субота, 24 листопада 2018 р.

Ми у пам'яті інших...

Нам притаманно прикрашати власні сподівання думками про свою незамінність і потрібність у цьому світі та житті усім чи принаймні багатьом, а насправді ми потрібні насамперед Господу і тим небагатьом, найчастіше кільком, хто нас дійсно любить, - щирою, нелицемірною любов'ю і саме вони згадуватимуть нас, коли підемо у засвіти...

До того ж смерть - ще й руйнівник ілюзій,
Котрими кожен тішився і жив -
Покійних не згадають "любі друзі",
А тільки ті, хто дійсно їх любив...
Хоч ми собі плекаємо надію
Про вервицю жалоби і квітки -
Минає час, ряди "колег" рідіють
І сиротливо туляться свічки...

Немає коментарів: