субота, 9 лютого 2019 р.

Зцілення чи спасіння? Що головне?

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:29-39
29 І вийшли вони із синагоги невдовзі, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. 30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. 31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона почала прислуговувати їм. 32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. 33 І все місто зібралося перед дверима. 34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. 35 А над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. 36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. 37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. 38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. 39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.   

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Напевно у багатьох із вас є знайомі з певними фізичними обмеженнями. Мусимо визнати, що у нас досі не створені належні умови для таких людей, як це є в багатьох країнах світу.  Громадяни з інвалідністю почасти не можуть вибратися за межі власного помешкання, скористатися громадським транспортом, відвідати якісь установи чи магазини.  Втім, нерідко саме фізично обмежені, люди з інвалідністю чи хворі стають для багатьох зразком палкої віри і покладання на Господа, а натомість добре здоров’я інших ще не є доказом їхньої  живої віри в Господа. У зв’язку з цим постає питання: «Як ми, як віруючі, сприймаємо різні життєві негаразди і випробування?» 
У нинішньому євангельському тексті Марко говорить про те, як Ісус уздоровив тещу Симона Петра і багатьох немічних.  Повідомлення про Петрову тещу свідчить про те, що у Симона була сім’я, і вочевидь не лише у нього, а й в інших учнів Христа і ця річ цілком нормальна і природна для Божих служителів , натомість заборона служителям одружуватись суперечить Божому Слову.
Щойно люди почули, що з’явився Той, хто зціляє від усіх хвороб, як до Нього звідусіль почали приводити  та приносити недужих і хворих!  Марко говорить, що Ісус не уздоровив ВСІХ немічних і хворих у тому місті, бо інакше Йому б довелось займатись лише зціленням, але Він також навчав і проповідував.  Зі слів Марка, хворих і немічних було так багато, що Спаситель приймав їх до глибокої ночі, а «над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився…». 
Ісусові, без сумніву, було відомо, що чимало тих, що прийшли до Нього, шукають не Спасителя від гріхів, а лише Цілителя від недуг. Тому Він нагадує учням про головну мету Свого служіння на землі і каже: «Ходімо в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов».  Його мета – це, насамперед, не зцілення і дарування людям досконалого здоров’я, як проголошують деякі церкви і вірять деякі віруючі, а звіщення грішникам Євангелія, прощення їхніх гріхів, дарування їм вічного життя і спасіння. 
Як віруючі, ми просимо Господа, щоб Він уздоровив хворих, відвідуємо їх в лікарні і вдома, молимось за них. Але ми також покладаємось на Божу ласку і волю, і пам’ятаємо, що через гріх, тут, на землі, нічого досконалого, включно зі здоров’ям, ніколи не буде. Отож ми страждаємо, хворіємо, стаємо немічними, але при цьому повинні пам’ятати, що милостивий Господь завжди поруч нас, щоденно піклується про нас. Зцілення Ісусом хворих і немічних повинні були служити незаперечним доказом того, що Він дійсно є Сином Божим, Спасителем світу.
Дорогі брати і сестри,  серед присутніх тут напевно не знайдеться жодного, у кого б не було якоїсь немочі чи недуги.  І якщо у вас виникають думки, на кшталт оцих: «Можливо, Бог розсердився на мене?»,  «Можливо я зробив щось таке, що Йому не сподобалось?» , «Напевно Бог забув про мене?…» , «Я намагався бути добрим, але, очевидно не все робив як слід, отож тепер Бог карає мене», то пригадайте вірші зі Старого Заповіту, з книги Йова: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні,  не як дні наймита!... 2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, 3 так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... 4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану?» (Йова 7:1-4). 
Що ми бачимо? Невже Бог відвернувся від Йова. Він був дуже заможним і втратив все, що мав – дітей і нажите майно.  Він завжди і в усьому покладався на Бога і жив побожним життям. Він не міг збагнути чому з ним сталася ця біда. В його голові роїлися думки: «Я не заслужив цього. Мені належиться краща доля».  З книги Йова ми дізнаємось про те, що Бог хотів запевнити диявола, що праведний Йов за жодних життєвих обставин не зречеться Його. І саме покладання Йова на Бога за будь-яких життєвих обставин, готовність брати з Божої руки все – є прикладом для кожного з нас.
Питання про те, що ми заслуговуємо, і як Бог виявляє до нас Своє милосердя, є важливим. Наше єство каже: «Що з того, що Бог зцілив когось, але ж Він не зцілив мене! Що з того, що Він уздоровив тещу Петра, доньку Яіра, розслабленого чоловіка! Але ж мої немочі не зцілені!». І тоді Біблія відповідає нам, що це не так, що Ісус насправді зцілив КОЖНОГО З НАС, оживив тих, що були мертві у гріхах, підніс до нового життя! (Івана 12:32). 
Нам здається, що ми заслуговуємо  на добре, що ми страждаємо незаслужено, несправедливо. Однак Святе Писання каже, що насправді  нам не належиться добре, бо ми грішимо. Ми приходимо на цей світ грішними. Єдине, на що ми заслуговуємо цілком справедливо – це Божий гнів і покарання.  Однак втішна Євангельська звістка, яку ми чуємо від Христа, запевняє нас у тім, що заради Божого Сина небесний Отець не дає нам те, на що ми справді заслуговуємо, як грішники, а натомість дарує нам прощення гріхів, життя і спасіння. Ми звемо цю Божу ласку радісним обміном.
Теща апостола Петра була грішною, як і усі ми, як усі люди на землі. Але вона не отримала того, на що залужила. Через хворобу вона могла померти.  Однак до неї прийшов Спаситель і приніс їй благодать. Зверніть увагу на те, як про це говориться в Євангелії: Не вона прийшла до Ісуса Христа, а Він до неї. Подібним чином Христос прийшов до кожного з нас.  Ми охрищені в ім’я Триєдиного Бога, і Таїнство Святого Хрищення є Божою дією щодо нас, а не навпаки. Бог притягує нас до себе через засоби благодаті – Слово і Таїнство, а не ми самі вирішуємо прийняти Бога.
Учні кажуть Христові: «Всі шукають Тебе». Це правда, – багато людей шукають Бога. Однак, на жаль, чимало шукають Його не там, де треба, а там де Його нема і хочуть потрапити до Царства небесного тією дорогою, яка туди не веде. Єдина дорога, яка веде до спасіння і Царства Божого, є Син Божий, який каже: «Я дорога і правда і життя». (Івана 14:6).
Дорогі брати і сестри, не зважаючи на всі життєві випробування, страждання і немочі, ми постійно чуємо в  Божому Слові запевнення у тім, що Бог зітре з наших очей кожну сльозу і оселить нас там, де не буде вже ні смутку, ні болю. Господь говорить: «до Себе Я всіх притягну»  (Ів.12:32).  Через віру в Спасителя Христа ми вспадковуємо Його перемогу над смертю, дияволом і гріхом, отримуємо прощення гріхів, життя і спасіння. Своїм Євангелієм, Своїми правдивими Тілом і Кров’ю у Господній вечері Він знову і знову запевняє на у тім, що ми можемо завжди з певністю довірятися Йому і покладатися на Нього. Міцно тримаймося Христа до останнього подиху! З Ним переможемо!

Йому одному разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, шана і поклоніння нині і повіки вічні. Амінь. 

Немає коментарів: