неділя, 11 червня 2017 р.

Проповідь на 1-шу неділю по 50-ці

Текст проповіді : Луки 7:1-10 
1 А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум. 2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав. 3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його. 4 Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому. 5 Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив. 6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. 7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає. 8 Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби те і зробить. 9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! 10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі  брати і сестри,

Уявіть, що ви щойно завершили якусь важку працю, ви виснажені і втомлені, налаштовані на відпочинок, аж тут вас просять терміново зробити ще дещо. Цілком природно, що дехто подумки би сказав: «Чому саме зараз? Я такий втомлений» або ««Добре, друже, але трохи зачекай, я відпочину, а потім допоможу»…
У нинішньому євангельському тексті Лука розповідає нам про один день із земного життя та служіння Ісуса Христа. Той день був доволі важким і виснажливим для Спасителя. Він щойно завершив довгу проповідь, відому нам, як «Проповідь на горі». Зібралося багато людей. Згодом втомлений Ісус прямував до Капернауму – рибальського містечка, розташованого на березі Галілейського моря . Вочевидь, Він думав про відпочинок… Та щойно Він наблизився до міста, як Його перестріли юдейські старійшини. Вони ревно благали Його про допомогу…
На перший погляд  у цьому немає нічого незвичного. Але подивімося уважно, хто саме просить Ісуса допомогти?  – Юдейські старійшини. Далі ще цікавіше – що саме вони Його просять? –  допомогти… римлянину (!). Саме це і було дивним і незвичним, зокрема для юдеїв. Адже більшість юдейських старійшин негативно ставились до Ісуса і до римлян, –  ворогів, завойовників і язичників. Водночас, чим вищим був ранг римлянина, тим більше його ненавиділи.  У проханні старійшин мова йшла про римського сотника – військового начальника доволі високого рангу.
В очах юдеїв римляни були нечистими, поганами, богозневажниками. З такими людьми юдеям не годилося спілкуватися, заходити до їхнього дому, їсти з ними – бо це, за законом Мойсея, загрожувало юдеям занечищенням.  Але саме за такого нечистого язичника і ворога юдейські старійшини прийшли просити Ісуса (!). Дивно, чи не так? Вочевидь, мала бути якась виняткова причина для цього.
Відповідь на це питання міститься в нашому тексті. Як повідомляє Лука, зі слів старійшин, римський сотник дуже відрізнявся від інших римлян. Для більшості з них перебування в Капернаумі,  на чужині, далеко від рідного дому, серед людей, сповнених ненависті – було справжнім злом.  Однак цей сотник любив народ цього краю, навіть більше  – він за свої кошти збудував для нього синагогу.  Слід зазначити, що якось під час розкопок  у цьому місті археологи знайшли цю синагогу.
  Лука говорить про побожне ставлення сотника до ближніх. На сторінках Євангелій ми не вперше бачимо цю рису в тих, кого юдеї вважали язичниками. Пригадаймо притчу Ісуса про доброго самарянина (Луки 10:30-37). У ній не левит, не юдейський священик, а саме язичник самарянин належно розуміє Божу настанову про ближнього і допомагає йому. Лука зауважує, що побожний сотник належно піклується про свого важко хворого раба. Становищу раба в ті часи не позаздриш.  Життя раба було нічого не варте і коли раб  хворів, його власник цим надто не переймався, бо знав, що замість померлого раба відразу придбає іншого. Подібне зневажливе і зверхнє ставлення до ближніх з боку деяких людей  можна побачити у світі  і нині. Для них людське життя нічого не варте, а важливе лише власне життя і власний добробут. Натомість в очах Божих кожне людське життя є важливим і цінним.
Благаючи Ісуса допомогти сотнику, старійшини навели такий аргумент на користь побожності римлянина: «Він достойний, щоб Ти це зробив йому».  Не зважаючи на втому, Ісус погоджується виконати їхнє прохання. Це вияв Божого милосердя і любові до грішника.  Отож Ісус і старійшини йдуть далі разом і невдовзі дорогою їм зустрічається ще одна група людей. Це ще одні посланці від сотника, – його друзі. Але цього разу послання, з яким вони звертаються до Ісуса, цілковито відрізняється від послання юдейських старійшин. Вони виголошують перед Ісусом слова, які наказав їм промовити сам сотник: «Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. 7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає».  Цими словами сотник засвідчує Ісусові дещо дуже важливе в Божих очах, те, про що ми кажемо щонеділі під час сповіді. Сотник визнає, що він, як грішник, добре розуміє свою негідність перед Ісусом. Він добре усвідомлює  ким є він, як грішник, і ким є Ісус, як Господь і Спаситель. Подібне сповідання віри ми чуємо від Петра у Євангелії від Луки 5:8 коли він каже до Ісуса : «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!»
