Час безсоння - не лише ознака віку, карантину, втоми, самотности чи чогось ще, а й слушна нагодадля роздумів про швидкоплинність життя, земне та вічне. Посеред ночі можна споглядати стишені після денної метушні вулиці міста, милуватися повнем і дощем. У багатоповерхівках поблизу світяться блідо поодинокі вікна. Впродовж року вже звикаєш до них і щоразу подумки лічиш усі оті «безсонні вікна». Однієї ночі зауважуєш, що котресь із них «погасло» або світиться інакше, не так, як завше, і непокоїшся тими, хто за вікнами. Люди, немов оті нічні одинокі вікна у розкуйовдженому світі... Ми поволі згасаємо, залишаючи по собі коротше чи довше світло, наче зорі, час котрих вже сплив, а їхнє світло ще розходиться у всесвіті допоки не розчиниться в ньому цілковито...
Немає коментарів:
Дописати коментар