субота, 20 жовтня 2012 р.

Ліна Костенко: треба бути людьми


– Я б хотіла писати лірику й лірику… А хіба хочеш, мусиш… писати інше.

– Я хотіла виписати у віршах усю історію України, але не склалося.

– Україна стала незалежною, і я була щаслива. Але раптом українська історія, українські письменники, «шістдесятники», такі люди як я, стали смішними й нікому не цікавими. І ми, вийшовши з часу, де треба було боротися за кожну свою строфу, де ми боролися за кожний ковток свободи й за своє право бути українцем,  не встигли й духу перевести, як стали знову незрозумілими й непотрібними.

- Молода українська література почала наввипередки матюкатися і назвала це виявом свободи. Хтось наполегливо вкладав у голови нового покоління через телебачення тезу, що «патріотизм – це останній прихисток для негідників». І я подумала: мою мову загнали у матюки і написала: «не хочу грати жодну із ролей у цьому сатанинському спектаклі».

Я гарно провела ці 20 років у внутрішній еміграції – або за письмовим столом і комп’ютером, або в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні. Мене ніхто особливо не чіпав, мене якось обходили.

– Моє «Берестечко» – це демонстрація того, що найбільша перемога – це перемога над власною поразкою.

– Тільки створили державу, омріяну українську державу, як почали закликати «Встаньте з колін!». Ну, якщо ви плазували, то й вставайте з колін. Але я ніколи не стояла на колінах, і мій народ, той, для якого я пишу, також.

Другі прийшли і кажуть: «Ми тепер народ нагодуємо». Проект «Голодомор» на сайті закрили, бо «ми прийшли, щоб нагодувати людей». Та це люди вас годують! А от поворухнути пальцем, щоб книгарні не зачинялися, нікому.

– У нас комплекс меншовартості, ми мусимо перестати терпіти приниження і позбутися цього комплексу.

– Тоді хтось казав, що опускаються руки і що вже нічого не хоче. Я цього не розумію. Я й зараз не бачу поразки. Поразка або може бути в людях, або її немає взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить через усі віки. До неї треба підключатися. Це буде рух опору. І це не означає, що обов’язково виходити на вулиці, це означає, що просто треба бути людьми.
============================

ЛІНА КОСТЕНКО

Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Він чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?

*****
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.

ДЖЕРЕЛО МАТЕРІАЛУ: Радіо "Свобода", 2012р.
ДОДАТОК: СТОРІНКИ ТВОРІВ ЛІНИ КОСТЕНКО
1. Л.Костенко.
2. Л.Костенко.
3. Л.Костенко.
4. Ліна Костенко - Вікіпедія. 

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.