"19 серпня 2008 президент України Віктор Ющенко присвоїв Андрію Данилку звання народного артиста України «за значний особистий внесок у культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 17 річниці незалежності України»... (!) Що тут скажеш... Подібних «нагород» та «відзнак» було і ще буде чимало… Виглядає так, що в майбутньому потрібно буде докласти чимало зусиль, щоб повернути добре ім’я багатьом державним преміям і нагородам… Наші сусіди з півночі нерідко дивуються, якщо ми кажемо, що нам не до вподоби Вірка Сердючка з її недолугими жартами і суржиком... Їм подобається... Авжеж, це так "смішно". Насправді тут не до сміху - плакати треба. Данилко як ніхто інший приклав руку до створення того образу українця (радше «хохла»), над котрим нині потішається цілий світ! Навіть більше, з його появою почав формуватися інший погляд на суржик, значному поширенню якого він посприяв власноруч. Якби це сумно не виглядало - саме за роки незалежності рівень української мови суттєво понизився. Якщо колись за одне чи два невірних слова диктор міг отримати догану, попередження і т.д., то нині годі знайти бодай одного диктора, ведучого, журналіста, котрий би належно володів державною мовою! Я вже не кажу про політиків та «діячів» шоу-бізнесу. Те ж саме стосується багатьох сучасних літераторів. Якщо далі продовжуватиметься падіння рівня української мови, якщо люди, надто діти, не чутимуть доброї вимови, дотримання правил граматики – страшно навіть подумати, що матимемо у мовній царині за якихось 10-20 років! Відвідайте бібліотеку чи архів і порівняйте рівень української мови в друкованих виданнях 30-40 річної давнини тому та нині – різниця суттєва. Носіїв рідної мови треба плекати, виховувати. Якщо вихователька дитсадка, вчителька початкової та середньої школи, викладач вишу, батьки вдома, приятелі поза помешканням, ЗМІ, кіно й телебачення розмовлятимуть абияк, щоденно послуговуватимуться суржиком, якщо держава не фінансуватиме проекти на підтримку українською мови, не готуватиме кваліфікованих фахівців, знавців та дослідників рідної мови – марно чекати чогось доброго в майбутньому. Чому нас це повинно непокоїти? Тому що віддавна відомо – спершу зникає мова, далі зникає весь народ. Мова – то не просто слова. Це вкорінений у генах код нації, це те, що формує її єство, сутність, ментальність. Ми відчули це на собі після 1991 року коли звідусіль полинула рідна мова, українська пісня! Яким трепетом були охоплені тоді наші серця! Чимало людей усвідомили тоді своє українство і скинули з себе ярмо русифікації. Рідне слово розбудило в їхніх душах приспані оманою меншовартості та інтернаціоналізму почуття. Ми знову усвідомили себе народом, – великим і славним. Впродовж десятиліть нам казали, що ми нічого не варті, що наша мова – "нарєчіє", "помилка", "покруч". Невідомий досі дивовижний пласт стрілецьких та повстанських пісень збудив у нас якесь незбагненне, невимовне відчуття приналежності до свого народу, його мови, історії та культури. Всередині нас наче клацнув невидимий перемикач і налаштував усе наше єство на українську хвилю. Касети з записами стрілецьких пісень у виконанні гурту «Не журись», неперевершені українські хіти Тараса Петриненка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, тріо Маренич, Квітки Цісик вмить витіснили з наших музичних збірок майже усі англомовні речі. Як піднесено і натхненно ми співали пісень своєї юності, котрі вже стали шедеврами й увійшли до скарбниці української пісенної спадщини, як от – «Пісня про рушник», «Черемшина», «Пісня про матір», «Гуцулка Ксеня», «Два кольори». Друзі мої, пам’ятайте, що зачинателям та творцям великодержавної імперської політики добре відомо, який могутній вплив на голови та серця людей чинить рідне слово та пісня. Ось чому вони завжди прагнуть підпорядкувати собі інформаційний простір, і вдень та вночі будуть промивати мізки потоками російськомовного музичного, теле та кіно продукту, щоб приспати національні почуття, прищеплюючи людям різного роду ідейки, в основі яких були б інтернаціоналізм, космополітизм, меншовартість та малоросійство. А манкуртами, «хохлами», збайдужілими до усього, керувати набагато легше. Але написано: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не віддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Послання до галатів 5:1). Амінь!
27 липня 2012 року
Україна
Немає коментарів:
Дописати коментар