Мазепа, Ліна Костенко, генетичні зміни...

Вчора в Тернополі Ліля Кобільник з Дрогобича репрезентувала пісенну програму на вірші Ліни Костенко під час котрої Тетяна Лучейко також чудово декламувала вибрані поезії Ліни Василівни. Звучали ліричні і християнські твори. Ніжний голос, дві гітари і скрипка музичного супроводу творили особливу атмосферу прекрасного. Слова і музика торкалися найпотаємніших струн душі, будили приспані гени української ідентичності, повертали від порожнечі модерної попси і шароварщини до усвідомлення свого коріння, дарованого нашій землі Богом місця в цьому світі, розуміння того де ми знаходимось, що нас чекає і куди нам йти. Коли торкається серця рідне слово, виплекане і виношене Майстром, тоді завжди відчуваєш його силу. Ось чому так важливо слухати Боже Слово гарною рідною мовою. Ось чому таким важливим елементом є для кожного свідомого українця існування інформаційного, культурного, загалом мовного простору, котрий твориться рідною мовою. Це добре розуміють провідники "Русского міра" та ідейні натхненники "єдіной і недєлімой", що цілеспрямовано, крок за кроком, день за днем скеровують свої зусилля на русифікацію і подальше нівелювання всього українського. Докази? Практично все телебачення нині російськомовне, причому "продукт", яким вони "годують" загал, найчастіше низькопробний, неморальний, наскрізь просякнутий за словами Євгена Дудара "собачим сексом". Російськомовна друкована продукція значно переважає українську. Про мову репертуару місцевих FM я взагалі мовчу... Те, що чиновники розмовляють українською, ще не є свідченням того, що влада піклується про підтримку української мови належним чином. Це може бути своєрідним окозамилюванням. Отут я можу зараз почути голоси космополітів, манкуртів, інтернаціоналістів, які волають про дотримання прав людини, вільний вибір мови і тп. Нехай ці панове залишаються при своїй думці, у мене є інша, і не в мене одного, дякувати Господу. На зорі незалежності зі мною сталася така пригода. Коли телебачення, радіо, довкілля почали наповнюватися українською мовою, а люди почали вибиратися з довголітньої трясовини русифікації, ніяковіння, сорому за своє коріння (людей, які розмовляли українською у містах нерідко називали селюками) - всередині щось перемкнулось, перемінилось, мало не на клітинному рівні почало наповнювати все єство і протестувати проти чужорідного. Кілька років поспіль я, колишній рокер, не міг слухати ані англійських ані російських пісень, дивитись телепрограми російською. Цілими днями мені хотілося слухати нашу українську пісенну класику. І це при тому, що я розмовляв українською, виріс в українській родині, читав українські книжки. Будьте певні - про цей вплив рідного слова, рідної мови добре знають великодержавні поводирі і стають на заваді поширення цього впливу... Нерідко можна чути, що українська мова бідна на слова та вирази,відтінки і тп. Це нахабна брехня! Це сліпе потурання чужому! Раболєпіє! Меншовартості слід рішуче позбавлятися. Любов до рідного притаманна кожному народові - це закладено Богом. Але своє треба любити нелукаво, стояти за нього горою, плекати його в серцях змалечку... Народ, який справді шанує своє, поважає й чуже...
 
Кілька слів ще про театр...Вже понад три місяці в Тернопільському драмтеатрі ім.Т.Шевченка з незмінним успіхом йде вистава "Мазепа- сповідь перед людьми і часом" за творами Богдана Лепкого (1871-1941). Сценарій вистави підготував відомий тернопільський літератор, головний редактор часопису "Тернопіль літературний" - Богдан Мельничук (1952 р.н.). Режисер-постановник - Олег Мосійчук. У головній ролі - народний артист України В.Хім'як. Вчора, нарешті, мені пощастило потрапити на цю виставу, та ще й відразу після виступу Лілі Кобільник у філармонії. Я не спеціаліст з питань театру, режисерських прийомів і т.п. Скажу як простий глядач - вистава добра. Чудовий музичний супровід, декорації і режисерські знахідки, світло. Але головне те, що вистава, хоч і історична, але торкається насущних проблем українського сьогодення. На моє переконання, для української справи вона робить значно більше від деяких наших митців "від культури" і вуличних "прапороносців" та "патріотів". Декілька висловів з вистави вже стали крилатими. Глядачі по закінченню вистави понад десять хвилин аплодували стоячи, і це було найкращою оцінкою праці акторів, автора і режисера.

Примітка: Л. Кобільник народилась у сім’ї болгарина та кореянки. Втім з дитинства долучилась до української культури, а згодом стала справжньою патріоткою нашої країни. Зокрема, своєю піснею вона зробила більше, аніж багато інших, нібито корінних українців. Нині вона доцент кафедри методики музичного виховання і диригування Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка (взято з сайту ГОРІХ). До річниці визволення Тернополя від німців місцеве ТБ брало інтерв'ю у ветеранів...  Два дідусі ділилися враженнями російською, хоч понад 60 років мешкають у Тернополі... Коментарі зайві... Це так, між іншим...