Маючи під своїм керівництвом підлеглих, сотник добре розуміє, що таке покора і повноваження. Його слова, звернені до Ісуса можна перефразувати таким чином: «Господи, ось я покірно стою перед Тобою!  Так само покірно служать сотнику його слуги. Коли він віддає  наказ своїм підлеглим, вони відповідають  – слухаюсь, мій пане! Сотник добре знає, якими владними повноваженнями наділений Ісус – Він може зцілювати немічних, виганяти демонів, воскрешати  мертвих. Сотник також знає і вірить, що варто  Ісусові промовити одне слово, як його слуга одужає.
 І що ми бачимо далі?  Коли Ісус почув послання сотника, то, як каже Лука, Він був дуже вражений! Безперечно, Ісус знав про сотника все. Однак тут Він говорить про нього вголос  те, що МАЛИ  ПОЧУТИ всі присутні: «навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!». Ми добре розуміємо, що означають ці слова Ісуса!  Ними Він наголошує  на вірі у Нього, завдяки якій ми можемо спастись.
Отож у нашому тексті ми чітко бачимо два послання: перше – це хибне послання юдейських старійшин, яке наголошує на земних ділах та заслугах людини перед Богом – сотник любить народ, піклується про раба, збудував синагогу… Зауважмо, що Ісус зцілив сотникового раба не через добрі діла сотника, а тому що Син Божий є милостивим і милосердним Господом. Друге послання – це послання про віру, що чинна любов’ю, про віру і покладання на Бога без жодного сумніву. Це саме та спасенна віра, про котру Лютер говорить: «Віра є живим, твердим покладанням на Божу ласку з такою певністю щодо Божого милосердя, перед котрою ніщо навіть тисячократний ризик смерті… Віра є Божим ділом всередині нас, що цілковито змінює нас і дає нам нове народження. Вони робить нас іншими людьми. Вона змінює наші серця, душі, думки, і всі наші сили. Вона не може не робити добрі діла. Вона не запитує, чи добрі діла повинні робитись чи ні, а перш ніж хтось спитає про це – вона зробила їх і продовжує робити  постійно…»
Віру римського сотника Ісус називає великою. Це віра правдива і жива, в котрій немає самоправедності, лицемірства і самозвеличення. Це віра, в центрі якої міститься Син Божий. Це віра, сповнена покори і послуху перед Богом. Це віра, яка покладається на Бога і Його слово без жодного сумніву.
Дорогі брати і сестри, з нинішнього євангельського тексту ми повинні винести один важливий урок.  Можливо трапиться так, що хтось важко захворіє, і думатиме, що Бог залишив його. Але це не так – Господь завжди поруч нас і в радості і в смутку, у випробуваннях і стражданнях. Може статися інше – хтось довго і ревно молитиметься за одужання близької людини, але та помре, і той, хто молився, відчуватиме відчай і жаль. Не піддавайтесь впливу  тих, які кажуть:  «Якщо матимеш сильну віру і молитимешся – Господь виконає все!» Люди забувають, що Ісус зцілює не лише тіло, але й душу. Нерідко стається так, що важко хвора людина, за котру моляться, таки вмирає, але йде до Царства небесного – і саме в такий спосіб Господь відповідає на молитви!  Коли з ласки Спасителя раб сотника одужав, то душі тих, що побачили це – зцілились і зміцнились.
Божа обітниця піклування про Його дітей – це обітниця повноти Божого милосердя і любові, прощення і вічного життя, яке ми маємо в Його Сині. Ця обітниця охоплює як наше земне життя, так і наше життя вічне. Живучи в недосконалому світі, ми страждаємо, наражаємось на негаразди, хворіємо, зазнаємо утисків, вмираємо. І Господь не лише допомагає нам одужувати, коли ми хворіємо, дає сили коли приходять випробування. Апостол Павло каже: Бог «не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1Кор.10:13)
Дорогі брати і сестри, ніколи не забувайте, що в Господній вечері Спаситель дає нам дорогоцінні ліки для душі – свої правдиві Тіло і Кров на відпущення гріхів, життя і спасіння. Ідіть до Божого престолу благодаті, щоб там отримати ці благословенні дарунки.   Покладіться на Христа!  Тримайтеся Спасителя! Він запевняє нас, що в Царстві небеснім Він зітре кожну сльозу з наших очей, і там не буде ані смутку, ані горя, ані болю…(Об.7:17, 21:4). Там ми звільнимося від немочей і гріха.  Цю повноту Божої обітниці ми маємо у Його могутньому, правдивому слові.  На відміну від наших мінливих і непевних почуттів та емоцій воно певне і надійне.  Ми  можемо покластися на нього без жодного сумніву. Це – слово святого, живого, вічного, милосердного і люблячого Бога, який «дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Він «не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. 18 Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого…» (Ів.3:16-18).

