понеділок, 23 травня 2011 р.

28 травня - 95 роковини смерті Івана Франка (1856 -1916)

В усі часи Івана Франка, подібно до Тараса Шевченка робили "своїм" ліві і праві. Його життя і творчість  висвітлювались однобоко. Тодішні патріоти чи, принаймні, значна їх частина, недолюблювали Франка за його відверті критичні висловлювання про їхній  "патріотизм". Його не допустили до викладацької роботи і кафедри після захисту докторської і блискучої промови. "Щирі друзі", яких він влучно назвав "патентованими патріотами", робили йому перепони на виборах до сейму і таки завадили його обранню. За часів СССР спромоглися видати 50 томів його доробку, але то була лише частина написаного ним - понад 50 томів "було не вільно", бо зібрання "вождя народів Лєніна" мало 50. Арешти і бідність, часто напівголодне життя підірвали Франкове здоров'я. Наприкінці своїх літ його руки були покручені артритом, так що навіть не міг писати... Потрапивши, як чимало в ті часи, під вплив соціалістичних ідей, він хутко збагнув їхню згубність і спрямував проти них нещівну критику. Зневірившись у тогочасному клірі, Франко часто критикував релігію, боровся сам з собою, але розумів, що без Бога існування людини неможливе. Ось його, справді євангельські слова: «Бажати будеш правди дуже, Та з помилки у помилку блукать. Ніхто тебе не витягне з калюжі, Хіба лиш Божа благодать». Багато висловлювань Івана Франка донині залишаються актуальними... Пропоную уривок з його статті про патріотизм:
======================================

...Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу - цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? Коли, незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне...
Ти, брате, любиш Русь,      
Я ж не люблю, сарака!*      
Ти, брате, патріот,      
А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь,     
Як хліб і кусень сала, –     
Я ж гавкаю раз в раз,     
Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь,     
Як любиш добре пиво, –     
Я ж не люблю, як жнець     
Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь     
За те, що гарно вбрана, –     
Я ж не люблю, як раб     
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм –     
Празнична одежина,     
А мій – то труд важкий,     
Гарячка невдержима.
Ти любиш в ній князів,     
Гетьмання, панування, –     
Мене ж болить її     
Відвічнеє страждання.
Ти любиш Русь, за те     
Тобі і честь, і шана,     
У мене ж тая Русь –    
Кривава в серці рана.
Ти, брате, любиш Русь,    
Як дім, воли, корови, –    
Я ж не люблю її    
З надмірної любови.
=================
* Сарака - діал. Бідолаха

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.