Ти зрікся мови рідної...

Ти зрікся мови рідної, тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне.

Ти зрікся мови рідної, заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі...

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі.

Ти зрікся мови рідної, твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закам'яніє друг

І посивіє рідна мати.

Ти зрікся мови рідної, віки

Ти йтимеш темний, як сльота осіння,

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

Ти зрікся мови рідної, ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому...

Впаде на тебе, наче сніг журба...

Її не понесеш нікому.

Ти зрікся мови рідної нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма...

В твій слід він кине сміх-погоду.

Ти зрікся мови рідної...

ДМИТРО ПАВЛИЧКО