Триєдиному Богові – Отцю, Сину і Святому Духові віддаймо всю шану, славу, і поклоніння – нині і повіки. АМІНЬ.

субота, 10 червня 2017 р.

До 500-річчя Реформації.

Лютер про шлюб
Існує три види любові: фальшива, природна і подружня.Фальшива любов - це любов, котра шукає тільки свого, коли чоловік любить гроші, статки,честь, але при цьому жінка береться ним поза шлюбом і всупереч Божій заповіді. Природна любов - це любов між батьком і дитиною,братом і сестрою,другом і родичем тощо. Але вища від них і понад усе - подружня любов,тобто любов нареченої,котра палає, наче вогонь, і нічого,окрім [законного - ТК] чоловіка,не бажає. Вона каже:"Мені потрібен лише ти,а не те,що твоє.Я не потребую ані твого срібла, ані твого золота, - нічого з цього. Потребую тільки тебе, повністю, або не хочу тебе зовсім". Усі інші види любові шукають не коханого, а чогось іншого. Цей же вид любові [подружньої - ТК] прагне мати коханого [чи кохану - ТК] повністю. Якби Адам не згрішив,то любов нареченої і нареченого була б найкращою річчю (у світі - ТК). Мартин Лютер, "Проповідь про стан шлюбу".

середа, 7 червня 2017 р.

Аудіопроповіді: Зішестя Святого Духа (Буття 11:1-9)

До 500-річчя Реформації. Лютер про шлюб.

"Якщо дружини або чоловіка не дає сам Бог, то може статися, що завгодно… Правда полягає в тім, що Адам не знайшов собі пари для шлюбу, та щойно Бог створив Єву і привів її до нього, як він відчув до неї справжню подружню любов і визнав, що вона його дружина. Ті, що бажають вступати в стан шлюбу, повинні про дружину щиро молитися до Бога. Бо мудрець каже, що батьки дають своїм дітям дім і статки, а дружина дається кожному самим Богом (Приповісті 19:14 - Дім і достатки - то по батьках спадок, але від Господа розумна жінка) відповідно до його потреби, подібно до того, як Єва була дана Адамові самим Богом… Усім іншим створінням Бог каже: «Плодіться й розмножуйтесь» (Буття 1:22). Не написано, що Він приводить самицю до самця. Отож серед тварин, такої речі, як шлюб, немає. Але у випадку з Адамом інакше – Бог створює для нього унікальну, виняткову дружину з його власної плоті. Він приводить її до нього і дає її йому. І Адам погоджується прийняти її. Отож, це є і шлюб. Жінка створена, щоб бути супутницею і помічницею чоловікові в усьому…"

Мартин Лютер, з проповіді «Про стан шлюбу».

понеділок, 5 червня 2017 р.

МОЛИТВА ДО ДНЯ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ

Віковічний Боже, Ти виявив Свою могутність, славу і велич, як Отець, Син і Дух Святий. Вклоняючись Тобі і стоячи в покорі, послусі та благоговійному трепеті перед Твоїм святим престолом разом з ангелами і всіма святими, ми молимось:
Ти єси наш великий Бог і Господь. Ми йдемо до Тебе, Отче наш небесний, сповнені віри в Ісуса Христа, який викупив нас на хресті.  Ми належимо Тобі, Господи, завдяки Твоїй ласці. Прийми, милостивий, нашу хвалу, доторкнися до наших вуст та сердець і вчини їх чистими. Ми знаємо, що лише Ти один є правдивим Богом, котрий промовляє до нас через Своє Слово і Свого Однородженого Сина.
Боже наш Триєдиний, вбережи нас у спасенній вірі і даруй нам ласку завжди визнавати Тебе, Твого Сина і Святого Духа єдиним правдивим Богом. Дай, аби ми ніколи не соромилися Тебе і не відкинули Тебе. Утримуй наші душі від гріха. Дай нам перебувати у світлі Твоєї невимовної любові.
Ми славитимемо Тебе, як нашого Творця, Викупителя і Спасителя, просвічуючого, освячуючого та вберігаючого у вірі Святого Духа, звеличуючи Твою незміренну милість і велич – нині і повіки віків. Амінь!

