В аудиторіях середньовічних університетів українська молодь з’явилась майже відразу після їх заснування. В університеті Сорбони вже з 1357 року зустрічаємо українців не лише студентів, але вже і докторів наук — як
Петро Кордован чи «Johannes de Ruthenia» (
Іван з Рутенії), що отримав докторський ступінь у 1391 р. У XV столітті найвищий науковий ступінь цього французького закладу отримали «
Бенедикт Сервінус рутенськоі нації» та «
Іван Тинкевич рутенської нації з Києва», з XVI століття у списках студентів уже не раз можна зустріти інформацію «з України», хоча націю й далі називають рутенською. У Сорбоні вчився й
Петро Могила. Безліч українців навчалося й в англійських університетах — так Оксфордський закінчили
діти українського шляхтича Немирича, а Кембріджський — соратник П.Могили
Інокентій Гізель. Навчання українців за кордоном було настільки масовим, що спеціально для них при університетах відкривались гуртожитки — наприклад, закладений королевою Ядвігою при університеті у Празі в 1397 році.
Багато українців навчалось і в німецьких університетах — Гейдельберзькому (українські прізвища зустрічаються в списках студентів з 1386 року), Лейпцигському (українці починають масово тут навчатися з середини XVI століття), Геттінгенському, Страсбурзькому, Грейфельдвальдському. Добре приймали українських студентів у славнозвісному Віттенберзькому університеті. Тут одержав ґрунтовну освіту популярний у Європі письменник, публіцист і оратор
Станіслав Оріховський.
Обдарованого п’ятнадцятилітнього хлопця запримітив сам Мартін Лютер, поселивши його у власному домі. Сучасники називали Станіслава «рутенським Демосфеном» і ставилися до нього з особливою пошаною. Оріховський протягом усього життя підкреслював: «Я русин, гордий цим і охоче говорю про це всюди». Багато студентів навчалось в Угорщині, ще більше — у Відні, а
Осип Федорович Звірака з Полтави у пошуках джерел науки заїхав аж до Шотландії і там в університеті святого Андрія одержав ступінь доктора медичних наук.
В Європі немає жодного університету, в якому не вчилися б українські студенти у ХIV-ХVIII століттях. Багато з них закінчувало по два і по три університети, і при цьому виявляли постійне невдоволення досягнутим. Ієромонах Купріян вчився у Падуї і Венеції, автор першої української граматики
Ушевич вчився у Кракові та Парижі,
Олексій Сидорович удосконалював знання у Лейдені (Голландія), Страсбурзі й Парижі,
Мелетій Смотрицький — у Лейпцигу, Віттенберзі, Нюнрнберзі,
Юрій Немирич — у Лейдені, Оксфорді й Парижі... Якби продовжити цей список, то він був би надзвичайно великим і ствердив би, якою спраглою до знань була тоді українська молодь.
...Керівник українських визвольних змагань кінця XIV століття —
князь Михайло Глинський — замолоду виїхав до Європи, де отримав прекрасну військову освіту, довго перебував при дворі цесаря Максиміліана, потім служив при дворі саксонського курфюрста Альбрехта, з яким воював у Фризії, побував в Італії й Іспанії. Прославлений походами на Московію український князь
Христофор Збаразький закінчив Падуанський університет.
Із занепадом української князівської традиції роль національної еліти перебрала козацька верхівка, яка теж мала надзвичайно високий рівень освіти. Так, Предслав
Лянцкоронський, який разом з
Остафієм Дашковичем вважається одним із фундаторів козацького руху, характеризувався сучасниками як «лицар, вишколений у рицарській штуці Європи». У книжці «Sarmatiae Bellatores», виданій 1631 року, про нього написано: «Пройшовши цілу Європу, побував також в Єрусалимі й інших варварських країнах, вивчаючи бойове мистецтво європейських і азійських полководців». Товариш і сподвижник гетьмана Петра Сагайдачного, архімандрит Трахтемирівського монастиря — військового центру й офіційного осідку козаків,
Єзекіїль Курцевич — вихованець університету Падуї. Славетний сподвижник Богдана Хмельницького — легендарний
полковник Морозенко (пам’ятаєте — «...Морозе, Морозенку, славний ти козаче, за тобою Морозенко, вся Вкраїна плаче...») також закінчив цю славну твердиню розуму й знань.
Максим Кривоніс (є припущення, що він і сам за походженням голландець) навчався в Лейденському університеті. Взагалі,
майже вся старшина Богдана Хмельницького, який й сам вісім років навчався в єзуїтській колегії, де «був особливо вправний у поетиці й риториці», мала якщо не вищу, то бодай середню освіту. Такий рівень освіти козацької верхівки особливо вражає в порівнянні з Росією, де усі московські царі, за винятком Лжедмитрія, аж до XVII століття були неграмотні.
Джерело: "День" (2003р)автор Володимир Цуп
http://www.day.kiev.ua/23250/
