Чому соромно нам, а не їм?

Вони так мило посміхаються, так хороше припрошують і так легко, просто, безтурботно нас ошукують, навіть оком не поведуть... Мова йде про продавців різного штибу (не всіх, але багатьох). Але що дивує - їм зовсім не соромно нас ошукувати привселюдно чи наодинці з нами, а нам, щойно нас ошукали, - ніяково обізватись, докорити, присоромити. Саме так - соромно чомусь стає нам, як не дивно. Звісно не всім і не завжди, але доволі часто і багатьом. Ось лише дві ситуації, які, можливо, знайомі й вам. Людина просить показати товар і запитує про його ціну. Продавець (така мила жіночка) каже: "Шістдесят гривень". Покупець оглядає товар, згодом виймає з гаманця гроші і дає продавцеві. Та у відповідь: "Шістдесят п'ять..." (!). Покупець зніяковіло зауважує: "Ви ж самі щойно сказали, що шістдесят!". Продавець робить великі очі і каже: "Справді? Ну то нехай вже буде шістдесят" (так, начебто робить послугу). Вам ця ситуація знайома? Отож бо і воно. Ще один випадок. Людина вибрала в магазині товар і подарунковий пакет для нього, запитує продавця про ціну одного та іншого. Продавець каже: "Вісімдесят за товар і 7 гривень за пакетик". Людина дає 100 гривень і отримує здачу не 13 гривень, а 11 (!). Отак запросто, серед білого дня! Висновок: ситуацію треба конче виправляти і то негайно. Нахаб, котрі безцеремонно запихають руку до нас у кишеню треба ставити на місце.