неділя, 4 червня 2017 р.

Молитва на П'ятидесятницю

Господи, Духу Святий, на П’ятидесятницю Ти зійшов на апостолів Ісуса Христа і запалив їхні серця Своїми благословеннями і винятковими дарами. Нині ми молимось Тобі – увійди в наші серця і запали в них вогонь щирого поклоніння нашому Господу і Спасителю. Відкрий наші вуста, щоб ми могли свідчити про живу надію, яку Ти дав нам через воскреслого і вознесеного Сина Божого. Дай нам сміливості твердо проголошувати світові Твоє Слово, щоб всі люди могли пізнати Тебе, єдиного правдивого Бога, – Отця, і Сина, і Святого Духа.
Поблагослови, аби проповідь Христового Євангелія ширилася по всі кінці землі, щоб воно завойовувало серця людей для їхнього Викупителя і Спасителя. Опікуйся Твоєю благодаттю усіма християнськими пастирями і вчителями у світі, щоб через їхнє вірне служіння до Твоєї церкви могли приєднатися багато спасенних душ. Поблагослови  Твою Церкву ревністю і розумінням, щоб люди Божі могли сповнитися ще палкішого бажання служити всім ближнім, звіщаючи їм Добру Новину про прощення гріхів, життя і спасіння у Христі.
Просвіти наші серця, наші думки і розум, пануй над ними, освяти нас Твоїм святим Словом, щоб інші люди могли бачити наші добрі діла і прославляли Небесного Отця.
Дай нам щирого каяття і цілковитого покладання на Спасителя. Дай нам втіхи в негараздах і скорботах, дай вдячності і любові, і вбережи від усього, чим би ми могли засмутити Тебе.
Боже Духу Святий, увійди в наші серця з усіма Твоїми благословеннями і провадь нас. Заради Ісуса Христа, амінь.

Проповідь на 50-цю (Сходження Святого Духа)

