Двоє немовлят

Оповідання, яке ілюструє життя після смерті, безсмертя душі, віру в Бога. Переклав з англійської Т.Коковський

Послання до євреїв 11:1 А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого.

В лоні вагітної жінки відбувається розмова між двома ненародженими немовлятами. Одне з них – віруюче, а інше – невіруюче.

Невіруюче: Ти віриш в життя після народження?
Віруюче: Звичайно! Адже всім відомо, що життя після народження існує. Ми тут, щоб набратися сил і підготуватися до того, що станеться згодом.

Невіруюче: Це нісенітниця! Ніякого життя після народження бути не може! Хіба ти можеш собі уявити, яким це життя могло би бути?
Віруюче: Мені невідомі всі подробиці, але я вірю, що в тому житті буде більше світла, і що ми, можливо, будемо ходити самостійно і їсти своїм ротом.

Невіруюче: Цілковита дурниця! Адже ходити самому і їсти власним ротом просто неможливо! Про це навіть смішно говорити! В нас є пуповина, через яку ми отримуємо їжу. Хочу тобі сказати, що існування життя після народження неможливе через те, що все наше життя знаходиться у пуповині, а вона надто коротка.
Віруюче: Я певен, що життя після народження можливе. Просто все виглядатиме дещо інакше. І це можна уявити собі.

Невіруюче: Але ж звідтіля ще ніхто ніколи не повертався! Життя просто закінчується народженням. І взагалі, життя – це одне велике страждання у темряві.
Віруюче: Ні і ще раз ні! Я не знаю достеменно яким саме буде наше життя після народження, однак, в будь-якому випадку, ми побачимо маму і вона попіклується про нас.

Невіруюче: Маму? І ти віриш в маму? Де ж вона?
Віруюче: Вона скрізь довкола нас. Ми знаходимось в ній. Завдяки їй ми рухаємось і живемо. Без неї ми не могли б існувати взагалі.

Невіруюче: Яка нісенітниця! Я не бачив ніякої мами. Без сумніву, її просто немає.
Віруюче: Я не можу погодитись з тобою. Адже інколи, коли все довкола завмирає, можна почути, як вона співає і відчути, як вона гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя розпочнеться тільки після нашого народження. А ти?