Чи не найважчою з усіх є Господня заповідь любові: " Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!" (Iвана 13:34). Ми так багато і часто чуємо про любов, нам здається, що ми вміємо любити, однак ми помиляємось. Ми хочемо аби нас любили, однак любити інших не бажаємо. Часто-густо ми свідомо, навідріз відмовляємось прощати і любити. Священство з проповідниць звіщає нам Слово Боже, котре закликає любити Бога всім серцем, розумом і душею, і ближнього, як самого себе. Однак нерідко ці слова наражаються всередині нас на стіну спротиву і нерозуміння. Почасти їх заслоняють образа, гнів, ненависть, невпинне бажання засуджувати когось, не бачачи натомість власних гріхів та недоліків. Ненависть і гнів злодієм вдираються в серця дітей і батьків, рідних та близьких, знайомих і незнайомих, спалюючи дотла Христову заповідь любові, не даючи місця каяттю та милосердю.
Спинімося ж у гніві, приймімо в серця і схоронімо в них назавжди слова Апостола Павла, котрий, звеличуючи правдиву любов дітей Божих, каже: "1 Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! 2 І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! 3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!
4 Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, 5 не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, 6 не радіє з неправди, але тішиться правдою, 7 усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! 8 Ніколи любов не перестає!" (1 Коринтян 13:1-8).
Немає коментарів:
Дописати коментар