Текст проповіді: Буття 11:1-9. Додатково: Дії 2:1-21, Івана 15:26,27; 16:4б-11.
1 І була вся земля – одна мова та слова одні. 2 І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському (shin‛âr, shin-awr' - Shinar, – рівнина у Вавилоні) краї рівнину знайшли, і оселилися там. 3 І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно. 4 І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі. 5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її. 6 І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. 7 Тож зійдімо, і змішаймо там їхню мову, щоб не розуміли вони один одного. 8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто. 9 І тому то названо ймення йому: Бабел (Вавилон), бо там помішав (балал) Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Щиро вітаю вас зі Святом П’ятидесятниці – сходження Святого Духа на учнів Ісуса Христа. Цей день увійшов в історію Християнської Церкви, як ДЕНЬ ЇЇ НАРОДЖЕННЯ!
 Поговоримо про мову.  Мова є дуже важливим чинником для кожного народу на землі. Мова  - це не просто певні слова чи набір звуків. Мова виховує і формує людей, робить з них самобутній етнос, єдиний народ з його винятковою культурою, історією і традиціями.  З молоком матері, з колиски ми вбираємо звуки, слова, речення рідної мови, і стаємо з нею єдиним цілим. Невидимими нитками рідна мова, рідне слово, пісня на рідній мові єднають нас з нашим народом, повертають до його коріння. Ми повинні шанувати і оберігати свою мову, з малечку прививати дітям любов до неї.
Втім, ми також не повинні цуратись інших мов і вивчати їх. Відоме прислів’я говорить: «Ти стільки разів є людиною, скільки мов знаєш».  Наш славетний Кобзар писав: “Чужого навчайтесь й свого не цурайтесь”.  Живучи серед іншого народу, ми повинні знати його мову і культуру, виявляючи в такий спосіб свою повагу до нього.
Науковці дослідили, що нині на землі є кілька тисяч мов. В минулому їх було ще більше. З багатьох  причин мови у світі щезають, а з ними і народи, носії мов. Інколи мову утискають і нищать свідомо, як це було з нашою мовою. Відомий вислів каже: зникає мова – зникає народ.  Лише протягом останніх 100 років  у світі зникли десятки, якщо не сотні мов. Кожних два тижні у світі зникає одна мова... На жаль, ця тенденція триває. Сьогодні кількість носіїв деяких мов  обчислюється десятками людей, а почасти кількома людьми. За прогнозами  лінгвістів до кінця 21 сторіччя, ймовірно, на землі залишиться лише біля 80 мов.
Кажучи про мову, мусимо зазначити, що одним із найбільших Божих благословінь є те, що ми маємо Святе Писання на рідній мові. Нею ми сповідуємо свою віру в Христа Спасителя. На ній ми чуємо Боже Слово і молимось.  Святе Писання дійшло до нас давніми мовами – давньоєврейською і давньогрецькою. З цих мов Біблію постійно перекладають на інші мови і вона є книгою, перекладів якої у світі існує найбільше. І ми вдячні Господу за тих славних мужів, – перекладачів, дослідників, богословів, тлумачів, при допомозі яких ми можемо насолоджуватись Словом Божим на рідній мові.
На початку існування світу Бог зробив так, що була одна мова по цілій землі. Для давніх людей це було великим Божим благословенням, адже всі розуміли одне одного. Мова  єднала людей і допомагала їм чинити Божу волю – порати, доглядати і опановувати землю. Написано: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею». (Буття 1:28).  Натомість, люди, вже отруєні на той час гріхом, вирішили втілювати не Божий наказ, а власні бажання і славити не Боже ім’я, а своє.  Гріхопадіння людства спричинилося до того,  що «зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством, … зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі» (Буття 6:11-12).
Грішна людина виявила непослух Богові. Через гордощі, самовпевненість і пиху люди хотіли прославити себе, а не Творця, отож вони на догоду собі вирішили збудувати височенну вежу, котра б сягала неба, щоб увіковічнити своє ім’я в споруді на ім’я Вавилон. Ось чому нинішнє біблійне послання говорить не лише про мову, як таку, але головним чином про гріх людської гордині.
Пам’ятки вавилонської писемності і результати археологічних досліджень свідчать про те, що древні вавилоняни дійсно зводили місто з високою вежею, на верхівці якої знаходився не храм правдивому Богові, а поганським божкам, яких Господь суворо наказав цуратися. Вавилоняни дуже пишалися цією спорудою і своїм містом, вважали його грізною та неприступною фортецею, вежа якого своєю верхівкою сягає небес. Вежа була центром поганського поклоніння. Давній Вавилон зробився царством людської гордині, яка противиться правдивому Богові. Вежа і місто зводились з цегли. Цікавий такий факт: археологи виявили, що на кожній цеглині, з якої зводилася вежа, було вибито ім’я поганського божка вавилонян на ім’я Мардук.  Що стосується самої назви міста Вавилон, то на давньоєврейській мові слово “Бабел»  означає «замішання», а слово “Балал” –змішувати. Біблійні вчені побачили тут певну гру слів – місце, котре наповнилось белькотінням, стало називатися Бабел (Вавилон).
Вавилон - baw-bel' (від H1101; замішання ; Babel (себто Babylon), включаючи Babylonia and the Babylonian empire: - Babel, Babylon)
Змішувати - baw-lal' (A primitive root; to overflow (specifically with oil); by implication to mix; also (denominative from H1098) to fodder: - anoint, confound, X fade, mingle, mix (self), give provender, temper.)

