"Привабливе" християнство

Відомий конфесійний лютеранський богослов Деніел Дойчландер (США) написав чудову книгу "Богослов'я хреста"(The Theology of the Cross), у котрій він висвітлює нинішні виклики для Церкви та віруючих. Не новина, що сьогодні існує намагання зробити християнство "привабливішим", вдаючись при цьому до речей, які затьмарюють, спотворюють, перекручують, нівелюють правдиву сутність Християнства, Слова Божого та віри, пропагуючи хибне "богослов'я слави" та відкидаючи правдиве "богослов'я хреста". Ось витяг з книги:
==================
...Бачимо бажання зробити християнство розвагою та веселощами. Деякі церкви та їхні лідери заходять настільки далеко, що заявляють про те, що Бог хоче аби християни завжди були здорові, багаті та мудрі. Інші перетворюють служби Божі на години, так званого, «відкриття самого себе», метою якого є дати християнинові реалізацію особистості та кращий характер, так начебто якщо людина навчиться краще ставитися до себе, то вона буде ставитися краще і до інших людей, а Бог з того буде радіти. Іншими володіє нав'язлива ідея про те, що правдива церква повинна бути успішна, велика, а також впливова у світі та брати активну участь у політиці своєї держави. Всередині церкви, незважаючи на те, яку конфесійну наклейку церква носить, чимало парафіян хочуть мати свою особисту біблію, хочуть мати свободу вибирати, в які доктрини вірити та яку поведінку хвалити, а яку - засуджувати. їхній вибір змінюється залежно від обставин, і горе тому проповідникові, який на основі Писання скаже їм, що вони помиляються і що їхній вибір осуджується в очах Божих. Усе це - богослов'я слави, богослов'я, що дозволяє людині самій бути своїм особистим богом, а Бога Біблії перетворює на створіння, котре мусить коритися примхам даного моменту.

Проте Бог Біблії – один. Він правдивий і єдиний Бог, який є Богом хреста. Ісус закликає нас коритися Його хрестові, а потім нести той хрест, яким Він позначає нас, як Його власних. Він не прийшов нас розважати, але Він прийшов викупити нас Своєю кров'ю. Він не закликає, аби ми самі були своїми особистими богами, а кличе, аби ми схилилися перед Його хрестом у повній покорі до Його Слова, а потім і до хреста, у якого Йому угодно нам послати. Той хрест, який посилає А Він, завжди, обов'язково і за самим своїм визначенням, означає для нас боротьбу. Той хрест - не якийсь юве¬лірний виріб, що носиться на шиї, а біль, що носиться у серці та душі. Ісус кличе нас до хреста і посилає нам один хрест за іншим, аби ми їх несли. Він просить, аби ми робили так, як і Він, часом спотикаючись під жахливим тягарем хреста та кличучи в муках так, як і Він кликав посеред Свого болю. Ну, це здається нам дуже не по-американському. Ми женемося за задоволенням, а на кожен біль мають бути миттєві ліки. Ми звикли до розваг : хочемо, аби й церква нас розважала. Ми уникаємо будь-якого поняття про те, що ми живемо в долині сліз, в einem rechten Jammerthal, як це були виклали наші праотці. Ми думаємо, що кожен, хто має фізичний або духовний біль - хворий, що йому потрібне лікування, яке зробить його щасливим знову — і то скоро! Водночас Біблія каже нам, що радіти ми повинні посеред страждань та під хрестом. Так, вона каже нам радіти весь час, радіти саме через те, що ми страждаємо під тягарем хреста, який давить на нас та погрожує нас розчавити. Знову й знову запевнює вона нас, що ті, хто діє без хреста, і ті, хто страждає без радості, не
розуміють ні правдивої радості, ані ціни посланого нам Богом хреста.Тож ми знову підходимо до питання: чи може богослов'я хреста бути перевіркою на правдивість християнства сьогодні? Спотворене і підроблене, це так зване християнство відштовхує ціле поняття про носіння хреста на користь радості без нього. Фальшиве християнство пропонує християнинові імітацію Христової слави на небесах, а не Його впокорення на землі. «Липова» та штучна церква перетворює Службу Божу на духовну «щасливу годину» (happy hour), яка позбавлена покаяння, має дешеве відпущення гріхів, і не думає про те, щоб сприймати Бога серйозно чи то в Законі, чи то в Євангелії. І люди це люблять. Вони далі прагнуть бути самі собі особистим богом, особистою біблією, особистим джерелом правди і спасіння… Тому проповідь з кафедри чи урок в класі коли християнство намагаються зобразити безболісним, простим, веселим, неважким, такою собі веселою недільною прогулянкою до місця щасливого перебування душ – це фальшиве християнство.

Проф.Д.Дойчландер