запевняв юдеїв, які були в синагозі, а потім робив це знову і знову скрізь, де тільки мав нагоду проповідувати і навчати, що Він дійсно є Месією, Який спасає грішників від їхніх гріхів і прокляття Божого, вмираючи замість них на хресті.  Збулося Писання, котре прямо свідчить про Нього і вказує на Нього. 
Завдяки Святому Духу, духовному зору, даному нам Богом через віру в Сина Божого, досліджуючи Святе Писання, ми чітко і ясно бачимо у Святому Писанні, як обітниці про Месію справдились в Ісусі з Назарету.  Слово Боже нас навчає, що Спаситель прийшов у цей світ не лише для того, щоб переконувати людські уми в тім, що Він є Сином Божим, Спасителем світу, Викупителем і Подателем вічного життя, але також свідчить, що Він воплотився, щоб Своїм досконалим послухом, пониженням “аж до смерті хресної”, Євангелієм завоювати для Себе людські серця, милостиво дарувати нам прощення гріхів, життя і спасіння.
Лука говорить, що коли Ісус Христос читав і пояснював Писання в назаретській синагозі, з Його вуст линули не просто слова, звичні для людського вуха, а слова “благодаті”! Слухачі були зачаровані Його словами і сповнені подиву,  їхня увага була прикута до Христа, який виголошував ці слова! Подібним чином і для нас нині Добра Звістка Спасителя – це слова благодаті, Божа ласка, через яку Бог свідчить про Свою любов до нас. Він запевняє нас, що хоча й ми своїми гріхами і провинами заслужили на Його гнів та кару, Він натомість через Свого Сина щедро дарує нам Своє милосердя і прощення.
Звернімо увагу на ще одну річ: текст із книги пророка Ісаї Ісус закінчує такими словами “щоб проголосити рік уподобання Господу», хоч далі написано – «та день помсти для нашого Бога». Він  навмисно завершує читання словами, які наголошують на Божій ласці, милосерді, благодаті, які сповнені живої, цілющої води Його Євангелія.  Настане час і Божа справедливість та Його праведний суд справдяться повною мірою.  Але цього разу Він запевняє, що день Його першого приходу не буде Днем помсти і Днем останнього Суду.   
Та чи довго тривав подив юдеїв, котрі, наче зачаровані, слухали Ісуса? На жаль, ні. Невдовзі після того, як Він завершив пояснювати Писання, ми вже бачимо їх у полоні сумнівів та сум’яття. Вони, немовби прокинувшись від миттєвого заціпеніння, запитують себе і один одного: “Хто Він такий, цей син Йосипа?”, “Як Він наважується стверджувати, що Він є Месією?”, “Що Він собі гадає?”. “Ми знаємо Його з дитинства, пам’ятаємо його малим хлопцем, адже Він зростав у нас на очах!” “Він був таким, як всі люди, і тепер є таким, як ми”, “Ні, Він не може бути обіцяним Месією, це нісенітниця!”. Думки, що роїлися у головах юдеїв,  свідчать про те, що вони бачать і чують тільки те, що самі хочуть бачити і чути. Для них Він був одним із них. Звісно, вони чули про неймовірні чудеса, які Він вже вчинив, але через свої зашкарублі серця вимагали ще більших на доказ того, що Він справді є обіцяним Месією.
Ця проблема існує і нині. Тисячі людей вимагають від Ісуса чудес на підтвердження того, що Він дійсно є їхнім Спасителем. Інші бачать у Ньому  лише гуру, великого Вчителя. Для третіх Він є прикладом досконалої  поведінки, моралі та етики. Але і перші, і другі, і треті не бачать у Ньому Сина Божого, Який народився від Святого Духа і Марії Діви, не бачать, що Він є Словом, яке сталося Тілом, Господом, котрий прийшов у цей світ, щоб спасти грішників від влади гріха, диявола і смерті.  Чому? Тому що, як каже апостол Павло, “думка тілесна ворожнеча на Бога” і “14 …людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.» (1Кор.2:14).
Ісус бачив серця юдеїв, що були в назаретській синагозі.  Перед ними був Той, для кого немає неможливої жодної речі.  У відповідь на їхнє очікування чуда, Він каже їм про вдову, до котрої  Господь послав пророка Іллю, говорить про неймовірне  чудо зцілення Неємана сиріянина,  нагадує їм відомий вислів “Лікарю, спаси себе сам”. Відповідь юдеям Ісус завершує словами : “Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй”.
У нинішньому тексті апостол Лука також торкається питання про віру і невіру. Віруючі і невіруючі в цьому світі живуть поруч одне одного. Так було і буде завжди. Невіруючі бачать довкола себе віруючих, які говорять, що кожного дня вони отримують Божі благословення. На хибне переконання невіруючих, а нерідко і віруючих  цими благословеннями повинні обов’язково бути – матеріальний достаток, успіх, процвітання, досконале здоров’я тощо.  Вони вважають, якщо цього не мають – то віра, Бог, Слово Боже їм не помічні і не потрібні. 
Дорогі брати і сестри, у цьому світі ви, за словами Мартина Лютера, є “малими христами”. Спаситель називає вас сіллю і світлом для світу. Ви покликані свідчити світові про Христа і ділитися Його Доброю Звісткою з іншими людьми.  Віруйте в Нього і ніколи не занепадайте духом, коли бачите що не досягли сердець усіх, кому свідчили про Нього.  Адже сам Господь також зустрічався з невірою. Однак, всупереч усьому, Він продовжував проповідувати Євангеліє – силу Божу на спасіння. Ті, хто приймають його, отримують благодать, а ті, що відкидають його – самі себе віддали на суд Божий. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, – Господа нашого Ісуса,  – нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь. (До євреїв 13:20,21)