Поет Володимир Забаштанський (1940-2001)

У жовтні цього року поету Володимиру Забаштанському могло б виповнитись 70 років...Не судилось... В студентські роки я був на зустрічі з ним... Був вражений силою його волі, любов'ю до життя. У 18 років внаслідок трагічного випадку він втратив зір і обидві руки, але не здався і став ПОЕТОМ. Підбадьорював інших. Отримав Шевченківську премію... Його вірші прямі, відверті, сильні...


Колядники
Надворі крутить веремія, свище,

Ми з призьби тягнемось до вікон ближче,

Гуртом гукаєм: “Вам колядувати?”

А звідтіля: “Не маю що давати!”

Ми знаєм, що нема у діда хліба.

А каганець сумний у шибі кліпа.

Та ми ніколи дідом не гордуєм,

Ми дідові і так заколядуєм.

Де взять йому для нас горіхів стільки?

Зате – чого дід не розкаже тільки.

Куди улітку з нами лиш не піде,

Та й хто колядок нас навчить, крім діда?…

А дід, зворушений, виносить чемно

В полумиску картоплю нам печену,

Усіх припрошує: “Гаряча… з груби…

Беріть, колядники, погрійте зуби….”

Що може ліпше бути в завірюху?

Ми кидаєм її з руки на руку.

І знов мчимо селом поміж хатами.

І місяць попереду, як отаман.

Спливли літа, і розгубили пам”ять,

Які і хто виносив марципани нам

У ту важку добу негоди й скрути,

А дідову картоплю – не забути!

Давно не бігаєм колядувати

Ватагами від хати і до хати.

А дід у новорічну ніч щороку

Забуде усі справи і мороки,

Сидить і жде біля вікна до рану,

Чи не гука до нього хто з туману.

У нього ж є сьогодні що давати, -

Чому ж ніхто не йде колядувати?

Загреба
Вона з Батиєвої касти

Ординське царство заснує.

Де тільки можна, буде красти

І видавати за своє.

І крала, в кого тільки можна,

Благословляючи хрестом.

В злодійстві бестія вельможна,

На інших тицяла перстом.

Загреба з духом сатани

Не може загребти до скиту

Лише твоєї сивини,

Твойого, Києве, блакиту.

Лаври
На паперті волі, он бач,

Жебруще вистоює днину –

“Подайте медальку хоча б

За те, що люблю Україну”.

Щодень, мов на працю тяжку,

По-рабськи згинаючи спину, -

“Хоч премійку киньте яку

За те, що люблю Україну”.

То лаври хапав горлодер

За глум, за ненавидь, за кпини.

Чому б жебракові тепер

Не дать за любов до Вкраїни?

* * *

Народне усе – від землі до блакиті,

Від суддів до фабрик, од світла до тьми.

По нетрях народних кагати набиті

Народними, звісно, кістьми.

Народне усе – від ракет до соломи,

Від хору Вірьовки до дзвону струни.

З киями на вулицях спецкостоломи –

Так само народні сини.

Народне усе – у ганебі і славі

Із рабства поволі йдемо до мети,

Чого ж то так тяжко в народній державі

Народові правду знайти?

Було так і буде від роду до роду,

Все буде народним і все не його.

Допоки і влада народна в народу

Боїться народу свого.

* * *

За волю щирі патріоти,

Та кожен спершу за своє,

І патріоти лише доти,

Допоки з волі гендель є.