Думки після перегляду...

Нарешті трапилась нагода переглянути вітчизняний кінофільм "Той, що пройшов крізь вогонь". Треба зазначити, що "наші" хакери цього разу виявили вражаючий патріотизм - з часу виходу фільму на екрани я так і не надибав його повну версію на просторах Інтернету  - чемно давали можливість "прокатникам" заробляти свої гроші. Захоплююча історія про українського пілота, котрий став вождем індіанців мені була відома давно. Ще кілька років тому я думав над тим, якою цікавою була б кінострічка про ці події. Тому звістка про початок роботи над нею дуже втішила. Уявляв собі якісь епізоди. Трейлер заінтригував. Прочитав кілька статей і схвальних відгуків. І ось - нарешті опинився в кріслі кінотеатру... 1,5 години минули швидко...Оглядав "публіку" -  особливих емоцій на обличчях не помітив. А десь, в інших містах, люди аплодували стоячи, плакали... Скажу відверто - очікував від фільму більшого. Вже багато говорилося про 80% російської мови в картині.  Мені воно таки дошкуляло, іншим - ні. Після першої почутої фрази з вуст головного героя, я спершу подумав, що це жіночий голос, виявилось - таки чоловічий. Може то були якісь технічні проблеми? Надто стрімка зміна подій у часі, кінематографічні прийоми та ін. радше нагадували наше поетичне кіно минулого сторіччя, а не "блокбастер".  Розумію - брак коштів і т.д. таки далися взнаки. Подібні думки були після перегляду "Варшавської битви" Гофмана. Звісно, критикувати легше, ніж зробити самому. Може таки прийде той час, коли наше кіно поверне собі колишню славу, якої воно досягло у 20-х роках минулого сторіччя? Будемо плекати надію на це.