Мешканцям Шинеарського (Вавилонського) краю, розташованого на рівнині (від шін-ар – рівнина) подобалось веселе життя, сповнене розваг і тілесних насолод. Втім, подібне можна побачити у світі також і нині. Замість того,  щоб прославляти правдивого Бога і чинити за Його Словом, чимало людей намагаються  прославити самих себе і привернути увагу до себе, а не до Бога. З цією метою вони вдаються до різноманітних способів виділитися серед загалу, як от – татуювання, проколювання частин тіла, виняткове вбрання, особливий стиль поведінки і мова, почасти вульгарна і лайлива тощо. Застерігаючи нас щодо цього, апостол Павло каже, що діти Божі своїм життя і поведінкою повинні привертати увагу інших людей не до себе, а до Господа. Він каже: «14 А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу» (Галатів 6:14).
Дорогі брати і сестри, грішній людині завжди більше до вподоби зводити пам’ятники собі самій, увічнювати себе, свої гріховні вчинки, бажання, а не прославляти небесного Отця і сповняти в послусі та покорі Його волю. В той час, як вона прагне будувати для себе і собі, Бог хоче будувати Свою церкву. Люди, які зводили Вавилонську вежу (і не лише вони!) не розуміли або не хотіли розуміти Божої мудрості про те, що “Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!” (Пс.126:1).  Відтак і нині чимало людей будують  власне життя, домівку, стосунки з іншими людьми без Бога. І одного дня стається те, що має статися – все, що було зроблено ними без Бога, без покладання на Нього, буде зведене нанівець, а життя, прожите без Бога, обернеться розпачем і гіркотою.
Але повернімось до нашого тексту. Що вчинив Бог, побачивши непослух вавилонян, будівельників вежі?  Дивина! Він не знищив їх, як це було під час потопу, не спалив дотла вогнем. Натомість, Він зробив  дещо цілком неочікуване  – зберіг людські життя і зупинив людський проект шляхом застосуванням... різних мов замість однієї! Саме так Він втихомирив егоїстичну і грішну людську мову!
Минули тисячоліття.  Згідно Божої обітниці на землю прийшов обіцяний Спаситель – Син Божий. Він помер за вавилонян і все грішне людство, щоб викупити його від влади гріха, диявола і смерті. Він приготував учнів і вислав їх на працю проповідування Свого  Євангелія спасіння.
В апостольські часи розмаїття мов могло б стати на заваді місійній праці апостолів щодо поширення Доброї Звістки Ісуса Христа про прощення гріхів, життя і спасіння по всі кінці землі. Аж ось на П’ятидесятницю – ми бачимо сповнення Божої обітниці про Утішителя Святого Духа, бачимо велич і могутність небесного Отця, котрий вирішує проблему. Там, де Вавилон спричинив величезне поділення через розмаїття мов, там – через вилиття на апостолів та учнів Ісуса Христа Святого Духа, Бог Своїм могутнім Євангельським посланням спасіння, зверненим до всього світу через Христа, з’єднав їх в одне!
Прославляючи Господа і Бога Святого Духа за божественну роботу оживлення духовно мертвих грішників, нас з вами, Християнська Церква називає Його «оживляючим, животворчим». За допомогою Святого Духа, використовуючи Свої засоби благодаті – Євангеліє у Слові і Таїнстві (Хрищення і Господню вечерю), яке є силою Божою на спасіння (Рим.1:16), Бог приводить тих, що були духовно мертвими, до віри, наділяючи їх усіма благословеннями Христового викуплення, дає їм Христову праведність і утримує в спасенній вірі.
Дорогі брати і сестри, сповідуючи свою віру в Святого Духа, як одну з трьох осіб Святої Трійці, у Християнському Символі віри ми промовляємо: «Я Вірую в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця і Сина походить, що Йому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава…».  На основі Святого Писання ми визнаємо, що не можемо власним силами повірити в Ісуса Христа як свого єдиного Господа і Спасителя, але Святий Дух покликав нас і освятив своїми дарами, освятив і вберіг нас у спасенній вірі. Так само Він кличе і освячує інших, збираючи їх в Святу християнську церкву і утримуючи їх в правдиві вірі в Спасителя. В цій Церкві він щоденно прощає гріхи кожному з нас і всім віруючим. (М.Лютер, МК, коментар до 2 частини Символу віри).
Христос, який помер, воскрес і вознісся, сидить праворуч Отця, прислав нам Утішителя, котрий виявляє світові «про гріх, і про правду, і про суд». (Івана 16:7). Святкуючи нині свято зішестя Святого Духа, ми прославляємо Триєдиного Бога і співаємо:  

Слава пресвятому Духу, що нам дав нове життя,
Він напоїть нас в посуху світлом віри і знання.
Величай Живого Бога українськая земле,
Бог розвіє всю тривогу, Бог нам щастя принесе.
Слава, слава, слава, слава!
Бог нам щастя принесе!

Тож нехай “Бог терпеливості й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом,  щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа”.  Амінь.

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.